Постанова

від 27.05.2025 по справі 420/39955/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39955/24Головуючий в 1 інстанції Бабенко Д.А.

Дата і місце ухвалення 18.02.2025р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Єщенка О.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025р. у справі №420/39955/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 трудового стажу за період з 01.10.2023 р. по 03.01.2024 р. на посаді головного бухгалтера Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11 червня 2024 року, зарахувавши до страхового стажу: період роботи з 01.10.2023 р. по 03.01.2024 р. на посаді головного бухгалтера Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025р. позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.10.2023 до 03.01.2024р. на посаді головного бухгалтера Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.10.2023 до 03.01.2024 на посаді головного бухгалтера Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області, здійснити перерахунок та виплату пенсії з 09.06.2024 з урахуванням зарахованого страхового стажу та раніше виплачених сум.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що підставою не зарахування до трудового стажу позивача періоду роботи з 01.10.2023 р. по 03.01.2024 р. стала відсутність в реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату Комунальним некомерційним підприємством «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області страхових внесків.

Вважає, що суд першої інстанції зобов`язуючи пенсійний орган здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 09.06.2024р. втрутився у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Апелянт вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення пенсійний орган діяв на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 11.06.2024 звернулась до Березівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додано такі документи: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, диплом про навчання, архівну довідку від 02.02.2024 №493/0101-34/42-24, архівну довідку від 29.01.2024 №22-А,довідку від 02.01.2024 №14, заяву про спосіб виплати пенсії, свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про народження дитини, витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвище від 30.05.2024 №00045286576, трудова книжка НОМЕР_1 (т.1 а.с.61-63).

Рішенням Березівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 18.06.2024 №155050004567 позивачу з 09.06.2024 призначено пенсію за віком (тривалість стажу 39 років 1 місяць 3 дні) у загальному розмірі 7099,67 грн, в тому числі розмір пенсії за віком 6887,18 грн та доплата за понаднормовий стаж - 212,49 грн (т.1 а.с.33-42).

Відповідно до розрахунку стажу позивача, який враховано при призначенні пенсії позивача, до стажу роботи позивача зарахований період роботи у Комунальному некомерційному підприємстві «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 01998839) з 01.08.2016 до 30.09.2023 (т.1 а.с.41).

Згідно з даними трудової книжки позивача НОМЕР_1 (т.1 а.с.84-86), позивач 18.07.2016 прийнята на роботу до Комунальної установи «Миколаївська центральна районна лікарня» на посаду головного бухгалтера. Зазначене також підтверджується копією відповідного наказу від 12.07.2016 №70/01 (т.1 а.с.124).

При цьому, судом встановлено, що 21.09.2018 змінено назву Комунальної установи «Миколаївська центральна районна лікарня» на назву: Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївська центральна районна лікарня» Миколаївської селищної ради Одеської області.

В подальшому, 12.03.2021 Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївська центральна районна лікарня» Миколаївської селищної ради Одеської області перейменовано на Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Миколаївського району Одеської області. (т.1 а.с.45).

03 грудня 2024 року Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Миколаївського району Одеської області перейменовано на Комунальне некомерційне підприємство «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області (т.1 а.с.86).

Відповідно до записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 , 03.01.2024 позивач звільнена з посади головного бухгалтера Комунального некомерційного підприємства «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників (т.1 а.с.86).

Згідно з даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), за період роботи позивача у Комунальному некомерційному підприємстві «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області (код ЄДРПОУ 01998839) з 01.10.2023 до 03.01.2024, КНП «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області не сплачувались страхові внески (т.1 а.с.18;96;104), проте за зазначений період відображена кількість відпрацьованих днів позивачем, а також визначена сума заробітку позивача по місяцях: 10.2023 (31 день) 20753,91 грн; 11.2023 (30 днів) 18504,00 грн; 12.2023(31 день) 69217,20 грн; 01.2024 (3 дні) 0 грн.

Відповідно до матеріалів справи, позивач звернулась до відповідача щодо пенсійного забезпечення та зарахування спірного періоду до страхового стажу.

У відповідь на звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області направило лист від 07.10.2024 №27549-26156/А-02/8-1500/24 (т.1 а.с.8), в якому, зокрема зазначено, що до страхового стажу не зарахований період роботи з 01.10.2023 до 03.01.2024, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованої особи про сплату страхових внесків Комунальним некомерційним підприємством «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо незарахування періоду роботи позивача з 01.10.2023 до 03.01.2024 до страхового стажу, позивач звернулась до суду з цим позовом..

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції визнав право позивача на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.10.2023 до 03.01.2024р. в Комунальному некомерційному підприємстві «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області, у зв`язку з чим зобов`язав відповідача зарахувати до страхового стажу позивача зазначений вище період роботи, здійснити перерахунок та виплату пенсії з 09.06.2024р.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 цього Закону страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою цієї ж норми передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Верховний Суд у постановах від 11.10.2023 у справі № №340/1454/21 та від 23.03.2022 у справі №535/1031/16-а зазначив, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Також Верховний Суд зазначив, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 01.10.2023 р. по 03.01.2024 роки не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам (відсутність інформації) не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.10.2023 р. по 03.01.2024 р. у Комунальному некомерційному підприємстві «Миколаївська лікарня» Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судому постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 02.08.2022 у справі № 560/4616/20 та від 30.12.2021 у справі №348/1249/17.

Надаючи правову оцінку доводам апелянта в частині дискреційності його повноважень у межах спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Так, положеннями ст. 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX) визначено, що дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Частиною 3 статті 6 Закону №2073-IX визначено, що здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Приписами частини четвертої статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.

Також колегія суддів враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

З огляду на викладене, у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.10.2023 р. по 03.01.2024 р.

Доводи апелянта, що стягнення на користь позивача суми судового збору з огляду на заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені Законом № 1058-IV є неправомірним, ґрунтуються на хибному розумінні відповідачем норм матеріального та процесуального права, та свідчать виключно про правовий нігілізм представника державного органу.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд , -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025р. - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. БойкоСудді О.В. Єщенко О.А. Шевчук