Ухвала від 26.05.2025 по справі 346/2012/25

Справа № 346/2012/25

Провадження № 11-кп/4808/307/25

Категорія ст. 199 КПК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2025 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду

в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 в кримінальному провадженні №42024090000000086 за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 365 та ст. 386 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, ухвалити нову якою замінити йому запобіжний захід на домашній арешт з електронними засобами контролю.

Зазначає, що суд першої інстанції виніс рішення з порушенням норм права.

Вказує, що прокурор не довів наявність ризиків на які посилається в клопотанні про продовження запобіжного заходу, вони є надуманими та спрямованими на створення штучних доказів для його тримання під вартою.

Наголошує, що з моменту його затримання не виникло нових чи додаткових ризиків, а тому на наявні підстави для призначення йому більш м`якого запобіжного заходу.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2025 року клопотання прокурора задоволено, продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 03 липня 2025 року включно.

Суд першої інстанції мотивував прийняте рішення тим, що продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема щодо можливого незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні з метою спотворення доказів стосовно фактичних обставин та здобуття можливості уникнути покарання; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обвинувачений може умисно не з`являтись на виклики до прокурора чи суду, в тому числі через виїзд за межі Івано-Франківської області та/або за межі України.

Також суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для визначення йому альтернативного запобіжного заходу у виді застави при продовженні строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ОСОБА_6 порушив застосований до нього запобіжний захід у виді застави та обвинувачується, в тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Прокурор до початку апеляційного розгляду подав клопотання, де просить проводити розгляд апеляційної скарги без його у часті.

ОСОБА_6 клопотання про участь в судовому засіданні апеляційного суду не заявляв, повідомлений про час та місце апеляційного розгляду.

Інші учасники, будучи належним чином повідомленими про час та місце апеляційного розгляду, не з`явилися в судове засідання апеляційного суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, питання про продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_6 під вартою було вирішено на етапі судового розгляду, де вирішальним є дослідження питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Апелянт висловив свою незгоду із судовим рішенням в частині відсутності доказів щодо наявності ризиків.

За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що предметом апеляційного оскарження є саме рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 від 05 травня 2025, у зв`язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку судовим рішенням, які вже набули законної сили та виконані у повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 відповідає цим вимогам, оскільки суд першої інстанції правильно задовольнив клопотання, таке рішення прийнято за наявності необхідних для цього підстав, з наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Частиною 1 ст. 29 Конституції України визначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

За змістом ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 42024090000000086 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 365 та ст. 386 КК України.

За вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, встановлено відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна, таке згідно з ст. 12 КК України є особливо тяжким злочинами.

Крім того, санкція ч. 2 ст. 365 КК України передбачає, зокрема, додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Серйозність пред`явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю.

У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

При вирішенні питання про законність оскарженого рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового провадження, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження.

Зокрема, на стадії судового провадження, такий стандарт доказування як «обґрунтована підозра» втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання.

Намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду та визнана правовою підставою для відводу складу суду.

В той час, оскільки зібрані під час досудового розслідування докази були достатніми для складання обвинувального акту, особа, про яку йдеться, могла вчинити таке правопорушення.

На думку суду апеляційної інстанції, інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення, як виключну міру запобіжного заходу.

Наведене прокурором у клопотанні обґрунтування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які мають місце в даному випадку, з врахуванням обставин і тяжкості кримінального правопорушення та покарання, яке загрожує у разі визнання винуватості, даних, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_6 є переконливим.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ризик в свою чергу не є визначеною подією, а по суті представляє ймовірність отримання несприятливих для судового провадження подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.

У відповідності з ст. 199 КПК України в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи прокурора про те, що ризики згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України з часу застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу не зменшилися та продовжують існувати до теперішнього часу, що в свою чергу виправдовує подальше тримання обвинуваченої під вартою.

Стороною захисту не наведено вагомих підстав вважати, що обставини, які вказували на наявність заявлених прокурором ризиків, запобігання спробам яких є метою та підставами застосування запобіжних заходів, суттєво змінилися чи після прийняття рішень про застосування запобіжного заходу виникли нові обставини.

Судовий розгляд триває, встановлюються обставини, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів належним чином оцінив в сукупності всі обставини згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду клопотання доведено неможливість запобігання відповідним ризикам у разі застосування до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. При застосуванні іншого більш м`якого запобіжного заходу, в тому числі цілодобового домашнього арешту, відносно нього існує значна ймовірність того, що він порушуватиме покладені на нього процесуальні обов`язки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_6 в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, - забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання виникненню ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що при прийнятті рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати статті 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положення, встановлені у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.

Крім цього, при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 апеляційний суд вважає, що необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який привелює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме прав людини та основоположних свобод та здоров`я людини, яка визнається в Україні найвищою соціальною цінністю згідно до ст. 3 Конституції України.

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції в повній мірі врахував положення ст. ст. 177, 178, 183, 194, 199 КПК України, оцінив в сукупності всі обставини, наведені сторонами кримінального провадження, та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 .

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, якою передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;

4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;

5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

ОСОБА_6 підозрюється у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, що належить до категорії злочину, особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вказана обставина правильно врахована слідчим суддею при вирішенні питання щодо неможливості визначення застави як альтернативного запобіжного заходу.

Суд апеляційної інстанції враховує доводи апелянта про порушення розумних строків тримання під вартою, а також об`єктивно враховує необхідний час для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень з врахуванням як складності кримінального провадження, так і поведінки учасників кримінального провадження.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції повинен вживати необхідних заходів щодо розгляду кримінального провадження у розумні строки, оскільки недотримання строків розгляду кримінальних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, апеляційною інстанцією не встановлено, а тому, ухвала суду першої інстанції, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись вимогами ст. ст. 177, 183, 197, 376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 в кримінальному провадженні №42024090000000086 за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 365 та ст. 386 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5