Рішення

від 26.05.2025 по справі 260/2748/25

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 травня 2025 року м. Ужгород№ 260/2748/25 Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності компетенції за правилами загального позовного провадження, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) через систему «Електронний суд» звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області (далі - відповідач), третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України (далі третя особа), у якому просить: встановити відсутність повноважень (відсутність компетенції) у відповідача з 2022 року як суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 22 КАС України.

У позовній заяві позивач, як на підставу позову відсилається на пункт 5 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом про встановлення відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень. Зокрема, позивач вказує на завершення строку повноважень, встановленого Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та вказує, що відповідач обраний до 2022 року, а відповідно з 2022 року у відповідача відсутня компетенція (повноваження).

Позивач зазначає, що на його думку протиправним рішенням від 08.06.2023 року відповідачем порушено дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_1 та протиправним рішенням Відповідача від 21.06.2023 року адвоката ОСОБА_1 протиправно і незаконно та з відсутньою компетенцією (повноважень) притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, що оскаржувалося у справі №260/5601/23.

Згідно обгрунтування позовних вимог вказав, що голова та члени КДКА Закарпатської області обрані у 2017 році. Вважає, що згідно ст. 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» строк їх повноважень сплив у 2022 році, а тому у таких відсутня компетенція (повноваження).

Вважаючи, що Позивача притягнуто до відповідальності неповноважним органом (без відсутності компетенції) КДКА Закарпатської області, то ОСОБА_1 зазначив, що даний спір стосується його трудових (соціальних) пра, а тому, враховуючи практику ЄСПЛ та враховуючи Висновки Дослідницької Служби ВРУ, просить позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив, надіславши відзив на позовну заяву, в якому вказав, що проти позову заперечує. В обгрунтування своїх заперечень зазначив, що позивач посилається на висновок Дослідницької служби ВРУ, проте згідно ст. 19 КАС позивач не є належним суб`єктом у даній категорії спорів. Також вказав, що Рішенням Ради адвокатів України від 21.09.2020 р. №69 «Про затвердження роз`яснення щодо інституціонального континуїтету НААУ та організаційних форм адвокатського самоврядування» встановлено, що за наявності об`єктивних підстав, які виключають можливість проведення безперешкодного та безпечного для життя і здоров`я осіб відповідних виборів, органи адвокатського самоврядування продовжують виконувати свої повноваження до початку діяльності новосформованих органів адвокатського самоврядування та обрання нових членів. Згідно з п. 5 ст. 50 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до повноважень КДКА належить також вирішення питань, віднесених до її повноважень цим Законом, Радою адвокатів України, з`їзду суддів України. Така позиція щодо продовження дії повноважень КДКА Закарпатської області після спливу строку, на який вони були обрані, на підставі Рішення РАУ №69 підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом в постанові від 07.02.2024 р. по справі № 260/5601/23 за позовом ОСОБА_1 до КДКА Закарпатської області.

Третя особа на стороні відповідача Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України надала письмові пояснення, згідно яких проти позову заперечила. Зазначила, що право позивача не порушене, оскільки порушення права повинне бути реальним та стосуватися індивідуально вираженого права та інтересів особи, яка стверджує про його порушення. Враховуючи викладене, вважає, що доводи позовної заяви ОСОБА_1 ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні окремих норм права та викликані не об`єктивними обставинами, а виключно незгодою позивача з законною діяльністю органів адвокатського самоврядування, у зв`язку з прийнятим рішенням Відповідача у дисциплінарному провадження відносно нього.

18 квітня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду вказану позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду та надану позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 року поновлено позивачу строк звернення до суду та відкрито провадження за вказаною позовною заявою.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Відмовлено у задоволенні клопотання представника Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про залишення позову без руху.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 року відмовлено Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Закарпатської області про розгляд адміністративної справи №260/2748/25 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 року задоволено клопотання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Недержавну некомерційну професійну організацію "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Недержавну некомерційну професійну організацію "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України (04070, м.Київ, вул. Борисоглібська, 3, 5-й поверх, код ЄДРПОУ 38488439).

13 травня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заява представника Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 238 КАС України з огляду на те, що справу не належить розгляду за правилами адміністративного судочинства.

14.05.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив від позивача, відповідно до якої позивач заперечує проти закриття провадження у справі та вказує на помилковість тверджень представника відповідача, зокрема вказує на позицію Верховного Суду по справі №260/6699/24 висловлену у постанові від 13.05.2025 року, якою скасовано ухвалу ЗОАС та Восьмого апеляційного адміністративного суду на які вказує представник відповідача у поданому клопотанні.

20.05.2025 року від Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України до суду надійшли письмові пояснення по суті позову. У поясненнях третя особа вказує, що питання про повноважність КДКА Закарпатської області, як ключове, було предметом розгляду адміністративними судами у справі № 260/5601/23. Вказує, що дії позивача, пов`язані з подачею завідомо безпідставного позову, за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, можна кваліфікувати як зловживання процесуальними правами.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у закритті провадження відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається із позовної заяви, доданих до неї доказів, враховуючи судові рішення по справі № 260/5601/23 08.06.2023 р., суд зазначає, що Відповідачем було порушено дисциплінарну справу щодо ОСОБА_1 КДКА Закарпатської області та 21.06.2023 р. Позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю. Дане стягнення було предметом розгляду у справі №260/5601/23. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 р. залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2023 р. позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В подальшому позивачем було отримано Висновок Дослідницької служби Верховної Ради України від 30.01.2025 "Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України", зі змісту якого йому стало відомо про те, що рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 суперечить Конституції України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

31 січня 2025 року Позивач у межах справи 260/5601/23 подав до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив суд скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року по справі №260/5601/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Подану заяву аргументував прийняттям Дослідницькою службою Верховної Ради України Висновку від 30.01.2025 "Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України", зі змісту якого йому стало відомо про те, що рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 суперечить Конституції України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

У задоволенні вказаної заяви Позивачу було відмовлено ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 р., залишеною без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 р. та ухвалою КАС ВС від 05.05.2025 р.

Оскільки Позивач вважає, що Відповідачем порушено його трудові (соціальні) права, оскільки у КДКА Закарпатської області відсутня компетенція із 2022 р., то позивач звернувся із даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав у задоволенні позовних вимог, виходячи із наступного.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно ч.1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; 2) публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно п. 8,9 ст. 4 КАС позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу; 16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

За частинами 1, 2, 3 ст. 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

У п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування визначається як гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування. За частиною третьою цієї норми, визначено Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом.

За ч. 1 ст. 43 та ч. 1 ст. 44 цього Закону адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов`язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

Завданнями адвокатського самоврядування є: 1) забезпечення незалежності адвокатів, захист від втручання у здійснення адвокатської діяльності; 2) підтримання високого професійного рівня адвокатів; 3) утворення та забезпечення діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 4) створення сприятливих умов для здійснення адвокатської діяльності; 5) забезпечення відкритості інформації про адвокатуру та адвокатську діяльність; 6) забезпечення ведення Єдиного реєстру адвокатів України; 7) участь у формуванні Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування здійснюється через діяльність конференцій адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рад адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійних комісій адвокатів регіонів (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України.

Рада адвокатів України - діє у системі органів Національної асоціації адвокатів України, є національним органом адвокатського самоврядування, на який державою покладено виконання у період між з`їздами адвокатів України публічно-представницьких функцій недержавного самоврядного інституту, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання правової допомоги на професійній основі адвокатури України.

Згідно ст. 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у період між з`їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з`їздом адвокатів України.

Відповідно до частини 1-4 статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна та підзвітна конференції адвокатів регіону.

Голова та члени кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури обираються конференцією адвокатів регіону з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше п`яти років та адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і відомості про яких включено до Єдиного реєстру адвокатів України, строком на п`ять років. Одна й та сама особа не може бути головою або членом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більше ніж два строки підряд. Голова кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури організовує і забезпечує ведення діловодства кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Голова, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути достроково відкликаний з посади за рішенням конференції адвокатів регіону, яка обрала його на посаду.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури діє у складі кваліфікаційної та дисциплінарної палат. Кваліфікаційна палата утворюється у складі не більше дев`яти членів, дисциплінарна - не більше одинадцяти членів палати. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є повноважною за умови обрання не менше двох третин від кількісного складу кожної з її палат, затвердженого конференцією адвокатів регіону. Кожна палата на своєму першому засіданні шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості членів палати обирає з числа членів палати голову та секретаря палати. Голова палати за посадою є заступником голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Голова палати, секретар палати за рішенням відповідної палати може бути достроково відкликаний з посади.

Голова, заступник голови, секретар палати, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не можуть одночасно входити до складу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійної комісії адвокатів регіону, Вищої ревізійної комісії адвокатури, ради адвокатів регіону, Ради адвокатів України, комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги.

До повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належать: 1) організація та проведення кваліфікаційних іспитів; 2) прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту; 3) прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 4) здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів; 5) вирішення інших питань, віднесених до повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України. У передбачених цим Законом випадках повноваження кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури здійснює її кваліфікаційна або дисциплінарна палата.

З системного, сутнісного та цільового підходу до розуміння зазначених конституційних положень та положень профільного (базового) законодавчого акта, який визначає статус, мету, завдання та функції адвокатури, убачається, що адвокатура як інституція та її діяльність в аспекті забезпечення реалізації конституційного права особи на правову допомогу набуває певних особливих властивостей суб`єкта публічних відносин. Ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. У контексті сказаного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя, у зв`язку з чим користуються, зокрема, правом участі у суді як захисники чи представники та імунітетом від судового переслідування за свої виступи в залі суду (стаття 23 Закону № 5076-VI).

Відтак, коли виникає спір із правовідносин, у яких адвокатура, як особлива формація реалізує надані їй правомочності в означеному сенсі, як-от у разі обмеження права особи на зайняття адвокатською діяльністю або прийняття рішення про зупинення чи припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (пункти 2, 3 ч. 5 ст. 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення, інші подібні за суттю і значенням дії, зокрема й щодо делегованих державою владних повноважень, то такий спір за наявності для цього підстав може підпадати під ознаки публічно-правового, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Адвокатура є недержавним самоврядним інститутом (формуванням, об`єднанням), що самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, визначеному Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У Розділі VII Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначені структурні організаційні одиниці адвокатського самоврядування, порядок формування, повноваження та правила самоврядної діяльності адвокатури.

Конституційний Суд України розтлумачив конституційну норму і вирішив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (п. 1 рішення №9-зп від 25.12.1997).

З даного офіційного тлумачення норми, передбаченої ч. 1 ст. 55 Конституції України вбачається, що є умови, за яких суд не може відмовити у правосудді якщо людина звернулася за захистом прав і свобод, які належать їй особисто, а не будь-яким іншим особам. Ця умова випливає також із співставлення ч. 1 ст. 55 Конституції України з ч. З, 5, 6 цієї статті, в яких ідеться про захист «своїх» прав, тобто прав, які належать особі, яка їх захищає.

Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення.

Проте, суд зазначає, що вирішення наявність та обгрунтованості порушеного права можливе саме під час розгляду даної справи по суті позовних вимог, із врахуванням усіх доказів та попередніх судових рішень, що набрали законної сили.

Позивач, в обгрунтування звернення до суду із даними позовними вимогами посилається на порушення його трудових (соціальних) прав, а саме притягнення його до дисциплінарної відповідальності 21.06.2023 р. органом ( КДКА Закарпатської області) у якого були відсутні відповідна компетенція та повноваження.

Суд зазначає, що порушення трудових (соціальних) прав позивача вирішувалося у межах розгляду справи № 260/5601/23. Рішення судів, в тому числі і щодо перегляду таких за нововиявленими обставинами набрали законної сили.

Саме у межах розгляду питання про порушення трудових прав, притягнення до дисциплінарної відповідальності повинні вирішуватися і вирішувалися питання наявності повноважень та належного суб`єкта, який здійснював дисциплінарне провадження, дії якого оскаржувалися, а саме КДКА Закарпатської області.

Отже, суд зазначає, що саме під час вирішення трудового спору (спору про притягнення до дисциплінарної відповідальності) вирішуються питання, пов`язані із притягненням до дисциплінарної відповідальності в тому числі і щодо наявності повноважень та компетенції у суб`єкта, який здійснював застосування дисциплінарного стягнення.

Подаючи даний адміністративний позов, позивач не перебував у жодних правових відносинах із Відповідачем, оскільки на час звернення із даним позовом був позбавлений права на здійснення адвокатської діяльності, а рішення щодо такого спору та накладеного відповідним суб`єктом стягнення набрало законної сили у межах справи №260/5601/23.

Окрім цього суд вказує, що поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у зв`язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позивач повинен довести, що він є потерпілим від порушення з боку суб`єкта владних повноважень, зокрема має місце безпосередній негативний суттєвий вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому.

З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Зміст адміністративної юстиції ефективний судовий захист від порушень у публічно- правових відносинах. Водночас відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем шляху захисту способам, визначеним у законодавстві, установлюються при розгляді справи по суті та є підставами для відмови в задоволенні позову. Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен установити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту, що залежить як від змісту суб`єктивного права, по захист якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З наведеного випливає, що для ефективного поновлення права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд повинен встановити у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивне матеріальне права або законний інтерес, на захист якого подано позов, а також з`ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Trnase v. Moldova]).

Отже, для захисту права чи охоронюваного інтересу, необхідний факт його порушення.

Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Позивач, як на підставу позову посилається на порушення його трудових (соціальних) прав, які вже були предметом розгляду у судах, зокрема по справі № 260/5601/23, якими позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Саме вирішуючи спір (трудовий, спір про притягнення до дисциплінарної відповідальності) судами і вирішуються питання щодо належного відповідача та його компетенції і повноважень.

Задоволення вимог позивача можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, а відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

Проте, як судом вказано вище, позивач оскаржував дії суб`єкта владних повноважень (Відповідача) щодо порушення його права суб`єктом, який на думку Позивача не мав відповідної компетенції та повноважень і такий спір був вирішений у межах справи № 260 5601/23, рішення по якій набрали законної сили. .

Окрім цього, суд зазначає, що є чинним та не скасованим Рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 р. №69 «Про затвердження роз`яснення щодо інституціонального континуїтету НААУ та організаційних форм адвокатського самоврядування» встановлено, що за наявності об`єктивних підстав , які виключають можливість проведення безперешкодного та безпечного для життя і здоров`я осіб відповідних виборів , органи адвокатського самоврядування продовжують виконувати свої повноваження до початку діяльності новосформованих органів адвокатського самоврядування та обрання нових членів. Згідно з п. 5 ст. 50 Закону «про адвокатуру та адвокатську діяльність» до повноважень КДКА належить також вирішення питань, віднесених до її повноважень цим Законом, Радою адвокатів України, з`їзду суддів України.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються такими засобами:

1) Письмовими, речовими і електронними доказами;

2) Висновками експертів;

3) Показаннями свідків, (ст. 72 КАС України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування сторони (ст. 73 КАС України)

Відповідно до ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсність обставин справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, (ст. 76 КАСУ).

Оцінка доказів здійснюється на основі внутрішнього переконання. Однак це не означає, що суд оцінює докази як йому заманеться, свавільно. Таке переконання обов`язково має бути засноване на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Всебічне дослідження доказів означає дослідження всіх належних і допустимих доказів, що є у справі. Суд повинен порівнювати докази із різних засобів доказування, виявляти спільну інформацію і суперечності, відхиляти неналежні та недопустимі докази.

Повне дослідження доказів - дослідження необхідної і достатньої кількості доказів, що дадуть можливість зробити однозначний висновок про обставини, які належало встановити у справі.

Об`єктивне дослідження доказів - дослідження доказів судом неупереджено і безсторонньо, не підлаштовуючи їх під певне рішення у справі.

Для кінцевого рішення у справі від суду вимагається дотримання критерію «переконливості» (упевненості) та дотримання критерію «поза усяким сумнівом».

Оскільки, як вбачається із матеріалів справи, враховуючи рішення судів по справі №260/5601/23, які набрали законної сили, суд зазначає, що Позивач на час вирішення даної справи по суті та на час звернення із даним позовом не перебував у трудових, або інших відносинах із Відповідачем, а отже відсутні підстави вважати, що позовні вимоги звернені для відновлення порушених прав позивача, шляхом відновлення чи встановлення компетенції Відповідача в межах даної справи можуть підлягати до задоволення. Отже суд приходить до переконання щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.ф

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач довів законність оскаржуваних дій та рішення. Натомість доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову за позовною заявою ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності компетенції за правилами загального позовного провадження- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяЮ.Ю.Дору