Постанова

від 26.05.2025 по справі 910/8687/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2025 р. Справа№ 910/8687/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.01.2025

у справі № 910/8687/24 (суддя Васильченко Т.В.)

за позовом Державного підприємства "Спецагро"

до Міністерства аграрної політики та продовольства України

про стягнення 297 109,59 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство "Спецагро" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - відповідач) про стягнення 297109,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг №61 від 20.08.2019 року не розрахувався за отримані послуги, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 198 874,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 80 328,85 грн та 3% річних у розмірі 17 906,74 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь Державного підприємства "Спецагро" основний борг у розмірі 198 874 грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 80 328 грн 85 коп., 3% річних у розмірі 17 906 грн 74 коп. та судовий збір у розмірі 4 456 грн 65 коп.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної оплати отриманих послуг, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 198 874,00 грн. Також, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, про його обґрунтованість та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 23.01.2025 у справі №910/8687/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник, стверджував, що сплату за послуги згідно спірного договору повинно здійснювати саме Мінекономрозвитку, як правонаступник Мінагрополітики; з моменту виникнення права у позивача на звернення до суду з вимогою про стягнення коштів минуло понад 3 роки, що свідчить про свідоме затягування строків, з метою збільшення суми нарахованих компенсаційних втрат; відповідно до положень Господарського процесуального кодексу та умов договору сторони зобов`язані вжити заходів досудового врегулювання спору, а отже звернення позивача до суду із даним позовом є передчасним.

Узагальнені доводи та заперечення сторін

21.03.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Позивач, з-поміж іншого, наголошує на тому, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 №1344 було відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а тому Мінагрополітики є належним відповідачем у справі і саме воно повинно відповідати за порушення зобов`язань за спірним договором. Також позивач зазначив, що чинне законодавство України не визначає обов`язку сторін щодо досудового врегулювання спору, право на судовий захист закріплено у Конституції України і не може бути обмежено досудовим порядком врегулювання спору. Крім того, позивач наголосив, що з огляду на дію в Україні карантину та воєнного стану, строк позовної давності автоматично продовжується на час їх дії, а отже позивачем не пропущений строк на звернення з відповідними вимогами до суду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2025 апеляційну скаргу у справі №905/1198/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025, у зв`язку з перебуванням суддів Кравчука Г.А. та Тарасенко К.В. у відпустках, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8687/24.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025, справу №910/8687/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Сибіга О.М., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі № 910/8687/24 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

14.03.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 поновлено Міністерству аграрної політики та продовольства України строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі №910/8687/24. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі №910/8687/24. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі №910/8687/24 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

24.03.2025 матеріали справи №910/8687/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025, у зв`язку з перебуванням судді Сибіги О.М. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8687/24.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2025, справу №910/8687/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Тищенко А.І.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

20.08.2019 року між Державним підприємством "Спецагро" (далі - виконавець) та Міністерством аграрної політики та продовольства України (далі - замовник) укладено договір про надання послуг №61 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги щодо побудови та впровадження сегментів локальної мережі (код згідно національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник": 72710000-0 Послуги у сфері локальних мереж) (далі - послуги), згідно з орієнтовним переліком послуг (додаток 1 до договору, що є його невід`ємною частиною), а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Відповідно до пункту 1.2 договору послуги вважаються наданими з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі наданих послуг (далі - акт).

Згідно пункту 3.1 договору ціна договору формується на підставі вартості послуг, наведених у додатку 1 до цього договору, та становить 198874,00 грн, у т.ч. ПДВ - 33145,67 грн. Ціна договору складається з сукупності вартості фактично наданих послуг за договором, що підтверджується актами. За зміст, достовірність, повноту та якість послуг, зазначених у договорі, відповідальними є уповноважені представники сторін, які підписують акти.

Вартість наданих послуг визначається відповідно до переліку послуг та підтверджується актами (пункт 3.2 договору).

За умовами пункту 3.3 договору ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін відповідно до фактичного об`єму наданих послуг, про що сторони укладають додаткову угоду до договору, яка є його невід`ємною частиною.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що оплата проводиться у безготівковій формі з рахунку замовника, що відкритий у Державній казначейській службі України на рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання акту.

Відповідно до пункту 4.2 договору замовник здійснює оплату за надані послуги тільки після надходження з Державного бюджету України коштів на його реєстраційний рахунок на цілі, визначені договором.

Пунктами 5.1, 5.2, 5.3 та 5.4 договору встановлено, що строк надання послуг: до 31 грудня 2019 року; надання послуг здійснюється силами і засобами виконавця; місце надання послуг: вул. Хрещатик, 24, м. Київ, 01001; обсяг наданих послуг підтверджується актами.

Замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги (пункт 6.1.1 договору).

Згідно пункту 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність передбачену законодавством України та цим договором.

Відповідно до пункту 7.2 договору за невиконання зобов`язань в строки, передбачені цим договором до винної сторони застосовуються штрафні санкції у розмірі не нижче облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент нарахування штрафних санкцій від вартості невиконаних робіт.

Умовами пунктів 9.1 та 9.2 договору сторони погодили, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. У разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку.

Договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 31.12.2019, але в будь- якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань в частині розрахунків. Відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, сторони погодились, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з 01 січня 2019 року. (пункт 10.1 та 10.2 договору).

Додатком №1 до договору сторони погодили орієнтовний перелік послуг щодо побудови та впровадження сегментів локальної мережі (далі - додаток №1), за умовами якого сторони встановили перелік послуг, кількість послуг за рік, ціну однієї послуги з ПДВ та вартість послуги на рік з ПДВ, а саме: 1) налаштування WiFi маршрутизатора, кількість - 24, ціна за одну послугу - 80,00 грн з ПДВ; вартість послуги на рік - 1920,00 грн з ПДВ; 2) налаштування комутатора 2 рівня, кількість - 10, ціна за одну послугу - 85,00 грн з ПДВ; вартість послуги на рік - 850,00 грн з ПДВ; 3) підключення персональних комп`ютерів і ноутбуків до локальної мережі, кількість - 300, ціна за одну послугу - 80,00 грн з ПДВ; вартість послуги на рік - 24000,00 грн з ПДВ; 4) підтримка функціонування локальної мережі та консультації щодо взаємодії з мережею додаткових систем міністерства, кількість - 1, ціна за одну послугу - 30000,00 грн з ПДВ; вартість послуги на рік - 30000,00 грн з ПДВ; 5) інші додаткові послуги з обладнанням (заміна комутаторів, тощо), кількість - 57, ціна за одну послугу - 80,00 грн з ПДВ; вартість послуги на рік - 4560,00 грн з ПДВ; 6) надання фахівців у режимі повного робочого дня на території замовника (250 робочих днів), кількість - 2 фахівця, ціна за одну послугу - 68772,00 грн з ПДВ; вартість послуги на рік - 137544,00 грн з ПДВ. Разом - 198874,00 грн у тому числі ПДВ - 33145,67 грн.

Додатком №2 до договору сторони погодили калькуляцію послуг щодо побудови та впровадження сегментів локальної мережі (далі - додаток №2), за умовами якої вартість заробітної плати за рік з ПДВ становить 128856,00 грн, вартість відрахування на соціальні заходи за рік з ПДВ становить 28345,92 грн, вартість витратних матеріалів за рік з ПДВ становить 9731,64 грн, вартість накладних витрат за рік з ПДВ становить 31940,44 грн, разом 198874,00 грн у тому числі ПДВ (20%) - 33145,67 грн.

На виконання умов укладеного договору, позивачем були надані відповідачу послуги з налаштування WiFi маршрутизатора, налаштування комутатора 2 рівня, підключення персональних комп`ютерів і ноутбуків до локальної мережі, підтримка функціонування локальної мережі та консультації щодо взаємодії з мережею додаткових систем міністерства, інші додаткові послуги з обладнанням (заміна комутаторів, тощо) та надання фахівців у режимі повного робочого дня на території замовника (250 робочих днів), що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі наданих послуг №157 від 08.11.2019 на суму 166 636,60 грн у тому числі ПДВ та №163 від 03.12.2019 на суму 32 237,40 грн у тому числі ПДВ.

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг №61 від 20.08.2019 оплату наданих позивачем послуг не здійснив, у зв`язку з чим виник борг у розмірі 198 874,00 грн.

Звертаючись з даним позовом, позивач посилається на те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги на загальну суму 198 874,00 грн, що підтверджується підписаними актами приймання-передачі наданих послуг. Однак, станом на дату подання позовної заяви, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 №829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а тому сплату за послуги згідно спірного договору повинно здійснювати саме Мінекономрозвитку. При цьому, відповідач наголошує на тому, що з моменту виникнення права у позивача на звернення до суду з вимогою про стягнення коштів минуло понад 3 роки, що свідчить про свідоме затягування строків, з метою збільшення суми нарахованих компенсаційних втрат.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відтак, договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Судом встановлено, що позивач, на виконання умов договору, надав відповідачу узгоджені послуги на загальну суму 198 874,00 грн, про що підписано сторонами відповідні акти, а отже у відповідача виник обов`язок оплатити їх.

Положенням ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 4.1 договору, місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку щодо настання строку оплати послуг, які було надано виконавцем та прийнято замовником за вказаними вище актами.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі про те, що акти приймання-передачі наданих послуг вже підписані після початку реорганізації відповідача шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, а тому саме у останнього виникли зобов`язання з оплати послуг за цим договором, з огляду на таке.

Так, відповідач зазначає, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Пунктом 7 вищевказаної постанови вказано, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства є правонаступником майна, прав та обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до положень ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Разом з тим, відповідно до цієї ж ст. 104 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Проте, доказів внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідних відомостей матеріали справи не містять.

Більше того, постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" від 28.12.2020 №1344 відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (п.1), а також визнано таким, що втратив чинність, абзац другий пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 №829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади".

Отже, оскільки станом на дату розгляду справи відповідач не перебуває в процесі припинення, а відповідного запису про припинення юридичної особи відповідача внесено до реєстру не було, то саме відповідач має виконувати зобов`язання за спірним договором.

Також колегією суддів відхиляються доводи апелянта про недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору, оскільки досудове врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

За наведених обставин, враховуючи що матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем основного боргу, сам факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 198 874,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань, позивач просив суд стягнути з відповідача 80 328,85 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з липня 2021 по травень 2024 та 17 906,74 грн 3% річних, нарахованих за період з 04.07.2021 по 03.07.2024.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога про стягнення 80 328,85 грн інфляційних втрат та 17 906,74 грн 3% річних підлягає задоволенню в цій частині.

При цьому, нарахування інфляційних втрат та 3% річних було здійснено з дотриманням 3-річного строку, що спростовує доводи апелянта про максимальне збільшення позивачем періоду нарахування відповідних складових грошового зобов`язання для збільшення суми стягнення.

Таким чином, оцінивши подані докази, враховуючи що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо тверджень апелянта, наведених в апеляційній скарзі про те, що з моменту виникнення права у позивача на звернення до суду з вимогою про стягнення коштів минуло понад 3 роки, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 12 розділу Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України, встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), строки визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, в період з 11.03.2020 по 30.06.2023 на всій території України діяв карантин з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19.

Тобто було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину продовжується на строк дії таких обставин.

Верховний Суд у постанові від 22.09.2022 у справі № 920/724/21 зазначив, що суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.

Суд зазначає, що строк загальної позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення спірної заборгованості, станом на час введення карантину не сплинув, у зв`язку з чим, звернення позивача з вимогою до суду про стягнення такої заборгованості відбулося в межах позовної давності.

До того ж, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Президент України своїм Указом від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" ввів воєнний стан в Україні з 24.02.2022. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Зокрема, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності установлені статтями 257-259 ЦК України.

Отже, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного і надзвичайного стану, строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії.

З огляду на викладене позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності.

При цьому колегія суддів зазначає, що покладені в основу апеляційної скарги доводи апелянта щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, фактично дублюють його позицію, викладену у відзиві на позов, та зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, з огляду на що, та враховуючи що апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову в силу викладеного вище, доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 23.01.2025 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 у справі №910/8687/24 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Матеріали справи №910/8687/24 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

А.І. Тищенко