Ухвала від 26.05.2025 по справі 915/34/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

про зупинення провадження у справі

26 травня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/34/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 року м. Миколаїв, суддя першої інстанції Ільєва Л.М., повний текст складено та підписано 28.01.2025 року

у справі № 915/34/24

за позовом: керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідачів: Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ

Виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області, м. Очаків Миколаївської області

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Керівник Миколаївської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ та Очаківської міської ради Миколаївської області, в якій просив суд усунути перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту протирадіаційним укриттям № 54570, розташованим за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, 23, оціночною вартістю 4643773,54 грн, шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області від 26.10.2004 № 294 «Про оформлення права власності на нерухоме майно ВАТ «Укртелеком» у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв.м, розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м.Очаків, вул. Миру, 23»;

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області від 26.09.2006 № 261 «Про внесення змін і доповнень до рішення виконкому № 294 від 26.10.2004 щодо оформлення права власності на нерухоме майно ВАТ «Укртелеком» та УДППЗ Укрпошта у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв.м, розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, 23»;

- визнання недійсним Свідоцтва про право власності серії САА № 857272 від 29.10.2004, виданого Відкритому акціонерному товариству «Укртелеком» на нежитлові будівлі центру електрозв`язку № 5, розташовані за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, 23;

- визнання недійсним Свідоцтва про право власності № 981218 від 06.11.2006, виданого Відкритому акціонерного товариства «Укртелеком» на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, 23;

- зобов`язання Акціонерного товариства «Укртелеком» повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв.м, розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, 23.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачами вимог чинного законодавства України в частині збереження та використання захисних споруд цивільного захисту населення, що суперечить інтересам держави та підлягає усуненню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 року у справі №915/34/24 (суддя Ільєва Л.М.) позовні вимоги задоволено частково; усунуто перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту протирадіаційним укриттям № 54570, розташованим за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, 23, оціночною вартістю 4643773,54 грн, шляхом визнання недійсним Свідоцтва про право власності № 981218 від 06.11.2006, виданого Відкритому акціонерному товариству «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766) на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський район, Миколаївська область; зобов`язано Акціонерне товариство «Укртелеком» повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 54570, площею 143,7 кв.м, розташоване у підвалі адміністративної будівлі за адресою: вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський район Миколаївської області, на користь держави в особі Фонду державного майна України; стягнуто з Акціонерного товариства «Укртелеком» на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн; стягнуто з Виконавчого комітету Очаківської міської ради Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки визнання незаконним та скасування зазначених рішень органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію фактом його виконання, то задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення не може призвести до захисту будь-чиїх прав та інтересів, тобто, такі вимоги не є належним способом захисту прав. У зв`язку із чим, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету.

Щодо решти позовних вимог, судом першої інстанції виснувано, що, оскільки спірне захисне укриття не могло бути приватизовано, тобто, право власності держави на нього не могло бути передано приватній особі, поновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах може відбутися внаслідок заявлення саме негаторного позову, тобто, вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, яку прокуратура в інтересах держави в особі ФДМУ у цій справі, серед інших, також заявила. Беручи до уваги наведене, господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом зобов`язання Акціонерного товариства «Укртелеком» повернути державі в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту - сховище № 54570, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, м. Очаків, вул. Миру, 23, площею 143,7 кв.м. підлягає задоволенню.

Щодо заяви відповідача-1 про застосування наслідків спливу позовної давності, судом першої інстанції зазначено, що оскільки прокурором у даній справі пред`явлено саме негаторний позов, тому наразі відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Акціонерне товариство «Укртелеком», м. Київ з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 року не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 року у справі №915/34/24 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат у справі.

Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини, зазначає, що, оскільки підставою набуття права власності є, зокрема, відповідний юридичний факт, а не свідоцтво про право власності як документ і не державна реєстрація права власності на цей об`єкт, тому реєстрація, як і видання на підтвердження права власності певного документа, не є тими діями, що за законом зумовлюють виникнення права власності. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Отже, підсумовуючи вище викладене, скаржник зазначає, що на момент (в 2004 році) винесення рішення виконавчим комітетом, видачі свідоцтва про право власності, не була проведена Фондом інвентаризація майна АТ «Укртелеком», не було виділено майно, яке не підлягає приватизації, були відсутні будь-які документи про спірну ЗСЦЗ, а саме її місцезнаходження, площу та вартість, як окремого об`єкту нерухомого майна, що підтверджується як доданими до матеріалів справи документами, так і самим позивачем.

Скаржник наголошує, що спірна захисна споруда не належала та не належить до сфери управління Фонду, у прокурора відсутні матеріально-правові підстави заявляти про порушення права власності та відсутні підстави для звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Відповідач вважає, що судом першої інстанції не надано оцінку відсутності результатів інвентаризації державного майна на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", але перебуває на його балансі», згідно якого Фонду державного майна за участю Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації необхідно було забезпечити проведення ПАТ "Укртелеком" інвентаризації державного майна, що не увійшло до статутного капіталу цього товариства, але перебуває на його балансі станом на 30 вересня 2011 року.

Також, скаржник наголошує, що зважаючи на відсутність у Фонду, як власника, інформації про фактичне місце розташування укриття в будівлі і взагалі наявності укритття за адресою вул. Миру, 23, м. Очаків, Миколаївський район, Миколаївська область, це є додатковою підставою, що виключає можливість заявлення від імені Фонду такого позову.

Так, відповідач зазначає, що задоволення позовних вимог не може вважатися виправданим, а втручання держави в право власності апелянта пропорційним, оскільки позбавляють останнього права власності на приміщення, що використовуються для захисту працівників чергових змін об`єктів електронних комунікацій АТ «Укртелеком», які продовжують свою діяльність із обслуговування об`єктів телекомунікацій в особливий період.

Апелянт вважає безпідставним покладання на нього обов`язку із забезпечення повноти і достовірної інформації щодо спірного об`єкта нерухомого майна, оскільки у АТ "Укртелеком", відсутні первинні документи щодо введення в експлуатацію даного укриття. Звертає увагу суду, що в матеріалах справи немає жодних належних та допустимих доказів наявності документів, які підтверджували будівництво та введення в експлуатацію даного укриття, як за станом на момент приватизації спірних приміщень, так і раніше та наявності в спірних кімнатах необхідного обладнання.

Додатково скаржник зауважує, що оскільки нерухоме майно це самостійний об`єкт цивільних прав, якому притаманні індивідуальні ознаки, зважаючи відсутність у Фонду, як власника, інформації про фактичне місце розташування укриття в будівлі, вважаємо це додатковою підставою, що виключає можливість застосування негаторного позову.

Зважаючи на неналежний спосіб захисту своїх прав, обраний позивачем, факт здійснення публічної державної реєстрації права власності апелянта двадцять років тому на думку скаржника на спірне нерухоме майно в єдиній державній інформаційній системі однозначно підтверджує факт обізнаності держави в особі уповноваженого органу як із фактом реєстрації права власності апелянта на спірне майно, так і з особою, на користь якої здійснена реєстраційна дія із реєстрації права власності, проведення технічної інвентаризації захисних споруд на державному рівні, приватизація ВАТ «Укртелеком» в 2011 році, що є очевидним, що позивач міг бути та був обізнаний щодо прийняття оспорюваних актів більш, як за три роки до моменту звернення прокурора до суду з позовом.

Крім того, скаржник, посилаючись на постанову Верховного Суду, зазначив, що держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Укртелеком на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2025 року у справі №915/34/24, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 року розгляд справи відкладено на 26.05.2025 року.

26 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської окружної прокуратури надійшов відзив (вх№5001/25/Д1), у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Зокрема, у відзиві прокурор вказує, що оскільки вказане приміщення, а саме, підвал «Апд» 143,7 кв. м є об`єктом цивільної оборони - протирадіаційним укриттям з обліковим номером № 54570, матеріали технічної інвентаризації підвального приміщення виокремлено в окрему інвентаризаційну справу № 3458.

Тобто, за твердженням прокурора, ВАТ «Укртелеком» (наразі АТ «Укртелеком») разом з нежитловими будівлями по вул. Миру, 23 у м. Очакові оформлено право приватної власності на приміщення споруди цивільного захисту, що суперечить положенням Закону України «Про приватизацію державного майна», чинного на момент прийняття рішень та видачі свідоцтва.

Також, прокурор вказує, що ураховуючи, що спірна захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття № 54570) є самостійним об`єктом нерухомого майна, остання належить державі Україна в особі Фонду державного майна України, що свідчить про те, що саме вказаний орган наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні даним майном, яке незаконно перебуває, згідно оспорюваних документів у власності АТ «Укртелеком». Водночас, оскільки цим органом заходи до захисту інтересів держави не вжито, прокурор звернувся до суду з позовною заявою в інтересах саме Фонду державного майна України, як органу, на якого покладено повноваження щодо здійснення контролю у сфері приватизації державного майна.

Крім того, за твердженням прокурора, зайняття приватним власником протирадіаційної споруди з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передання таких об`єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє «право» приватної власності на цей об`єкт. У такому випадку ефективним способом захисту є вимога про повернення майна титульному власнику такого майна пред`явлена до останнього набувача (презумпційного власника).

Ураховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що належним та ефективним способом захисту прав власності на спірну захисну споруду, в даному конкретному випадку, є негаторний позов, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідного обмеженого в обороті майна і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Також, через канцелярію суду до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фонду державного майна України надійшов відзив ( вх.№500/25/Д2), в якому Фонд просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Зокрема, у відзиві Фонд вказує, що передача АТ «Укртелеком» у власність сховища № 54570, розташованого за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, вул. Миру, 23 м. Очаків здійснено з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, позивач, посилаючись на судову практику Верховного Суду, зазначив, що проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому, внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно, таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб?єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об?єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Таким чином, на думку Фонду, захисна споруда цивільного захисту, в силу положень ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України, є обмежено обороноздатною річчю, та не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну.

З огляду на викладене, Фонд вважає, що захисна споруда цивільного захисту не могла бути внесена до статутного фонду ПАТ «Укртелеком» на праві приватної власності, а ПАТ «Укртелеком» не могло набути право приватної власності на спірну захисну споруду.

Аналізуючи приписи законодавства в сукупності, Фонд вважає, що у зв??язку з протиправною реєстрацією спірне нерухоме майно вибуло з державної власності, отже, це є правовою підставою для визнання за державою в особі Фонду права власності на спірне нерухоме майно, також наявність сховища № 54570, підтверджується відповідними паспортами, а також обліковими картками укриття, листами ПАТ «Укртелеком» та Актами експлуатаційного і технічного стану захисної споруди ЦО, які в свою чергу підписані представниками ПАТ «Укртелеком» (відповідні підтверджуючі документи додані разом із позовною заявою).

29 квітня 2025 року через підсистему електронний суд до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №918/938/23.

Клопотання відповідача обґрунтоване тим, що Верховним Судом в касаційному порядку здійснюється перегляд справи з подібних правовідносин №918/938/23 (за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Здолбунівсервіс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині та повернення протирадіаційного укриття в комунальну власність), в результаті якого суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для передачі вказаної справи на розгляд спеціалізованої палати - палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, про що винесено відповідну ухвалу від 26.02.2025.

Підставою для передачі справи на розгляд спеціалізованої палати слугувало те, що у справі №918/938/23 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлена прокурором вимога є вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), а тому на неї поширюється загальна позовна давність тривалістю 3 роки. Колегія суддів у відповідній справі з`ясувала, що зроблений апеляційним судом висновок повністю відповідає правовій позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.06.2024 у справі №918/938/23, а також у постанові від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22. Поряд з цим, касаційна колегія з`ясувала і те, що в ряді інших постанов, а саме: від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі № 918/744/23, від 27.11.2024 у справі №922/221/24, від 11.12.2024 у справі № 927/1089/23, від 16.01.2025 у справі № 922/660/24 та від 29.01.2025 у справі № 927/1128/23 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що вимога про повернення у державну чи комунальну власність протирадіаційних укриттів, які в процесі приватизації (корпоратизації) були зареєстровані за особами приватного права за наявності чіткої заборони щодо відчуження таких об`єктів є негаторною вимогою, виходячи з того, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади у подібних правовідносинах слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Ураховуючи такі висновки, у вказаних справах суд касаційної інстанції виснував також, що приписи про застосування позовної давності на спірні правовідносини не поширюються, адже негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном.

3 огляду на це Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 26.02.2025 у справі №918/938/23 виснував, що наразі у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду існує неоднозначний підхід до застосування статей 256, 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України у спорах, пов`язаних із поверненням протирадіаційних укриттів з приватної у державну чи комунальну власність, що не відповідає вимогам єдності судової практики.

17.04.2025 року через підсистему «Електронний Суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської окружної прокуратури надійшло заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

Зокрема, у клопотанні прокурор зауважує, що проаналізувавши зміст наведеної представником відповідача судової справи № 918/938/23, не є можливим визнавати її подібною до справи № 915/34/24, оскільки суб`єктний склад сторін та способи захисту порушеного права у цих справах не є тотожними. Крім того, фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних справах, є різними. Так, у кожній із зазначених справ обставини та умови конкретних правовідносин і фактично доказова база є різними, що виключає подібність правовідносин у справах за змістовним критерієм.

26 травня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ надійшла заява, в якій останній просить слухати справу за відсутністю представника, яку прийнято та задоволено судом апеляційної інстанції.

В судове засідання учасники справи не з`явились, були повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду клопотання.

Дослідивши предмет та підстави позову прокурора, текст оскаржуваного рішення суду першої інстанції та підстави його оскарження, клопотання відповідача, судова колегія дійшла висновку про необхідність його задоволення та зупинення апеляційного провадження у справі, з огляду на наступне.

За результатами опрацювання відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд апеляційної інстанції встановив, що ухвалою Верховного Суду від 26.02.2025 передано справу №918/938/23 за позовом заступника керівника Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Здолбунівсервіс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна в частині та повернення протирадіаційного укриття у комунальну власність на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстав, викладених вище за текстом ухвали.

Таким чином, суд касаційної інстанції при розгляді справи №918/938/23 не погоджується із висновком, викладеним у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2024 у справі №918/938/23 та від 11.09.2024 у справі №906/1052/22 (застосування статей 387, 391 Цивільного кодексу України щодо правової кваліфікації заявленого прокурором позову як віндикаційного) та з метою формування єдиної правозастосовчої практики вважає необхідним відступити від них, підтримавши інші наявні висновки, що викладені у постановах від 08.11.2023 у справі №918/1141/22, від 12.06.2024 у справі №918/744/23, від 27.11.2024 у справі №922/221/24, від 11.12.2024 у справі №927/1089/23, від 16.01.2025 у справі №922/660/24 та від 29.01.2025 у справі №927/1128/23.

Зупинення провадження у справі це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов`язковий (зазначений в законі), за наявності якого господарський суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов`язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників господарських відносин, об`єкта і предмета правового регулювання, підстав позову, фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

За умовами пункту 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

Згідно з частиною першою, пунктом 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

В силу частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).

Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" від 23.10.1985), при цьому очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики виступають причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини").

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що правовідносини у справах №915/34/24 та №918/938/23 за сферою правового регулювання є подібними, а правовий висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №918/938/23 (зокрема, щодо застосування статей 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України в контексті визначення правової природи вимоги про повернення у державну/комунальну власність протирадіаційного укриття, яке в процесі приватизації (корпоратизації) було зареєстровано за особами приватного права за наявності чіткої заборони щодо відчуження такого об`єкта, а саме: чи є вона негаторною вимогою, на яку не поширюється позовна давність, або є віндикаційною вимогою, на яку поширюється загальна позовна давність тривалістю 3 роки) може мати суттєве значення для правильного вирішення спірного питання у справі №916/4121/24, з метою сприяння забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності, з огляду на те, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання Акціонерного товариства "Укртелеком" та зупинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Укртелеком на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 по справі №915/34/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №918/938/23.

Даний висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності зупинення апеляційного провадження до отримання правового висновку судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування статей 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України в контексті визначення правової природи вимоги про повернення у державну/комунальну власність протирадіаційного укриття, яке в процесі приватизації (корпоратизації) було зареєстровано за особами приватного права за наявності чіткої заборони щодо відчуження такого об`єкта, повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у низці ухвал останнього про зупинення касаційного провадження, зокрема, від 10.03.2025 у справі №922/2484/24 та від 13.03.2025 у справі №927/412/24, в межах яких також вирішуються спори між прокурором та Акціонерним товариством "Укртелеком" щодо повернення у державну власність споруд цивільного захисту (протирадіаційних укриттів).

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 227, ст. 234, 269, 270, 273, 281 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Задовольнити клопотання Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ про зупинення провадження у справі №915/34/24.

Зупинити провадження у справі №915/34/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 до перегляду судового рішення по справі №918/938/23 у подібних правовідносинах у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська Я.Ф. Савицький