Постанова від 19.05.2025 по справі 910/13070/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2025 р. Справа№ 910/13070/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

за участю секретаря судового засідання : Гончаренка О.С.

за участю представників сторін

від позивача: Петурня А.В.

від відповідача: Шаповал В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025

у справі № 910/13070/24 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Отокоч Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна"

про стягнення 753 433,68 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Отокоч Україна" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" (далі-відповідач) про стягнення збитків за довгостроковим договором оренди автомобіля № 20200800220 від 24.02.2021 у розмірі 753 433,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що у зв`язку з тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договором, допустив «Заборонене використання автомобіля» (п. 4.4. договору), що призвело до втрати (викрадення) автомобіля на окупованій території, на яку не розповсюджується дія договору страхування КАСКО, що, у свою чергу, призвело до відмови страхової компанії у визнання даної події страховим випадком, та до відмови у виплаті страхового відшкодування, то відповідно до п.п. 4,4.9., п. 3.6., п. 3.7. договору відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі повної страхової суми автомобіля, яка на момент завдання збитків позивачу у грудні 2022 року (момент втрати/викрадення автомобіля) становила суму 753 433,68 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі 910/13070/24 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Отокоч Україна" збитки у розмірі 753 433,68 грн та 11 301,51 грн витрат на сплату судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку з тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договором, допустив «Заборонене використання автомобіля» (п. 4.4. договору), що призвело до втрати (викрадення) автомобіля на окупованій території, на яку не розповсюджується дія договору страхування КАСКО, що, у свою чергу, призвело до відмови страхової компанії у визнання даної події страховим випадком, та до відмови у виплаті страхового відшкодування, тому відповідно до п.п. 4,4.9., п. 3.6., п. 3.7 договору відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі повної страхової суми автомобіля, яка на момент завдання збитків позивачу у грудні 2022 року (момент втрати/викрадення автомобіля) становила 753 433,68 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідач допустив зникнення належного позивачу майна протягом тривалого часу та не може повернути позивачу автомобіль RENAULT DUSTER INTENS (K3 4 ABM 6RS) 1,5 дизель 4х4 МКПП6, рік виробництва 2021, реєстраційний номер НОМЕР_1 , таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати збитки, які становлять вартість втраченого майна, а саме у розмірі 753 433,68 грн.

При цьому, суд наголосив, що відповідач на момент прийняття рішення у даній справі не надав суду доказів на підтвердження відшкодування збитків позивачу у розмірі 753 433,68 грн, отже суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/13070/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договором та допустив незаконне використання автомобіля, заборонене п.4.4 договору, оскільки відповідач, так само як і його уповноважений водій фактично не використовували автомобіль, починаючи з 24.02.2022.

Також скаржник посилається на те, що умови договору виключають його обов`язок сплачувати будь-які платежі за договором, у тому числі і відшкодувати вартість пошкодженого та/ або втраченого автомобіля, за умови, що у останнього відсутня можливість користуватися автомобілем, спричинена форс-мажорними обставинами.

Водночас, апелянт зазначає, що він дотримався вказаного положення п.13.4 договору і в момент, коли вважав це за необхідне, а саме 23.06.2023 направив позивачу належне письмове повідомлення про настання форс-мажорних обставин, в якому вказав очікувану тривалість періоду, протягом якого ці обставини будуть діяти. Одночасно з повідомленням скаржник направив позивачу оригінал Сертифікату про форс-мажорні обставини, виданий компетентним органом ТПП України. Однак, апелянт зазначає про те, що суд не дав оцінку відповідним обставинам справи, обмежившись посиланням на ч.4 ст. 75 ГПК України і на преюдиційні факти, начебто встановлені рішеннями господарських судів у справі №910/8777/23 між тими ж сторонами, але з іншим предметом позову.

Також скаржник вказує, що обставини встановлені у справі №910/7877/23 не підпадають під поняття преюдиційності, оскільки предметом справи №7877/23 було стягнення орендної плати за договором, а у даній справі предметом розгляду є стягнення збитків за договором.

