Постанова

від 15.05.2025 по справі 925/1137/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2025 р. Справа № 925/1137/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 15.05.2025

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОЗ»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2024

повне рішення складене 21.11.2024

у справі № 925/1137/24 (суддя Васянович А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОЗ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Триплекс Плюс»

про стягнення 872 885,63 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОЗ" (позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Триплекс Плюс" (відповідач) про стягнення збитків у розмірі 872 885,63 грн.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг з переробки насіння ріпаку № 28062024 від 28.06.2024.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

17.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.11.2024 у справі № 925/1137/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що позивачем не доведено причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та здійсненими позивачем витратами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.11.2024 у справі № 925/1137/24, 30.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОЗ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження. Скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2024 у справі № 925/1137/24 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем не спростовано, що у визначений в позові період він не міг отримувати дохід від господарської діяльності внаслідок відсутності сировини для переробки. Позивач змушений був нести витрати в цей період, факт та розміри яких підтверджено наданими позивачем доказами, відтак наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими витратами та порушення відповідачем своїх зобов`язань є доведеними.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОЗ" по справі № 925/1137/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

13.01.2025 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/1137/24.

27.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 925/1137/24.

Ухвалою північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "КРОЗ" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2024 у справі № 925/1137/24, відкрито апеляційне провадження у справі № 925/1137/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОЗ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2024 та призначено розгляд справи на 20.03.2025.

26.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Триплекс Плюс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що позивачем не доведено всіх елементів складу цивільного правопорушення для притягнення ТОВ "Триплекс Плюс" до відповідальності у вигляді збитків.

В судовому засіданні 20.03.2025 судом оголошувалася перерва до 03.04.2025.

В судовому засіданні 03.04.2025 судом оголошувалася перерва до 15.05.2025.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОЗ" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2024 у справі № 925/1137/24 без змін з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом Черкаської області та перевірено судом апеляційної інстанції, 28.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Триплекс Плюс" (надалі - відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОЗ" (надалі - позивач, виконавець) укладено договір надання послуг з переробки насіння ріпаку № 28062024 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1.якого предметом договору є послуги з приймання, зберігання та переробки насіння ріпаку (сировина), зберігання і відвантаження замовнику виробленої готової продукції.

В пункті 1.3. договору сторони домовились про переробку сировини у обсязі 7200 тонн протягом 90 діб. Зазначений об`єм і строки можуть бути змінені за домовленістю сторін.

Згідно з п. 2.1. договору виконавець зобов`язаний прийняти сировину на умовах цього договору. Переробити насіння ріпаку на умовах цього договору в строки узгоджені сторонами в додатковій угоді.

Відповідно до п. 2.1.5. договору виконавець зобов`язаний приступити до переробки сировини при наявності необхідної кількості (у об`ємі планової 10- денної переробки) на складі виконавця.

За умовами п. 2.2.1. договору замовник зобов`язаний поставити на переробку в узгоджений термін сировину, що відповідає умовам договору за кількістю і якістю на умовах DDP на склад виконавця за адресою: с. Антипівка, вул. Незалежності, 126, Золотоніський район, Черкаська область, згідно з правилами Інкотермс в редакції 2010 року, за винятком, застережень в передбачених в цьому договорі.

Відповідно до п. 3.1. договору постачання сировини здійснюється замовником на склад виконавця автомобільним транспортом за рахунок замовника у кількості необхідній для виконання умов цього договору, визначених п. 2.1.5., п.п. 3.2.-3.3., з визначенням наступних показників: за кількістю - згідно з результатами зважування на повірених вагах виконавця, здійсненого в присутності представника замовника та/або номінованого ним належного сюрвейєра; за якістю - згідно з результатами досліджень, проведених лабораторією виконавця; ріпак врожаю 2023-2024 років буде перероблятися за згодою сторін, з 01.01.2024.

Виконавець переробляє поставлену замовником сировину згідно з умовами цього договору. Переробка починається при наявності на складі виконавця запасу сировини не менше обумовленого у п. 2.1.5. договору об`єму (п. 4.1. договору).

На виконання умов договору № 28062024 від 28.06.2024 відповідачем 02.07.2024 поставлено позивачу 52,32 тонн насіння ріпаку, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 02/1 та № 02/2 від 02.07.2024.

Посилаючись на порушення відповідачем зобов`язань за договором в частині поставки у повному обсязі сировини на переробку, позивач у період з 28.06.2024 по 01.11.2024 не мав змоги приступити до переробки сировини у погодженому об`ємі та укласти договори на надання аналогічних послуг з іншими контрагентами, тому через недопоставку відповідачем сировини в необхідній для початку переробки кількості завод ТОВ "КРОЗ" перебуває в режимі фактичного простою, без отримання доходів, чим несе значні витрати, пов`язані з функціонуванням підприємства.

До прямих витрат (збитків) за липень 2024 року позивач відносить: (1) витрати на сплату заробітної плати працівникам - 681 353,40 грн.; (2) оплата ЄСВ - 133 436,60 грн.; (3) оплата за спожиту електроенергію - 52 006,21 грн.; (4) оплата за спожитий природний газ та послуги з транспортування і розподілу - 6089,42 грн.

Позовна заява обґрунтована положеннями статей 611, 612, 615 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, відповідач проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це довготривалим відключенням електроенергії, тому відповідачем не було порушено господарське зобов`язання щодо поставки сировини на переробку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, припинення договірних правовідносин між сторонами за наслідками порушення з боку відповідача договірних зобов`язань не позбавляє позивача права доводити наявності завдання збитків (неодержаного доходу) за насідками порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань відповідно до загальних положень цивільного законодавства України.

Так, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:

(1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

(2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України).

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 зроблено висновок, що "збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача".

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.

Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17).

Суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди/стягнення збитків, повинні виходити із того, що для застосування такої санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (постанови Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 30.06.2022 у справі № 916/1466/21).

Отже, за загальним правилом позивач у спорі про стягнення збитків повинен довести не лише протиправність поведінки відповідача, а й наявність таких збитків, обґрунтованість їх розміру, причинний зв`язок між ними та поведінкою відповідача, надати докази, які б підтверджували реальну, а не абстрактну можливість отримання відповідної суми доходів.

Верховний Суд у постанові від 25.03.2021 у справі № 910/4608/20, зокрема, зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький по змісту правовий висновок, викладений і у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Отже, чинним законодавством України чітко визначаються випадки, коли особа має право на відшкодування збитків і що до їх складу включається, і жодна із вказаних обставин не наведена позивачем у позовній заяві.

Зокрема, у постановах Верховного Суду у справі № 910/386/22 від 01.02.2024, № 906/267/23 від 22.01.2024, № 906/435/22 від 21.11.2023 № 910/3022/22, від 09.11.2023, зокрема, вказано, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення збитків, позивач стверджує, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором, позивачем через недопоставку відповідачем сировини в необхідній для початку переробки кількості ТОВ "КРОЗ" перебуває в режимі фактичного простою, без отримання доходів, чим несе значні витрати, пов`язані з функціонуванням підприємства.

За доводами позивача, до прямих витрат (збитків) за липень 2024 року відносяться: (1) витрати на сплату заробітної плати працівникам - 681 353,40 грн.; (2) оплата ЄСВ - 133 436,60 грн.; (3) оплата за спожиту електроенергію - 52 006,21 грн.; (4) оплата за спожитий природний газ та послуги з транспортування і розподілу - 6089,42 грн.

Заперечуючи проти доводів позивача відповідач зазначає, що недопоставка сировини в необхідній для початку переробки кількості зумовлена довготривалим відключенням електроенергії.

Доводи відповідача щодо неможливості поставки сировини в необхідній для початку переробки кількості через довготривале відключення електроенергії судом не приймаються до уваги та оцінюються критично, оскільки поставка сировини на переробку жодним чином не залежала від наявності чи відсутності електроенергії.

Судом встановлено, що змін до договору щодо умов поставки сировини та її подальшої переробки у зв`язку з істотною зміною обставин сторонами внесено не було.

Частиною першою статті 113 Кодексу законів про працю України унормовано, що час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Відповідно до ст. 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

За змістом п. 164.1. ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з п. 164.2.1. ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

З системного аналізу наведених норм законодавства слідує, що податок з доходу фізичних осіб утримується підприємством із заробітної плати працівника.

Натомість, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що 311 970,89 грн. сплачено (витрачено) ТОВ «КРОЗ» на оплату відпускних, лікарняних, податку з доходу фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що грошові кошти в розмірі 533 805,00 грн. сплачено працівникам ТОВ «КРОЗ» в якості заробітної плати, а також за спожиту підприємством електроенергію, природний газ та послуги з транспортування і розподілу газу.

При цьому, доказів сплати грошових коштів на суму 27 109,74 грн. до суду не представлено, а судом не встановлено.

Надавши правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем до відшкодування витрати за своєю правовою природою не є збитками в аспекті положень статті 22 Цивільного кодексу України, а є результатом його господарської діяльності, яке підприємство несе на власний ризик.

При цьому, колегія суддів відмічає, що позивачем належним чином не обґрунтовано протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками та вини відповідача, що свідчить про відсутність причинного зв`язку між невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором та понесеними позивачем, як він зазначає, витратами у вигляді укладення договорів з іншими контрагентами.

Оскільки відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків, вимога позивача про стягнення з відповідача 872 885,63 грн. збитків не підлягає задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОЗ» слід відмовити, а рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2024 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОЗ» на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2024 у справі №925/1137/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2024 у справі №925/1137/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи №925/1137/24 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.05.2025.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко