Постанова

від 13.05.2025 по справі 924/113/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 924/113/23 (908/2907/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В. В. - головуючого, Пєскова В. Г., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

скаржника - адвокат Сергач А. В.

ОСОБА_1 - адвокат Маміч Я. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

від 12.02.2025

та на рішення Господарського суду Запорізької області

від 27.02.2024

у справі № 924/113/23 (908/2907/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. ОСОБА_1 ; 2. Приватне підприємство "ТК-САНТАНА"

про стягнення 1 400 000, 00 грн

в межах справи № 924/113/23

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ",-

ВСТАНОВИВ:

1. У провадженні Господарського суду Запорізької області на стадії ліквідаційної справи знаходиться справа № 924/113/23 про банкрутство ТОВ "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ".

2. Боржник звернувся із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення сплачених боржником лізингових платежів у розмірі 1 400 000 грн.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 позов задоволено.

4. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2025 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

6. 28.03.2025 Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою від 28.03.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2025 та на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі № 924/113/23 (908/2907/23), сформована в системі "Електронний суд" 28.03.2025.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" у справі № 924/113/23 (908/2907/23) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Пєскова В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2025.

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 924/113/23 (908/2907/23) за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" від 28.03.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2025 та на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024; призначено розгляд касаційної скарги на 13.05.2025 о 10:30 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

9. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову, або закрити провадження у справі.

10. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

10.1 Судами першої та апеляційної інстанцій безпідставного не застосовано до спірних правовідносин строків позовної давності.

10.2 Судами попередніх інстанцій порушено положення норм статей 601, 602 ЦК України, вимоги статті 231 ГПК України щодо протиправного не закриття провадження у справі, оскільки через припинення 13.02.2023 зобов`язань АТ КБ "ПриватБанк" зі сплати заборгованості з повернення сплачених лізингових платежів, як частини вартості об`єкту лізингу за Договором фінансового лізингу від 01.07.2016 предмет спору по справі № 924/113/23 (908/2907/23) - відсутній, й провадження у цій справі підлягає закриттю.

10.3 Судами попередніх інстанцій було зроблено хибний висновок, що враховуючи факт розірвання Договору та повернення об`єкта лізингу лізингодавцю - АТ КБ "ПриватБанк", у ТОВ "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ" на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок вартості об`єкта лізингу. При цьому, ні Цивільним кодексом України, ні Законом України „Про фінансовий лізинг" (ні в редакції станом на дату укладення Договору фінансового лізинг, ні в чинній редакції) не передбачено право лізингоодержувача вимагати повернення лізингових платежів в випадку розірвання договору лізингу за ініціативою лізингодавця.

10.4 Праве обґрунтування рішення суду першої інстанції цілком спростовується доданим комплексним Висновком експертів у галузі права від 14.03.2025, здійсненим за зверненням АТ КБ "ПриватБанк".

10.5 Судами попередніх інстанцій безпідставно не надано належної правової оцінки заяві Товариства з обмеженою відповідальністю "Кан Трейд Інновація" про залiк зустрiчних однорiдних вимог.

10.6 Судами попередніх інстанцій не враховано, що до правовідносин, які виникли за договором фінансового лізингу (укладеним до набрання чинності Законом України "Про фінансовий лізинг" від 04.02.2021 № 1201-ІХ) не можуть бути застосовані положення частини 2 статті 693 ЦК України, в тому числі й за аналогією закону, як імперативні норми щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передачі у власність товару, без урахування умов відповідного договору фінансового лізингу.

10.7 Судами попередніх інстанцій порушено обов`язок виходити з умов договору, укладеного між сторонами, та структури лізингових платежів, а також порушено принципи презумпції правомірності правочину та обов`язковості договору.

10.8 Судом першої інстанції у цій справі протиправно не було взято до уваги, що з аналізу, як умов Договору фінансового лізингу від 01.07.2016, так і структури лізингових платежів - розділ 2, п. 2.1.- виходить виключно обов`язок ТОВ "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ" зі сплати лізингових платежів за користування майном, отриманим у лізинг, які в тому числі включають відшкодування вартості майна на користь АТ КБ "ПриватБанк" до дати розірвання Договору, - що в повному обсязі виключає законність й обґрунтованість стягнення лізингових платежів з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача.

10.9 Судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 28.11.2024 у cправі № 918/1009/23, від 17.052023 у cправі № 910/5680/21, від 17.11.2022 у cправі № 910/11870/20, від 01.03.2021 у справі № 473/1878/19, від 28.07.2021 у справі № 661/2313/18, від 17.11.2021 у справі № 200/4037/19, від 15.12.2021 у справі № 757/51379/17, від 16.06.2022 у справі № 904/4137/20(210/1218/20); від 07.07.2023 у cправі № 910/11424/15; від 18.09.2024 у cправі № 904/1710/23; від 25.10.2024 у cправі № 915/546/21, від 10.11.2022 у cправі № 914/346/20 (914/155/21), від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, від 13.02.2025 у праві № 914/2693/23 (914/3476/23), від 19.09.2023 у cправі № 905/1065/22, від 21.03.2024 у справі № 907/935/21, від 01.02.2024 у cправі № 913/175/23, від 05.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15.

11. Представник скаржника в судовому засіданні 13.05.2025 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

12. Третьою особою - ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

13. Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні 13.05.2025 заперечила проти касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Розгляд клопотань Верховним Судом

14. Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

15. Вказане клопотання мотивовано необхідністю відступлення шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, а також тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

16. Представник скаржника в судовому засіданні 13.05.2025 підтримав вказане клопотання.

17. Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні 13.05.2025 заперечила проти вказаного клопотання.

18. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла наступних висновків.

18.1 Згідно частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

18.2 Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

18.3 З наведеного убачається, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є правом а не обов`язком суду.

18.4 Разом з тим, колегія судів Верховного Суду, під час розгляду цієї справи, не вбачає підстав для відступлення від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

18.5 Також, згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 161/2238/18).

18.6 Разом з тим, аргументи вказаного клопотання щодо того, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, обґрунтовано наявністю інших спорів за участю скаржника та незгодою із правовими висновками Верховного Суду.

18.7 При цьому, у суду відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно клопотання скаржника, з підстав викладених у ньому, оскільки у вказаному клопотанні, всупереч усталеній практиці Верховного Суду, не обґрунтовано та не наведено кількісного та якісного вимірів з урахуванням яких можливо було б оцінити наявність чи відсутність виключної правової проблеми у цьому випадку.

18.8 З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відмовляє в задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав викладених у ньому.

Позиція Верховного Суду

19. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

20. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

21. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

22.1 01.07.2016 між АТ КБ "ПриватБанк" (Банк) та ТОВ "Кан Трейд Інновація" (Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 4К16040ЛИ (надалі - Договір лізингу).

22.2 Згідно умов договору п.1.1 Банк передає Лізингоодержувачу майно, а Лізингоодержувач приймає майно від Банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

22.3 Відповідно до умов Договору лізингу Лізингоодержувач зобов`язується сплатити за цим договором Банку: лізинговий платіж (суму, що відшкодовую при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

22.4 Розділом 2 Договору передбачено структуру лізингових платежів.

22.5 В пунктах 2.1., 2.2. Договору визначено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком № 2. Лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений в пункті 1.4. цього Договору, з урахування додаткової угоди:

- рахунок для сплати вартості предмета лізингу № 20710050000123;

- рахунок для сплати винагород за лізингом № 20780050000108;

- рахунок для сплати винагороди за користування майном отриманим в лізинг № 20780057001865.

22.6 Згідно з пунктом 2.3. Договору Лізингоодержувач сплачує Банку винагороди на рахунок, зазначений в пункту 1.4. цього Договору.

22.7 За змістом пунктів 2.3.1 - 2.3.4 Договору Лізингоодержувач сплачує банку наступні винагороди:

- винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)» в розмірі 500 грн 00 коп. у день укладення договору;

- відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в Додатку 2.

- у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2 (з урахуванням додаткової угоди);

- винагороду за користування майном, отриманим в лізинг у розмірі, який визначається за формулою зазначеною у вказаному договорі.

22.8 Згідно з пунктом 4.1, 4,3 Договору протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю Банка. Майно переходить у власність Лізингоодержувача за умови сплати Банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором.

22.9 Банк зобов`язується передати майно в платне користування Лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність Лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором (п. 5.2.1 Договору).

22.10 Відповідно до пункту 5.1.8 договору Банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо Лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови Банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.

22.11 Згідно з пунктом 6.2.4. Договору Лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні ним збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору. Лізингоодержувач зобов`язаний усунути погіршення майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення майна банк має право відшкодування завданих йому збитків.

22.12 Положеннями пункту 6.2.11. Договору визначено обов`язки Лізингоодержувача сплачувати банку, зокрема:

- винагороду за відкриття рахунку Фінансовий лізинг (оренда);

- лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна);

- відсоткову винагороду за користування майном;

- винагороду за користування майном отриманим в лізинг;

- інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

22.13 Відповідно до пункту 7.9 Договору строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

22.14 Відповідно до пунктів 8.1, 8.2.3 Договору цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою Банку шляхом письмового повідомлення про це Лізингоодержувача за 3 (три) дні, зокрема, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше, ніж 30 (тридцять) днів.

22.15 За змістом пункту 9.1 Договору, з урахуванням додаткової угоди, встановлено строк дії Договору з дати його підписання і до 25.06.2026. У частині невиконаних сторонами зобов`язань договір діє до повного їх виконання.

22.16 Додатком № 2 до Договору сторони встановили графік лізингових платежів у рахунок викупу майна, та з урахуванням додаткової угоди встановлено строк відшкодування вартості майна з 25.07.2016 до 25.06.2026 шляхом щомісячної сплати сум зазначених в такому графіку.

22.17 Згідно акту № 1 прийому-передачі майна від 01.07.2016, АТ КБ "ПриватБанк" передав, а ТОВ "Кан Трейд Інновація" прийняло в платне володіння та користування нерухоме майно, яке зазначено в додатку № 1 до Договору лізингу.

22.18 07.10.2020 АТ КБ "ПриватБанк" надіслав на адресу Лізингоодержувача повідомлення № Э.Upr 1/3-201007/2093 про розірвання з 26.10.2020 Договору лізингу у зв`язку наявністю заборгованості зі сплати лізингових платежів та відсоткової винагороди за користування майном.

22.18 Згідно Актів прийому-передачі майна від 16.11.2020 (два акта) та 17.11.2020 ТОВ "Кан Трейд Інновація" було повернуло АТ КБ "ПриватБанк" об`єкт лізингу.

22.19 За Договором лізингу ТОВ "Кан Трейд Інновація" здійснював оплату лізингових платежів, як сплату частини вартості об`єкті лізингу, та відсоткової винагороди за користування майном.

22.20 На виконання умов Договору лізингу ТОВ "Кан Трейд Інновація" сплатив АТ КБ "ПриватБанк" лізингові платежі, як сплату частини вартості об`єкті лізингу, на загальну суму 16 084 885, 82 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 25.07.2016 № 40 в сумі 391 506, 38 грн, 23.08.2016 № 19 в сумі 3 918 655, 56 грн, 25.07.2017 № 133 в сумі 4 310 161, 94 грн, 23.08.2017 № 142 в сумі 4 310 161, 94 грн, 28.09.2017 № 145 в сумі 310 000, 00 грн, 31.10.2017 № 149 в сумі 291 700, 00 грн, 30.11.2017 № 152 в сумі 295 000, 00 грн, 31.01.2018 № 177 в сумі 115 000, 00 грн, 16.01.2018 № 166 в сумі 202 500, 00 грн, 28.02.2018 № 182 в сумі 250 000, 00 грн, 30.03.2018 № 191 в сумі 275 000, 00 грн, 27.04.2018 № 198 в сумі 300 000, 00 грн, 31.05.2018 № 211 в сумі 260 000, 00 грн, 04.07.2018 № 219 в сумі 106 000, 00 грн, 31.07.2018 № 226 в сумі 103 200, 00 грн, 31.08.2018 № 237 в сумі 108 000, 00 грн, 28.09.2018 № 243 в сумі 132 000, 00 грн.

22.21 04.02.2023 Позивач звернувся до відповідача з вимогою вих №1, згідно якої просив, у зв`язку з тим, що договір фінансового лізингу не містить положень про строки повернення лізингових платежів (у разі розірвання договору лізингу і повернення об`єкту лізингу), протягом семи днів з дня отримання даної вимоги повернути на поточний рахунок ТОВ "Кан Трейд Інновація" сплачені лізингові платежі (як попередню оплату за неотримане в майбутньому майно (об`єкту лізингу) на суму 16 084 885,82 грн.

22.22 Неповернення відповідачем суми сплачених лізингових платежів і стала причиною звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача 1 400 000,00 грн.

23. Аргументи скаржника (пункти 10.3, 10.6, 10.7, 10.8, 10.9 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

24. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

25. За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

26. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

27. Предметом спору у цій справі стало питання щодо стягнення з лізингодавця на користь лізингоодержувача лізингових платежів як частини відшкодування вартості об`єкта лізингу, у зв`язку з розірванням між ними договору фінансового лізингу.

28. У статті 292 Господарського кодексу України (у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що лізинг - господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

29. Відповідно до статті 806 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

30. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 806 ЦК України).

31. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (частина третя статті 806 ЦК України).

32. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (тут і надалі у редакції цього Закону від 16.12.1997 № 723/97-ВР, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі).

33. У статті 1 зазначеного Закону було передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

34. Частиною другою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

35. Згідно частини першої статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

36. Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

37. Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

38. Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній.

39. Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

40. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним зауважити на тому, що у застосуванні наслідків розірвання договору фінансового лізингу не має значення у який спосіб (односторонньо чи за згодою) розірвано договір.

41. У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 зазначила, що належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

42. Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

43. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця за приписами частини другої статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" є відсутність у нього обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.

44. Ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.

45. Наведені висновки викладені у пунктах 6.24-6.26, 6.28, 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

46. Верховний Суд приймає до уваги, що вказана постанова у справі №904/5726/19 стосується вирішення спору за позовом лізингодавця до лізингоодержувача, зокрема, про стягнення заборгованості за лізинговими платежами під час дії договору лізингу, який у подальшому було розірвано. Однак оскільки викладені Великою Палатою Верховного Суду висновки стосуються, зокрема, питання наявності/відсутності правових підстав для сплати лізингоодержувачем лізингових платежів (у тому числі відшкодування вартості об`єкта лізингу) до моменту розірвання договору лізингу, вони підлягають врахуванню mutatis mutandis також щодо спірних у цій справі правовідносин стосовно правомірності утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів до моменту розірвання договору лізингу.

47. Відтак, викладені в зазначеній постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 висновки підлягають прийняттю до уваги під час розгляду цієї справи з урахуванням висновків, викладених в ухваленій пізніше постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

48. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.04.2024 у справі № 925/322/23 (925/875/23), від 15.05.2024 у справі 925/233/23 (925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 16.10.2024 у справі №917/822/23 (917/1768/23) за участю відповідача з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за іншим договором фінансового лізингу.

49. Правовою підставою позову у цій справі визначено, зокрема, положення частини другої статті 693 ЦК України, необхідність та правомірність застосування яких до спірних правовідносин відповідає наведеній вище правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.

50. При цьому, Верховний Суд у вказаній постанові виснував про імперативність норми частини другої статті 693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару, а тому у контексті спірних правовідносин вважав, що апеляційний суд правильно не прийняв до уваги певні положення (умови) договорів фінансового лізингу (такими положеннями, за змістом постанови, є, зокрема, пункти 8.3 (пункти 9.3) цих договорів, за умовами яких сторони, серед іншого, погодили, що в разі дострокового розірвання договору, що сталося в зв`язку з порушенням лізингоодержувачем умов договору, сплачені лізингові платежі та авансовий платіж поверненню не підлягають.

51. З матеріалів цієї справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між АТ КБ "ПриватБанк" (Лізингодавець) та ТОВ "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ" Договір лізингу було розірвано 07.10.2020 в односторонньому порядку Банком. За Актами приймання-передачі від 16.11.2020 (два акта) та 17.11.2020 ТОВ "Кан Трейд Інновація" було повернуло АТ КБ "ПриватБанк" об`єкт лізингу.

52. Судами встановлено, що за час дії договору лізингу ТОВ "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ" як лізингоодержувач за договором, сплатив АТ КБ "ПриватБанк", як лізингодавцю за договором, окрім плати відсоткової винагороди за користування майном, також лізингові платежі, як сплату частини вартості об`єкту лізингу, на загальну суму 16 084 885, 82 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 25.07.2016 № 40 в сумі 391 506, 38 грн, 23.08.2016 № 19 в сумі 3 918 655, 56 грн, 25.07.2017 № 133 в сумі 4 310 161, 94 грн, 23.08.2017 № 142 в сумі 4 310 161, 94 грн, 28.09.2017 № 145 в сумі 310 000, 00 грн, 31.10.2017 № 149 в сумі 291 700, 00 грн, 30.11.2017 № 152 в сумі 295 000, 00 грн, 31.01.2018 № 177 в сумі 115 000, 00 грн, 16.01.2018 № 166 в сумі 202 500, 00 грн, 28.02.2018 № 182 в сумі 250 000, 00 грн, 30.03.2018 № 191 в сумі 275 000, 00 грн, 27.04.2018 № 198 в сумі 300 000, 00 грн, 31.05.2018 № 211 в сумі 260 000, 00 грн, 04.07.2018 № 219 в сумі 106 000, 00 грн, 31.07.2018 № 226 в сумі 103 200, 00 грн, 31.08.2018 № 237 в сумі 108 000, 00 грн, 28.09.2018 № 243 в сумі 132 000, 00 грн.

53. Однак з огляду на відсутність можливості сплатити судовий збір зі всієї суми, предметом позову у цій справі, позивачем визначено стягнення саме 1 400 000,00 грн, що є його правом.

54. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу 4К16040ЛИ від 01.07.2016 не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

55. Водночас, судами попередніх інстанцій досліджено положення п. 6.2.4 договору лізингу та встановлено, що вони регулюють загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів (або зобов`язання сплатити лізингові платежі), та не враховують обставин справи з урахуванням положень частини 2 статті 693 ЦК України, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов`язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу.

56. Ураховуючи наведені обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, викладену вище правову позицію Верховного Суду у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20, а також зважаючи на регулювання спірних правовідносин нормами Закону України "Про фінансовий лізинг" саме у редакції цього Закону від 16.12.1997 № 723/97-ВР, колегія суддів вважає правомірним висновок судів про те, що, за умови розірвання Договору лізингу та повернення об`єкта лізингу Лізингодавцю, у Лізингоодержувача наявне право на повернення на підставі вимог статті 693 ЦК України сплачених ним лізингових платежів у рахунок вартості об`єкта лізингу.

57. Наведеним спростовуються протилежні доводи скаржника, які без належного на те обґрунтування зводяться до спонукання Верховного Суду до відступу від висновків про застосування положень частини другої статті 693 ЦК України у подібних спірним правовідносинах, які (висновки) містяться у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.

58. При цьому, колегія суддів не вбачає вагомих та достатніх аргументів касаційної скарги, які б свідчили про необхідність відступу від викладеної у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 правової позиції Верховного Суду, на підставі якої вже сформована усталена судова практика та з якою узгоджуються й висновки попередніх судових інстанцій у цій справі.

59. Відсутні й підстави вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не було враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, адже зміст таких висновків повністю узгоджується із здійсненим судами правозастосуванням.

60. Так, у зазначеній справі № 904/5726/19 суд апеляційної інстанції виснував, зокрема, про наявність підстав для задоволення позовних вимог лізингодавця про стягнення з відповідачки (лізингоодержувача) заборгованості по сплаті за користування об`єктом лізингу (до складу якої входила оплата частини вартості об`єкта лізингу) до припинення дії договору.

61. Водночас, Велика Палата Верховного Суду, попри зміну мотивувальної частини постанови апеляційного суду, погодилася з такими висновками з тих підстав, що положеннями пункту 12 загальних умов контракту сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу (пункт 6.18 загальних умов), що узгоджується з правовим регулюванням договору оренди (найму).

62. Натомість, у цій справі, як було зазначено вище, суди попередніх інстанцій не встановили наявність такого ж змісту умов у Договорі лізингу, що не спростовано скаржником. Тож, відмінність правозастосування зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ (умовами договорів), встановленими судами, що виключає подібність таких справ за змістовним критерієм.

63. З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.09.2023 у справі № 905/1065/22, від 21.03.2024 у справі № 907/935/21, від 01.02.2024 у справі № 913/175/23, адже відмінність прийнятих по суті судових рішень у названих та у цій справі зумовлена різними фактичними обставинами та умовами укладених договорів.

64. Також, на висновки у інших наведених постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 28.11.2024 у cправі № 918/1009/23, від 17.052023 у cправі № 910/5680/21, від 17.11.2022 у cправі № 910/11870/20, від 01.03.2021 у справі № 473/1878/19, від 28.07.2021 у справі № 661/2313/18, від 17.11.2021 у справі № 200/4037/19, від 15.12.2021 у справі № 757/51379/17, від 16.06.2022 у справі № 904/4137/20(210/1218/20); від 07.07.2023 у cправі № 910/11424/15; від 18.09.2024 у cправі № 904/1710/23; від 25.10.2024 у cправі № 915/546/21, від 10.11.2022 у cправі № 914/346/20 (914/155/21), від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, від 13.02.2025 у праві № 914/2693/23 (914/3476/23), від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15 скаржник послався, виокремивши їх із контексту вказаних судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у справі № 924/113/23 (908/2907/23) доказів та встановлених фактичних обставин.

65. З огляду на викладене, аргументи скаржника (пункти 10.3, 10.6, 10.7, 10.8, 10.9 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом.

66. Аргументи скаржника (пункт 10.1 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

67 Частиною першою статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

68. Відповідно до частини першої статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

69. Згідно статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

70. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 7.9 Договору фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

71. При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлено будь-яких обмежень щодо сторін договору, за вимогами яких можуть застосовуватися ці подовженні строки позовної давності.

72. Судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо спростування скаржником того, що 15-ти річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення лізингових платежів застосовується як до вимог лізингодавця про стягнення таких лізингових платежів, так і до вимог лізингоотримувача про стягнення цих лізингових платежів.

73. Враховуючи наведене, у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

74. Разом з тим, відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

75. Аргументи скаржника (пункти 10.2, 10.5 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

76. У постанові Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2023 у справі № 924/113/23 банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КАН ТРЕЙД ІННОВАЦІЯ" встановлено, зокрема, наступне.

76.1 Після подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, ТОВ "Кан Трейд Інновація" надіслано до Банку лист-вимогу вих. №1 від 04.02.2023 про повернення грошових коштів в сумі 16 084 885,82 грн, сплачених як оплата лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4К16040ЛИ укладеним з АТ КБ "ПриватБанк". В подальшому, Банком отримано від ТОВ "Кан Трейд Інновація" заяву про залік зустрічних однорідних вимог за якою в односторонньому порядку було здійснено припинення зобов`язань ТОВ "Кан Трейд Інновація" за договором фінансового лізингу на суму 16 084 885, 82 грн.

76.2 Ініціюючи банкрутство, Банком було заявлено в тому числі безспірну заборгованість за судовим рішенням, що набрало законної сили та кредитору не було відомо про будь-які наміри боржника заявити свої вимоги до Банку (після вирішення судового спору минуло більше 3 років).

76.3 Банк вважає, що боржник намагався здійснити перешкоди кредитору у реалізації наміру відкриття провадження у справі про банкрутство, створюючи імітацію спірності вимог.

76.4 Натомість, з метою уникнення будь-якої спірності грошових вимог, не надаючи будь-якої правової оцінки здійсненому зарахуванню, АТ КБ "ПриватБанк" керуючись наданим правом зменшило розмір заявлених грошових вимог, при цьому, Банк не здійснив відмову від них.

76.5 Разом з тим, заявлені до зарахування вимоги не є зустрічними. Зобов`язання Банку, яке полягає у поверненні лізингових платежів, сплачених як частина вартості об`єкту лізингу за період до моменту розірвання договору фінансового лізингу - не існує. Тому Банк не є і не може бути боржником перед ТОВ "Кан трейд інновація" за заявленим до зарахування зобов`язанням на суму 16 084 885,82 грн.

77. Також, в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції від 27.02.2024 у цій справі № 924/113/23 (908/2907/23) судом встановлено, зокрема, наступне.

77.1 Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

77.2 Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

77.3 Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (постанова Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19).

77.4 Вимоги, про зарахування яких заявлено у односторонньому правочині, вчиненому Відповідачем у формі заяви, не відповідають умовам, дотримання яких згідно із законом вимагається при здійсненні зарахування зустрічних однорідних вимог.

77.5 Заявлені до зарахування вимоги не є зустрічними. Зобов`язання Банку, яке полягає у поверненні лізингових платежів, сплачених як частина вартості об`єкту лізингу за період до моменту розірвання договору фінансового лізингу - не існує. Тому Банк не є і не може бути боржником перед ТОВ "Кан трейд інновація" за заявленим до зарахування зобов`язанням на суму 16 084 885, 82 грн.

78. З наведених обставин убачається, що скаржником неодноразово заперечувався факт зарахування вказаних вимог між сторонами.

79. При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо такого зарахування.

80. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

81. Аргументи скаржника (пункт 10.4 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

82. Чинне законодавство розрізняє:

- висновки експерта, залученого судом,

- висновки експерта, надані учасниками справи.

83. Законом від 03.10.2017 № 2147-VIII до ГПК були внесені зміни, що виокремили експерта з питань права як самостійного учасника господарського процесу, а також закріпили норми, присвячені висновку експерта у галузі права.

84. Відповідно до статті 108 ГПК учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права, зокрема, щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

85. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

86. За змістом статті 109 ГПК висновок експерта у галузі права не є доказом (попри те, що норми параграфу 7 включені до гл.5 "Докази та доказування" розд.І ГПК), має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

87. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

88. Таким чином, в силу приписів вказаних норм ГПК України висновок експертів у галузі права не є самодостатньою підставою для відступлення від правових висновків Верховного Суду та не може перебирати на себе функцію тлумачення норм права при вирішенні спорів, а носить допоміжний (консультативний) характер.

89. У частині сьомій статті 303 ГПК України передбачено, що після передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.

90. Натомість, у цьому випадку висновок експертів у галузі права надійшов не у порядку відповіді на звернення судді-доповідача, а був наданий на запит однієї зі сторін. Тому, незважаючи на те, що професор Кухарев О.Є., доцент ОСОБА_2 та доцент ОСОБА_3 є членами НКР, колегія суддів не розглядає підготовлений ними висновок як такий, що надійшов до Верховного Суду в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 303 ГПК України.

91. Отже, з урахуванням викладеного, Верховний Суд враховує наданий АТ КБ "ПриватБанк" висновок лише як письмові пояснення сторін, і виключно в тій частині, яка стосується підстав касаційного оскарження та доводів касаційної скарги.

92. Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21.

93. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

94. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

95. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

96. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

97. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

98. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.

99. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

100. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови були дотримані.

101. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" від 28.03.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2025 та на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі № 924/113/23 (908/2907/23) залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2025 та рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі № 924/113/23 (908/2907/23) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді В. Г. Пєсков

В. Я. Погребняк