Апелянт також звертає увагу на висновок Верховного Суду у постанові від 27.02.2024 у справі № 916/530/23, який на його думку схожий за предметом спору з даною справою, та згідно з яким при розгляді спорів щодо відшкодування збитків, завданих внаслідок втрати лізингового автомобіля через військову агресію РФ необхідно встановити наслідки впливу форс-мажорних обставин на ці правовідносини, засвідчення яких здійснилось вже після припинення договору в односторонньому порядку і після вимоги щодо повернення об`єкту лізингу та звернення з позовом.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, 24.03.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Отокоч Україна" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі 910/13070/24 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідач за три роки з початку повномасштабного вторгнення не надав жодного доказу, що автомобіль дійсно перебував на окупованій території та відповідач не міг використовувати автомобіль, починаючи з 24.02.2022. Всі заяви відповідача базується виключно на словах та на документах, створених одноособово відповідачем та його працівниками. Отже, на думку позивача, всі подальші посилання відповідача на те, що автомобіль потрапив на окуповану територію і відповідач не мав права використовувати автомобіль не відповідають дійсності та умовам договору.

Також, позивач зауважує, що саме дії/бездіяльність відповідача призвели до того, що автомобіль, потрапив на окуповану територію, а саме відповідач вирішив нічого не робити з автомобілем, залишивши його на потенційно небезпечній території, хоча у відповідача була можливість це зробити до 03.03.2022.

Позивач також зазначає, що відповідач свідомо не повідомляв його про те, що автомобіль потрапив на окуповані території та продовжував сплачувати орендну плату до лютого 2023 року. Відповідач надіслав позивачу разом з відзивом у справі №910/7877/23 повідомлення від 23.06.2023 та копію Сертифікату, виданого ТПП України, як передбачено умовами п. 13.4 договору, а Запорізькою ТПП №03.3/419 від 07.04.2023. Таким чином, оскільки відповідач знав про необхідність надання позивачу Сертифікату, виданого ТПП України протягом 5 робочих днів з моменту направлення позивачу першого повідомлення про настання форс-мажорних обставин, яке відбулось 12.09.2022 (п.13.4 договору) та свідомо не виконав цього обов`язку, тому позивач вважає, що відповідач без поважних причин пропустив строки для повідомлення про настання форс-мажорних обставин, а отже втратив право посилатися на форс-мажорні обставини, як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення умов договору.

Водночас, позивач наголошує, що у судових рішеннях у справі №910/7877/23 між тими ж сторонами, з одних і тих же підстав виникнення спору та одних і тих же обставин справи, вже було встановлено факт відсутності (не доведеності) форс-мажорних обставин, тому немає підстав від відступу від принципу преюдиції, передбаченої ст. 75 ГПК України.

Таким чином, позивач зазначає, що саме дії відповідача позбавили позивача права на отримання страхової виплати, чим завдали позивачу збитків.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/13070/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Майданевич А.Г. - головуючий суддя, судді Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/13070/24 залишено без руху.

05.03.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" надійшла заява про усунення недоліків з доказами оплати судового збору у розмірі 16 925,27 грн (платіжна інструкція №439 від 24.02.2025).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/13070/24 та призначено розгляд справи на 21.04.2025.

Протокольною ухвалою Північним апеляційним господарським судом у судовому засіданні 21.04.2025 оголошено перерву у розгляді справи до 19.05.2025.

Позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 19.05.2025 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, з підстав, викладений у ній, просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення місцевого суду скасувати та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 19.05.2025 заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Отокоч Україна" (далі-орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРАЛІС СЕМЕНС УКРАЇНА", яке з 31.08.2022 змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна", (далі - орендар) було укладено довгостроковий договір оренди автомобіля (загальні умови) № 20200800220 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору строк довгострокової оренди автомобіля (далі - строк оренди), що надається за цим договором, становить не менше 12 місяців та не більше 48 місяців. Умови оренди будуть визначені нижче та/або відповідно до додатків до договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що кількість і моделі автомобіля/автомобілів, що є предметом цього договору, визначаються в додатках до договору. Додатки будуть складатися для автомобілів, які додаються/включені в сферу дії цього договору та/або термін дії яких продовжуються.

Згідно з п. 2.3 договору датою передачі автомобіля орендарю - є дата, вказана в акті приймання-передачі автомобіля, що є невід`ємною частиною договору. Орендар зобов`язується користуватися автомобілем з обережністю, уберігати його від будь-яких пошкоджень, втрат, включаючи викрадення (угон), жодним чином не псувати автомобіль, уникати недбалого ставлення.

Пунктом 2.6 договору визначено, що відсутність у орендаря можливості користуватися автомобілем через будь-які обставини, окрім форс-мажорних обставин, не впливає на строк оренди автомобіля та сплату всіх платежів, включаючи щомісячну орендну плату, штрафні санкції та інші, передбачені договором платежі.

Відповідно до п. 3.7 договору всі ризики, пов`язані з автомобілем, переходять до орендаря з моменту підписання акту приймання-передачі. Орендар несе встановлену законом відповідальність перед орендодавцем та/або третіми особами за завдання їм будь-якої шкоди та/або нанесення збитків прямо та/або опосередковано, пов`язані з користуванням автомобілем.

Згідно з пп. 4.3.2 п. 4.3 договору орендар не має права, зокрема, перебувати на тимчасово окупованих територіях України, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Підпунктом 4.4.7 п. 4.7 договору заборонено використання автомобіля поза межами України, на тимчасово окупованих територіях України, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до п. 8.1 договору умови здійснення сплати щомісячної орендної плати визначається в додатках до договору. Якщо умови здійснення щомісячної орендної плати та/або сплати штрафних санкцій не виконуються, орендодавець має право негайно розірвати Договір в односторонньому порядку без попередження та вимагати повернення автомобіля.

Згідно з п. 8.4 договору орендар зобов`язаний сплачувати щомісячну орендну плату однією загальною сумою та в повному обсязі. Якщо орендар не сплачує щомісячну орендну плату протягом 1 місяця, цей договір може бути розірвано орендодавцем в односторонньому порядку та буде застосовано положення про неустойку, невиконання платіжних зобов`язань та інші договірні санкції протягом дійсного строку оренди.

На чинність цього договору не впливають будь-які обмеження або неможливість користування автомобілем внаслідок його часткового пошкодження, або внаслідок юридичних чи технічних, або економічних причин, випадків надзвичайних подій чи форс-мажору. В таких випадках зобов`язання орендаря, в тому числі платіжні зобов`язання, залишаються чинними в повному обсязі (п. 8.9 договору).

Відповідно до п. 8.10 договору орендар не може вимагати від орендодавця жодного відшкодування або зміни суми платежів за договором у випадку перерви в експлуатації автомобіля, незалежно від причин виникнення такої перерви. Орендар не має права затримувати платежі, термін сплати яких настав, навіть з причин пошкодження автомобіля. Щомісячна орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності і незалежно від будь-яких обставин, пов`язаних з роботою або перервою в роботі автомобіля та економічною ефективністю його роботи протягом строку оренди, крім випадків, прямо передбачених цим договором або спеціальним законодавством.

Відповідно до п. 8.11 договору щомісячна орендна плата та/або інші платежі відповідно до даного договору не зменшуються та не припиняються під час технічного обслуговування, ремонту, модифікації автомобіля, або в іншому випадку, коли орендар не може використовувати автомобіль за призначенням з причин, які виникли не з вини орендодавця.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 14.8 договору).

До довгострокового договору оренди автомобіля (загальні умови) №20200800220 від 24.02.2021 сторонами були укладені додаток № 1.2 від 24.02.2021, в якому визначені умови передачі в оренду конкретного автомобіля, та додаток № 2.2 від 11.05.2021, який є актом приймання-передачі автомобіля (далі - відповідно додаток № 1.2 та додаток № 2.2). Наведені додатки № 1.2 , № 2.2 є невід`ємною частиною договору (п. 14.2 договору, п. 14 додатку № 1.2, п. 6 додатку № 2.2).

На підставі договору та додатків № 1.2, № 2.2 відповідачу було передано в оренду автомобіль: RENAULT DUSTER INTENS (K3 4 ABM 6RS) 1,5 дизель 4х4 МКПП6; рік виробництва 2021, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; номер кузова (VIN) НОМЕР_2 ; колір білий лід (далі - автомобіль або ТЗ) на строк 36 місяців з дати приймання-передачі автомобіля, дата повернення автомобіля з оренди - 10.05.2024, яка може бути змінена у разі продовження строку оренди за замовленням орендаря (пункт 1.1, 1.2 договору, пункти 1, 4 додатку № 1.2, пункти 1, 5 додатку № 2.2.

Пунктом 6.2 додатку № 1.2 визначено щомісячну орендну плату: 15 362,97 грн, в т.ч. ПДВ 2 560,50 грн, що еквівалентно 553,20 доларам США, за курсом Національного Банку України на день підписання цього додатку, а також узгоджено, що орендна плата розраховуються на змінній основі і сплачується орендарем в гривнях.

Відповідно до пп. 6.2.1 п. 6.2 додатку № 1.2 нарахування орендної плати та частини попередньої оплати (авансу) здійснюється орендодавцем 1 (першого) числа поточного місяця, в якому будуть надані послуг оренди ТЗ.

Згідно із пп. 6.2.2 додатку № 1.2 орендар здійснює сплату щомісячної орендної плати протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання рахунку від орендодавця. Сторони цим домовились, що надіслання орендодавцем рахунку електронною поштою вважається достатнім для здійснення оплати орендарем.

Пунктом 7 додатку № 1.2 визначено, що розрахунок всіх платежів здійснюється в національній валюті України - гривні, згідно з офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату виставлення відповідного рахунку-фактури.

Відповідно до п.п. 4.4.7 договору використання автомобіля поза межами України, на тимчасово окупованих територіях України, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, районах проведення антитерористичної операції

Згідно із п.п. 4.4.9. договору у випадку забороненого використання автомобіля. орендар відшкодовує орендодавцю усі документально підтверджені збитки за шкоду, завдану в результаті такого використання.

Позивач у позовній заяві зазначив, що оскільки відповідач у своїх листах стверджує, що автомобіль потрапив під окупацію, починаючи з 03.03.2022, тобто, під дію п.п. 4.4 договору, то до всіх збитків завданих позивачу повинно бути застосовано п.п. 4.4.9 договору, а тому відповідач повинен відшкодувати позивачу всі завдані йому збитки.

Таким чином, позивач стверджує, що автомобіль потрапив на окуповану територію з вини відповідача, і автомобіль було викрадено на окупованій території, що є не страховим випадком, оскільки дана подія сталася на території, яка є виключенням з території, на якій діє договір страхування КАСКО, тому відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки 753 433,68 грн, завдані в момент відмови страхової компанії у виплаті страхового відшкодування - 03.05.2023.

03.03.2023 позивач направив відповідачу листа №03-03/23, в якому повідомив про те, що у зв`язку з тим, що втрата автомобіля на окупованій території не підтверджена жодним належним та допустимим доказом, та не є страховою подією, AT СК «ІНГО» відмовило у визнанні страховою подією, у зв`язку з чим, позивач просив відповідача сплатити на користь позивача збитки, завдані у зв`язку з втратою автомобіля у розмірі страхової суми по даному автомобілю - 753 433,68 грн.

У відповідь на лист №03-03/23 від 03.03.2023 відповідач надіслав позивачу листа від 13.03.2023, в якому зазначав, що не визнає вимоги позивача про сплату орендної плати та відшкодування збитків, завданих в результаті втрати автомобіля, у розмірі 753 433,68 грн, у зв`язку з тим, що, на думку відповідача, він втратив автомобіль не з його вини, а внаслідок дії форс-мажорних обставин (військових дій), на які він не мав змоги вплинути, і він не порушував умов страхування, а отже не повинен відшкодовувати вартість автомобіля у розмірі страхової суми.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що у зв`язку з тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договором, допустив «Заборонене використання автомобіля» (п.4.4 договору), що призвело до втрати (викрадення) автомобіля на окупованій території, на яку не розповсюджується дія договору страхування КАСКО, що, у свою чергу, призвело до відмови страхової компанії у визнання даної події страховим випадком, та до відмови у виплаті страхового відшкодування, то відповідно до п.п. 4,4.9, п. 3.6, п. 3.7 договору відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі повної страхової суми автомобіля, яка на момент завдання збитків позивачу у грудні 2022 року (момент втрати/викрадення автомобіля) становила 753 433,68 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст.759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частин 1, 3, 5 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 3 ст. 225 Господарського кодексу України встановлено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Згідно із ч. 1 ст. 226 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт укладення договору та отримання в оренду відповідачем автомобіля RENAULT DUSTER INTENS (K3 4 ABM 6RS), реєстраційний номер НОМЕР_1 з дати підписання сторонами акту приймання-передачі автомобіля від 11.05.2021 (додаток № 2.2 до договору).

Судом першої інстанції встановлено, відповідач надіслав позивачу лист від 12.09.2022, у якому зазначив, що переданий відповідачу в оренду автомобіль був наданий уповноваженому водію відповідача (менеджеру зі збуту) для виконання своїх посадових обов`язків, в тому числі на території Запорізької області; автомобіль знаходився в смт. Кам`янка Пологівського району, Запорізької області на дату початку військової агресії рф проти України. 09.03.2022 о 18:00 на смт. Кам`янка був напад збройних формувань держави агресора, автомобіль було переміщено представниками збройних формувань; у подальшому було виявлено, що автомобіль має пошкодження та не заводиться: вдарено передній бампер та акумулятор; зважаючи на перебування автомобіля на окупованій території, відсутність можливості користуватися ним внаслідок форс-мажорних обставин, відповідач повідомив позивача про припинення зобов`язань з оплати орендних платежів з 12.09.2022 на період дії форс-мажорних обставин.

Листом № 27-9/22 від 27.09.2022 позивач надав відповідь на вищенаведений лист відповідача, згідно якого, посилаючись на умови договору (п. 2.6, пп. 4.3.2 п. 4.3, пп. 4.4.7, 4.4.9 п. 4.4, п. 8.9, п. 8.10, п. 8.11, п. 13.2, п. 13.4), просив відповідача надати належні та допустимі докази, які підтвердять викладені в листі від 12.09.2022 обставини; зазначив, що для посилання на форс-мажорні обставини відповідачу необхідно надати Сертифікат ТПП України, в якому буде вказано, як саме настання форс-мажорних обставин вплинуло на можливість використання автомобіля та обов`язок відповідача сплачувати орендну плату; повідомив про відсутність законних підстав для звільнення відповідача від нарахування та сплати щомісячної орендної плати за автомобіль.

Відповідач надіслав позивачу лист від 14.12.2022, згідно з якого повідомив відповідача про таке: перебування території, де знаходився автомобіль, під окупацією підтверджується офіційними даними (https://deepstatemap.live/#9/47.4337/36.7245); 12.12.2022 родичі працівника відповідача виявили втрату автомобіля, відповідач готує заяву до правоохоронних органів щодо вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом); посилаючись на перебування автомобіля на окупованій території та його викрадення, відповідач вказав на відсутність можливості користуватися автомобілем, просив погодити припинення зобов`язань з оплати орендних платежів з 14.12.2022.

Листом №27-12/22 від 27.12.2022 позивач надав відповідь на вищенаведений лист відповідача, у якому, посилаючись на умови договору (п. 2.6, п.3.6, п.3.7, пп. 4.3.2 п. 4.3, пп. 4.4.7, 4.4.9 п. 4.4, пп. 5.7.2 п. 5.7, п. 8.9, п.8.10, п.8.11), зазначив про заборону відповідачу користуватися автомобілем на окупованій території та на території, що не підконтрольна органам державної влади України; повідомив, що у випадку забороненого використання автомобіля, орендар відшкодовує орендодавцю усі документально підтверджені збитки за шкоду, завдану в результаті такого використання; звернув увагу, що за період з березня по грудень 2022 року відповідачем не було вжито жодного заходу для вивезення автомобіля на територію, де не ведуться бойові дії, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин пошкодження та втрати автомобіля; позивач звернув увагу, що договором передбачено перелік заходів, які орендар зобов`язаний вжити у разі викрадення (угону) автомобіля та що неможливість користування автомобілем не є підставою для звільнення від сплати орендних платежів, тому позивач повідомив відповідача, що не має можливості звільнити відповідача від сплати орендних платежів.

Відповідач надіслав позивачу лист від 02.02.2023, в якому повідомив, що 12.12.2022 було виявлено, що автомобіль відсутній за адресою свого розташування (вул. Мічуріна 8, смт. Кам`янка, Пологівського району, Запорізької області), про відсутність автомобіля уповноважений водій негайно повідомив письмово відповідача, а останній подав до Національної поліції заяву про вчинення кримінально правопорушення, передбаченого cт. 289 КК України, на підставі якої відкрито кримінальне провадження №12023100010000000 (копія витягу з ЄРДР додано до листа відповідача). Керуючись приписами ч. 6 ст. 762 ЦК України, відповідач повідомив позивача про звільнення відповідача від щомісячної орендної плати за оренду автомобіля через неможливість користування цим транспортним засобом у зв`язку з обставинами, що не залежать від відповідача.

Листом №10-02/23 від 10.02.2023 позивач надав відповідь на вищенаведений лист відповідача, у якому зазначив, що позивач так і не отримав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження пошкодження та втрати автомобіля; позивач вважає, що оскільки автомобіль в період з 24.02.2022 по 03.03.2022 знаходився на не окупованій території, то у відповідача була можливість перевезти автомобіль на більш безпечну територію, саме дії та бездіяльність відповідача призвели до втрати автомобіля; позивач вважає посилання відповідача на ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України безпідставним; позивач повідомив, що у випадку якщо обставини викрадення автомобіля будуть визнані страховою подією і страхова компанія виплатить страхове відшкодування за втрачений автомобіль, у цьому разі відповідач буде звільнений від відповідальності за втрату даного автомобіля, тому позивач чекає на передачу відповідачем відповідних документів та речей для їх подання до страхової компанії, а тому підстави для звільнення відповідача від сплати орендних платежів відсутні.

14.02.2023 відповідач передав позивачу за актом приймання-передачі до додатку № 1.2 до договору два комплекта ключів від автомобіля та документи для подання заяви про настання страхового випадку, зокрема, оригінал свідоцтва про реєстрацію автомобіля; копію посвідчення водія-працівника орендаря, уповноваженого на управління автомобілем; копію довіреності, що підтверджує право уповноваженого водія-працівника орендаря на управління автомобілем; копію витягу з ЄРДР № 12023100010000029 за фактом незаконного заволодіння автомобілем. Наведений акт приймання-передачі підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

17.02.2023 Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" надало письмову відмову № 5380560 у визнанні обставин втрати автомобіля, на які посилається відповідач, страховим випадком, оскільки кримінальне провадження № 12023100010000029 було відкрито на підставі ч. 1 ст. 438 КК України "Порушення законів та звичаїв війни", а не внаслідок викрадення або угону, і дана обставина відбулася на окупованій території внаслідок дій військових російської федерації.

Позивач направив відповідачу лист №03-03/23 від 03.03.2023, в якому повідомив, що отримав відмову у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку з тим, що втрата автомобіля відповідачем не є страховою подією та просив відповідача сплатити на користь позивача збитки у розмірі страхової суми по даному автомобілю у розмірі 753 433,68 грн.

У відповідь на лист позивача №03-03/23 від 03.03.2023, відповідач у листі від 13.03.2023 зазначив, що в силу ч. 6 ст. 762 ЦК України відповідача звільнено від щомісячної орендної плати за оренду автомобіля, через неможливість користування автомобілем у зв`язку з обставинами, що не залежали від відповідача, а також про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків, завданих в результаті втрати автомобіля у розмірі страхової суми.

Також, відповідач надіслав позивачу лист від 02.03.2023, у якому на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України заперечив проти включення до акту надання послуг вартості послуг оренди спірного автомобіля за період з 01.02.2023 по 28.02.2023 у сумі 20 229,75 грн з ПДВ.

Листом № 27-03/23 від 27.03.2023 позивач надав відповідь на лист відповідача від 13.03.2023, в якому наголосив на тому, що відповідач втратив автомобіль саме через свою бездіяльність, оскільки не перемістив автомобіль у безпечне місце, чим порушив мови договору стосовно забороненого використання, та порушив умови страхування, оскільки втратив автомобіль на непідконтрольній органам державної влади території.

Відповідач надав позивачу копію витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню №12023100010000029 після його перекваліфікації з ч. 1 ст. 438 КК України на ч. 1 ст. 289 КК України.

Листом № 5380560 від 03.05.2023 АТ СК "ІНГО" повторно відмовило у визнанні даної події страховим випадком, у зв`язку з тим, що дана подія сталася на окупованій території, на яку не розповсюджується дія договору.

Згідно із п.п. 4.4.9 п. 4.4. ст. 4 договору у випадку забороненого використання автомобіля орендар відшкодовує орендодавцю усі документально підтверджені збитки та шкоду, завдану в результаті такого використання.

