Постанова від 27.05.2025 по справі 520/19747/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 р. Справа № 520/19747/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.04.25 по справі № 520/19747/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просив суд:

- визнати протиправною відмову відповідача його звільнити згідно з рапортами від 01.05.2024 та від 28.06.2024;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення (наказ) про звільнення позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є військовослужбовцем (мобілізований до лав Державної прикордонної служби України) та має дружину, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного стороннього догляду. Інших осіб, які б могли здійснювати за нею догляд немає.

У зв`язку з цим, не бажаючи продовжувати військову службу, позивач 01.05.2024 та 28.06.2024 звернувся з рапортами до відповідача та просив звільнити його на підставі абз. 11 п. 3 ч. 12, ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та відповідно до пп."г" п. 2 ч. 4 ст. 26 вказаного Закону, а саме: у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.

Відповідач 10.05.2024 та 05.07.2024 відмовив позивачу у звільненні з військової служби через ненадання необхідних документів, позивач вважає зазначену відмову протиправною.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що медична довідка наявна в матеріалах справи, містить всю необхідну інформацію та реквізити, позивач не може відповідати за зміст медичних документів, які видаються лікувальними закладами, але в нашому випадку наданий висновок ЛКК містить необхідну інформацію, яка б створювала для позивача відповідні правові наслідки.

Також, позивач зазначає, що наявний у справі висновок ЛКК ніким не оскаржений, щодо лікарів, які його склали, відповідач ніяких скарг та звернень не оскаржував, отже він є чинним.

Позивач вважає, що за відсутності прямої вказівки в законі "Про військовий обов`язок і військову службу", який саме документ має надати позивач як доказ потреби в постійному догляді дружини, просимо сформулювати правовий висновок, відповідно до якого таким доказом може визнаватися будь-який документ, виданий закладом охорони здоров`я, який містить висновок про потребу в постійному сторонньому догляді. В іншому випадку недоліки діяльності медичних установ публічної форми власності фактично ставляться у провину приватному суб`єкту, чого очевидно не можна допускати. В умовах, коли законом, який визначає порядок проходження військової служби, не встановлено конкретного документа, який підтверджує підставу для звільнення, суди констатують, що дійсно з визначенням такого документа є проблема, позивач по суті має "вгадувати" який би документ міг задовольнити спочатку відповідача, а потім суди. Такі вимоги та "особливості" правозастосування до військовослужбовців не мають нічого спільного з правовою визначеністю, а є відвертим та ганебним знущанням з військовослужбовців, які покриваються державними інституціями, в тому числі судом першої інстанції, який невідомо чому розглядав цю пріорітетну справу 8 місяців.

Таким чином, суд першої інстанції порушив норми КАС України щодо оцінки наявного в матеріалах справи висновку ЛКК, фактично поклав на позивача відповідальність за діяльність комунальної державної установи.

На переконання позивача, обидва рапорти є підставою позивача для звільнення: в першому випадку, тому що для його задоволення взагалі не треба доводити потреби в догляді, достатньо лише наявності в дружини інвалідності, в другому, тому що недоліки медичного висновку про потребу в постійному догляді, то не є проблемою позивача, який боронить державу.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є військовослужбовцем (мобілізований до лав Державної прикордонної служби України), солдатом та займає посаду в НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (службове посвідчення НОМЕР_4 ) Т.1, а.с.20.

Позивач 18.11.2003 уклав шлюб із пані ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_5 , видане Невською сільською радою Кремінського району Луганської області) Т.1, а.с. 5.

ОСОБА_3 з 20.02.2024 є особою з інвалідністю ІІ групи (довідка до акта огляду МСЕК серія 12 AAГ № 316457, Т1, а.с. 7), та відповідно до висновку ЛКК № 302 від 20.11.2023 потребує постійного стороннього догляду, Т.1, а.с.13.

Позивач 01.05.2024, не бажаючи продовжувати військову службу, звернувся з рапортом із додатками до відповідача, у якому просив звільнити його на підставі абз.11 п. 3 ч. 12, ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний нагляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, Т.1, а.с.10. Як додатки до рапорту подав в тому числі й документами щодо ОСОБА_3 : довідка до акта огляду МСЕК серія 12 AAГ № 316457, висновок ЛКК № 302 від 20.11.2023.

Як зазначено у позовній заяві, позивач 28.06.2024 зазначений рапорт (із додатками) подав відповідачу вдруге.

В подальшому представником позивача направлено адвокатський запит до відповідача, в якому він просив: надати інформацію про результати розгляду та прийняті рішення по рапортам позивача про звільнення з військової служби, Т.1, а.с. 13.

Відповідач у листах № 08/7569-24-Вих від 08.07.2024 та № 08/7981/24-Вих від 17.07.2024 повідомив позивача, що, в задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби відмовлено через відсутність у наданих документах підтверджуючих підстав для звільнення з військової служби Т.1, а.с. 29-35. Вказане зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав ані відповідачу, ані суду достовірних, достатніх доказів наявності підстав для звільнення згідно з поданим рапортом, отже відсутні ознаки протиправної бездіяльності відповідача, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-XII (надалі по тексту також - Закон № 2232-XII).

У ст. 1 Закону № 2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі по тексту також - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII).

Згідно із ч. 6 ст. 2 цього Закону № 2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).

У абз. 4 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за № 3543-XII (надалі по тексту - Закон № 3543-XII) визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано ст. 26 Закону №2232-XII.

У пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Згідно ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за № 548-XIV (надалі по тексту - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).

Так, за нормами ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо)

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за № 40 (надалі по тексту - Інструкція № 40), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з пп. 2 п. 225 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008 (надалі по тексту - Положення № 1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 5 та п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

У п. 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

За змістом абз. 4 п. 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

З огляду на таку складову підстави для звільнення військовослужбовця, передбачену абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме "необхідність здійснювати постійний догляд", суд насамперед вважає за необхідне дослідити питання щодо того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду.

Визначення терміну "медичний висновок" наведено у п. 3 "Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я" від 18.09.2020 за № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У п. 3 "Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 за № 705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У п. 3 "Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за № 337, термін "медичний висновок" визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я. Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (надалі по тексту також - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено "Положенням про медико-соціальну експертизу", затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за № 1317 (надалі по тексту - Положення № 1317).

Відповідно до п.п. 19, 24 Положення № 1317, комісія (надалі по тексту - МСЕК, медико-соціальна експертна комісія) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

Відповідно до п. 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.

Згідно з п. 4 Положення № 1317, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За приписами пп. 1 п. 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У п.п. 26, 27 Положення № 1317, вказано, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Разом з тим, підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Крім того, відповідно до "Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 за № 189 (надалі по тексту - Порядок № 189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії закладу охорони здоров`я (надалі по тексту - ЛКК) (п. 1 розд. III).

За приписами п. 3 розд. ІІІ Порядку № 189, до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

У п. 4 розд. ІV Порядку № 189 передбачено видачу ЛКК наступних документів, котрі засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві"; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 за № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я" затверджено "Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 3, 4 коментованої Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації за №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 за №110.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 за № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я" затверджено "Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого №__", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 за №110.

Також повноваження ЛКК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 за № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 за № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (п. 8).

Колегія суддів зазначає, що спір виник з приводу звільнення позивача (який є військовослужбовцем) у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний нагляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

При цьому позивач вважає, що він набув підстав для такого звільнення та подав для цього всі необхідні документи, відповідач це заперечує, оскільки документи, на його думку, подані позивачем, не підтверджують підставу звільнення.

Отже, ключовим питання в цій справі є перевірка наявності або відсутності обставини, яка є підставою для звільнення позивача, та підтвердження її належним доказом.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи звертає увагу, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні і лікарсько-консультативні комісії. Медико-соціальні експертні комісії вказують про потребу в сторонньому догляді особам з інвалідністю I А,Б групи у Довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України 30.07.2012 No 577).

Решті потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії, що підтверджують відповідними висновками:

- висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-4/о);

- висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-2/о), затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України 09.03.2021 № 407);

- висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, за формою затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667.

З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням № 1317, у постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23 Верховний Суд за схожих зі спірними обставин дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23 та у вже згаданій постанові від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23 зазначив про те, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (зокрема, за формою № 080-4/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.

Порядок видання та заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132.

Відповідно до Інструкції № 407 висновок за формою № 080-4/о надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Згідно з п. 11 Інструкції № 407 особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.

Колегія суддів бере до уваги позицію Верховного Суду у спорі у постанові від 11.04.2024 року у справі № 420/16689/23 щодо необхідності судам з`ясувати, зокрема, чи містить відповідний висновок (рішення) інформацію про строк, на який воно видане, оскільки позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.

Колегією суддів встановлено, що згідно з медичною документацією дружина позивача є інвалідом ІІ групи, отже належним доказам наявності підстави звільнення позивача за вказаною ним підставою має бути один із вищевказаних висновків, зокрема форма 080-4/о, що підтверджує наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Оскільки дві інші форми (форма 080-2/о та форма, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667) підтверджують когнітивні порушення та психіатричний розлад, які не були встановлені у дружини позивача.

Колегія суддів також враховує, що ІІ групу інвалідності встановлено дружині позивача до 01.03.2025, тобто не безстроково. Водночас, як вже йшлося, особам, яким встановлено інвалідність безстроково, згідно з п. 11 Інструкції № 407 висновок видається безстроково; а особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців; іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.

Позивач же надав відповідачу на підтвердження підстави звільнення довідку до акта огляду МСЕК (серія 12 AAГ № 316457) та висновок ЛКК № 302 від 20.11.2023 при цьому в матеріалах справи відсутній висновок щодо дружини позивача за формою № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" .

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що підстава для звільнення, вказана у рапорті позивача, не підтверджена визначеними засобами доказування, при цьому така підстава в даному випадку не може підтверджуватися іншими засобами доказування (тими документами, які позивач надав).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не надав ані відповідачу, ані суду достовірних, достатніх доказів наявності підстав для звільнення згідно з поданим рапортом, отже відсутні ознаки протиправної бездіяльності відповідача, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 року по справі № 520/19747/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 по справі № 520/19747/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц