Постанова

від 20.05.2025 по справі 927/822/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 927/822/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Комунального підприємства «АТП-2528» Чернігівської міської ради (далі - Підприємство, позивач) - не з`явився,

відповідача - Управління житлово-комунального господарства Чернігівської міської ради (далі - Управління, відповідач) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчого комітету Чернігівської міської ради (далі - ВК ЧМР, третя особа-1) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Чернігівської міської військової адміністрації (далі - Військова адміністрація, третя особа-2, скаржник) - Титаренко Т.Г. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової адміністрації

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 (головуючий - суддя Сибіга О.М., судді Мальченко А.О., Тищенко О.В.)

у справі за позовом Підприємства

до Управління

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) ВК ЧМР;

2) Військова адміністрація

про визнання укладеним договору.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для визнання договору укладеним, у редакції позивача.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Підприємство звернулося до суду з позовною заявою про визнання укладеним договору, в редакції запропонованій позивачем.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно відмовив в укладенні договору на здійснення операції із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Чернігівської області рішенням від 30.10.2024 у цій справі у задоволенні позову відмовив.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 06.02.2025 у цій справі, зокрема, апеляційну скаргу Підприємства задовольнив, рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.10.2024 скасував і прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Військова адміністрація, посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення з порушенням норм процесуального права, просить змінити постанову суду апеляційної інстанції, виключивши із мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції висновки щодо тлумачення Указу Президента України про створення Військової адміністрації та висновки стосовно компетенційного розмежування повноважень Чернігівської міської ради (далі- ЧМР) та Військової адміністрації.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Військова адміністрація у касаційній скарзі з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає касаційному перегляду у зв`язку з неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: частини другої статті 15, абзацу другого пункту 1 частини другої статті 10 та абзацу другого частини першої статті 28 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон) у їх взаємозв`язку (незастосування матеріальних норм, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин), за відсутності висновку Верховного Суду про застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.

4.2. Також скаржник у касаційній скарзі зазначає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання пріоритетності застосування положень пунктів 1- 47 частини другої статті 15 Закону (норми, що визначають повноваження військових адміністрацій населених пунктів) або положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які закріплюють повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів (статті 26- 39 вказаного закону), а також відсутні висновки Верховного Суду щодо питання з якого часу у військової адміністрації населеного пункту виникають повноваження, що закріплені в пунктах 1- 47 частини другої статті 15 Закону.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Підприємство у відзиві на касаційну скаргу заперечило проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило касаційну скаргу Військової адміністрації залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

5.2. Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надійшли.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що рішенням від 02.04.2024 №186 «Про проведення конкурсу на здійснення операцій із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова» ВК ЧМР (з урахуванням змін внесених рішенням від 24.04.2024 №236) оголошено проведення конкурсу на здійснення операцій із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова; затверджено конкурсну документацію для проведення конкурсу, до складу якої ввійшов проєкт договору між організатором конкурсу та суб`єктом господарювання на здійснення операцій із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова; створено конкурсну комісію, затверджено її склад та положення.

6.2. На підставі протоколів від 07.05.2024 №1 та від 17.05.2024 №2 Засідання конкурсної комісії для проведення конкурсу на здійснення операцій із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова переможцем конкурсу визначено Підприємство. Також на засіданні конкурсної комісії 17.05.2024 розглянуто запропоновані позивачем тарифи на збирання та перевезення побутових відходів за об`єктом конкурсу, що рекомендовано робочою групою з питань реалізації цінової політики у житлово-комунальному господарстві та на місцевому пасажирському транспорті.

6.3. Рішенням від 22.07.2024 №469 «Про встановлення тарифів на збирання, перевезення, видалення побутових відходів, а також середньозваженого тарифу на послугу з управління побутовими відходами» ВК ЧМР встановлено Підприємству тарифи на збирання, перевезення, видалення побутових відходів, а також середньозважений тариф на послугу з управління побутовими відходами згідно з додатком.

6.4. Рішенням від 09.08.2024 №501 «Про визначення переможця конкурсу на здійснення операцій із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова» ВК ЧМР затверджено рішення конкурсної комісії про визначення Підприємства переможцем конкурсу на здійснення операцій із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова та визначено підприємство суб`єктом господарювання, який здійснює операції із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова строком на 12 місяців.

6.4.1. Вказаним рішенням уповноважено начальника Управління Куца Я.В. на підписання договору з переможцем конкурсу на здійснення операції із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова, з урахуванням частини третьої статті статті 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

6.5. Листом від 19.08.2024 №01-21/551 позивач звернувся з пропозицією щодо укладення договору з переможцем конкурсу на здійснення операції із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова. До вказаного листа додано проєкт запропонованого до підписання договору.

6.6. У відповідь на цей лист позивачу листом від 27.08.2024 №433/2024/2-03.7 відмовлено у підписанні договору.

6.7. Суд першої інстанції відмовив у задоволені позову, обґрунтовуючи своє рішення тим, що на території Чернігівської міської територіальної громади на період дії воєнного стану на Військову адміністрацію покладено повноваження щодо встановлення тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги, а також вирішення питань щодо управління побутовими відходами, знешкодження та захоронення трупів тварин. У 2024 році Військова адміністрація відповідних рішень не приймала, тому відповідач правомірно відмовив позивачу в укладенні договору на здійснення операції із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова на запропонованих позивачем умовах.

6.8. Суд апеляційної інстанції не погодився із судом першої інстанції, з огляду, зокрема, на таке.

6.8.1. Указом Президента України від 07.02.2023 №69/2023 утворено Військову адміністрацію.

6.8.2. Колегія суддів апеляційної інстанції відзначила, що ні Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», ні Закон, ані жоден інший акт законодавства, яким регламентовані спірні у цій справі правовідносини, не містять приписів про те, що повноваження, зокрема, відповідної міської ради, припиняються автоматично за умов введення в Україні воєнного стану та утворення відповідно до закону військових адміністрацій. Більше того, за змістом статті 9 Закону в умовах воєнного стану органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

6.8.3. Окрему увагу колегія суддів апеляційної інстанції акцентувала й на тому, що Закон у будь-якому випадку не передбачає саме припинення повноважень рад, а лише встановлює, що такі (повністю або частково) можуть бути тимчасово, в межах визначеного цим законом строків, передані тимчасовим державним органам - військовим адміністраціям. Після закінчення встановленого законом строку, впродовж якого виконання повноважень рад покладається на військові адміністрації, такі повноваження поновлюються і надалі реалізуються цими радами у визначеному законом порядку.

6.8.4. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, за встановлених колегією суддів обставин підставним є висновок, що у спірних правовідносинах Указ Президента України від 24.02.2022 №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», у тому числі Військової адміністрації, видано у зв`язку з тим, що ЧМР припинила свої повноваження згідно із законом. З наведеного підставним є висновок, що вищевказаний Указ видано Президентом України саме для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку. Іншого зі змісту цього документа не вбачається.

6.8.5. З установлених обставин та нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, на думку суду апеляційної інстанції, вбачається й те, що у цьому випадку ЧМР після введення в Україні воєнного стану продовжила виконання наданих їй Конституцією та законами України повноважень, а утворена Президентом України Військова адміністрація діяла на цій території паралельно й у межах наданих їй Законом» повноважень, здійснювала керівництво у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку.

6.8.6. Суд апеляційної інстанції вказав, що за таких обставин, не дивлячись на утворення Військової адміністрації повноваження ЧМР та її виконавчих органів не були припинені або обмежені, а також не було визначено ЧМР такою, що не здійснює свої повноваження. Принагідно суд апеляційної інстанцій зазначив, що обидва суб`єкта владних повноважень - ЧМР і Військова адміністрація виконують покладенні на них чинним законодавством повноваження.

6.8.7. Отже, ВК ЧМР не був позбавлений повноважень на проведення конкурсу на здійснення операції із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова та встановлення тарифів за результатом його проведення.

6.8.8. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції необґрунтовано не прийнято до уваги та відхилено чинне на момент звернення про укладення договору рішення ВК ЧМР від 22.07.2024 №469 «Про встановлення тарифів на збирання, перевезення, видалення побутових відходів, а також середньозваженого тарифу на послугу з управління побутовими відходами».

6.8.9. За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов - задоволенню в повному обсязі.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2025, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №927/822/24 на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Від Військової адміністрації 16.12.2024 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі.

7.3. Суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 20.05.2025 долучив вказані вище письмові пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.4. Представниця Військової адміністрації у судовому засіданні 20.05.2025 підтвердила, що третя особа-2 не оскаржує постанову суду апеляційної інстанції у резолютивній частині та вважає, що виключення з мотивувальної частини постанови, означених Військовою адміністрацією, висновків не призведе до виключення мотивувань щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у цій справ та підстав для скасування. Представниця скаржника зазначила, що Військова адміністрація не оскаржувала рішення ВК ЧМР від 22.07.2024 №469 і не заперечувала проти укладення договору.

7.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у цій справі відкрито за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.4. Так, скаржник, оскаржуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Суду про застосування таких норм матеріального права:

- частини другої статті 15 Закону згідно з якою військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із: 1) запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану; 2) забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів; 3) залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, координації цієї роботи на відповідній території; 4) розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах та організаціях; 5) складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету; 6) встановлення ставок місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України, якщо рішення відповідної ради з цих питань не прийнято; 7) прийняття рішень щодо надання відповідно до законодавства пільг зі сплати місцевих податків і зборів, якщо рішення відповідної ради з цих питань не прийнято; 8) встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги; 9) залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища; 10) управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; 11) встановлення для підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету; 12) здійснення управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади (крім вирішення питань відчуження, у тому числі і шляхом приватизації комунального майна та надання комунального майна в оренду на строк понад один рік); 13) надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх відбудові у разі пошкодження в результаті проведення бойових дій, терористичних актів, диверсій; організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, ремонту об`єктів комунального господарства та соціального призначення, житлових будинків, а також автомобільних доріг місцевого значення; виконання функцій замовника будівництва у випадках, визначених законом, а також виконання на підставі та у межах, встановлених договором доручення, дій, спрямованих на виконання функцій замовника будівництва, ремонту житлових будинків, об`єктів соціальної та виробничої інфраструктури державної або комунальної власності, або доручення виконання таких дій на підставі та у межах, встановлених договором доручення, комунальній організації відповідного напряму діяльності; 14) надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок; 15) управління закладами освіти, установами освіти, закладами охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту, надавачами соціальних послуг, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними, підлітковими закладами за місцем проживання; організації їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організації надання ними послуг, у тому числі соціальних; 16) забезпечення соціально-культурних закладів, які перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, а також населення паливом, електроенергією, газом та іншими енергоносіями; вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води; 17) вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв`язку із похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; надання допомоги на поховання громадян в інших випадках, передбачених законодавством; 18) забезпечення організації призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу та альтернативну (невійськову) службу, направлення для проходження базової військової служби, підготовки молоді до військової служби; сприяння в організації навчальних (перевірочних) та спеціальних військових зборів; забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також населення розпорядження керівника місцевої державної адміністрації (військової, військово-цивільної) або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик військовозобов`язаних та резервістів до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки; 19) забезпечення на території відповідних населених пунктів ведення персонально-первинного військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів, забезпечення бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час, надання звітності з цих питань; 20) організації та здійснення заходів, пов`язаних із мобілізаційною підготовкою, мобілізацією, демобілізацією та цивільним захистом; 20-1) здійснення під час мобілізації в установленому порядку своєчасного оповіщення і забезпечення прибуття громадян, які залучаються до виконання обов`язку щодо мобілізації у порядку, визначеному Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", транспортних засобів та техніки на збірні пункти та у військові частини шляхом вжиття відповідних інформаційних та організаційно-технічних заходів; 21) вирішення відповідно до законодавства питань, пов`язаних із наданням військовим частинам, установам, закладам освіти Збройних Сил України службових приміщень і жилої площі, інших об`єктів, а також комунально-побутових послуг; здійснення контролю за їх використанням, наданням послуг; 22) сприяння організації виробництва і поставок у війська підприємствами та організаціями, що перебувають у комунальній власності, замовленої продукції, послуг, енергоресурсів; 22-1) взаємодії з органами державної влади, іншими державними органами, силами оборони і силами безпеки, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, надання їм і одержання від них в установленому законодавством порядку інформації, документів і матеріалів, необхідних для виконання повноважень з питань мобілізації та демобілізації; 23) здійснення заходів щодо створення належних умов для функціонування пунктів пропуску через державний кордон України; 24) сприяння Державній прикордонній службі України у підтриманні відповідного режиму на державному кордоні; 25) встановлення посиленої охорони та забезпечення у взаємодії з відповідними суб`єктами господарювання сталого функціонування важливих об`єктів національної економіки та об`єктів, що забезпечують життєдіяльність населення; 26) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок та надання таких земельних ділянок в оренду на строк понад один рік); 27) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення строком не більше одного року, а також про скасування такого дозволу; 28) створення відповідно до закону за рахунок коштів місцевого бюджету спеціалізованих установ з надання безоплатної первинної правничої допомоги, призначення і звільнення керівників цих установ, залучення в установленому законом порядку фізичних чи юридичних осіб приватного права до надання безоплатної первинної правничої допомоги; 29) сприяння діяльності суду, органів прокуратури, юстиції, служби безпеки, органів Національної поліції, адвокатури і Державної кримінально-виконавчої служби України; 30) заслуховування інформації прокурорів та керівників органів Національної поліції про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадської безпеки і порядку та результати діяльності на відповідній території; 31) скасування актів виконавчих органів відповідної ради, які не відповідають Конституції, законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень; 32) встановлення відповідно до законодавства правил з питань забезпечення в населеному пункті чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; 33) прийняття в межах, визначених законом, рішень з питань запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, гасіння пожеж, боротьби з епідеміями, епізоотіями, епіфітотіями; 34) прийняття рішення про дострокове припинення повноважень органів територіальної самоорганізації населення у випадках, передбачених законом; 35) створення відповідно до законодавства комунальних аварійно-рятувальних служб, пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення місцевої та/або добровільної пожежної охорони, здійснення заходів щодо забезпечення їх діяльності; 36) забезпечення централізованого тимчасового зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин юридичних і фізичних осіб на відповідній території, та інших архівних документів, що не належать до Національного архівного фонду; 37) вирішення питань управління побутовими відходами, знешкодження та захоронення трупів тварин; 38) організації місцевих ринків; 39) встановлення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад; 40) затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форми власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у випадках, передбачених законодавством; 41) забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони; 42) залучення підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв`язку; 43) прийняття рішень про заборону торгівлі зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами; 44) забезпечення в умовах воєнного стану реалізації державних гарантій, визначених законами України; 45) прийняття рішень про обстеження будівель і споруд, пошкоджених внаслідок бойових дій. Обстеження будівель і споруд, пошкоджених внаслідок бойових дій, здійснюється відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; 46) прийняття рішень про демонтаж будівель і споруд, які за результатами обстеження, визначеного пунктом 45 цієї частини, визнані аварійно небезпечними і такими, що становлять загрозу життю людей (крім об`єктів оборонного і спеціального призначення, об`єктів культурної спадщини та об`єктів, на які поширюється дія Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"). Розпорядження про демонтаж таких будівель і споруд вносяться до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України в Порядку ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва; 47) прийняття рішень про внесення пропозиції до Ради національної безпеки і оборони України, погодженої обласною військовою адміністрацією, щодо здійснення примусового відчуження або вилучення рухомого майна, що використовується чи може використовуватися для забезпечення діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу України і щодо якого існує ризик переривання його функціонування у зв`язку з перебуванням такого майна на території адміністративно-територіальної одиниці України, щодо якої існує загроза її тимчасової окупації та межі якої розташовані на відстані не більше 30 кілометрів від району ведення воєнних (бойових) дій або від тимчасово окупованої території.

Військові адміністрації населених пунктів здійснюють делеговані повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законами України;

- абзацу другого пункту 1 частини другої статті 10 Закону, відповідно до якого у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування начальник військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови;

- абзацу другого частини першої статті 28 Закону, згідно з яким нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону;

- статей 26 «Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад», 27 «Повноваження у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку», 28 «Повноваження в галузі бюджету, фінансів і цін», 29 «Повноваження щодо управління комунальною власністю», 30 «Повноваження в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку», 31 «Повноваження у галузі будівництва», 32 «Повноваження у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, молодіжної політики, фізкультури і спорту, утвердження української національної та громадянської ідентичності», 33 «Повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища», 34 «Повноваження у сфері соціального захисту населення», 35 «Повноваження в галузі зовнішньоекономічної діяльності», 36 «Повноваження в галузі оборонної роботи», 36-1 «Повноваження щодо організації та забезпечення цивільного захисту», 37 «Повноваження щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою», 37-1 «Повноваження у сфері реєстрації місця проживання фізичних осіб», 38 «Повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян», 38-1 «Повноваження у сфері надання безоплатної первинної правничої допомоги» та 39 «Повноваження щодо відзначення державними нагородами України» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

8.5. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.6. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.7. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

8.8. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норми матеріального права, яка означена скаржником (пункти 4.1, 4.2 і 8.4 цієї постанови), у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, відсутні, а відтак, з огляду на статтю 296 ГПК України відсутні підстави для закриття касаційного провадження.

8.9. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.10. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.11. Військова адміністрація у касаційній скарзі, не оспорюючи резолютивну частину постанови (тобто рішення суду апеляційної інстанції по суті), та більшість висновків мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції, вказала, що вважає, що судом апеляційної інстанції у вказаній справі неправильно застосовано норми Закону, що призвело до безпідставних висновків суду, котрі фактично обмежують обсяг компетенції скаржника як військової адміністрації населеного пункту у період дії правового режиму воєнного стану.

8.12. Так, скаржник підкреслює, що компетенційний спір з цього питання не розглядався. При цьому, питання щодо компетенції між двома різними органами має розглядатися з процедурою адміністративного судочинства.

8.13. Військова адміністрації зазначає, що за наслідками системного тлумачення Закону, зокрема статей 4, 6, 9, 15, а також Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема статті 30, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що утворення Військової адміністрації, жодним чином не обмежує повноважень ЧМР та ВК ЧМР.

8.14. На думку скаржника, логічним наслідком такого висновку суду було б таке твердження: якщо повноваження, які відповідно до частини другої статті 15 Закону належать до компетенції військової адміністрації населеного пункту, також визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні як повноваження сільської, селищної, міської ради чи їх виконавчих органів, то за умови функціонування цих органів місцевого самоврядування, вони можуть здійснювати ці повноваження також і у випадку, коли в цьому населеному пункті створена та функціонує військова адміністрація населеного пункту. Із вказаного слідує, що судом апеляційної інстанції фактично зроблений висновок про те, що повноваження Військової адміністрації, які визначені частиною другою статті 15 Закону, в період функціонування цієї військової адміністрації, можуть здійснюватися також ЧМР та (або) її виконавчими органами, якщо ці повноваження закріплені в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» як повноваження міської ради та/або її виконавчих органів. Такі висновки суду апеляційної інстанції є хибним та базується на неправильному застосуванні абзацу другого пункту 1 частини другої статті 10, частини другої статті 15 та абзацу другого частини першої статті 28 Закону, а саме безпідставному незастосуванні вказаних норм права судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин.

8.15. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог застосував норми матеріального права стосовно визначення компетенції Військової адміністрації, здійснив аналіз Закону та Закону України «Про місцеве самоврядування» і фактично дійшов висновків про те, що Військова адміністрація не набула повноважень, визначених у частині другій статті 15 Закону.

8.16. Верховний Суд виходить з того, що предметом судового розгляду у цій справі є господарський спір про укладення договору, тобто переддоговірний спір.

8.17. Водночас, як зазначено вище скаржник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції лише в частині мотивувальної частини, яка стосується виключно висновків щодо повноважень, тлумачення Указу Президента України про створення Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області та висновки стосовно компетенційного розмежування повноважень Чернігівської міської ради та Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області.

8.18. Таким чином, предметом касаційного розгляду, ураховуючи межі, визначені статтею 300 ГПК України, є наявність/відсутність порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права у контексті, означеному у пункті 8.17 цієї постанови, ураховуючи доводи касаційної скарги.

8.19. Слід зазначити, що Військова адміністрація під час розгляду цієї справи не висловлювала у своїх відзивах, поясненнях та касаційній скарзі свої заперечення щодо наявності/відсутності підстав щодо укладення договору, в редакції позивача.

8.20. Крім того, судами попередніх інстанцій не було встановлено, що рішення ВК ЧМР, зокрема, щодо встановлення тарифу на збирання, перевезення, видалення побутових відходів, а також середньозваженого тарифу на послугу з управління побутовими відходами було оскаржено у судовому порядку, зокрема Військовою адміністрацією. Вказаний факт (не оскарження цих рішень) визнавався Військовою адміністрацією, зокрема, її представницею у судовому засіданні.

8.21. Верховний Суд наголошує, що позовом у процесуальному розумінні є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підстави позову.

8.21.1. Верховний Суд виходить з того, що позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову.

8.21.2. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

8.21.3. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19).

8.21.4. Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

8.22. Верховний Суд виходить з того, що згідно зі статтею 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

8.23. Верховний Суд неодноразово та послідовно висловлював правові позиції стосовно переддоговірних спорів.

8.24. Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.05.2018 у справі №61/341 зробила висновок щодо підстави передачі переддоговірного спору на розгляд суду, вирішення переддоговірного спору та права сторони на укладення договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним, і зазначила, зокрема, таке:

«Переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови.

При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування.

В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов`язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення»;

«У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії».

8.25. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.26. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.27. У силу приписів частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

8.28. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

8.29. Враховуючи викладене вище, з`ясування та встановлення обставин стосовно компетенційної належності повноважень Військової адміністрації не входить до предмету дослідження/доказування у цій справі, з огляду на предмет позову та спір, який виник щодо укладення договору на виконання рішення ВК ЧМР.

8.30. Таким чином, суд апеляційної інстанції, порушив приписи процесуального права (зокрема, статті 236, 237, 238 України), вийшовши за межі позовних вимог, вирішуючи питання компетенції Військової адміністрації, а тому мотивувальна частина оскаржуваної постанови в частині висновків щодо тлумачення Указу Президента України про створення Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області та висновки стосовно компетенційного розмежування повноважень Чернігівської міської ради та Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області свідчить про неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 311 ГПК України).

8.31. З огляду на викладене доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, наявні підстави для зміни постанови суду апеляційної інстанції шляхом виключення з її мотивувальної частини висновків щодо тлумачення Указу Президента України про створення Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області та висновки стосовно компетенційного розмежування повноважень Чернігівської міської ради та Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області.

8.32. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.33. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

9.4. В силу приписів частин першої та четвертої статті 311 суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

9.5. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Військової адміністрації задовольнити, оскаржувану постанову у справі змінити шляхом виключення з із її мотивувальної частини висновки щодо тлумачення Указу Президента України про створення Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області та висновки стосовно компетенційного розмежування повноважень Чернігівської міської ради та Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області.

10. Судові витрати

10.1. Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 311, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Чернігівської міської військової адміністрації задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 у справі №927/822/24 змінити шляхом виключення з її мотивувальної частини висновки щодо тлумачення Указу Президента України про створення Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області та висновки стосовно компетенційного розмежування повноважень Чернігівської міської ради та Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області.

3. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 у справі №927/822/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець