Постанова від 27.05.2025 по справі 420/17670/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/17670/24

Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.

Дата і місце ухвалення 06.02.2025р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Єщенка О.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 р. у справі №420/17670/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за відпусток за 2015 рік (6 діб), 2017 рік (40 діб), 2018 рік (1 доба), 2020 рік (1 доба), 2021 рік (25 діб), 2022 рік (17 діб), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015 рік (6 діб), 2017 рік (40 діб), 2018 рік (1 доба), 2020 рік (1 доба), 2021 рік (25 діб), 2022 рік (17 діб), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025р. позов частково задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за відпусток за 2015 рік (3 доби), 2017 рік (40 діб), 2018 рік (1 доба), 2020 рік (1 доба), 2021 рік (25 діб), 2022 рік (17 діб), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015 рік (3 доби), 2017 рік (40 діб), 2018 рік (1 доба), 2020 рік (1 доба), 2021 рік (25 діб), 2022 рік (17 діб), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначив, що позовна заява подана позивачем з порушення строків визначених ч. 2 ст. 233 КЗпПУ.

Також зазначив, що в наказі про звільнення від 20.10.2023 № 1426 о/с визначено, що ОСОБА_1 має право на отримання компенсації за 33 календарних днів невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01 січня 2023 року по день звільнення. При цьому, позивач у встановленому порядку наказ про звільнення від 20.10.2023 № 1426 о/с, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим відділом проводиться виплата коштів, не оскаржував, доказів протилежного до суду не надав.

Ну думку апелянта, без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошової компенсації за невикористану частину відпустки починаючи з 2015 по 2022 рік включно є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260.

Зауважив, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року, внаслідок чого підстав для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку, починаючи з 2015 по 2022 рік включно не має.

Зважаючи на зазначене апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1426 о/с від 20.10.2023 року, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 за станом здоров`я (через хворобу) майора поліції ОСОБА_1 (0042183), старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, 20 жовтня 2023 року, установивши щомісячну премію за жовтень 2023 року в розмірі 213,41%.

Даним наказом також наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за 33 доби невикористаних щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за період роботи з 01 січня 2023 року до дня звільнення.

26.04.2024 року Головним управлінням Національної поліції в Одеській області складено довідку №9/4525, яка видана в тому, що ОСОБА_1 , колишній працівник Головного управління Національної поліції в Одеській області за період проходження служби з 07 листопада 2015 року до 20 жовтня 2023 року:

щорічні основну та додаткову оплачувані відпустки за період з 07 листопада 2015 року до 31 грудня 2015 року не використав, невикористана частина відпустки складає 03 доби;

щорічні основну та додаткову оплачувані відпустки за 2016 рік використав у повному обсязі;

щорічні основну та додаткову оплачувані відпустки за 2017 рік не використав, невикористаними уважати 30 діб основної та 10 діб додаткової відпусток;

щорічні основну та додаткову оплачувані відпустки за 2018 рік використав у кількості 40 діб, невикористана частина відпустки складає 01 добу;

щорічні основну та додаткову оплачувані відпустки за 2019 рік використав у повному обсязі;

щорічні основну та додаткову оплачувані відпустки за 2020 рік використав у кількості 42 діб, невикористана частина відпустки складає 01 добу;

щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік використав у кількості 19 діб, невикористана частина відпустки складає 11 діб основної та 14 діб додаткової відпусток;

щорічні основну оплачувану відпустки за 2022 рік використав у кількості 28 діб, невикористана частина відпустки складає 02 доби основної та 15 діб додаткової відпусток;

щорічні основну та додаткову оплачувані відпустки за період роботи з 01 січня 2023 року до дня звільнення не використав.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за відпусток за 2015 рік (6 діб), 2017 рік (40 діб), 2018 рік (1 доба), 2020 рік (1 доба), 2021 рік (25 діб), 2022 рік (17 діб), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції визнав право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за відпусток за 2015 рік (3 доби), 2017 рік (40 діб), 2018 рік (1 доба), 2020 рік (1 доба), 2021 рік (25 діб), 2022 рік (17 діб), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби, у зв`язку з чим зобов`язав відповідача нарахувати та виплату останню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До спірних правовідносин необхідно застосовувати Закон України від 15.11.1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР), Закон України від 02.07.2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII), Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260 (далі - Порядок №260).

Закон №504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі ст.4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться і в ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (ст.60 Закону №580-VIII).

Статтею 92 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Відповідно до ч.9-10 ст.93 Закону №580-VIII, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров`я (через хворобу) або у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Апеляційний суд звертає увагу, що ч.10 ст.93 Закону №580-VII викладена в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» №3379-IX від 06.09.2023 року, який набрав чинності 05.10.2023 року. Попередня редакція вказаної частини містила положення, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом керівника відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (ч.11 ст.93 Закону №580-VIII).

Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Частинами 1 та 2 ст.94 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.

Пунктом 3 Розділу І «Загальні положення» Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розділом ІІІ Порядку №260 врегульовано окремі питання виплати грошового забезпечення.

Відповідно до абзаців 7-8 п.8 розділу ІІІ Порядку №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Колегія суддів наголошує, що після звільнення позивача зі служби в поліції до Порядку №260 були внесені зміни, а саме Наказом Міністерства внутрішніх справ №903 від 08.11.2023 року (зміни набрали чинність з 21.11.2023 року), зокрема і до п.8 розділу ІІІ Порядку №260, а саме: поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Суд звертає увагу, що спірні правовідносини виникли в результаті не виплати грошової компенсації за не використані дні відпусток за минулі роки, а саме щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток.

Водночас, з 05.10.2023 року питання щодо виплати поліцейським, які звільняються зі служби, грошової компенсації за всі невикористані під час проходження служби дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток поліцейського, врегульовано спеціальним законом. До вказаного моменту, всупереч доводам апелянта, вказане питання спеціальним законом врегульоване не було.

Так, за нормами Закону №580-VIII не використана частина відпусток (щорічна, додаткова) поліцейськими за минулі роки проходження служби, компенсується в грошовій формі, що не було взято відповідачем до уваги.

При цьому, керуватися виключно нормами Порядку №260, що є підзаконним нормативно-правовим актом, і містить відмінне регулювання спірного питання від Закону №580-VIII (а саме не врегульовує спірні правовідносини взагалі), на переконання суду, є безпідставним.

З даного приводу, суд додатково зазначає, що Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування норм матеріального права у спорах щодо невиплати позивачам (поліцейським) грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, що передують року звільнення.

Так, у постанові від 23.10.2019 в справі №826/8185/18 Верховний Суд виходив з того, що питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки не врегульоване положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260, а тому при вирішенні цього питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України та Закону №504/96-ВР.

Таким чином, Верховний Суд відступив від правового висновку, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, урегульовані нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. На підставі пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст.92 Закону №580-VIII. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 статті 93 Закону №580-VIII. Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/200 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 ст.124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Не зважаючи на відсутність правового врегулювання положеннями Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, колегія суддів доходить до висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Закону №580-VIII, КЗпП України і Закону № 504/96-ВР, якими визначено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Суд наголошує, що компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток не обмежується тільки роком звільнення поліцейського та поширюється на роки, що передували звільненню.

Таким чином, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік та за 2022 рік. Доказів нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані ним календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015, 2022 роки відповідачем до суду не надано.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015 рік (3 доби), 2017 рік (40 діб), 2018 рік (1 доба), 2020 рік (1 доба), 2021 рік (25 діб), 2022 рік (17 діб).

Що стосується доводів апелянта про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач порушує питання про зобов`язання відповідача перерахувати і виплатити йому грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].

У цьому контексті колегія суддів враховує, що наразі питання стосовно правил застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.

В означеному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:

- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);

- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;

- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.

Натомість Судова палата сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Крім цього, Судова палата погодилася з висновком суду попередньої інстанції про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Враховуючи, що відповідач у справі не виконав обов`язок щодо надання позивачу письмового повідомлення про обсяг і характер виплачених сум, а про невикористані дні основної та додаткової відпустки позивачу стало відомо з довідки УКЗ ГУНП в Одеській області №9/4525 від 26.04.2024р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заяви позивача щодо поновлення строку звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому, колегія суддів зазначає, що не оскарження позивачем наказу про звільнення не позбавляє його права оскаржити бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 р. - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. БойкоСудді О.А. Шевчук О.В. Єщенко