Рішення

від 26.05.2025 по справі 640/14874/19

ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2025 р. №640/14874/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасечнік О.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій про стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про стягнення середнього заробітку, в якому просить суд:

Стягнути з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16 117 гривень.

Стягнути з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь позивача грошові кошти у розмірі 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування позовної заяви зазначає, що позивача звільнено 29 травня 2019 року, однак, при звільненні відповідач порушив строки розрахунку, а саме: належні позивачу грошові кошти у вигляді одноразової грошової допомоги при звільненні перераховано на рахунок позивача лише 18.06.2019 року, що підтверджується Випискою по картковому рахунку

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Патратій О.В. від 12.08.2019 по справі № 640/14874/19 відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Патратій О.В. від 15.01.2020 по справі № 640/14874/19 залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Келеберди В.І. від 05.04.2021 по справі № 640/14874/19 прийнято до провадження справу № 640/14874/19.

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 до Харківського окружного адміністративного суду, згідно супровідного листа № 01-19/1430/25 від 31.01.2025 передано 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025, зокрема адміністративну справу № 640/14874/19.

Відповідно до статті 31 КАС України здійснено повторний розподіл автоматизованою системою документообігу суду адміністративної справи.

Вказана адміністративна справа надійшла до провадження судді Харківського окружного адміністративного суду Пасечнік О.В.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 прийнято до розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій про стягнення середнього заробітку 16 117,00 грн та моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн.

Відповідач, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не перебувала на посадах в апараті ДСНС, остання не видавала наказів про виплату їй будь-яких виплат, та й загалі не здійснювала їй нарахування, виплату грошового забезпечення за час проходження нею служби цивільного захисту, а відтак ДСНС не може бути відповідачем по справі №640/14874/19.

Відповідач, Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що трудові відносини та служба цивільного захисту мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, в тому числі на правовідносини, які виникли між позивачем та Управлінням, а відтак її посилання на законодавство про працю (статті 116, 117, 237-1 КЗпП України та Порядок № 100) є безпідставним.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , з 02.10.2006 року перебувала на службі в органах Державної служби з надзвичайних ситуацій, що підтверджується копією Послужного списку.

Відповідно до Витягу з наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій (по особовому складу цивільного захисту) від 27 травня 2019 року № 213 «Про звільнення із служби цивільного захисту» майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 , головного фахівця відділу психологічного забезпечення підрозділів ОРС ЦЗ Управління забезпечення Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій було звільнено із служби цивільного захисту - за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров?я) (а.с. 16).

Відповідно до Витягу із Наказу (по особовому складу) Державної служби України з надзвичайних ситуацій Управління забезпечення Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту від 29 травня 2019 року № 275-к «Про звільнення із служби ОСОБА_1 » майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 , провідного фахівця відділу психологічного забезпечення підрозділів Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Управління забезпечення оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, відповідно до наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій (по особовому складу цивільного захисту) від 27.05.2019 року № 213 звільнено зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 3, з 29 травня 2019 року виключено із списків особового складу (а.с. 17-18).

В вищевказаному наказі № 275-к також вказано, що «Виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних років служби».

Також судом встанолено, що грошові кошти у вигляді одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу перераховано на рахунок 18.06.2019 року, що підтверджується Випискою по картковому рахунку.

Не погоджуючись з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.1-2 Закону № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч.1 та 2 ст.9 Закону № 2011-XII установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч.1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 30.01.2019 року у справі № 805/4523/16-а.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Виходячи з приписів статті 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15.

Сторонами по справі не заперечується, що відповідно до Витягу з наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій (по особовому складу цивільного захисту) від 27 травня 2019 року № 213 «Про звільнення із служби цивільного захисту» майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 , головного фахівця відділу психологічного забезпечення підрозділів ОРС ЦЗ Управління забезпечення Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій було звільнено із служби цивільного захисту - за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров?я).

Відповідно до Витягу із Наказу (по особовому складу) Державної служби України з надзвичайних ситуацій Управління забезпечення Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту від 29 травня 2019 року № 275-к «Про звільнення із служби ОСОБА_1 » майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 , провідного фахівця відділу психологічного забезпечення підрозділів Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Управління забезпечення оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, відповідно до наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій (по особовому складу цивільного захисту) від 27.05.2019 року № 213 звільнено зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 3, з 29 травня 2019 року виключено із списків особового складу (а.с. 17-18).

Також судом встанолено, що грошові кошти у вигляді одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу перераховано на рахунок 18.06.2019 року, що підтверджується Випискою по картковому рахунку.

Отже, щодо позивача мало місце несвоєчасність розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.05.2019 року по 18.06.2019 року.

У відповідності до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.

Враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправність бездіяльності відповідача, суд, з метою відновлення порушених прав позивача, вважає, що належним та достатнім способом захисту прав позивача, виходячи за межі позовних вимог, є зобов`язання Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.05.2019 року по 18.06.2019 року.

Щодо вимоги позивача стягнути з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16 117 гривень, суд зазначає, що здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відноситься до виключних (дискреційних) повноважень відповідача, такий розрахунок відповідачем ще не проводився, у зв`язку з чим суд не може перебирати на себе повноваження відповідача при здійсненні обрахунку належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому вказана частина вимог не підлягає задоволенню.

Стосовно відшкодування моральної шкоди суд зазначає, що відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб) вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з ч. 2 п. 5 Постанови, доведенню підлягають:

1) наявність моральної шкоди;

2) протиправність діяння її заподіювача;

3) наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача;

4) наявність вини останнього в заподіянні шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте позивачем в обґрунтування існування таких страждань не конкретизовано, яка саме моральна шкода була заподіяна позивачу, та не наведено обґрунтувань причинно-наслідкового зв`язку виникнення зазначеної шкоди та дії (бездіяльність) відповідача, що є обов`язковою умовою для встановлення судом обґрунтованості заявленої моральної шкоди.

Жодних доказів, які б підтверджували ступінь такої шкоди або моральних страждань та причинно-наслідковий зв`язок позивачем до суду не надано.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, а відтак зазначена вимога задоволенню не підлягає.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. О. Гончара, буд. 55, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 38516849), Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Бережанська, буд. 7, м. Київ, 04082, код ЄДРПОУ 33945469) про стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Зобов`язати Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.05.2019 року по 18.06.2019 року

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст рішення складено 26.05.2025 року.

Суддя Пасечнік О.В.