Відповідач зазначає, що автомобіль потрапив під окупацію, починаючи з 03.03.2022, тобто, під дію п.п. 4.4. договору «заборонене використання автомобіля», а тому судом першої інстанції вірно зазначено, що до всіх збитків, завданих позивачу, повинно бути застосовано п.п. 4.4.9 договору, тобто, відповідач повинен відшкодувати позивачу всі завдані йому збитки.

Відповідно до п. 3.7 договору всі ризики, пов`язані з автомобілем, переходять до орендаря з моменту підписання акту приймання-передачі. Орендар несе встановлену законом відповідальність перед орендодавцем та/або третіми особами за завдання їм будь-якої шкоди та/або нанесення збитків прямо та/або опосередковано, пов`язаної з користуванням автомобілем.

Згідно із п. 3.6. договору у випадку, якщо через невиконання орендарем вимог цього розділу договору та/або порушення умов страхування, орендодавець не отримає належні йому страхові платежі, що пов`язані з пошкодженням або втратою автомобіля, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві збитки у розмірі повної вартості ремонту автомобіля - у випадку його пошкодження, або у розмірі повної страхової суми автомобіля, що вказана у договорі страхування, який діяв на момент завдання таких збитків - у випадку його втрати.

Разом з тим, згідно з п. 13.1 договору сторони не несуть відповідальності та невиконання умов договору, якщо це не виконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю сторони, яка не виконує своє зобов`язання, форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/7877/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідеа Україна» про стягнення 46 993,87 грн на підставі довгострокового договору оренди автомобіля (загальні умови) № 20200800220 від 24.02.2021 та укладених до нього додатку № 1.2 від 24.02.2021, додатку № 2.2 від 11.05.2021, а саме: 40 459,50 грн заборгованості з орендної плати, 3 491,71 грн пені, 2 022,98 грн штрафу, 279,34 грн 3% річних, 740,34 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.08.2023, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі №910/7877/23, позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Отокоч Україна" 9 392,40 грн основного боргу, 1 260,90 грн пені, 1 011,40 грн штрафу, 75,65 грн 3% річних, 226,82 грн інфляційних нарахувань.

Так, у рішенні Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у справі №910/7877/23 встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що автомобіль, який є об`єктом оренди за договором з додатком №1.2 до договору, дійсно знаходився на окупованій території (як стверджував відповідач, за місцем реєстрації та проживання працівника відповідача, за яким був закріплений орендований автомобіль - смт. Кам`янка (Більмацька селищна територіальна громада), Пологівський район, Запорізька область). Зокрема, такими доказами могли бути фото- або відеофіксація автомобіля з прив`язкою до місцевості у відповідний час, тощо. Проте, додані до відзиву на позовну заяву копії наказу №01-22 від 04.01.2022 "Про закріплення службових автомобілів за працівниками" та додатку № 1 до цього наказу "Відомості щодо транспортних засобів та закріплених за ними працівників", карта окупованих територій (https://deepstatemap.live/#9/47.3508/36.5961) фактично не підтверджують, що автомобіль знаходився на окупованій території у спірний період.

Судом встановлено, що вперше відповідач повідомив позивача про припинення зобов`язань з оплати орендних платежів на період дії форс-мажорних обставин у вересні 2022 року листом від 12.09.2022. Проте, до цього листа не був доданий відповідний Сертифікат Торгово-промислової палати України про факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), як це було передбачено п. 13.4 договору.

Водночас до листа від 12.09.2022 відповідач додав лист ТПП України "Всім кого це стосується" від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною.

Судом враховано, що такий лист ТПП України фактично не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між введенням військового стану, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Судом досліджено, що Сертифікат Запорізької Торгово-промислової палати № 03.3/419 від 07.04.2023 відповідач надав позивачу лише 23.06.2023, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а отже з порушенням п. 13.4 договору.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору, які б були підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати за період з 01.02.2023 по 13.02.2023 (13 днів).

Більше того, після дослідження всіх матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанцій було зроблено однозначний висновок, що форс-мажорні обставини, які вказані в Сертифікаті ТПП №03.3/419 від 07.04.2023 року, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань по договору.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі №910/7877/23.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Обставини щодо того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що автомобіль, який є об`єктом оренди за договором, дійсно знаходився на окупованій території (як стверджує відповідач, за місцем реєстрації та проживання працівника відповідача, за яким був закріплений орендований автомобіль - смт. Кам`янка (Більмацька селищна територіальна громада), Пологівський район, Запорізька область) та обставини відсутності форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору встановлено судовим рішенням у справі №910/7877/23, а тому такі обставини повторному доказуванню не підлягають.

За таких обставин, дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сторони договору погодили наслідки «Забороненого використання» - відшкодування збитків завданих позивачу та погодили розмір таких збитків - у розмірі повної страхової суми автомобіля, що вказана у договорі страхування, який діяв на момент завдання таких збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Таким чином, у зв`язку з тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання по договору, допустив «Заборонене використання автомобіля» (п. 4.4. договору), що призвело до втрати (викрадення) автомобіля на окупованій території, на яку не розповсюджується дія договору страхування КАСКО, що, у свою чергу, призвело до відмови страхової компанії у визнання даної події страховим випадком, та до відмови у виплаті страхового відшкодування, то відповідно до п.п. 4.4.9, п. 3.6., п. 3.7 договору відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі повної страхової суми автомобіля, яка на момент завдання збитків позивачу у грудні 2022 року (момент втрати/викрадення автомобіля) становила 753 433,68 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що на момент укладання договору КАСКО від 16.06.2022 страхова сума автомобіля, з врахуванням положень п. 1.3. договору КАСКО, визначалась виходячи з ринкової вартості автомобіля визначеної в доларах США по курсу НБУ 29,2524 грн. за 1 долар США, та на 16.06.2022 становила 684 939,71 грн. Тобто, ринкова вартість автомобіля станом на 16.06.2022 становила 684 939,71 грн / 29,2524 грн = 23 414,82 доларів США.

Однак у зв`язку зі збільшенням офіційного курсу НБУ гривні до долара США, позивач 03.08.2022 (до моменту отримання від відповідача першого повідомлення про те, що автомобіль знаходиться на окупованій території - початок вересня 2022 року) уклав з страховою компанією додаткову угоду №2 до договору страхування № 250559266.22 від 16.06.2022, якою переглянув ринкову вартість всіх застрахованих автомобілів, у тому числі і автомобіля, та змінив страхові суми застрахованих транспортних засобів, в тому числі і автомобіля.

Оскільки на момент укладення додаткової угоди №2 офіційний курс НБУ гривні до долара США становив 36,5686 грн за 1 долар США, то сторони погодили що ринкова вартість автомобіля, а отже і страхова сума буде становити 753 433,68 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідач допустив зникнення належного позивачу майна протягом тривалого часу та не може повернути позивачу автомобіль RENAULT DUSTER INTENS (K3 4 ABM 6RS) 1,5 дизель 4х4 МКПП6, рік виробництва 2021, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а саме по собі посилання відповідача на те, що автомобіль перебуває на окупованій території не звільняє від відповідальності за порушення умов договору. Єдиною підставою, яка звільняє відповідача від відповідальності за порушення умов договору є форс-мажорні обставини, настання яких відповідач не довів, чим порушив умови п. 13.4. договору.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов`язаний відшкодувати збитки, які становлять вартість втраченого майна, а саме у розмір 753 433,68 грн.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Отже, відповідно до правил доказування позивач, посилаючись на те, що під час руху транспортного засобу позивача сталося дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено його авто, повинен довести зазначені обставини.

Враховуючи вказане вище, оскільки доказів на підтвердження відшкодування вказаних збитків відповідач не надав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача на висновок Верховного Суду у постанові від 27.02.2024 у справі № 916/530/23, що у подальшому після нового розгляду змінений рішенням Господарським судом Одеської області від 22.10.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 та постановою Верховного Суду від 17.04.2025 було закрито касаційне провадження на підставі п.1 ч.2 ст. 287 ГПК України, є безпідставними, оскільки предмет спору та характер правовідносин у справі №916/530/23 не є подібними правовідносинам, які склалися між позивачем та відповідачем у даній справі. Тому, висновок Верховного Суду у справі №196/530/23 не є релевантним до даних правовідносин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відхиляються колегією суддів як безпідставні.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення норм законодавства. Водночас, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених судом першої інстанції під час розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/13070/24 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункуту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення та додаткове рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/13070/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/13070/24 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідеа Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/13070/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/13070/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/13070/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 26.05.2025.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун