Рішення

від 13.05.2025 по справі 904/4387/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2025м. ДніпроСправа № 904/4387/19 (904/2682/24)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мартинюка С.В. за участю секретаря судового засідання Рибалки Г.Д.

Представники:

Від позивача: Мудрак Ю.В., директор;

Від відповідача-1: Касаткін Д.М., ліквідатор;

Від відповідача-2: не з`явився;

Від ТОВ "Азоврітейл": не з`явився;

Від ТОВ "Торговий дім ДОНБАССРЕСУРСИ": не з`явився.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Регіон Партнер", м.Дніпро

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Дніпро

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокур Інвест", м.Київ

Третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "АЗОВРІТЕЙЛ", м. Дніпро

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДОНБАССРЕСУРСИ", м. Дніпро

про визнання договору недійсним

в межах справи №904/4387/19

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Дніпро

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", м. Дніпро

про визнання банкрутом

ПРОЦЕДУРА

ТОВ "Євро Регіон Партнер" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 ТОВ "Український Рітейл" та відповідача-2 ТОВ "Сокур Інвест" про визнання договору №б/н від 29.03.2018 про переведення боргу укладеного між ТОВ "Сокур Інвест" та ТОВ "Український Рітейл" недійсним.

Ухвалою господарського суду від 01.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання на 18.07.2024.

Ухвалою господарського суду від 18.07.2024 у задоволенні клопотання відповідача-1 (Вх.№34121/24 від 16.07.2024) про перехід до загального позовного провадження та продовження процесуального строку в частині здійснення переходу до загального провадження по справі відмовлено. У задоволенні клопотання відповідача-2 (вх.№34227/24 від 17.07.2024) про перехід до загального позовного провадження та продовження процесуального строку в частині здійснення переходу до загального провадження по справі відмовлено. Судове засідання відкладено на 02.09.2024.

Ухвалою господарського суду від 02.09.2024 відкладено судове засідання на 11.09.2024.

Ухвалою господарського суду від 11.09.2024 відкладено судове засідання на 30.09.2024 та залучено до участі у справі до участі у справі в якості третьої особи ТОВ "Азоврітейл".

Ухвалою господарського суду від 30.09.2024 об`єднано справи №904/4387/19 (904/2684/20) та №904/4387/19 (904/2684/20) в одне провадження. Постановлено присвоїти справі номер №904/4387/19 (904/2684/20). Відкладено судове засідання на 05.11.2024.

Ухвалою господарського суду від 30.09.2024 клопотання ТОВ "Євро Регіон Партнер" (вх.№42832/24 від 11.09.2024) про витребування доказів задоволено частково.

Ухвалою господарського суду від 05.11.2024 відкладено судове засідання на 19.11.2024. У задоволенні клопотання ТОВ "Євро Регіон Партнер" (вх.№51197/24 від 05.11.2024) в частині витребування у арбітражного керуючого Касаткіна Д.М. звіту про оцінку ринкової вартості майнових активів оціночної діяльності відмовлено.

Ухвалою господарського суду від 19.11.2024 відкладено судове засідання на 03.12.2024. Клопотання (вх.№51197/24 від 05.11.2024) позивача в частині витребування у ТОВ "ТД "ДОНБАССРЕСУРСИ" договорів та первинних документів купівлі-продажу обладнання (предмету лізингу) ТОВ "ТД "ДОНБАССРЕСУРСИ" у постачальника (за яким ТОВ "ТД "ДОНБАССРЕСУРСИ" придбало предмет лізингу (обладнання) у власність) задоволено. Клопотання (вх.№53627/24 від 19.11.2024) про витребування доказів задоволено.

Ухвалою господарського суду від 03.12.2024 відкладено судове засідання на 16.12.2024.

Ухвалою господарського суду від 16.12.2024 у задоволенні клопотання (вх.№57951/24 від 16.12.2024) ТОВ "ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР" про продовження строку на витребування доказів відмовлено. Клопотання (вх.№57949/24 від 16.12.2024) ТОВ "ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР" про витребування доказів залишено без задоволення. Відкладено судове засідання на 13.01.2025.

Ухвалою господарського суду від 25.12.2024 призначено судове засідання на 20.01.2025.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2025 клопотання позивача (вх.№2449/25 від 20.01.2025) про залучення третьої особи та витребування доказів задоволено частково. Залучено до участі у справі до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 ТОВ "ТД "ДОНБАССРЕСУРСИ". Витребувано у АТ «ПУМБ» (ідентифікаційний код 14282829) належним чином посвідчену копію Додатку 1 від 10.07.2014 до договору застави рухомого майна №РМ-DON-14/1 від 10.07.2014. Відкладено судове засідання на 11.02.2025.

Ухвалою господарського суду від 11.02.2025 повторно зобов`язано позивача направити копію позовної заяви з додатками третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 ТОВ "ТД "ДОНБАССРЕСУРСИ". Повторно витребувано у АТ «ПУМБ» належним чином посвідчену повну копію Додатку 1 від 10.07.2014 до договору застави рухомого майна №РМ-DON-14/1 від 10.07.2014 (а саме 1-58 стр. включно). Відкладено судове засідання на 12.03.2025.

Ухвалою господарського суду від 12.03.2025 відкладено судове засідання на 25.03.2025.

Ухвалою господарського суду від 25.03.2025 відкладено судове засідання на 15.04.2025.

14.04.2025 до суду через систему "Електронний суд" від ПП "Деліція" надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача.

14.04.2025 до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшло доповнення до відповіді на відзиви з урахування витребуваних доказів, клопотання про врахування практики Верховного Суду.

15.04.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на пояснення щодо судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 15.04.2025 у задоволенні заяви ПП "ДЕЛІЦІЯ" (вх.№15680/25 від 14.04.2025) про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача відмовлено. Відкладено судове засідання на 28.04.2025.

22.04.2025 через систему "Електронний суд" від ПП "ДЕЛІЦІЯ" в межах справи №904/4387/19 про банкрутство ТОВ "Український Рітейл" надійшла заява про відвід судді.

Ухвалою господарського суду від 24.04.2025 (суддя Мартинюк С.В.) заяву ПП "ДЕЛІЦІЯ" від 22.05.2025 про відвід судді визнано необґрунтованою. Заяву про відвід судді від розгляду справи №904/4387/19 передано для визначення судді в порядку, встановленому частини 1 статті 32 ГПК України для розгляду заяви про відвід.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2024 заяву про відвід судді від розгляду справи № 904/4387/19 передано на розгляд судді Примаку С.А.

Ухвалою господарського суду від 25.04.2025 (суддя Примак С.А.) задоволено заяву судді Примак С.А. про самовідвід від розгляду заяви ПП "ДЕЛІЦІЯ" від 22.04.2025 про відвід судді по справі № 904/4387/19. Заяву про відвід судді від розгляду справи № 904/4387/19 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2024 заяву про відвід судді від розгляду справи № 904/4387/19 передано на розгляд судді Владимиренко І.В.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 в задоволенні заяви ПП "ДЕЛІЦІЯ" про відвід судді Мартинюка С.В. у справі №904/4387/19 відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2025 призначено судове засідання на 13.05.2025.

Відповідно до положень ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.05.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Регіон Партнер" звернулося до суду з позовом до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"; та до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокур Інвест" про визнання недійсними договорів.

За змістом розгляду позовних вимог, позивач просить суд:

- визнати недійсним договір про переведення боргу №б/н від 29.03.2018 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сокур Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл";

- визнати недійсним договір фінансового лізингу від 10.07.2014 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сокур Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані правочини не були спрямовані на реальне настання обумовлених ними правовими наслідками та є фіктивними/ фраудаторними, що порушує права позивача як кредитора в межах справи про банкрутство №904/4387/19.

Позиція відповідача-1

У поданому відзиві відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своєї позиції ТОВ "Український Рітейл" зазначає, що оскаржувані правочини не порушують права та інтереси позивача, та позивачем не доведено фактичних обставин, з якими закон пов`язує наявність підстав для визнання як фіктивних/фраудаторних оскаржуваних договорів.

Позиція відповідача-2

У поданому відзиві відповідач-2 позовні вимоги не визнає, в їх задоволенні просить відмовити.

В підтвердження своєї позиції зазначає, що оскаржувані правочини не порушують права та інтереси позивача, та позивачем не доведено фактичних обставин, з якими закон пов`язує наявність підстав для визнання як фіктивних/фраудаторних оскаржуваних договорів.

Зокрема ТОВ "Сокур Інвест" посилається на те, що до матеріалів справи відповідачем-2 долучено докази на підтвердження двохсторонній рух активів між відповідачами, та те, що оскаржувані правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів

Представник ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ" в судових засіданнях зазначав про те, що оскаржувані правочини не порушують права та інтереси позивача.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДОНБАССРЕСУРСИ" не скористалось своїм процесуальним правом на подання пояснень.

Перелік обставин, які є предметом доказування у справі

Предметом доказування по даній справі є встановлення наявності чи відсутності порушеного права позивача, наявності та/або відсутності підстав для визнання недійсними оскаржуваних правочинів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

10.07.2014 між ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ" (Лізингодавець) та ТОВ "Український Рітейл" (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №1-ФЛ.

Відповідно до п.3.1 Договору №1-ФЛ, вартість предмета лізингу за цим договором визначається окремими специфікаціями та є незмінною на весь період дії відповідної специфікації.

Згідно до п.4.1 Договору №1-ФЛ, загальна сума цього Договору складається з вартості всіх Специфікацій до Договору та визначається Графіком лізингових платежів до кожної окремої Специфікації, який підписується Сторонами одночасно із Специфікацією та є невід`ємною частиною кожної специфікації.

Відповідно до п.4.3 Договору №1-ФЛ, Розмір та Строки сплати Лізингоодержувачем платежів Лізингодавцеві встановлюються Графіком лізингових платежів до кожної Специфікації.

На виконання умов Договору сторонами було укладено та підписано Специфікацію №1 від 10.07.2014, Специфікацію №2 від 10.07.2014, Специфікацію №3 від 18.08.2014, Специфікацію №4 від 15.09.2014, Специфікацію №5 від 16.10.2014.

ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ" (Лізингодавцем) було передано майно в лізинг ТОВ "Український Рітейл" (Лізингоодержувачу) на підставі актів приймання-передачі: №1 від 10.07.2014 (додаток до Специфікації №1 від 10.07.2014), №1 від 10.07.2014 (додаток до Специфікації №2 від 10.07.2014), №1 від 18.08.2014 (додаток до Специфікації №3 від 18.08.2014), №1 від 15.09.2014 (додаток до Специфікації №4 від 15.09.2014), №1 від 16.10.2014 (додаток до Специфікації №5 від 16.10.2014).

На виконання умов Договору ТОВ "Український Рітейл" (Лізингоодержувачем) було здійснено оплату ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ" (Лізингодавцю) за предмет лізингу по Договору лізингу в повному загальному обсязі (180 000 000,00 грн.), згідно платіжних інструкцій №1000046049 від 26.09.2016, №1000050747 від 25.10.2016, №1000055671 від 25.11.2016, №1000059530 від 26.12.2016, №1000025778 від 25.07.2017, №1000029228 від 28.08.2017, №1000031934 від 25.09.2017, №1000035220 від 25.10.2017, №1000038378 від 27.11.2017, №1000041149 від 26.12.2017, №1000007485 від 29.03.2018, №1000007487 від 29.03.2018, №1000007492 від 29.03.2018, №1000007494 від 29.03.2018, №1000007491 від 29.03.2018, №1000007496 від 29.03.2018, №1000007488 від 29.03.2018, №1000007490 від 29.03.2018, №1000007495 від 29.03.2018, №1000007489 від 29.03.2018, №1000007493 від 29.03.2018, №1000007486 від 29.03.2018.

Відповідно до п.8.3 Договору №1-ФЛ вбачається, що після закінчення строку фінансового лізингу і після сплати останнього лізингового платежу за предмет лізингу, сторони підписують акт звіряння остаточних розрахунків щодо предмету лізингу, у якому, за відсутності взаємних претензій, фіксують виконання сторонами зобов`язань за Договором лізингу в частині відповідної Специфікації. Передача предмета лізингу у власність Лізингоодержувача оформлюється актом приймання-передачі предмета лізингу у власність.

Пунктом 8.5 Договору №1-ФЛ встановлено, що датою переходу права власності на предмет лізингу є дата підписання акту прийому-передачі предмета лізингу у власність, відповідно до п.8.3 даного договору.

29.03.2018, після сплати ТОВ "Український Рітейл" на користь ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ" лізингових платежів, ТОВ "Український Рітейл" було отримано право власності на предмет лізингу, за результатами чого сторонами було підписано:

- акти прийому передачі б/н від 29.03.2018 (про передачу предмету лізингу у власність за Специфікацією №1 від 10.07.2014, Специфікацією №2 від 10.07.2014, Специфікацією №3 від 18.08.2014, Специфікацією №4 від 15.09.2014, Специфікацією №5 від 16.10.2014);

- акт звірки остаточних розрахунків (щодо предмету лізингу за Специфікацією №1 та №2 від 10.07.2014) б/н від 29.03.2018; акт звірки остаточних розрахунків (щодо предмету лізингу за Специфікацією №3 від 18.08.2014) б/н від 29.03.2018; акт звірки остаточних розрахунків (щодо предмету лізингу за Специфікацією №4 від 15.09.2014) б/н від 29.03.2018; акт звірки остаточних розрахунків (щодо предмету лізингу за Специфікацією №5 від 16.10.2014) б/н від 29.03.2018;

- акт виконаних робіт б/н від 29.03.2018.

В свою чергу, 10.07.2014 між ПАТ «ПУМБ» (Банк) та ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ" (Позичальник) було укладено Кредитний договір №КЛ-DON-14 від 10.07.2014.

Відповідно до умов Кредитного договору (ст.1), банк надає Позичальнику кредит, а Позичальник зобов`язується прийняти кредит, сплатити плату за кредит, та повернути в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором.

Згідно п.7.2.1 ст.7 Кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою у розмірі 24% річних.

На підставі додаткових угод до Кредитного договору вносились зміни, в т.ч. щодо розміру кредиту, строк його погашення, ставки проценту за користування.

Так, п.1.2 ст.1 Додаткової угоди №9 від 16.09.2016 до Кредитного договору, викладено п.7.2.1 ст.7 Кредитного договору в новій редакції, та зменшено проценти за користування кредитом до ставки у розмірі 18% річних.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Додаткової угоди №13 від 25.07.2017 до Кредитного договору, викладено п.7.2.1 ст.7 Кредитного договору в новій редакції, та зменшено проценти за користування кредитом з 01.07.2017 до ставки у розмірі 15% річних.

На виконання умов Кредитного договору Банком було надано, а ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ" отримано кредит у загальному розмірі 180 000 000,00 грн. (відповідно до платіжних інструкцій №TR/7336457 від 10.07.2014, №TR/7336457 від 18.08.2014, №TR/7336457 від 15.09.2014, №TR/7336457 від 16.10.2014).

На виконання умов Кредитного договору ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ" було повернуто кредит у загальному розмірі 8 350 000,00 грн. (відповідно до платіжних інструкцій №181 від 26.09.2016, №205 від 25.10.2016, №229 від 25.11.2016, №251 від 26.12.2016, №149 від 25.07.2017, №169 28.08.2017, №193 від 25.09.2017, №224 від 25.10.2017, №250 від 27.11.2017, №277 від 26.12.2017).

Таким чином, станом на 28.03.2018, сформувалась заборгованості за кредитом у загальному розмірі 171 861 623,29 грн. (заборгованість за кредитом у розмірі 171 650 000,00 грн. та заборгованість за процентами 211 623,29 грн.).

29.03.2018 між ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ" (Первісний боржник) та ТОВ "Український Рітейл" (Новий боржник) було укладено договір переведення боргу.

Відповідно до п.1.1: Первісний боржник переводить свій борг (обов`язки) станом на 28.03.20218 включно на загальну суму 171 861 623,29 грн. (заборгованість за кредитом у розмірі 171 650 000,00 грн., заборгованість за процентами 211 623,29 грн.) за Кредитним договором №КЛ-DON-14 від 10.07.2014 укладеним між Первісним боржником (ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ") та ПАТ «ПУМБ» (Кредитор), усі права та обов`язки, що випливають з Кредитного договору, та зобов`язується сплатити Новому боржникові за прийняття боргу визначену цим договором суму, а Новий боржник змінює Первісного боржника у зобов`язанні, що виникає з Кредитного договору і приймає на себе обов`язки первісного боржника за Кредитними договором.

Згідно п.2.1 Договору переведення боргу, не пізніше 29.03.2018, Первісний боржник сплачує Новому боржнику суму у розмірі 171 861 623,29 грн.

Відповідно до п.6.1 Договору переведення боргу, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками.

Відповідачем-2 (ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ") сплачено відповідачу-1(ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ") кошти у загальному розмірі 171 861 623,29 грн. (відповідно до платіжних інструкцій №56 від 29.03.2018, №57 від 29.03.2018, №58 від 29.03.2018, №59 від 29.03.2018, №60 від 29.03.2018, №61 від 29.03.2018, №62 від 29.03.2018, №63 від 29.03.2018, №64 від 29.03.2018, №65 від 29.03.2018, №66 від 29.03.2018, №67 від 29.03.2018).

Враховуючи викладене, на підставі договору переведення боргу ТОВ "Український Рітейл" замінив ТОВ "Сокур Інвест" в якості боржника по Кредитному договору №КЛ-DON-14 від 10.07.2014 (з розміром процентів за користування кредитом - 15% річних), за що отримав грошові кошти передбачені договором переведення боргу (за переведення боргу по Кредитному договору), та за рахунок яких розрахувався по Договору лізингу (лізинговий платіж по якому склав 15,3% річних), та отримав у власність предмет лізингу.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так самовстановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Окремо суд зазначає, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Отже розгляд відповідних заяв та справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження.

Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Беззаперечно, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.

Водночас, відсутність підстав для застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію цього Кодексу, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів. (висновки сформульовані у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 та ін.

Тому у кожному випадку цієї категорії справ суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути вочевидь неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне виконання (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредиторів. Зазначений висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі 910/8357/18.

Визнання недійсними правочинів у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності якомога справедливе задоволення вимог кредиторів.

Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених ЦК України, КУзПБ та інших законів у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, що гарантує можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника. Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство.

Господарський суд вважає за необхідне окремо визначити, що позивач є кредитором у справі про банкрутство ТОВ "Український Рітейл", а його легітимною ціллю у справі про банкрутство є максимально можливе задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника.

У Постанові від 21.08.2020 по справі №904/2357/20 Верховний Суд наголошує на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 по справі №916/3027/21 повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Виходячи з визначеного, суд зазначає, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду поставлено під сумнів реальність та добросовісність правочинів, вчинених Боржником з іншими сторонами, що призвело до завдання шкоди іншим кредиторам.

Відповідачем-1 та відповідачем-2 долучено до матеріалів справи в обґрунтування заявленої позиції та на підтвердження дійсності укладених правочинів, зокрема в межах Договору фінансового лізингу №1-ФЛ від 10.07.2014, з реальним настанням правових наслідків надано підписані сторонами Специфікацію №1 від 10.07.2014, Специфікацію №2 від 10.07.2014, Специфікацію №3 від 18.08.2014, Специфікацію №4 від 15.09.2014, Специфікацію №5 від 16.10.2014.

Також на підтвердження передання майна ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ" (Лізингодавцем) в лізинг ТОВ "Український Рітейл (Лізингоодержувачу) відповідачами надано копії актів приймання-передачі: №1 від 10.07.2014 (додаток до Специфікації №1 від 10.07.2014), №1 від 10.07.2014 (додаток до Специфікації №2 від 10.07.2014), №1 від 18.08.2014 (додаток до Специфікації №3 від 18.08.2014), №1 від 15.09.2014 (додаток до Специфікації №4 від 15.09.2014), №1 від 16.10.2014 (додаток до Специфікації №5 від 16.10.2014).

На виконання умов Договору Відповідачем 1 (Лізингоодержувачем) було здійснено оплату Відповідачу 2 (Лізингодавцю) за предмет лізингу по Договору лізингу в повному загальному обсязі (180 000 000,00 грн.), в підтвердження чого до матеріалів справи було долучено платіжні інструкції №1000046049 від 26.09.2016, №1000050747 від 25.10.2016, №1000055671 від 25.11.2016, №1000059530 від 26.12.2016, №1000025778 від 25.07.2017, №1000029228 від 28.08.2017, №1000031934 від 25.09.2017, №1000035220 від 25.10.2017, №1000038378 від 27.11.2017, №1000041149 від 26.12.2017, №1000007485 від 29.03.2018, №1000007487 від 29.03.2018, №1000007492 від 29.03.2018, №1000007494 від 29.03.2018, №1000007491 від 29.03.2018, №1000007496 від 29.03.2018, №1000007488 від 29.03.2018, №1000007490 від 29.03.2018, №1000007495 від 29.03.2018, №1000007489 від 29.03.2018, №1000007493 від 29.03.2018, №1000007486 від 29.03.2018.

Також відповідачем-1 та відповідачем-2 долучено до матеріалів справи на підтвердження дійсності укладених правочинів, зокрема в межах Договору переведення боргу №б/н від 29.03.2018, а саме на підтвердження отримання права власності на предмет лізингу, після сплати Відповідачем 1 на користь Відповідача 2 лізингових платежів:

- акти прийому передачі б/н від 29.03.2018 (про передачу предмету лізингу у власність за Специфікацією №1 від 10.07.2014, Специфікацією №2 від 10.07.2014, Специфікацією №3 від 18.08.2014, Специфікацією №4 від 15.09.2014, Специфікацією №5 від 16.10.2014);

- акт звірки остаточних розрахунків (щодо предмету лізингу за Специфікацією №1 та №2 від 10.07.2014) б/н від 29.03.2018; акт звірки остаточних розрахунків (щодо предмету лізингу за Специфікацією №3 від 18.08.2014) б/н від 29.03.2018; акт звірки остаточних розрахунків (щодо предмету лізингу за Специфікацією №4 від 15.09.2014) б/н від 29.03.2018; акт звірки остаточних розрахунків (щодо предмету лізингу за Специфікацією №5 від 16.10.2014) б/н від 29.03.2018;

- акт виконаних робіт б/н від 29.03.2018.

У суду відсутні підстави кваліфікувати спірні правочини як фраудаторні, оскільки поведінка ТОВ "Український Рітейл" щодо укладання Оскаржуваного правочину щодо отримання додаткових активів (в результаті чого вдалося поповнити обігові кошти, що дало можливість розрахуватись по Договору лізингу та отримати у власність предмет лізингу (при цьому зменшивши фінансове навантаження зі сплати відсотків річних з 15,3% до 15%)) відповідає як його інтересам, так і основним цілям здійснення господарської діяльності суб`єктів господарювання та свідчить про наявність прозорої економічної мети.

Щодо посилань позивача на те, що відповідне майно за спірними договорами знаходилось на тимчасово окупованій території України на момент вчинення правочинів, господарський суд зазначає, що у складених Специфікаціях до Договору лізингу від 10.07.2014 визначено п.5, що місце поставки та місцезнаходження предмету лізингу визначається Сторонами додатково в день передачі предмету лізингу.

Принагідно суд зазначає, що рухоме майно, відмінне від нерухомого майна, та є таким, яке можна вільно переміщувати в просторі без заподіяння йому шкоди, передане відповідачем-1 за Актами прийому-передачі предмету лізингу від 29.03.2018 у власність за Договором фінансового лізингу №1-ФЛ від 10.07.2014, які підписані у місті Києві.

Щодо посилань позивача на відсутність у відповідача-2 права власності на частину переданого майна за Договором переведення боргу, а саме вивісок з найменуваннями "Брусничка", "Брусниця", "Фрешмаркет Брусничка" та ін., господарський суд зазначає, що наявність у відповідному переліку майна за Специфікаціями до Договору лізингу від 10.07.2014 зазначених вивісок не свідчить про те, що вони могли належати виключно ТОВ "Український Рітейл" на момент укладання спірних договорів, а відтак дані обставини не можуть підставою для визнання їх недійсними.

Посилання позивача на те, що спірні угоди укладені між заінтересованими особами в розрізі ст. 1 КУзПБ не може бути підставою для визнання спірних Договорів недійсними, оскільки визначена підстава для визнання недійсним правочинів з`явилась у законодавстві України із набранням 21.10.2019 чинності Кодексу України з процедур банкрутства та не існувала на момент укладання спірних правочинів.

З огляну на вищевказане, сукупність доказів, які містяться в матеріалах справи, з більшою вірогідністю підтверджує рух активів маж сторонами спірних договорів, ніж вказує на відсутність такого руху, та підтверджує, що оскаржувані правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків. Таким чином, та враховуючи, що на виконання оскаржуваних правочинів було передано майно, такі правочини не можуть вважатися фіктивні.

Враховуючи викладене, господарський суд відмовляє у задоволенні позовний вимог.

СУДОВІ ВИТРАТИ

За приписами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 7, 41 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог за позовом ТОВ "Євро Регіон Партнер" до відповідача-1 ТОВ "Український Рітейл", відповідача-2 ТОВ "Сокур Інвест", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 ТОВ "Торговий дім "ДОНБАССРЕСУРСИ" про визнання Договору фінансового лізингу №1-ФЛ від 10.07.2014 та Договору переведення боргу №б/н від 29.03.2018 недійсними в межах справи №904/4387/19 за заявою ТОВ "Український Рітейл" до боржника ТОВ "Український Рітейл" про визнання банкрутом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23.05.2025.

Суддя С.В. Мартинюк