Ухвала від 21.05.2025 по справі 405/2185/24

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-кп/4809/403/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1 ,

Категорія ст.307 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Подільського районного суду м. Кропивницького від 08.05.2025, якою стосовно обвинуваченого

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, уродженця м. Кіровоград, офіційно не працюючого, з повною загальною середньою освітою, особи з інвалідністю ІІ групи, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимий, згідно ст.89 КК України,

продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 06 липня 2025 року включно, з визначенням застави у сумі 121 120 грн.

Також цією ухвалою:

-продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, строком на два місяці, тобто до 08 липня 2025 року;

-продовжено строк дії обов`язків обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передбачених запобіжним заходом у вигляді застави на два місяці, тобто до 08 липня 2025 року.

В С Т А Н О В И Л А:

У провадженні Ленінського районногосуду м.Кіровоградаперебуває кримінальне провадження, яке внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023120000000110 від 20.01.2023, за обвинуваченням ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.1 ст.309 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.3 ст.307, ч.1 ст.309 КК України, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.

В судовому засіданні прокурором надані письмові клопотання, у яких останній просив продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 та строк цілодобового домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_9 , з огляду на те, що на даний час ризики встановлені раніше, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КК України, не зменшилися та продовжують існувати.

Окрім того, прокурором надано письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_10 строку дії до обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, з огляду на те, що на даний час ризики встановлені раніше, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КК України, не зменшилися та продовжують існувати.

Ухвалою Подільського районного суду м. Кропивницького від 08.05.2025 задоволено клопотання прокурора.

Продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід - тримання під вартою на 60 днів до 06 липня 2025 року, включно.

Визначено розмір застави у розмірі 40 /сорока/ прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 121 120 /сто двадцять одну тисячу сто двадцять/ гривень, які необхідно внести на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26241445, банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA458201720355279001000002505. Призначення платежу: забезпечення виконання рішення згідно статті 182 КПК України по справі№12023120000000110 від 20.01.2023.

В разі внесення заставодавцем визначеної в ухвалі суми застави, звільнити з-під варти та зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_7 виконувати наступні обов`язки:

- прибувати за викликом до суду;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду.

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утриматись від спілкування зі свідками та потерпілим у даному кримінальному проваджені;

Попереджено обвинуваченого ОСОБА_7 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків внесена застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України з одночасним вирішенням питання, передбаченого ч. 10 ст. 182 КПК України.

Також цією ухвалою:

- продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, строком на два місяці, тобто до 08 липня 2025 року;

- продовжено строк дії обов`язків обвинуваченому ОСОБА_10 , передбачених запобіжним заходом у вигляді застави, на два місяці, тобто до 08 липня 2025 року.

В цій частині ухвала не оскаржується жодним учасником процесу.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_7 не одружений, малолітніх та неповнолітніх дітей на утриманні не має, посередньо характеризується, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків, не працює, що свідчить про відсутність у нього постійного джерела доходу. Раніше не судимий.

Обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, яке у відповідності до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, санкція якого передбачає покарання волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Наведене свідчить про наявність ризиків, встановленихп.п.1, 3, 4, п.5ст. 177 КПК України, які вказують на можливість обвинуваченим у разі застосування до нього запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, впливати на свідків з метою зміни їх показів на свою користь, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

За таких обставин суд прийшов до переконання про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, тому, враховуючи зазначене, суд вважає, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою не зможе їм запобігти.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Так, ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2025 обвинуваченому ОСОБА_7 , з урахуванням його майнового та сімейного стану, визначено розмір застави у меншому розмірі, ніж передбачено п.3) ч. 5 ст. 182 КПК України, а саме у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Відтак, суд вважає за можливе залишити розмір застави, визначений ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2025, який буде достатньою мірою гарантування виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не буде завідомо непомірним для нього.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить змінити йому запобіжний захід з триманням під вартою на домашній арешт.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що на думку апелянта ризики є імовірні та припущеннями.

Також суд першої інстанції 18 місяців справу по суті не розглядає, а тільки продовжують йому тримання під вартою.

Він є інвалід другої групи, пенсіонер, має постійне місце проживання. Де мешкає з матір`ю похилого віку пенсіонеркою.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, думку прокурора, який просив апеляційною скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали клопотання, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до кримінального провадження доказами, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що ОСОБА_7 міг вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.307 КК України.

Обґрунтованість пред`явленої ОСОБА_7 підозри повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування кримінального провадження доказами, а саме:

- протоколами про результати проведення НСРД у формі контролю за вчиненням злочину;

- протоколом обшуку від 20.11.2023;

- висновками судових експертиз матеріалів речовин та виробів;

- показаннями свідків;

- іншими матеріалами.

Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.

При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину, обвинувачення у якому йому пред`явлено, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.

Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:

- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;

- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;

- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;

- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.

Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).

В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.

На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.

Тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від органу досудового розслідування та/або суду.

Ризик переховування ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.

Так ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбачених ч.3 ст.307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, оскільки за їх вчинення передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, счпроостовує свою причетність до скоєного.

Наведена обставинавже саміпо собіможуть бутипідставою тамотивом дляпереховування ОСОБА_7 від суду.

А тому, на думку колегії суддів ОСОБА_7 може використати наявні у нього засоби та можливості для переховування від суду, у тому числі можливі покинути територію України з метою уникнення кримінальної відповідальності.

При цьому, в умовах, які наразі існують в Україні, викликаних військовою агресією російської федерації проти України, у ОСОБА_7 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження.

Зазначені обставини вказують на те, що ОСОБА_7 , оцінюючи можливі негативні наслідки для себе у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий термін, із можливістю уникнення ним покарання шляхом переховування від органу досудового розслідування та суду, може переховуватися від правоохоронних органів з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Також, колегія суддів погоджується з доводами судді щодо існування ризику незаконного впливу на свідків та інших співучасників.

При встановленнінаявності ризикувпливу насвідків таінших співучасників,суд враховуєвстановлену КПКпроцедуру отриманняпоказань відосіб,які єсвідками укримінальному провадженні,а самеспочатку,на стадіїдосудового розслідуванняпоказання отримуютьсяшляхом допитуслідчим чипрокурором,а післянаправлення обвинувальногоакта досуду,на стадіїсудового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).

За таких обставин, ризик впливу на свідків та інших співучасників існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

За таких обставин, не будучи не обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на свідків та інших співучасників, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.

При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре зазнає свідків та інших співучасників, тому євагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що всі фігуранти кримінального правопорушення на даний час ще не встановлені, а тому ОСОБА_7 , у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, - може узгодити з ними позицію з метою ухилення їх від кримінальної відповідальності.

Отже, на переконання колегії суддів, обов`язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_7 від спілкування з визначеним колом осіб є об`єктивно виправданим.

Також, ОСОБА_7 може вчинити нові кримінальні правопорушення в сфері обігу наркотичних речовин, оскільки останній не працює та фактично утримується за рахунок коштів отриманих за нарахування пенсії по 2 групі інвалідності.

Таким чином апеляційні доводи прокурора стосовно наявності ризиків передбачених пунктами 1, 3, 5 ст.177 КПК України є такими, що знайшли своє повне підтвердження під час апеляційного розгляду.

В той же час колегією суддів не можу бути враховано доводи ОСОБА_7 про те, що заявлені ризики по відношенню до нього є маломовні, оскільки:

-не надано доказів належного виконання процесуальних обов`язків;

-не працює, безробітній, постійного джерела доходу не має, не одружений, дітей та утриманців не має, волонтерською діяльністю не займався, посередньо характеризується;

-наявна можливість перетину кордону, оскільки особи з будь-якою групою інвалідності можуть перетинати кордон без обмежень;

-обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, передбачених ч.3 ст.307 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, оскільки за їх вчинення передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Отже вказане свідчить про відсутність обставин, які можуть гарантувати виконання ОСОБА_7 процесуальних обов`язків.

Також, не можуть бути враховані доводи ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт з підстави наявності у нього інвалідності 2 групи, місця проживання, його особи тощо, оскільки вказані обставини були вже враховані колегією суддів Кропивницького апеляційного суду від 22.04.2025 визначаючи йому застави у меншому розмірі, ніж передбачено п.3) ч. 5 ст. 182 КПК України, а саме у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у справі де суд має право не визначати розмір застави.

Що стосується тверджень про те, що до ОСОБА_7 можливо застосуватизапобіжний західне пов`язанийз триманнямпід вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п.1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.

Окрім цього, особисте зобов`язання не може бути застосоване до обвинуваченого

ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м`яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є особливо тяжким.

Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків і зобов`язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.

Отже, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.

З цих же підстав колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.

Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

За таких підстав у разі застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за обставин цієї справи та серйозності висунутої проти ОСОБА_7 обвинувачення, з урахуванням встановлених ризиків, обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у меншому розмірі, ніж передбачено п.3) ч. 5 ст. 182 КПК України, на думку колегії, не буду надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду м. Кропивницького від 08.05.2025 необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду м. Кропивницького від 08.05.2025, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 06 липня 2025 року включно, з визначенням застави у сумі 121 120 грн., - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4