Постанова від 13.05.2025 по справі 752/21544/18

Номер провадження: 22-ц/813/4778/25

Справа № 752/21544/18

Головуючий у першій інстанції Середа І. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2025 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини з батьком, визначення способів участі батька у особистому вихованні дитини та спілкуванні з дитиною, а також зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Пересипська (попередня назва-Суворовська) районна адміністрація Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю, на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси про відмову у забезпеченні доказів, винесену під головуванням судді Среди І.В., 11 березня 2025 у м. Одеса, -

встановила:

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини з батьком, визначення способів участі батька у особистому вихованні дитини та спілкуванні з дитиною

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, щорозпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 23 лютого 2018 року № 124 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 . Зазначене рішення не відповідає дійсним обставинам справи. Малолітня донька фактично проживає за іншою адресою ніж та, після обстеження якої зроблені висновки органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини. Відповідачка переховує дитину та неналежно виконує батьківські обов`язки.

Крім того, у зв`язку зі зміною місця проживання відповідачки та дитини змінилась юрисдикція органу опіки та піклування, тому вважав рішення органу опіки та піклування нечинним. Своєї згоди (усної чи письмової) на зміну місця проживання доньки позивач не надавав, відповідачка чинить позивачу перешкоди в участі в особистому вихованні, спілкуванні та побаченнях батька з дитиною. На будь-які прохання позивача допустити (надати можливість) його до участі у особистому вихованні своєї дитини, спілкуванні та зустрічах (контактах) з дитиною відповідачка відповідає немотивованими відмовами.

Принцип рівності батьків та принцип спільного вирішення питань життя дитини зобов`язують обох батьків поважати права дитини та права один одного, зокрема гарантованого права кожного із батьків брати безпосередню (особисту) участь у вихованні дитини та необмеженому спілкуванні з нею.

Досудове врегулювання спору не вдалося, відповідачка не визнає батьківські права позивача, порушує принципи рівності прав та обов`язків обох батьків щодо своєї дитини.

10 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Пересипська (попередня назва - Суворовська) районна адміністрація Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у 2017 році відносини з ОСОБА_2 погіршилися і стосунки фактично припинилися в середині листопада 2017 року. З цього часу дитина проживає з матір`ю, остання здійснює повністю догляд, утримання, піклується про її виховання, здоров`я та розвиток. Вона працює та має стабільний дохід, для дитини створила належні умови проживання, все необхідне для виховання та розвитку. Вилучення дитини з цього середовища буде суперечити її інтересам, призведе до розірвання зв`язків з найближчими родичами та психологічної травми, змусить звикати до нового оточення, друзів. Необґрунтовані вимоги ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини з батьком та незгода з розпорядженням адміністрації щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, а також необхідність відстоювання та захисту законних прав та інтересів малолітньої дитини стали підставою подання зустрічного позову. Просила врахувати вчинення ОСОБА_2 насилля щодо неї та доньки, її звернення щодо цього до правоохоронних органів, психоемоційний стан доньки та її небажання спілкуватися з батьком.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 задоволено частково. Визначено порядок та способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 10 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. у населеному пункті за місцем проживання дитини ОСОБА_3 , у присутності матері дитини ОСОБА_1 в перші три місяці з дня набрання рішенням законної сили (після спливу вказаного строку - без присутності матері дитини);

- через три місяці, другого та четвертого тижня кожного місяця з 18 год. 00 хв. п`ятниці і до 18 год. 00 хв. наступної за нею неділі,

- у понеділок, середу та п`ятницю, першого та третього тижня кожного місяця з 14 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв.;

- у вівторок, четвер другого та четвертого тижня кожного місяця з 14 год. 00. хв до 18 год. 00 хв.;

- необмежене спілкування батька з дитиною засобами телефонного, поштового, електронного засобу зв`язку;

спільного відпочинку батька з донькою :

-щорічно під час осінніх, зимових, весняних канікул дитини - половина канікул,

-щорічно під час літніх канікул 15 днів кожного місяця літніх канікул;

-святкування Дня народження батька дитини разом з дитиною. Винятковими випадками неможливості святкування є відсутність дитини на території міста через перебування на оздоровленні / відпочинку разом з матір`ю в межах встановленого графіку участі у вихованні, або хвороби дитини, що підтверджується відповідними довідками медичного закладу;

-святкування Нового Року, Різдва - поперемінно рік через рік, кожного не парного року,

-святкування Дня народження дитини ОСОБА_3 з батьком поперемінно рік через рік, кожного не парного року,

-у разі перебування дитини з матір`ю на Новий Рік та День народження визначити ОСОБА_2 побачення з дитиною в ці дні з 12 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв.

Батько і мати дитини мають повідомляти один одного про місце перебування дитини під час перебування дитини з іншим з батьків в періоди спілкування

Батько дитини має попередити матір дитини засобом телефонного зв`язку заздалегідь, але не пізніше ніж за 2 години в разі неможливості використання часу на спілкування з дитиною.

Мати дитини має попередити батька дитини засобом телефонного зв`язку заздалегідь, але не пізніше ніж за 2 години в разі настання непереборних обставин (хвороба дитини, лікування за якою відбувається в домашніх умовах за місцем проживання матері дитини), що можуть унеможливити батькові дитини використати визначений за графіком час на спілкування за дитиною. Факти наявності непереборних обставин (хвороба дитини, лікування за якою відбувається в домашніх умовах за місцем проживання матері дитини) мають бути засвідчені довідкою уповноваженого державного або приватного закладу охорони здоров`я. У разі лікування дитини у стаціонарному закладі охорони здоров`я, батько дитини має право знаходитись біля дитини протягом всього часу лікування, якщо інше не визначене правилами лікувального закладу, щодо здійснення лікування. Батьки зобов`язані повідомляти один одного у разі хвороби дитини у будь-який час.

Зобов`язано ОСОБА_1 :

-повідомляти про зміну місця перебування ОСОБА_3 не пізніше ніж за 2 дні до моменту переміщення, засобом телефонного зв`язку шляхом здійснення дзвінків на телефонний номер ОСОБА_2 , а саме: НОМЕР_1 ;

-повідомити ОСОБА_2 телефонний номер для надання ОСОБА_2 можливості регулярно спілкуватись з ОСОБА_3 засобами телефонного зв`язку;

-не перешкоджати ОСОБА_2 у прийняті участі у виховані та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за встановленими порядком та способами.

В іншій частині вимог ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 27 листопада 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року в частині вирішення первісного позову про визначення порядку та способів участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

06 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Суоровського районного суду м. Одеси із клопотанням про забезпечення доказів, в якому просила суд забезпечити докази шляхом їх витребування, а самевитребувати від ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) інформацію про:

- наявність підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізаціїгромадянина України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ,адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 );

- притягнення ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ) до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- перебування у розшуку ТЦК та СП громадянина України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів шляхом витребування інформації та документів з ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції про скасувати та постановити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення доказів у справі задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у апелянта, з об`єктивних причин, відсутня можливість самостійно отримати вказані вище докази, оскільки на будь-які запити, подані не від імені та не в інтересах позивача у справі, буде отримано відмову в отриманні запитуваної інформації.

Крім того, щодо припущення, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим, то апелянт зазначає наступне: держатель та адміністратори Реєстру, органи адміністрування та ведення Реєстру уповноважені на внесення змін та доповнень до Реєстру, відтак, витребувані докази та інформація можуть бути втрачені та/або змінені, що унеможливить їх отримання в майбутньому.

Більше того, цілісність та зміст інформації будь-яких державних реєстрів під час воєнного стану перебуває під загрозою несанкціонованого доступу та/або спотворення чи знищення, як показує практика.

У зв`язку із викладеним, для підтвердження або спростування обставин, які мають істотне значення для справи (інформації про перебування на військовому обліку громадянина України ОСОБА_2 ), ОСОБА_1 необхідні документи, які знаходяться в розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сторони про розгляд справи на13 травня 2025 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився ОСОБА_2 .

Сторони про розгляд справи були сповіщені належним чином шляхом направлення судових повісток на офіційну електронну адресу.

Колегія суддів зазначає, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 5 ст. 14 ЦПК України).

Згідно до ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ст. 116 ЦПК України, встановлені підстави та порядок забезпечення доказів.

Згідно чч.1,2 ст. 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Згідно ч. 3 ст. 116 ЦПК України, заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви. Забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія (ч. 4 ст. 116 ЦПК України).

Згідно пп. 4-6 ч. 1 ст. 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів зазначається: докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності особу, у якої знаходяться докази.

Під час вирішення питання про забезпечення доказів суд враховує не тільки права та інтереси заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із задоволенням заяви про забезпечення доказів.

З огляду на вказані вище норми цивільного процесуального законодавства, можна дійти висновку, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено або збирання або подання останніх стане згодом неможливим чи утрудненим.

Тобто забезпечення доказів - це механізм не лише здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, а й насамперед запобігти їх імовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду, прийнятій 03 липня 2019 року у справі №9901/845/18.

Таким чином, заяву про забезпечення доказів, подану в порядку ст. 116-117 ЦПК України, слід відрізняти від клопотання про витребування доказів, яке може бути подане учасником справи у відповідності до ст. 84 ЦПК України, оскільки вони є різними за своєю правовою природою.

Вирішуючи питання про забезпечення доказів, суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення доказів; забезпечення збалансованості прав та інтересів сторін; наявності взаємозв`язку між забезпеченням доказів, витребуванням певної інформації та предмету позовних вимог, а також запобігання порушенню, у зв`язку із вжиттям таких заходів, прав та охоронюваних законом інтересів осіб учасників даного судового процесу, а також те, що є наявні підстави вважати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Наведені обставини суд вважає істотними і необхідними для забезпечення доказів.

Судом першої інстанції правильно враховано, що позивачка подала до суду повторне клопотання про витребування доказів, у якому містяться аналогічні вимоги про витребування доказів, яке буде розглянуто судом у підготовчому судовому засіданні в порядку ст. ст. 83, 84 ЦПК України.

Окрім того, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що інформація щодо військового обліку позивача ОСОБА_2 зберігається у ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому відсутні обгрунтовані підстави для висновку, що даний засіб доказування може бути втрачений або отримання його копії стане згодом неможливим чи утрудненим.

Необгрунтованими при цьому є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що у апелянта, з об`єктивних причин, відсутня можливість самостійно отримати вказані вище докази, оскільки на будь-які запити, подані не від імені та не в інтересах позивача у справі, буде отримано відмову в отриманні запитуваної інформації.

Крім того, апелянт вважає, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим, оскільки держатель та адміністратори Реєстру, органи адміністрування та ведення Реєстру уповноважені на внесення змін та доповнень до Реєстру, відтак, витребувані докази та інформація можуть бути втрачені та/або змінені, що унеможливить їх отримання в майбутньому.

Більше того, цілісність та зміст інформації будь-яких державних реєстрів під час воєнного стану перебуває під загрозою несанкціонованого доступу та/або спотворення чи знищення, як показує практика.

Однак, колегія суддів зазначає, що, як вже вказувалось вище, забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Такий правовий висновок щодо застосування положень ст. 116 ЦПК України зазначений в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №367/6751/18-ц (провадження №61-23322св19).

Проте, у даному випадку, в порушення вимог ЦПК України, заявником у своїй заяві про забезпечення доказів не наведено жодного об`єктивного факту на підтвердження того, що зазначені в заяві документи можуть бути втрачені або їх збирання чи подання стане згодом неможливим чи утрудненим. Заява обґрунтована лише припущеннями щодо ймовірності виникнення таких обставин у майбутньому, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Крім того, основною складовою обґрунтованості заяви про забезпечення доказів є необхідна доведеність обставин, що існують достатні підстави вважати, що такі докази будуть втрачені в подальшому.

Аналогічний висновок зроблено в ухвалі Верховного Суду від 02 травня 2019 року під час розгляду справи №3д/9901/2/19.

Отже, дослідивши заяву, колегія суддів доходить висновку, що заявлені у ній вимоги по суті є клопотанням про витребування доказів, адже обставини, які на думку заявника вказують на необхідність забезпечення доказів, полягають у тому, що вона не має можливості самостійно отримати такі докази, а не у тому, що такі докази у майбутньому можуть бути втраченими або їх збирання чи подання стане згодом неможливим чи утрудненим.

Таким чином, ОСОБА_1 у поданій заяві не зазначено обґрунтування необхідності забезпечення доказів, а також не вказані підстави, що доведені належними доказами, припускати, що докази, які вона просить забезпечити, можуть бути втрачені або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2025 року постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 22 травня 2025 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе