Постанова

від 27.05.2025 по справі 910/14000/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2025 р. Справа № 910/14000/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання: Місюк О.П.

за участю представників:

позивача - не з`явилися;

відповідача 1 - не з`явилися;

відповідача 2 - не з`явилися;

третьої особи - не з`явилися;

приватний виконавець - Горбач С.Ф.

розглянувши матеріали апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Горбача Сергія Федоровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025

у справі №910/14000/24 (суддя - Нечай О.В.)

за позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Горбача Сергія Федоровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі";

2. Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лігуна Андрія Івановича

про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Горбач Сергій Федорович звернувся з позовом в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" та Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс", в якому просив:

- визнати недійсним іпотечний договір від 21.06.2024, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігуном Андрієм Івановичем за №4100, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" та Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс";

- зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лігуна Андрія Івановича вилучити запис про іпотеку №55557956 з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державного реєстру іпотек.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір має фраудаторну природу, оскільки укладений відповідачем-1 на шкоду стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп" та з метою ухилення від виконання рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 у справі №910/5359/24. Такі доводи позивача ґрунтуються на наступному:

- нерухоме майно за оскаржуваним договором іпотеки відповідач-1 передав відповідачу-2, однак відповідач-2 не втрачав контролю щодо нерухомого майна, оскільки є засновником відповідача-1;

- після відчуження нерухомого майна у відповідача-1 не залишилося активів, за рахунок яких можливо було б задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп";

- відчуження нерухомого майна здійснювалося відповідачем-1 після настання строку виконання зобов`язань з повернення коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп";

- оспорюваний договір не відповідає критерію розумності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 відкрито провадження у справі №910/14000/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лігуна Андрія Івановича до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 (повне рішення складене 17.03.2025) у справі №910/14000/24 у задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Горбач Сергій Федорович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та порушено приписи процесуального права.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- оспорюваним договором порушено право власності позивача на його кошти (згідно рішення суду у справі №910/5359/24), оскільки дії відповідача-1 по укладенню оспорюваного договору фактично являються відмовою від власного майна;

- іпотечний договір є фраудаторним, оскільки укладений з метою уникнення сплати боргу та виконання судового рішення;

- спірний договір є недійсним в силу приписів ст. 215 ЦК України, позаяк в договорі відсутнє посилання на документи, що підтверджують право власності на майно;

- сторони оскаржуваного договору є пов`язаними та афілійованими особами;

- при укладенні іпотечного договору не було дотримано істотних умов договору.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 апеляційну скаргу у справі №910/14000/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Горбача С.Ф. на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі №910/14000/24, справу призначено до розгляду на 22.04.2025.

14.04.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач-1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів скарги відповідач-1 зауважує, що іпотека забезпечує дійсне та реальне грошове зобов`язання, що виникло внаслідок фактичного надання Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" позикових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" задовго до виникнення грошових зобов`язань між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп".

Згідно пояснень відповідача-1, 20.05.2021 між Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі", (позичальник) було укладено договір процентної позики №20/05/21-ВЕ, за умовами якого позикодавець зобов`язався надати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі, визначеному в п. 2.1 цього договору, а останній зобов`язався повернути грошові кошти позичальнику, а також сплатити проценти в розмірі та порядку, встановлених цим договором.

У момент укладення договору загальна сума позики становила 50000000,00 грн без ПДВ. У подальшому розмір позики було збільшено до 75600000,00 грн, саме ця сума була одержана позичальником.

При цьому відповідач-1 стверджує, що ще під час укладення договору позики сторона позичальника зобов`язалася в майбутньому укласти та нотаріально посвідчити забезпечувальний договір, зокрема, договір іпотеки нерухомого майна, який через повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України було нотаріально посвідчено лише 21.06.2024. Момент укладення договору іпотеки пов`язаний з організаційними труднощами, а не з метою ухилитися від виконання інших зобов`язань. Спірним іпотечним договором було забезпечено виконання іпотекодавцем зобов`язання, що випливає з укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем договору процентної позики №20/05/21-ВЕ від 20.05.2021 та додаткових договорів до нього (додаткових угод №№1-5).

21.04.2025 до суду від приватного виконавця Горбача С.Ф. надійшли заперечення на відзив відповідача-1.

Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс", у свою чергу, не скористалося правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні 22.04.2025 у справі №910/14000/24 за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Горбача Сергія Федоровича на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 оголошено перерву до 27.05.2025.

У судове засідання 27.05.2025 з`явився приватний виконавець, натомість представники позивача, відповідачів та третьої особи не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного документа та поштове повернення.

Приватний виконавець вказав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників інших учасників справи.

Враховуючи, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторін, зважаючи на належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, а також на строки розгляду апеляційної скарги, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивача, відповідачів та третьої особи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

Приватний виконавець надав пояснення по суті спору, доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши думку приватного виконавця, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 21.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" (іпотекодавець) та Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" (іпотекодерджатель) укладено іпотечний договір, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігуном Андрієм Івановичем за №41000.

Відповідно до п. 1.1 договору, цей договір забезпечує виконання іпотекодавцем зобов`язання, що випливає з укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем договору процентної позики №20/05/21-ВЕ від 20.05.2021 та додаткових договорів до нього (додаткова угода №1 від 13.09.2021, додаткова угода №2 від 30.12.2022, додаткова угода №3 від 02.01.2023, додаткова угода №4 від 18.05.2023, додаткова угода №5 від 17.05.2024), та які можуть бути укладені в майбутньому (надалі за текстом - основне зобов`язання), за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний повернути іпотекодержателю позичені кошти в сумі 110503568,23 грн, де 75600000,00 грн становить суму основного боргу, а 34903568,23 грн становить суму нарахованих відсотків за користування позикою (станом на 30.04.2024), що на день укладення цього договору за офіційним курсом НБУ, становить еквівалент 2725918,00 доларів США, не пізніше 21.05.2027 та зобов`язується сплачувати можливі неустойки у розмірах та у випадках, передбачених основним зобов`язанням, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги.

Предметом іпотеки є вітрова електростанція (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2684919026060), що розташована за адресою: Україна, Івано-Франківська область, Калуський район, село Шевченкове, урочище "Обідний", будинок 1, на земельних ділянках з кадастровими номерами: 2622087601:09:001:0007; 2622087601:09:001:0002; 2622087601:09:001:0006; 2622087601:09:001:0005; 2622087601:09:001:0003; 2622087601.09:001.0008, та має наступні складові частини об`єкта нерухомого майна: фундамент вітряка V80-2.05 МВт, 1: фундамент вітряка V80-2.05 МВт, 2: фундамент вітряка V80-1.7 МВт, 3: фундамент вітряка N43-0.6 МВт, 4: КРПЗ, А (Комплектний розподільчий пристрій КРПЗ-35): КТП-1/630/10/0,69 кВт, Б: вітрова турбіна VESTAS V 80 № 17581; вітрова турбіна VESTAS V 80 № 17582; вітрова турбіна VESTAS V 80 № 17818; вітрогенератор тип Nordex 600 кВт модель 43 серійний №6036.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору іпотека виникає з моменту нотаріального посвідчення договору та припиняється виконанням забезпеченого нею основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

На переконання скаржника, договір іпотеки був укладений з метою завдання шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп" як кредитору Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" з огляду на наступне.

08.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп" (сторона, відповідальна за баланс, СВБ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" (учасник балансуючої групи) укладено договір №БГ-23/0731 про участь у балансуючій групі, відповідно до п. 1.2. якого СВБ зобов`язався: нести перед оператором системи передачі фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії балансуючої групи, до складу якої увійшов учасник; врегульовувати небаланси учасника; здійснювати купівлю-продаж електричної енергії в обсязі небалансів, обумовлених учасниками балансуючої групи; надавати учаснику послуги з адміністрування фінансової гарантії. Учасник зобов`язався: нести фінансову відповідальність за свої небаланси електричної енергії перед СВБ; здійснювати купівлю-продаж у СВБ електричної енергії в обсязі своїх небалансів; оплачувати СВБ послуги з адміністрування фінансової гарантії.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп" продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" купило електричну енергію для врегулювання небалансів. Однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" оплатило отриманий товар лише частково, розмір заборгованості становив 4042179,41 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 у справі №910/5359/24, яке набрало законної сили 06.09.2024, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп" 4042179,41 грн основного боргу, 25469,39 грн інфляційних втрат, 26827,93 грн 3% річних, 250969,05 грн пені та 65181,69 грн судового збору.

06.09.2024 Господарським судом міста Києва було видано наказ на примусове виконання рішення від 07.08.2024 у справі №910/5359/24.

30.09.2024 приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання наказу №910/5359/24, виданого 06.09.2024 Господарським судом міста Києва.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що договір іпотеки є фраудаторним, оскільки укладений відповідачами на шкоду позивачу, з метою ухилення відповідача-1 від виконання зобов`язань за рішенням суду у справі №910/5359/24.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції встановив, що на момент вчинення спірного правочину заборгованість відповідач-1 перед позивачем не була безспірною, тоді як доводи позивача про неможливість виконання відповдіачем-1 своїх грошових зобов`язань перед позивачем не підтверджені жодними доказами, а ґрунтуються на припущеннях. У той же час суд відмітив, що договір іпотеки укладено на забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язання, що випливає з укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем договору процентної позики №20/05/21-ВЕ від 20.05.2021.

За висновками місцевого господарського суду, доводи позивача, що оспорюваний правочин має всі ознаки фраудаторності, не знайшли свого підтвердження, оскільки, спірний правочин вчинено в період, коли відповідач-1 не мав невиконаних грошових зобов`язань перед кредитором (зобов`язання були спірними), позивачем також не доведено умисел обох сторін спірного договору на приховування яких-небудь інших намірів такого правочину в момент його вчинення, ніж ті, що визначені його умовами.

З такими висновками Господарського суду міста Києва погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен вказувати на ті надані йому законом права, що були об`єктивно порушені відповідачем (відповідачами), і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зі змісту ст. ст. 215 та 216 ЦК України убачається, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін такого правочину або заінтересованою особою, права якої були порушені укладенням спірного договору.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі також може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:

- дефекти (незаконність) змісту правочину;

- дефекти (недотримання) форми;

- дефекти суб`єктного складу;

- дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спір про визнання правочину (господарського договору) недійсним, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсним договору повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання його недійсним.

Окрім цього, виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та положень процесуального закону, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Так, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників правовідносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Конституції України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у ч. 3 ст. 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Таким чином, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, тобто кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 20.05.2020 у справі №922/1903/18 та від 07.06.2023 у справі №910/8861/21.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.04.2020 у справі №182/2214/16-ц, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Також суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, стосовно того, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, 03.03.2020 у справі №904/7905/16, 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011 та 07.06.2023 у справі №910/8861/21.

До подібних правових висновків дійшла і палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), зазначивши, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. ч 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Критеріями для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); відчуження майна на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); відчуження майна на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже їх наявність свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника (постанови Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 14.07.2020 у справі №754/2450/18 та від 07.06.2023 у справі №910/8861/21).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібний висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №747/306/19.

Як було зазначено вище, приватний виконавець Горбач С.Ф. звернувся до суду з відповідним позовом у даній справі в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп", вважаючи його права порушеними, зокрема, про визнання недійсним договору іпотеки від 21.06.2024, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лігуном А.І. за №4100, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" та Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс", посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі", як боржник в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5359/24, відчужив належне йому на праві власності вищезазначене нерухоме майно на підставі оспорюваного правочину, який на думку позивача, має ознаки, що притаманні фраудаторному договору, тобто такого, що укладений на шкоду стягувача в межах виконавчого провадження - Товариства з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп".

Тобто, у даній справі позов про визнання недійсним іпотечного договору подала особа, яка не була стороною цього договору, - заінтересована особа.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та беручи до уваги пояснення відповідача-1 викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що укладений відповідачами іпотечний договір не є фраудаторним з огляду на наступне.

Як вбачається з письмових пояснень відповідача-1 викладених у відзиві на апеляційну скаргу та не спростовано позивачем, 20.05.2021 між Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі", (позичальник) було укладено договір процентної позики №20/05/21-ВЕ, за умовами якого позикодавець зобов`язався надати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі, визначеному в п. 2.1 цього договору, а останній зобов`язався повернути грошові кошти позичальнику, а також сплатити проценти в розмірі та порядку, встановлених цим договором.

Загальна сума позики, що надавалася позичальникові на підставі вказаного договору позики, становила у момент укладення договору позики 50000000,00 грн, без ПДВ (п. 2.1. договору позики). У подальшому розмір позики було збільшено до 75600000,00 грн, і ця сума була фактично одержана позичальником.

Позика надавалася позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з банківського рахунку позикодавця на банківській рахунок позичальника на підставі замовлень позичальника.

Відповідно до п. п. 2.6, 2.10 договору позики позика надається позичальнику на строк - 2 роки (п. 2.6.). Перебіг строку обчислюється з дня надання першої частини позики. Позика надається для поповнення обігових коштів позичальника.

Перша частина позики (у розмірі 7000000,00 грн) була сплачена позикодавцем 21.05.2021.

За надання позикодавцем позики, позичальник зобов`язаний сплачувати позикодавцю проценти в розмірі 10% відсотків річних від суми позики (частини позики) фактично наданої позичальнику.

Отже, забезпечене (основне) грошове зобов`язання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" перед Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" виникло задовго до виникнення зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" перед позивачем, що спростовує твердження скаржника про вчинення спірного правочину на шкоду стягувача. При цьому суд звертає увагу, що під час укладення договору позики сторона позичальника зобов`язалася в майбутньому укласти та нотаріально посвідчити забезпечувальний договір, зокрема, договір іпотеки нерухомого майна позичальника. Неукладення спірного договору після реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" права власності на нерухоме майно зумовлено об`єктивними причинами, що не залежали від волі сторін (повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України).

З приводу доводів скаржника стосовно того, що сторони оскаржуваного договору є пов`язаними та афілійованими особами колегія суддів враховує наступні пояснення відповідача-1.

Так, у січні 2021 року приватні інвестори-фізичні особи домовилися запустити проект будівництва та запуску вітрової електростанції з метою подальшої експлуатації та продажу електричної енергії. З метою придбання необхідного обладнання вони домовилися залучити позикові кошти з венчурного фонду Г. Тодорук - Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" (позикові кошти були сплачені Товариству з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі"). Повернення позики мало відбуватися поступово після початку експлуатації вітрової електростанції. Попередньою умовою позики зі сторони ОСОБА_1 як кредитора в особі Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс" були, крім іншого, наступні гарантійні зобов`язання для позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі": директором товариства до моменту повернення позики стає ОСОБА_1 , яка контролюватиме процес витрачання позикових коштів; інвестиційний фонд набуває міноритарну частку у товаристві до моменту повернення позики (спочатку 10%, а в ході фінансування частка збільшуватиметься до 40%); позика забезпечується заставою придбаного за рахунок позики обладнання; після реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" права власності на нерухоме майно застава перетворюється на іпотеку.

Таким чином, зв`язок осіб, який позивач наводить як доказ фраудаторності спірного правочину, свідчить виключно про те, що кредитор (Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Брікерс") надав позику на умовах отримання частки в товаристві та входження бенефіціара кредитора (єдиного акціонера інвестиційного фонду) до складу органів управління Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі", що є звичайною діловою практику юридичних осіб у правовідносинах фінансування.

Крім того, слід звернути увагу, що правові позиції Верховного Суду визначають певні критерії можливості віднесення договорів до фраудаторних, зокрема: договір, має бути укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, що є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору; вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувана за рахунок майна цього власника (подібні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19)).

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на неплатоспроможність та відсутність господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі", як на момент вчинення спірного договору, так і на момент виконання рішення суду у справі №910/5359/24.

З огляду на наведені вище обставини, доводи позивача про фраудаторність договору іпотеки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, адже станом на дату укладення спірного договору (21.06.2024) жодних обмежень щодо передачі відповідачем-1 належного йому рухомого майна в іпотеку не було. Більше того, оскаржуваним договором було забезпечено договір процентної позики №20/05/21-ВЕ від 20.05.2021, який було укладено задовго до винесення Господарським судом міста Києва рішення у справі №910/5359/23 від 07.08.2024 та відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 відповідно до постанови від 30.09.2024.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що станом на момент укладення спірного договору відповідач-1 не був боржником позивач (станом на дату укладення спірного договору рішення у справі №910/5359/24 не було прийнято), відсутні підстави вважати, що такий договір вчинено з метою ухилення від виконання зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп". У той же час судом не встановлено неможливість Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" виконання рішення суду у справі №910/5359/24 і завдання шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Електротрейдинг Груп".

Таким чином, цілком обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про недоведеність тверджень позивача, що оспорюваний правочин має всі ознаки фраудаторності, оскільки станом на час вчинення договору позивач не був кредитором відповідача-1, а тому недоведеним є також умисел обох сторін спірного договору на приховування яких-небудь інших намірів такого правочину в момент його вчинення, ніж ті, що визначені його умовами.

Судова колегія зазначає, що ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (пункт 6.2. постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 № 910/12787/17.

У постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та від 29.06.2021 у справі №910/23097/17 зазначено, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення виливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У контексті вищевикладеного, а також виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про недоведеність позивачем, відповідно до вимог господарського процесуального законодавства, факту порушення саме його права або охоронюваного законом інтересу відповідачами при укладені оспорюваного договору.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Банки, небанківські надавачі платіжних послуг, емітенти електронних грошей у разі відкриття або закриття рахунку/електронного гаманця фізичній або юридичній особі, внесеній до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку/електронного гаманця повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національним банком України за погодженням із Міністерством юстиції України.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та/або на кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях боржника в банках, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу у процесі приватизації майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру боржників.

Водночас, матеріалами справи підтверджується та не спростовано позивачем, що оспорюваний договір іпотеки було укладено між відповідачами 21.06.2024, в той час як виконавче провадження щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінд Енерджі" було відкрито 30.09.2024, що свідчить про безпідставність доводів скаржника про те, що оспорюваний договір є фраудаторним.

Разом з тим, як вірно зазначено господарським судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що саме через укладення оспорюваного договору позивачу було завдано шкоди, як стягувачу в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/5359/24 (відсутність грошових коштів та іншого майна на яке можливо звернути стягнення в межах виконавчого провадження з метою виконання рішення).

Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову в силу того, що позивачем, як заінтересованою особою, в аспекті статей 78, 79 ГПК України, не доведено, яким чином порушені його права з боку відповідачів внаслідок укладення спірного договору.

Оскільки судом встановлено відсутність порушеного права позивача, враховуючи презумпцію правомірності правочину закріплену в ст. 204 ЦК України, колегія суддів не досліджує спірний договір на предмет дотримання вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Інші доводи апеляційної скарги на правильність вирішення справи не впливають та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі №910/14000/24 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Горбача Сергія Федоровича не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Горбача Сергія Федоровича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі №910/14000/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 28.05.2025.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов