Постанова від 21.05.2025 по справі 910/2179/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2025 р. Справа№ 910/2179/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Невмержицький В. П.

від відповідача: Школяр А. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Сенс Банк"

на ухвалу господарського суду міста Києва від 08.04.2025 (про відмову у забезпеченні позову)

у справі № 910/2179/25 (суддя А. М.Селівон)

за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи"

про стягнення 345 878 280, 51 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позову та заяви про забезпечення позову. Рух справи.

У лютому 2025 року Акціонерне товариство "Сенс Банк" (АТ "Сенс Банк"; позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (ТОВ "Кредитні ініціативи"; відповідач) про стягнення 345 809 201, 50 грн заборгованості за сумою кредиту та 69 079,01 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом.

Позов обґрунтовано неналежним виконання відповідачем умов договору про відкриття кредитної лінії № 380/08-1 від 19.11.2008 у частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 17.04.2025.

28.03.2025 АТ "Сенс Банк" подало до господарського суду міста Києва заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просило суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 95 об`єктів нерухомості (земельні ділянки, квартири, житлові будинки, садові будинки, будівлі, домоволодіння, нежитлові приміщення), які належать ТОВ "Кредитні ініціативи" на праві приватної власності, а також заборонити органам та особам, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, проводити будь - які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, яке належить ТОВ "Кредитні ініціативи", а саме щодо 95 об`єктів нерухомості (земельні ділянки, квартири, житлові будинки, садові будинки, будівлі, домоволодіння, нежитлові приміщення).

Заява обґрунтована тим, що майно відповідача, яке перебуває у його власності, може зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення у цій справі. Відповідач ухиляється від виконання зобов`язань з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом за договором № 380/08-1 про відкриття кредитної лінії від 19.11.2008, тому накладення арешту на нерухоме майно відповідача є додатковою гарантією реального виконання рішення суду, в тому числі шляхом застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.04.2025 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 15.05.2025.

Протокольною ухвалою від 15.05.2025 господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 25.06.2025.

Короткий зміст оскарженої ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/2179/25 у задоволенні заяви АТ "СЕНС БАНК" про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалу суду мотивовано тим, що жодних відомостей на підтвердження співрозмірності вартості майна, на яке позивач просить накласти арешт в якості забезпечення позову, а також інформації щодо орієнтовної вартості нерухомого майна відповідача (95 об`єктів), на яке банк просить накласти арешт, із розміром стягнення, зазначеного у господарському позові у цій справі, позивачем суду не надано, що позбавляє можливості оцінити розумність та співмірність обмеження права власності. Суд вказав на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Короткий зміст апеляційної скарги, її доводів та заперечень на неї.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/2179/25, АТ "СЕНС БАНК" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

Підставою для скасування судової ухвали скаржник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права (ч. 2 ст. 136, п. 4 та п. 10 ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 137 та ч. 4 ст. 236 ГПК України).

Апеляційна скарга обґрунтовується таким:

посилаючись на судову практику Верховного Суду (у справах: № 922/1605/18; №907/477/20; № 914/1570/20; №905/448/22; №910/1040/18; №916/143/24), скаржник вказує на те, що: умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення; підстави, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення товариством дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення;

суд першої інстанції не врахував, що невжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову створює суттєву загрозу невиконання майбутнього рішення суду про задоволення позову, не врахував актуальні висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 136 ГПК України;

позивач звертав увагу суду на те, що значні грошові активи відповідача є арештованими (справи: № 761/37313/24; № 761/43923/24; № 761/5697/25), що свідчить про існування значного ризику неможливості виконання судового рішення у даній справі за рахунок грошових коштів позичальника, а єдиним реальним активом, за рахунок якого можливо буде погасити заборгованість відповідача перед позивачем, є саме нерухоме майно відповідача (95 об`єктів нерухомості), однак, суд першої інстанції вказаного не врахував та, фактично, надав відповідачу час для виведення вказаного майна;

позивач просить вжити заходи забезпечення позову відносно 95 об`єктів нерухомого майна, які здебільшого розташовані в сільській місцевості та невеликих містах в різних областях України. При цьому, для того, щоб вартості вказаного майна вистачило для виконання рішення про стягнення заборгованості з відповідача, вартість кожного з об`єктів нерухомості повинна становити орієнтовно 3,7млн грн. (345 809 201,50 грн. / 95 об`єктів), при цьому, у відповідача наявно лише декілька об`єктів нерухомого майна відповідача, які можуть вартувати 3,7млн грн.

скаржник вважає, що негативні наслідки від невжиття запропонованих заходів забезпечення позову надмірно перевищують можливі незначні негативні наслідки від застосування таких заходів забезпечення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" просить залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки відповідач не ухиляється від взятих на себе зобов`язань і намагається розблокувати рахунки, на які вже накладений арешт. Крім того, відповідач не вчиняв жодних дій щодо відчуження належного йому майна.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 (колегія суддів у складі: головуючої Ходаківської І.П., суддів Демидової А.М., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Сенс Банк" на ухвалу господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі № 910/2179/25 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.05.2025.

Присутній у судовому засіданні 21.05.2025 представник АТ "Сенс Банк" підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 21.05.2025 представник ТОВ "Кредитні ініціативи" заперечив проти апеляційної скарги і просив відмовити в її задоволенні.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції з посиланням на норми права, якими керувався суд

Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), наявне у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість тощо.

В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв`язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається виключно на припущення, що майно відповідача, яке перебуває у власності останнього (95 об`єктів), може зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, позаяк відповідач має можливість як відчуження об`єктів нерухомості в будь - який час, так і використання такого майна в якості забезпечення своїх зобов`язань перед третіми особами, в той час як у разі задоволення позовних вимог таке виконання рішення про стягнення грошових коштів безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника зазначеного в заяві нерухомого майна, оскільки на грошові кошти ТОВ "Кредитні ініціативи", які знаходяться в АТ АБК "Львів", АТ "Сенс Банк", ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 09.10.2024 у справі № 761/37313/24, від 26.11.2024 року у справі № 761/43923/24 та від 13.02.2025 року у справі № 761/5697/25 накладено арешт та зупинено обігові операції по рахунку. Відтак, на думку заявника, оскільки відповідач ухиляється від виконання зобов`язань з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом згідно Договору № 380/08-1 про відкриття кредитної лінії від 19.11.2008 року, накладення арешту на нерухоме майно відповідача є додатковою гарантією реального виконання рішення суду, в тому числі шляхом застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Додатково позивач посилається на відповідність заявлених заходів забезпечення позову критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності, враховуючи розмір позовних вимог в сумі 345 878 280,51 грн. та зважаючи на те, що, на переконання позивача, вартість об`єктів нерухомості, на які банк просить суд накласти арешт та відносно якого встановити відповідну заборону, явно є більш ніж в декілька разів меншою від ціни заявленого позивачем позову.

Інших доводів та будь - яких підстав для вжиття заходів забезпечення позову, окрім посилання на необхідність забезпечення позову з метою гарантування відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання судового рішення, позивачем в поданій суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено.

Суд зазначає, що згідно правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 та від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Суд звертає увагу на те, що наявна у відповідача можливість в будь-який момент відчужити нерухоме майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому можливо утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, постанові Верховного суду від 09.06.2023 року у справі № 37з-23).

Проте суд наголошує на тому, що вимоги про застосування заходів забезпечення майнового позову з підстав відсутності коштів та можливості відчуження/зменшення за кількістю майна не можуть ґрунтуватися виключно на припущеннях, позаяк, в даному випадку, твердження про неможливість/утруднення виконання рішення суду не підкріплені належними та допустимими доказами. Зокрема, жодних доказів вчинення відповідачем дій щодо відчуження нерухомого майна та/або наявності намірів таких дій позивачем суду також не надано.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15 вересня 2019 року у справі № 915/870/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19, від 16 жовтня 2019 року у справі № 911/1530/19, 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від 25 вересня 2020 року у справі № 925/77/20, від 20 вересня 2022 року у справі № 916/307/22, від 03 березня 2023 року у справі № 907/269/22).

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.12.2021 року у справі № 910/10598/21, передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Суд наголошує, що частиною четвертою статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 року у справі №910/4669/21).

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21, від 0.03.2023 у справі № 905/448/22, у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.

Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання обґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову та враховуючи розмір заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії № 380/08-І від 19.11.2008 року судом встановлено, що вимоги про вжиття заходів забезпечення позову заявлені АТ "СЕНС БАНК" виходячи з наявності у власності відповідача 95 об`єктів нерухомості, а також прав вимоги за кредитами фізичних осіб, забезпеченими іпотекою нерухомого майна, щодо яких у позивача відсутня інформація про реальний розмір прав вимоги (кредитної заборгованості) та вартості таких прав вимоги, а також наявність прав третіх осіб на такі вимоги.

При цьому, в заяві про забезпечення позову позивачем не наведено вартості 95 об`єктів нерухомого майна, на які позивач просить суд накласти арешт, а також не надано доказів на підтвердження доводів щодо перевищення розміру заявлених в позовній заяві у справі № 910/2179/25 до стягнення з відповідача позовних вимог над вартістю об`єктів нерухомості, позаяк в якості доказів на обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову позивачем надані виключно Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо належного відповідачеві нерухомого майна, а також копії процесуальних рішень загальних судів щодо накладення арешту на грошові кошти відповідача у справах № 761/37313/24, № 761/43923/24, № 761/5697/25.

Відтак, оскільки в матеріалах справи не зазначено оціночну вартість майна, на яке позивач просить накласти арешт, що, у свою чергу, унеможливило встановлення співмірності заявлених позовних вимог із заходами забезпечення позову, наведені в поданій суду заяві загальні обґрунтування можливості вжиття заходів забезпечення прозову у справах, предметом спору яких є стягнення грошових коштів, не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у справі буде ускладнено, або унеможливлено.

Наразі, визначені позивачем вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі 95 об`єктів нерухомого майна, які належать відповідачу, без визначення орієнтовної вартості такого майна, яке підлягає обтяженню, не надає суду можливості встановити співмірність заявлених позивачем до вжиття заходів забезпечення позову по відношенню до можливої вартості таких об`єктів нерухомості та розміру заявлених позовних вимог та не можуть бути визнані судом адекватними заходами забезпечення у даному спорі, в тому числі шляхом непропорційного обмеження за наслідками такого арешту прав відповідача та порушення загальновизначених принципів дотримання і захисту права власності.

В контексті вищенаведеного суд зазначає про можливу доцільність накладення арешту на майно відповідача саме в межах суми зявлених позивачем позовних вимог, проте останнім в поданій суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову не визначено межі забезпечення та не обґрунтовано жодним чином необхідність арешту всього нерухомого майна відповідача в кількості 95 об`єктів.

Також суд зазначає, що виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Положеннями ч. 1 ст. 589 ЦК України визначено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 589 ЦК України).

В свою чергу, судом враховано обставини погодження сторонами Договору про відкриття кредитної лінії № 380/08-І від 19.11.2008 умов забезпечення виконання зобов`язань позичальником, а саме згідно п.2.1 вказаного договору належне виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечується: а) неустойкою (пенею, штрафом), що передбачені цим договором; б) заставою прав вимоги за кредитним договором/договорами, укладеним між банком та Everett Enterprises Limited.

Відповідно до п.2.2 договору про відкриття кредитної лінії № 380/08-І від 19.11.2008 засоби забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань, передбачені п. 2.1 цього договору, крім зазначеного в пункті "а" п.2.1 цього Договору, оформлюються окремими документами, що укладаються (складаються) одночасно з цим Договором або після його укладення.

Проте, матеріали справи не містять та позивачем не надано суду доказів наявності укладених відповідно до розділу 2 договору про відкриття кредитної лінії № 380/08-І від 19.11.2008 договорів забезпечення, а також письмових пояснень та/або доказів щодо реалізації позивачем права звернення на предмет застави.

Водночас, застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони органам та особам, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, проводити будь - які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, яке належить ТОВ "Кредитні ініціативи", а саме щодо 95 об`єктів нерухомості, господарський суд вважає такими, що не відповідають предмету спору у даній справі.

Так, Верховний Суд у постанові від 19.02.2021 у справі №643/12369/19 зазначив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Також Верховний Суд зазначив, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують права відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, оскільки жодних відомостей на підтвердження співрозмірності вартості майна, на яке позивач просить накласти арешт в якості забезпечення позову, а також інформації щодо орієнтовної вартості нерухомого майна відповідача (95 об`єктів), на яке банк просить накласти арешт, із розміром стягнення, зазначеного у позові, позивачем суду не надано, що позбавляє можливості оцінити розумність та співмірність обмеження права власності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Слід також зазначити, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову. Арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору. Позовні вимоги у цій справі не стосуються безпосередньо повернення/витребування нерухомого майна на користь позивача. Пропонуючи накласти арешт на нерухоме майно із забороною проведення реєстраційних дій щодо такого майна, позивач залишив поза увагою відсутність зв`язку між обраним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, не врахував положення статей 136, 137 ГПК України.

Заявником не доведено та документально не підтверджено перед судом належними та допустимими доказами, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, факту вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання, як продаж майна або підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо. При цьому саме лише припущення заявника не може бути беззаперечною обставиною для висновку про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, а отже і не може бути достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності, застосовуючи стандарт доказування "вірогідності доказів", колегія вважає, що стверджувана відповідачем обставина щодо відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно є більш вірогідною, аніж протилежні твердження позивача, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не були доведені належними та допустимим доказами.

Отже колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки судом не встановлено жодних обставин, які переконливо свідчили б про те, що майно, яке є відповідача на момент пред`явлення позову в даній справі, може: а) зникнути або б) зменшитися за кількістю настільки (такою мірою), що це могло б істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги про порушення та неправильне застосування судом першої інстанції інстанцій положень статей 136, 137 ГПК України не знайшли підтвердження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати.

Судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 255 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 08.04.2025 у справі №910/2179/25 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали оскарження повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанова складена 27.05.2025.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко