Постанова від 15.05.2025 по справі 910/6473/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2025 р. Справа № 910/6473/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 15.05.2025

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3»

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024

повне рішення складене 16.12.2024

у справі № 910/6473/24 (суддя Васильченко Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матвіївка»

до Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3»

про стягнення 5 622 451,60 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матвіївка» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» (відповідач) про стягнення 5 622 451,60 грн., з них: основного боргу - 3 671 266,60 грн., пені - 400 220,36 грн., 3% річних - 269 269,51 грн. та інфляційного збільшення - 1 281 695,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки зерна № 53-х ЗМ від 01.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6473/24, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

17.09.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/6473/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Запорізький хлібозавод №3" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Матвіївка" 3 671 266,60 грн - основного боргу, 375 400,59 грн - пені, 268 708,25 грн - 3% річних, 1 281 695,13 грн - інфляційних втрат та 67 164,85 грн - судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що позивачем доведено порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки зерна № 53-х ЗМ від 01.12.2021, відповідач доводів позивача не спростував, доказів виконання зобов`язань відповідно до умов договору у встановлений строк суду не надав. При цьому, перевіривши розрахунки пені та 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, в частині стягнення інфляційних втрат позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/6473/24, 30.12.2024 Товариство з додатковою відповідальністю "Запорізький хлібозавод №3" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/6473/24 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не доведено факту отримання товару відповідачем. Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції не прийнято обставин непереборної сили та не застосовано положення статті 617 Цивільного кодексу України в частині звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Запорізький хлібозавод №3" по справі № 910/6473/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

13.01.2025 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6473/24.

06.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/6473/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/6473/24 за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 та призначено розгляд справи на 03.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 розгляд справи відкладено на 15.05.2025.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» слід залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/6473/24 без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матвіївка» (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки зерна № 53-х ЗМ (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти у власність та оплатити зерно пшениці (товар).

В п. 1.2. договору визначено, що асортимент товару, кількість, місце поставки, термін поставки і порядок оплати товару визначається сторонами в специфікаціях на кожному окрему партію товару.

Згідно з п. 3.3. договору постачальник відпускає товар тільки особам, уповноваженим на те покупцем. Повноваження особи, яка отримує товар, повинні бути підтверджені довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. При отриманні товару уповноважена особа зобов`язана пред`явити документи, що засвідчує його особу. Постачальник має право відмовити у відпуску товару не уповноваженій на те особі. Відповідальність за правильність оформлення довіреності несе покупець.

Відповідно до п. 3.4. договору при передачі товару постачальник зобов`язаний разом з товаром передати покупцеві наступні супровідні документи: товарну (видаткову/товарно-транспортну) накладну на товар, підписану уповноваженою особою та завірену печаткою постачальника; сертифікат походження товару; якісне посвідчення на товар. Постачальник зобов`язаний надавати покупцеві податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в електронній формі, зареєстровані в ЄРПН, в порядку і в строки, встановлені чинним законодавством України та з дотриманням умов пункту 8.8 справжньої угоди.

Відповідно до п. 4.2. договору розрахунок за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування суми, в термін згідно специфікації до даного договору на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата може здійснюватися частинами. Термін і порядок оплати може бути змінений шляхом підписання сторонами додаткових угод.

У разі несвоєчасної оплати товару відповідно до умов цього договору, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню в розмірі 0,1% загальної вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але в будь-якому випадку не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення. За прострочення термінів розрахунків більш ніж на 10 днів постачальник, також, набуває право вимагати від покупця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п. 5.4. договору).

За змістом п. 7.1. договору договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами всіх його частин, що містять суттєві умови, і вважається укладеним до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань по договору.

До договору № 53-х ЗМ від 01.12.2021 підписано специфікацію № 1 від 01.12.2021, в якій визначено найменування, кількість, ціну, умови поставки, порядок оплати та строки поставки товару.

У специфікації № 1 визначено, що поставці підлягала: 1) пшениця 2 класу - 275,00 (± 10%) тон, ціна за 1 тону - 9600,00 грн. з ПДВ; 2) пшениця 3 класу - 115,00 ((± 10%) тон, ціна за 1 тону - 9550,00 грн. з ПДВ. Загальна ціна товару з ПДВ становить 3 738 250,00 грн.

Відповідно до п. 3 специфікації № 1 поставка товару здійснюється протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту підписання цієї специфікації.

За умовами п. 4 специфікації № 1 розрахунок за товар, покупець здійснює шляхом перерахування суми на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: 86% - на протязі 3 (трьох) календарних днів з моменту поставки товару; 14% - по факту проведення постачальником реєстрації податкової накладної в ЄРПН.

На виконання умов договору № 53-х ЗМ від 01.12.2021 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 671 266,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № 48 від 01.12.2021. Товар за якістю та кількістю прийнятий відповідачем без заперечень, про що свідчать підписи та печатки сторін на видатковій накладній.

Товар за видатковою накладною № 48 від 01.12.2021 отримано уповноваженою особою ТОВ «Запорізький хлібозавод №3» Кащевцовим Ю.С. на підставі довіреності на отримання матеріальних цінностей № 77 від 01.12.2021.

Додатково підтвердженням поставки товару за договором № 53-х ЗМ від 01.12.2021 є зареєстрована позивачем податкова накладна №1 від 01.12.2021 на загальну суму 3 671 266,60 грн., що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13.12.2021 № 9378027387.

На підставі листа № 141 від 01.12.2021 ТОВ «Агрофірма «Матвіївка» видано складські квитанції на зерно серії ББ №730164, ББ №730165 за № 564, № 565 від 01.12.2021, відповідно до яких товар переоформлено зі складської картки ТОВ «Агрофірма «Матвіївка» на складську картку ТДВ «Запорізький хлібозавод №3».

За актами прийому-передачі від 01.12.2021 ТОВ «Агрофірма «Матвіївка» передало ТДВ «Запорізький хлібозавод №3» товар: пшеницю 2 класу в кількості 272,165 тон та пшеницю 3 класу в кількості 110,836 тон, а ДП «ДП Агросервіс 2000» підтвердило надходження на ім`я ТДВ «Запорізький хлібозавод №3» вказаного товару. Вказані акти підписані сторонами без зауважень та заперечень.

11.02.2022 ТДВ «Запорізький хлібозавод №3» звернулося з листом № 413 до ТОВ «Агрофірма «Матвіївка», в якому повідомило про неможливість виконання умов договору в частині оплати вартості поставленого товару, у зв`язку з чим просило підписати додаткову угоду про розірвання договору та документи на повернення товару.

Угоду про розірвання договору позивачем не підписано.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати поставленого за договором № 53-х ЗМ від 01.12.2021 товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 3 671 266,60 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 400 220,36 грн., 3% річних у розмірі 269 269,51 грн. та інфляційне збільшення у розмірі 1 281 695,13 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

В свою чергу, відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивачем не доведено факту отримання товару за договором № 53-х ЗМ від 01.12.2021.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу за поставлений товар у розмірі 3 671 266,60 грн., а також нарахованих на суму боргу пені у розмірі 400 220,36 грн., 3% річних у розмірі 269 269,51 грн. та інфляційного збільшення у розмірі 1 281 695,13 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 01.12.2021 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки зерна № 53-х ЗМ, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти у власність та оплатити зерно пшениці (товар).

Як вбачається з матеріалів справи, На виконання умов договору № 53-х ЗМ від 01.12.2021 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 671 266,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № 48 від 01.12.2021.

Матеріалами справи підтверджується, що товар за видатковою накладною № 48 від 01.12.2021 отримано уповноваженою особою ТОВ «Запорізький хлібозавод №3» Кащевцовим Ю.С. на підставі довіреності на отримання матеріальних цінностей № 77 від 01.12.2021.

Вказана видаткова накладна підписана та скріплена печатками позивача та відповідача.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.

Таким чином, підписання покупцем - ТОВ «Запорізький хлібозавод №3» видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п. 4.2. договору визначено, що розрахунок за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування суми, в термін згідно специфікації до даного договору на розрахунковий рахунок постачальника.

За умовами п. 4 специфікації № 1 розрахунок за товар, покупець здійснює шляхом перерахування суми на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку: 86% - на протязі 3 (трьох) календарних днів з моменту поставки товару; 14% - по факту проведення постачальником реєстрації податкової накладної в ЄРПН.

Таким чином, строк виконання зобов`язання з оплати товару за видатковою накладною № 48 від 01.12.2021 на загальну суму 3 671 266,60 грн. є таким, що настав.

Водночас, відповідач факт отримання товару за видатковою накладною № 48 від 01.12.2021 на загальну суму 3 671 266,60 грн. заперечував, вказуючи, що підпис на довіреності № 77 від 01.12.2021 в графі «Керівник підприємства» не містить розшифровки і відрізняється від підпису генерального директора ТОВ «Запорізький хлібозавод №3».

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88:

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абз. 1 п. 2.1.);

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів (абз. 2 п. 2.1.);

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абз. 1 п. 2.4.);

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абз. 1 п. 2.5.);

- повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо (абз. 1 п. 2.5.);

Відповідно до ч. 1 ст. 58-1 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент поставки та отримання товару) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

У відповідності до п. 1, 5, 6, 9, 10 розділу 3 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5 (в редакції, чинній на момент поставки та отримання товару) право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на видатковій накладній № 48 від 01.12.2021 та довіреності № 77 від 01.12.2021, виданій начальнику виробництва Кащевцову Ю.С. на отримання від ТОВ «Агрофірма «Матвівка» цінностей за договором № 53-х ЗМ від 01.12.2021 та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суд має дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у цій справі, чи ні).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.

При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд виснував, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

В даному випадку, колегія суддів зазначає, що надані позивачем видаткова накладна № 48 від 01.12.2021 та довіреність № 77 від 01.12.2021 містять відтиск печатки ТОВ «Запорізький хлібозавод №3», при цьому, доказів можливої втрати печатки відповідачем, або її викрадення чи в інший спосіб вибуття з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, в межах даної справи відповідачем не доведено, а судом не встановлено.

Крім того, судом встановлено, що позивачем за спірною господарською операцією було складено та зареєстровано податкову накладну від 01.12.2021 № 1, яку прийнято та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13.12.2021 № 9378027387.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

В електронному кабінеті платника податків, розміщеному на офіційному веб-порталі Державної податкової служби України (доступ за посиланням: https://cabinet.tax.gov.ua/) кожен платник податків має змогу відслідковувати в режимі реального часу всі зареєстровані на його користь податкові накладні.

Відтак, з моменту реєстрації позивачем податкової накладної, відповідач мав змогу її відслідкувати та встановити факт її реєстрації з метою формування у податкового кредиту з ПДВ, як це передбачено чинним податковим законодавством. При цьому, Податковий кодекс України не визначає іншого порядку обміну інформацією стосовно зареєстрованих податкових накладних, окрім як через засоби Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН).

Принагідно слід зазначити, що на зареєстрованій податковій накладній міститься штамп "Документ доставлено контрагенту".

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відтак, вищенаведені заперечення відповідача оцінюються судом критично, оскільки жодним чином не спростовують обґрунтованості вимог позивача, а є проявом суперечливої поведінки відповідача.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати товару, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати настав.

Згідно зі статтями 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Враховуючи підтверджений матеріалами справи факт поставки позивачем відповідачу обумовленого договором товару на загальну суму 3 671 266,60 грн., а також відсутність доказів оплати товару на цю суму, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 53-х ЗМ від 01.12.2021 у розмірі 3 671 266,60 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 400 220,36 грн., 3% річних у розмірі 269 269,51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 281 695,13 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

В п. 5.4. договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати товару відповідно до умов цього договору, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню в розмірі 0,1% загальної вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але в будь-якому випадку не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення. За прострочення термінів розрахунків більш ніж на 10 днів постачальник, також, набуває право вимагати від покупця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшов обґрунтованого висновку, що правомірним є стягнення з відповідача пені у розмірі 375 400,59 грн., 3% річних у розмірі 268 708,25 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 281 695,13 грн.

Щодо доводів відповідача про наявність обставин непереборної сили, як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язання, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 617 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Із наведених приписів законодавства вбачається, що форс-мажорні обставини можуть не лише унеможливлювати виконання зобов`язання в цілому, а й обумовлювати неналежне виконання зобов`язання, в тому числі прострочення його виконання.

Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов`язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

При цьому в постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання відповідач посилається на відкритий лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Суд зазначає, що наведений лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за укладеним між сторонами договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати електроенергії.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність відкритого листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за договором № 53-х ЗМ від 01.12.2021.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними; (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по поставці товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Щодо доводів відповідача про можливість суду зменшити розмір штрафних санкцій колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Визначені наведеною нормою положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.

Колегія суддів зазначає, що з клопотанням про зменшення штрафних санкцій відповідач ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не звертався, доказів на підтвердження обставин неможливості виконання зобов`язання по оплаті товару у визначені договором та специфікацією № 1 строки відповідачем до суду не представлено, а судом не встановлено.

Таким чином, підстав для зменшення штрафних санкцій за ініціативою суду колегія суддів не вбачає.

Також, в контексті вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу на те, що положення ст. 551 Цивільного кодексу України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Відповідальність передбачена положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді обов`язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов`язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та 3% річні будучи акцесорними до основного зобов`язання у свої природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов`язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.

Отже, заявлені позивачем до стягнення 3% та інфляційні втрати носять компенсаційний характер, тому не підлягають зменшенню.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Колегія суддів зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький хлібозавод №3» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/6473/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/6473/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/6473/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.05.2025.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко