Рішення

від 14.04.2025 по справі 910/26475/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.04.2025Справа № 910/26475/14 (910/6063/24)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" (адреса для листування: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22, під`їзд 13)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, кв. 1)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача розпорядника майна Бондарчука О.П.

про встановлення земельного сервітуту, визначення істотних умов земельного сервітуту та скасування зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно

За позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" (адреса для листування: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22, під`їзд 13)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, кв. 1)

про визнання недійсними договорів

В межах справи № 910/26475/14

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" (код ЄДРПОУ 32102765)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін: згідно з протоколом судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/26475/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" про банкрутство на стадії процедури розпорядження майном, відкритої ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.12.2014.

17.05.2024 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія", визначення істотних умов земельного сервітуту та скасування зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.07.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" про встановлення земельного сервітуту, визначення істотних умов земельного сервітуту та скасування зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно до розгляду в межах справи № 910/26475/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія", підготовче засідання призначено на 24.07.2024.

15.07.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" Бондарчука О.П. на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.07.2024 розгляд справи відкладено на 09.09.2024.

У судовому засіданні 09.09.2024 було оголошено перерву до 04.11.2024.

До Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" про визнання договорів недійсними.

16.09.2024 прийнято до розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" про визнання договорів недійсними у межах справи № 910/26475/14 та призначено розгляд позовної заяви третьої особи спільно з первісним позовом.

04.11.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета позову ОСОБА_1 про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.11.2024 залучено розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Бондарчука О.П. до участі у справі №910/26475/14 (910/6063/24) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та відкладено розгляд справи на 20.11.2024.

20.11.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли клопотання розпорядника майна боржника Бондарчука О.П. про долучення доказів до матеріалів справи та відкладення розгляду справи.

Судове засідання 20.11.2024 не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території міста Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва 21.11.2024 розгляд справи призначено на 02.12.2024.

Протокольними ухвалами від 02.12.2024 відмовлено в задоволенні клопотань третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 про витребування доказів, залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Срідний Бриз 2021", а також продовження строку на підготовку та подання відзиву на позов.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.12.2024 розгляд справи відкладено на 23.12.2024 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

19.12.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли додаткові пояснення позивача.

23.12.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача розпорядника майна Бондарчука О.П. про відкладення розгляду справи.

23.12.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача розпорядника майна Бондарчука О.П. про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.12.2024 розгляд справи відкладено на 13.01.2025.

26.12.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява представника позивача про припинення представництва.

08.01.2025 до Господарського суду м. Києва надійшло заперечення третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору щодо клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача розпорядника майна Бондарчука О.П. про долучення доказів до матеріалів справи.

13.01.2025 до Господарського суду м. Києва надійшли пояснення третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору та заперечення на заяву позивача про припинення представництва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від13.01.2025 задоволено клопотання третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору про витребування відомостей та відкладено розгляд справи на 10.02.2025.

10.02.2025 до Господарського суду м. Києва надійшли пояснення представника третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 .

10.02.2025 до Господарського суду м. Києва надійшли додаткові пояснення представника третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 .

10.02.2025 до Господарського суду м. Києва надійшла заява третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 про закриття провадження у справі в частині.

Протокольною ухвалою від 10.02.2025 відмовлено в задоволенні заяви третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 про закриття провадження у справі в частині.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача розпорядника майна Бондарчука О.П. про встановлення земельного сервітуту, визначення істотних умов земельного сервітуту та скасування зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно, за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" про визнання недійсними договорів в межах справи №910/26475/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" до судового розгляду по суті на 12.03.2025.

12.03.2025 до Господарського суду м. Києва надійшли додаткові пояснення третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 12.03.2025 оголошено перерву до 14.04.2025.

14.04.2025 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові дебати третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 14.04.2025 представник позивача за первісним позовом надав пояснення по суті заявлених вимог та просив суд первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 надав пояснення по суті зустрічного позову, підтримав його в повному обсязі, а також заперечив щодо задоволення первісного позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача розпорядника майна Бондарчука О.П. щодо задоволення первісного позову заперечив, зустрічний позов підтримав в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" (позивач) є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 загальною площею 0,1208 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення, на підставі договору купівлі-продажу № 974 від 17.12.2009, що підтверджується державним актом на право власності серія та номер: ЯЖ 039203 від 16.12.2009 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 358295651 від 13.12.2023.

Згідно Акту встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, виконаний сертифікованим інженером-землевпорядником, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 358312540 від 13.12.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" (відповідач) є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102 загальною площею 0,7101 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, з об`єктами торгово-розважального та соціально-культурного призначення.

Доступ до земельної ділянки позивача в інший спосіб, окрім як проходу/проїзду по земельній ділянці відповідача неможливий, що підтверджується технічною документацією щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 та висновком експерта.

Оскільки за результатами вижитих позивачем заходів щодо досудової процедури встановлення сервітуту, договір земельного сервітуту укладено не було, останній звернувся до суду з позовом про встановлення сервітуту на підставі рішення суду.

В свою чергу, третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" про визнання правочинів недійсними, а саме:

визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В., реєстр. № 976 та застосування наслідків недійсності правочину;

визнання недійсним договору земельного сервітуту від 16.10.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» відносно земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0097 та земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:90:135:0103.

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з нормами статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Пункт 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами першою-третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, позивач на праві приватної власності володіє земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 загальною площею 0,1208 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення, на підставі договору купівлі-продажу № 974 від 17.12.2009, що підтверджується державним актом на право власності серія та номер: ЯЖ 039203 від 16.12.2009 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 358295651 від 13.12.2023.

Згідно Акту встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, виконаний сертифікованим інженером-землевпорядником, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, позивач, як власник земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 загальною площею 0,1208 га має право володіти своїм майном та користуватися ним, зокрема, мати доступ до майна та можливість безперешкодно використовувати його у своїй господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки (земельний сервітут) для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Право земельного сервітуту полягає в можливості обмеженого використання чужої суміжної (прилеглої) земельної ділянки (ділянок) в певних цілях.

Змістом сервітуту є обсяг прав і обов`язків його сторін щодо обмеженого користування чужою земельною ділянкою особою, на користь якої встановлено земельний сервітут (далі - сервітуарій). Зокрема, обсяг прав сервітуарія може включати можливість вчинення певних дій (прохід, проїзд, прокладення комунікацій тощо) або можливість вимагати від власника сусідньої ділянки утримуватися від певних дій (наприклад, не перешкоджати відводу води із сусідньої земельної ділянки).

Право сервітуарія породжує і його обов`язки перед власником обслуговуючої земельної ділянки, які у свою чергу, теж визначають зміст сервітуту, зокрема: використовувати об`єкт сервітуту в межах, необхідних для задоволення визначених господарських потреб; вносити власнику обслуговуючої земельної ділянки адекватну плату за її використання; використовувати сервітут способом, найменш обтяжливим для власника обслуговуючої ділянки тощо.

Згідно із положеннями статей 91, 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 Земельного кодексу України ).

Відповідно до положень статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Згідно з частиною третьою статті 402 Цивільного кодексу України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв`язку з цим необхідно враховувати, що обов`язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту належить з`ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача (аналогічна правова позиція зазначена у підпунктах 2.31, 2.33, 2.34 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

З викладеного вбачається, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

В постанові Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 442/3106/22 встановлено, що передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут.

Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з пропозицією щодо встановлення земельного сервітуту.

16.10.2023 між позивачем (сервітуарій) та відповідачем (власник) було підписано договір земельного сервітуту.

Відповідно до п. 3.3.1 даного договору сервітуарій зобов`язаний погодити даний договір сервітуту з розпорядником майна та використовувати зону сервітуту виключно в цілях та потребах визначених цим договором. Дотримуватися правил добросусідства.

За змістом п. 4.1 договору сторони погодили, що даний договір вступає в силу з моменту його погодження з розпорядником майна власника ділянки та підписання сторонами.

Тобто, сторонами було погоджено, що для того, щоб договір земельного сервітуту від 16.10.2023 вступив в силу необхідне одночасне виконання наступних умов: отримання погодження від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" та підписання його сторонами.

В свою чергу, як слідує з матеріалів справи, за результатами вжитих заходів що направлені на отримання погодження від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" щодо вказаного договору, даного погодження договору земельного сервітуту від 16.10.2023 від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" - отримано не було.

Більше того, у судовому засіданні представник розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" зазначив, що останній повністю заперечує проти встановлення земельного сервітуту.

Отже, договір земельного сервітуту від 16.10.2023 не вступив в силу (є неукладеним), оскільки не було виконано одну із обов`язкових умов договору, а саме не було отримано погодження від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія".

При цьому, як слідує з матеріалів справи, доступ до земельної ділянки позивача в інший спосіб, окрім як проходу/проїзду по земельній ділянці відповідача неможливий, що підтверджується технічною документацією щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 та висновком експерта за результатами проведення земельної-технічної експертизи № 22-04/24 від 22.04.2024, копії яких містяться в матеріалах справи.

Суд звертає увагу, що положення статті 402 Цивільного кодексу України та статті 99 Земельного кодексу України не ставлять встановлення земельного сервітуту у залежність від того, чинить власник (володілець) земельної ділянки перешкоди особі, яка вимагає його встановлення, у користуванні її нерухомим майном, чи ні, оскільки установлення сервітуту має на меті не усунення позивачу перешкод у користуванні майном, а створення умов для ефективного використання власником свого нерухомого майна.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі № 308/8156/14-ц вказав, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Крім того, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», судове рішення суду про встановлення земельного сервітуту є підставою для державної реєстрації права земельного сервітуту.

Таким чином, для визначення обсягу прав позивача при встановленні земельного сервітуту на земельну ділянку відповідача, а також проведення державної реєстрації права земельного сервітуту, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визначення наступних істотних умов земельного сервітуту, а саме:

земельна ділянка, на яку встановлюється земельний сервітут: 8000000000:90:135:0102 загальною площею 0,7101 га, з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення;

власник земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут: земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102 належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія";

особа, на користь якої встановлюється: Товариство з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2";

площа земельного сервітуту: 0,0023 га (23 кв. м) відповідно до висновку експерта;

межі земельного сервітуту: ширина проїзду (протяжність сервітуту) становить 27 метрів, довжина - від 0,85 м до 0,86 м відповідно до технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, запропонований відповідно до висновку експерта;

строк дії земельного сервітуту: постійний (безстроковий);

вид земельного сервітуту: 07.10 інші види земельного сервітуту, а саме право проходу та право проїзду на транспортному засобі, (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 28.07.2021 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» із змінами та додатками).

Відповідно до частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Також, відповідно до ч. 4 ст. 101 Земельного кодексу України, власник, земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Звертаючись до суду з позовом позивач просить установити платний сервітут у розмірі суми сплаченого податку на землю пропорційно розміру площі сервітуту.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням наявних обставин й матеріалів справи, зважаючи на те, що позивачем доведено неможливість доступу до власної земельної ділянки в інший спосіб, окрім як проходу/проїзду по земельній ділянці відповідача у інший спосіб, ніж шляхом встановлення земельного сервітуту, а заявлені умови сервітуту відповідають законодавчо встановленим вимогам, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для відмови в державній реєстрації прав є зокрема, наявність зареєстрованих обтяження речових прав на нерухоме майно.

При цьому, згідно із ч. 4 ст. 24 цього Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі, державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Також, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення інших речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладені обставини, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про скасування зареєстрованих обмежень речових прав на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» в частині обмежень речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102.

В свою чергу, позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору земельного сервітуту від 16.10.2023, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» мотивовані тим, що його недійсність прямо випливає з недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», а також те, що вказаний договір був підписаний неуповноваженою особою, суперечить ст. 13, 203 ЦК України, будівельним нормам та правилам, проектній документації на забудову, в тому числі будинку № 1-Б по вул. Дніпровській набережній у м. Києві.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Отже, в силу ст. 638, 640 ЦК України не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Частиною 1 статті 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними вважаються умови договору: 1) визнані такими законом; 2) необхідні для договорів даного виду, тобто прямо не названі у законі як істотні, але є необхідними для договорів певного виду; 3) ті, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Отже, всі умови договору - істотні, звичайні і випадкові - з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами. Отже лише після узгодження всіх умов договору, які притаманні для певного виду договору, сторони можуть їх виконати.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 4 статті 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. ст. 655, 656 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як слідує з матеріалів справи, оспорюваний договір земельного сервітуту від 16.10.2023 не вступив в силу тобто є неукладеним, оскільки не було виконано одну із обов`язкових умов договору, а саме не було отримано погодження від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія".

Відтак позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору земельного сервітуту від 16.10.2023 суд вважає безпідставними та необґрунтованими.

Також у позовній заяві третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», у зв`язку з тим, що його зміст суперечить нормам права, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, вчинений з порушенням публічного порядку, з метою, що суперечить інтересам держави та суспільству, вчинений під впливом обману, з порушенням прав та інтересів третіх осіб, з порушенням прав цільового використання земельної ділянки, будівельних норм та правил щодо проектної документації на будівництво згідно цільового призначення земельної ділянки, укладений «на зло» для зменшення прибудинкової території будинку № 1-Б по вул. Дніпровській набережній ум. Києві та зменшення активів боржника, є безкоштовним та має ознаки фраудаторності.

Також третя особа зазначає, що земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного правочину, не використовувалась Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» більше 14 років, не здійснювалась державна реєстрація майнових прав на земельну ділянку за Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2», а також ним не сплачувалися відповідні податки та збори.

В свою чергу, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав взагалі).

В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення частини першої статті 203 Цивільного кодексу України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 Цивільного кодексу України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення статей 215, 216 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 Цивільного кодексу України).

Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.

Виходячи зі змісту приписів статей 15, 16, 215 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, в тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та може виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Правова позиція щодо застосування названих норм матеріального права, викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-605цс16.

Відтак, договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

При цьому, суди повинні враховувати, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Близька за змістом правова позиція щодо обґрунтування порушеного права викладена у мотивувальній частині постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №9901/14/20 (пункт 19), від 15.04.2020 у справі №9901/580/19 (пункт 21), від 11.03.2020 у справі №9901/590/19 (пункт 16) та у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №820/3018/17 (абзац 27), від 13.05.2020 у справі №826/12446/18 (пункт 38).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

У постанові Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

У даній справі договір купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» оскаржує третя особа, яка не є стороною цього договору, при цьому звертаючись з відповідним позовом до суду, третьою особою не наведено будь яких обґрунтувань, в чому полягає порушення її прав та охоронюваних законом інтересів цим правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на викладені обставини та наведені норми, позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача за первісним позовом по сплаті судового збору покладаються на відповідача; судові витрати по сплаті судового збору за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_2 покладаються на останню.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити.

2. Встановити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" (02000, м. Київ, пр.-т. Павла Тичини, 1В, оф. А601; адреса для листування: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22, під`їзд 13; ідентифікаційний номер 36019283) земельний сервітут на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, кв. 1; ідентифікаційний номер 32102765) з наступними істотними умовами такого земельного сервітуту: власник земельної ділянки: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія"; особа, на корись якої встановлюється: Товариство з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2"; земельна ділянка на яку встановлюється земельний сервітут: 8000000000:90:135:0102, загальною площею 0,7101 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення; площа земельного сервітуту: 0,0023 га (23 кв.м.) відповідно до висновку експерта та договору земельного сервітуту від 16.10.2023; межі земельного сервітуту: ширина проїзду (протяжність сервітуту) становить 27 метрів, довжина - від 0,85 м до 0,86 м відповідно до технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102; Строк дії земельного сервітуту: постійний (безстроковий); вид земельного сервітуту: 07.10 інші види земельного сервітуту, а саме право проходу та право проїзду на транспортному засобі, відповідно до Порядку ведення ДЗК; плата за користування сервітутом: Сервітуарій компенсує Власнику суму сплаченого податку на землю пропорційно розміру площі сервітуту; порядок внесення оплати: щомісячно, згідно рахунку виставленого Власником земельної ділянки.

3. Скасувати зареєстровані обмеження речових прав на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, кв. 1; ідентифікаційний номер 32102765), в частині обмежень речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102.

4. В задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2", Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" про визнання недійсними договорів відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, кв. 1; ідентифікаційний номер 32102765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Маркетинг 2" (02000, м. Київ, пр.-т. Павла Тичини, 1В, оф. А601; адреса для листування: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22, під`їзд 13; ідентифікаційний номер 36019283) судовий збір в розмірі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн. 00 коп.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

7. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.04.2025.

Суддя П.П. Чеберяк