Постанова від 21.05.2025 по справі 924/958/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року Справа № 924/958/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 5 березня 2025 року в справі №924/958/24 (суддя С.І. Крамар)

час та місце ухвалення рішення: 5 березня 2025 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; повний текст рішення складено 11 березня 2025 року

за позовом Керівника Волочиської окружної прокуратури в інтересах держави

до:

Відповідача 1 Клинівського ліцею Сатанівської селищної ради

Відповідача 2 Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004"

Відповідача 3 Сатанівської селищної ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

про: визнання незаконним та скасування рішення Сатанівської селищної ради Городоцького району Хмельницької області від 26 травня 2021 року №117/6-2021 "Про надання згоди на укладення договору на вирощування сільськогосподарських культур Клинівської ЗОШ І-ІІІ ст."; визнання недійсним договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 10 березня 2023 року за №10/03/2023; зобов`язання звільнити земельну ділянку площею 50 Га

за участю представників сторін:

від Відповідача 2 - Лозюк С.Ф.;

від Прокурора, Позивача, Відповідача 1, Відповідача 3 та Третьої особи - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Волочиської окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Клинівського ліцею Сатанівської селищної ради (надалі Відповідач 1), Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" (надалі Відповідач 2), Сатанівської селищної ради (надалі Відповідач 3; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (надалі Третя особа)) про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача 3 від 26 травня 2021 року №117/6-2021 "Про надання згоди на укладення договору на вирощування сільськогосподарських культур Клинівської ЗОШ І-ІІІ ст."; визнання недійсним договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 10 березня 2023 року за №10/03/2023; зобов`язання Відповідача 2 звільнити земельну ділянку площею 50 Га, яку Відповідач 2 займає на підставі договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 10 березня 2023 року за №10/03/2023.

Дана позовна заява мотивована тим, що використання земельної ділянки Відповідачем 2, наданої Відповідачу 1 Позивачем для науково-дослідних і навчальних цілей для ведення товарного- сільгоспвиробництва (вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку) суперечить вимогам частини 1 статті 96 Земельного кодексу України. Прокурор вказує, що земельна ділянка, з огляду на умови спірного договору, фактично використовується Відповідачем 2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку). Прокурор зазначив, що у зв`язку із тим, що спірний договір є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі, укладений не уповноваженою стороною та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 5 березня 2025 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Відповідача 3 від 26 травня 2021 року №117/6-2021 "Про надання згоди на укладення договору на вирощування сільськогосподарських культур Клинівської ЗОШ І-ІІІ ст." Визнано недійсним договір на вирощування сільськогосподарської продукції від 10 березня 2023 року за №10/03/2023 укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Зобов`язано Відповідача 2 звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 6821283200:03:007:0001 площею 50га, яку воно займає на підставі договору.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно умов оспорюваного правочину Відповідач 2 фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою, здійснюючи господарську діяльність, а Відповідач 1 отримував плату за користування цією земельною ділянкою, тобто, фактично правова природа оспорюваного правочину є відмінною від правової природи договору про надання послуг.

Окрім того, суд першої інстанції виснував, що рішення Відповідача 3 за №117/6-2021 від 26 травня 2021 року "Про надання згоди на укладення договору на вирощування сільськогосподарських культур Клинівської ЗОШ І-ІІІ ст.", на підставі якого укладено оспорюваний договір, прийнято всупереч вимогам Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Статуту Відповідача 1.

Місцевий господарський суд в своєму рішенні дійшов до висновку, що спірний договір не є договором про спільний обробіток земельної ділянки, а є прихованим договором оренди землі, і що його зміст суперечить вимогам ЦК України, ЗК України, Закону України Про оренду землі, та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним. У зв`язку із зазначеним суд вважав, що Договір та його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі, укладений не уповноваженою стороною та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому місцевий господарський суд виснував, що оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним відповідно до статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Що ж стосується представництва прокуратурою інтересів держави, то місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокуратурою на адресу Позивача надіслані відповідні повідомлення.

Суд констатував, що Прокурор звернувся до суду із позовом про захист порушених інтересів держави, що на думку останнього, полягають в недоотриманні державою грошових коштів з орендної плати, грубому порушенню її інтересів у сфері ефективного використання земельних ресурсів, оскільки унеможливлюється реалізація державної політики по забезпеченні дотримання єдиного порядку набуття та реалізації прав на землю, а також охорони, відтворення та сталого використання земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі за позицієює підтвердженими та обґрунтованими.

Суд першої інстанції вказав, що з огляду на скасування в судовому порядку підстав (визнання недійсним Договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 10 березня 2023 року за №10/03/2023, укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2) використання земельної ділянки Відповідачем 2, позовні вимоги Прокурора в частині зобов`язання Відповідача 2 звільнити спірну земельну ділянку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач 2 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав викладеній у ній просить суд, прийняти апеляційну скаргу Відповідача 2 до розгляду та скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 5 березня 2025 року в справі №924/958/24. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вважає, що рішення господарського суду першої інстанції є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Відповідач 2 вказує, що Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. Вважає при цьому, що у цій справі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді. Відповідач 2 в апеляційній скарзі вказує, що Третя особа на підставі статтей 15-1, 122 ЗК України має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель сільськогосподарського призначення та що до повноважень Держгеокадастру віднесено здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства і використанням земель усіх категорій і форм власності. Зазначає, що без відповідного делегування повноважень з боку місцевої ради, органи Прокуратури не мають повноважень на пред`явлення від імені територіальної громади в особі місцевої ради даного позову.

Скаржник зауважив, що Прокурор звернувся до суду в інтересах держави, як самостійний позивач до Відповідача 1 та Відповідача 3, які є юридичними особами, записи про що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не тільки не дочекавшись розумного строку, в межах якого остання була зобов`язана відреагувати на звернення, провести перевірку викладених прокурором фактів та повідомити про це прокурора, а й взагалі не пропонуючи врегулювати спір у досудовому порядку, не дочекався розумного строку в межах якого відповідачі могли відреагувати на звернення, провести перевірку викладених прокурором фактів, про що повідомити про це прокурора. Апелянт зазначає, що Відповідач 3, як самостійна юридична особа, відповідно до положень чинного законодавства наділена правом і має можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення (у т.ч. шляхом звернення до суду). Вважає, що при подачі позову Прокурором не зазначено жодних причин неможливості здійснення Відповідачем 3, яка є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів в судовому порядку.

Крім того, Відповідач 2 в апеляційній скарзі зазначає, що твердження Прокурора про фактичне укладення договору оренди землі є безпідставним. При укладанні Договору з позиції апелянта була визначена певна мета, права та обов`язки сторін і вклади кожного учасника, у зв`язку з чим слід прийти до висновку, що договір був укладений з ціллю створити певні правові наслідки. Акцентує, що спірний Договір не містить визначених ЗУ "Про оренду землі" істотних умов договору оренди землі щодо кадастрового номеру, місця розташування та розміру земельної ділянки, орендної плати із зазначенням її розміру, індексації орендної плати, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Крім того, скаржник наголошує, що факту передачі земельної ділянки не відбулося, оскільки акт приймання-передачі сторонами Договору не підписувався, що на його думку спростовує доводи Прокурора про укладення між відповідачами саме договору оренди землі.

Апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що земельна ділянка не вибувала з володіння і користування Відповідача 2, а внеском останньої, у відповідності до умов спірного Договору, було тільки право обробітку ґрунту та вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2025 року (том 2, а.с. 27) відкрито апеляційне провадження у справі № 924/958/24 за апеляційною скаргою Відповідача 2. Запропоновано учасникам по справі протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

На адресу апеляційного господарського суду 5 травня 2025 року від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача 2 (том 2, а.с. 31-33), в котрому Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги Відповідача 2 та просив залишити без змін рішення суду. Також, Прокурор зазначає, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням грубо порушує інтереси держави, використовується не за цільовим призначенням за доводами Прокурора, а тому вважає, що в даному разі прокурор при зверненні з даним позовом набуває статусу Позивача. Прокурор зазначає, що укладення Договору на вирощування товарної сільськогосподарської продукції всупереч встановленому державою порядку, зачіпає інтереси у сфері законності використання та охороною земель, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом, оскільки уповноваженими органами заходи щодо визнання спірного договору недійсним з моменту його укладення по теперішній час не вживаються, незважаючи на те, що окружною прокуратурою скеровувалися листи про приведення укладених вищезазначених правовідносин у відповідність до вимог чинного законодавства. Прокурор зазначив, що враховуючи положення статті 95 Земельного кодексу України, Відповідач 1, як постійний користувач земельною ділянкою, повноважень щодо розпорядження нею, у тому числі вчинення правочинів про передачу права користування іншим суб`єктам господарювання, не має, таку можливість не передбачено і статутом ліцею.

Також у відзиві Прокурор зазначив, що у даній справі Відповідач 1 та Відповідач 3 є співвідповідачами, якими допущено порушення вимог чинного законодавства при передачі у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, а також вони не є компетентними органами в чиїх інтересах здійснюється захист прав та законних інтересів держави, тому досудового врегулювання даного спору з ними є недоречним та необгрунтованим. Вважає, безпідставним твердження Відповідача 2 щодо ненадання Прокурором доказів неможливості самостійного звернення Відповідача 3 до суду з відповідним позовом, оскільки предметом розгляду справи є рішення Відповідача 3 від 26 травня 2021 року № 117/6-2021 «Про надання згоди на укладення Договору на вирощування сільськогосподарських культур Клинівській ЗОНІ І-ІІІ ст.», на підставі якого укладено оспорюваний Договір.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 травня 2025 року призначено справу № 924/958/24 до розгляду на 21 травня 2025 року об 14:40 год..

В судове засідання від 21 травня 2025 року Прокурор, представники Відповідача 1, Відповідача 3, Третьої особи не з`явилися.

Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 9 травня 2025 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до довідок про доставку електронного листа, вказана ухвала надіслана в електронні кабінети сторін (том 2, а.с. 44).

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі Прокурора, представників Відповідача 1, Відповідача 3, Третьої за наявними в матеріалах справи доказами. Окрім того, в матеріалах справи є відзив Прокурора на апеляційну скаргу в якому висвітлена його позиція з приводу рішення та апеляційної скарги.

В судовому засіданні від 21 травня 2025 року представник Відповідача 2 просив скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 5 березня 2025 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Представник Відповідача 2 в судовому засіданні вказав, що саме Третя особа на підставі статтей 15-1, 122 Земельного кодексу України має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель сільськогосподарського призначення, оскільки до повноважень Держгеокадастру віднесено здійснення державного нагляду за дотриманням земельного законодавства і використанням земель усіх категорій і форм власності. Також представник зазначив, що без відповідного делегування повноважень з боку місцевої ради, органи прокуратури не мають повноважень на пред`явлення від імені територіальної громади в особі місцевої ради даного позову. Представник зауважив, що Прокурор звернувся до суду в інтересах держави, як самостійний позивача до Відповідача 1 та Відповідача 3, які є юридичними особами. Зауважив, що Відповідач 3, як самостійна юридична особа, відповідно до положень чинного законодавства наділений правом і має можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом звернення до суду. Представник зауважив, що при подачі позову Прокурором не зазначено жодних причин неможливості здійснення Відповідачем 3, який є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів в судовому порядку. Крім того, представник Відповідача 2 зазначив, що твердження Прокурора про фактичне укладення договору оренди землі є безпідставним, та що спірний договір не містить визначених ЗУ "Про оренду землі" істотних умов договору оренди землі щодо кадастрового номеру, місця розташування та розміру земельної ділянки, орендної плати із зазначенням її розміру, індексації орендної плати, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Крім того, представник вказав, що факту передачі земельної ділянки не відбулося, оскільки акт приймання-передачі сторонами договору не підписувався, що на переконання представника спростовує доводи Прокурора про укладення між відповідачами саме договору оренди землі.

Заслухавши пояснення Відповідача 2, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача 2 стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 2 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія апеляційного господарського виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що відповідно до рішення Клинівської сільської ради народних депутатів № 3 від 12 квітня 2000 року на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 28 липня 2000 року серії ХМ №0062 Відповідачу 1 надано у постійне користування земельну ділянку з кадастровим номером 6821283200:03:007:0001, площею 50 Га, яка розташована за межами населеного пункту с.Клинове Хмельницького району Хмельницької області.

Відповідно до наказу Третьої особи від 23 листопада 2018 року за № 22-8578-сг вказана земельна ділянка передана з державної у комунальну власність Відповідача 3.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 6821283200:03:007:0001 знаходиться у комунальній власності Відповідача 3.

Вартість вказаної земельної ділянки площею 50 Га становить 2 076 168 грн 18 коп..

10 березня 2023 року між Відповідачем 2 та Відповідачем 1 укладено договір №10/03/2023 на вирощування сільськогосподарської продукції (надалі Договір; том 1, а.с. 13-17).

Вказаний Договір укладено відповідно до рішення Відповідача 3 від 26 травня 2021 року №117/6-2021 "Про надання згоди на укладення Договору на вирощування сільськогосподарських культур Клинівській ЗОШ І-ІІІ ст. ".

За пунктом 1.2 Договору, метою даного Договору є забезпечення належної практичної підготовки з використанням сучасної продукції та сільськогосподарської техніки. Відповідач 2 за даним Договором надає послуги власною технікою та персоналом з метою: забезпечення навчально-виробничого процесу у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення вивчення та запровадження нових агротехнологій в рослинництві, вивчення та розмноження нових сільськогосподарський культур, добрив та стимуляторів для науково-методичного та консультативного забезпечення організації практичної підготовки та стажування учнів навчального закладу та підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Пунктом 1.5 Договору визначено місце та площі виконання робіт - земельна ділянка, яка перебуває в комунальній власності Відповідача 1, за межами с.Клинове Хмельницького району Хмельницької області кадастровий номер 6821283200:03:007:0001, площею 50 Га, та перебуває у постійному користуванні навчального закладу на підставі державного акту ХМ № 0062 від 28 липня 2000 року, із залученням педагогічного персоналу та учнів навчального закладу.

У пункті 1.6 Договору, зазначено, що будь-яка діяльність Відповідача 2 здійснюється лише на підставі заявок, які складаються кожного року окремо у письмовій формі.

За умовами пункту 2.1 Договору, Відповідач 2 щорічно вносить Відповідачу 1 забезпечення виконання Договору у сумі 255 000 грн шляхом перерахування коштів на поточний рахунок навчального закладу до 31 грудня поточного року.

Відповідно до підпункту 2.1.2 Договору, після сплати забезпечення, визначеного в пункті 2.1 даного Договору та завершення робіт Відповідача 2, Відповідач 1 протягом 10 робочих днів повертає Відповідачу 2 забезпечення виконання Договору.

Відповідно пункту 2.2 Договору, для виконання умов Договору Відповідач 2 зобов`язався використовувати власне устаткування, сільськогосподарську техніку, транспортні засоби, високоякісне репродуктивне насіння, якісні добрива, паливно-мастильні матеріали та інше, яке необхідне для виконання умов Договору.

Згідно пункту 2.5 Договору, Відповідач 1 зобов`язався забезпечити Відповідачу 2 безперешкодний доступ до відповідної земельної ділянки для виконання робіт протягом 3 календарних днів з моменту підписання цього Договору.

В пунктах 3.2, 3.3, 3.4 Договору зазначено, що загальна ціна Договору складається із вартості робіт та витрат, виконаних згідно Договору.

В рахунок вартості витрат, понесених Відповідачем 2, останній залишає в себе частину продукції у фізичній вазі, а іншу частину вирощеної продукції у фізичній вазі передає Відповідачу 1 за умови виконання Відповідачем 1 вимог пунктом 2.1 Договору, але не менше ніж загальна сума здійснених забезпечувальних платежів. При цьому, вартість продукції, яка передається навчальному закладу, визначається виходячи із середньоринкових цін, що склалися в області на дату передачі продукції.

У випадку невиконання Відповідачем 1 умов підпункту 2.1.2 Договору, вирощена продукція в повному обсязі залишається у Відповідача 2, а сума забезпечення залишається в навчального закладу.

За пунктом 1.7 Договору, цей Договір не є спільною діяльністю чи підрядом.

В підпунктах 5.1.1-5.1.2 Договору визначено обов`язки Відповідача 2: залучати учнів та педагогічний персонал навчального закладу для організації науково-методичної, практичної підготовки при проведенні виробництва по вирощуванню сільськогосподарських культур; під час дії договору провести своїми силами та засобами сільськогосподарські роботи по вирощуванню та збиранню врожаю товарної сільськогосподарської продукції на погодженій Сторонами площі у відповідності з агротехнічними вимогами.

У відповідності до підпункту 5.1.3 Договору, для виконання умов цього Договору Відповідач 2 за власний рахунок забезпечує: придбання високоякісного репродуктивного насіння, якісних добрив, паливно-мастильних матеріалів, засобів для захисту рослин від шкідників та іншого, яке необхідне для виконання умов цього договору; підготовку площ для виконання сільськогосподарських робіт з виконанням заходів поліпшення та збереження природно-ресурсного потенціалу земель; здійснення комплексу сільськогосподарських робіт в межах земельних ділянок, право доступу до яких надано договором.

В підпункті 5.2.4 Договору одним з обов`язків Відповідача 1 визначено забезпечити Відповідачу 2 доступ до відповідної земельної ділянки.

Пунктами 7.1, 7.2 Договору визначено строк дії Договору, який починає свій перебіг з дати його підписання Сторонами і скріплення їх печатками і діє до 31 грудня 2023 року, але у будь-якому випадку до моменту закінчення виробничого циклу та повного взаєморозрахунку між Сторонами.

Даний Договір може бути пролонговано за згодою Сторін шляхом укладення додаткової угоди. Якщо Сторони за тридцять календарних днів до закінчення терміну дії Договору не заявлять про припинення його дії, він вважається пролонгованим на новий строк. Пролонгація строку дії Договору здійснюється без обмеження кількості разів.

Відповідно до інформації Відповідача 1 від 16 вересня 2024 року за №93, Договір є пролонгованим на підставі пункту 7.2 Договору, до 31 грудня 2024 року без укладення додаткової угоди, враховуючи, що Сторони не заявляли про припинення його дії.

Відповідач 1 є юридичною особою, знаходиться в комунальній власності та є правонаступником Клинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Хмельницького району Хмельницької області. Засновником Відповідача 1 є Відповідач 3.

Комунальна установа Відповідач 1 забезпечує потереби громадян у здобутті повної загальної середньої освіти. Відповідач 1 має печатку і штамп встановленого зразка, ідентифікаційний код, затверджені бланки Відповідача 1 та може мати самостійне ведення бухгалтерського обліку, самостійний баланс, рахунки в органах державної казначейської служби України. Може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, бути позивачем і відповідачем у судах. Вказані обставини підтверджуються Статутом Відповідача 1, затвердженим рішенням Відповідача 3 від 31 серпня 2022 року №7/19-2022.

Згідно пунктів 7.2, 7.3, 7.5 Статуту Відповідача 1, Відповідач 1 відповідно до чинного законодавства користується землею, іншими природними ресурсами і несе відповідальність за дотримання вимог та норм з їх охорони.

Матеріально-технічна база Відповідача 1 включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло, інші матеріальні цінності, вартість яких відображена в балансі Відповідача 1.

Як вбачається з рішення Клинівської сільської ради народних депутатів №3 від 12 квітня 2000 року Відповідачу 1 в постійне користування надано земельну ділянку площею 50 га для ведення підсобного господарства.

Згідно пункту 7.8 Статуту об`єкти та майно Відповідача 1 не підлягають приватизації та використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо Відповідачем 1, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

3 отриманих інформацій Відповідача 1 від 16 вересня 2024 року за №93 та від 8 жовтня 2024 року за №99 вбачається, що за умовами вказаного Договору за 2023 рік Відповідачем 2 перераховано Відповідачу 3 кошти в сумі 255000 грн. На підтвердження перерахування коштів за Договором Відповідачем 1 надано виписку з рахунку від 12 грудня 2023 року про перерахування Відповідачем 2 коштів в розмірі - 209 850 грн та виписку з рахунку від 21 березня 2024 року про перерахування 45 150 грн.

За інформацією Відповідача 3 від 17 вересня 2024 року №1075/02-19/2024 згідно Договору у 2024 році поступили кошти в сумі 45 150 грн.

Згідно інформації Відповідача 1 від 8 жовтня 2024 року за №99, у 2023 та 2024 роках навчальною програмою проходження учнями та педагогічними працівниками Відповідача 1 виробничого навчання та виробничої практики у сфері виробництва сільськогосподарської продукції не передбачалося.

Оскільки Прокурор вважає, що Договір укладено в супереч вимогам чинного законодавства, то Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави з позовом про визнання недійсним Договору.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги щодо відсутності процесуальних підстав для здійснення Прокурором представництва інтересів держави та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Даний спір пов`язаний із реалізацією Прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 4 квітня 2019 року №914/882/17, від 22 жовтня 2019 року №926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року в справі № 924/1237/17, від 5 грудня 2018 року в справі №923/129/17 та від 20 березня 2019 року в справі № 905/1135/18, від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів констатує, що підстави представництва Прокурором інтересів держави з`ясовуються, насамперед, судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення Прокурора.

При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію висвітлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі №587/430/16-ц, в якому вона конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 7 грудня 2018 року в справі №924/1256/17, вказавши, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру України", застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена також і Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25 жовтня 2019 року в справі № 911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 лютого 2019 року в справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року в справах №910/3486/18 та №925/650/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти у відповідних правовідносинах державу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені й у постановах від 20 листопада 2018 року в справі №5023/10655/11 (пункти 6.21-6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19-4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26)).

Звертаючись з позовною заявою до суду у даній справі, Прокурор обґрунтував наявність інтересів держави, які, на його думку, полягають в задоволенні суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення із цільовим використанням для дослідницьких і навчальних цілей, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи слідує, що подання даного позову саме Прокурором було зумовлено неналежним здійсненням захисту інтересів держави органом, до компетенції якого такі повноваження входять, з огляду на що Прокурор правомірно звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави. При цьому вказаний орган виніс оспорюване Прокурором рішення, що і призвело до того, що вказаний орган виступає в даній справі відповідачем (Відповідач 3), що в свою чергу виключає його процесуальну участь в справі як позивача та що в свою чергу вказує на безпідставність доводів апелянта щодо не звернення Прокурора перед подачею цього позову до цього органу, адже маючи статус відповідача така сторона не може бути одночасно і позивачем.

В той же час, щодо доводів апеляційної скарги, що в даній справі повноваженнями на зверненння до суду з позовом наділений саме Держгеокадастр, то колегія суду зауважує таке.

Органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

Враховуючи, що у даній справі земельна ділянка із кадастровим номером 6821283200:03:007:0001 відноситься до земель комунальної власності, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі е частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом контролю за реалізацією органом місцевого самоврядуванш повноважень щодо розпорядження землями територіальної громади, ще виключає можливість звернення до суду з позовними вимогами, заявленими) цій справі, а тому з вказаним позовом звертається прокурор.

Схожа правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 907/270/18.

Окрім цього, органи Держгеокадастру не наділені повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про визнання незаконними та скасування рішення органів місцевого самоврядування про надання згоди на користуванні земельними ділянками, що перебувають в комунальній власності. Згідно з письмовими поясненнями, наданими Третьою особою, вбачається, що Третя особа не наділена повноваженнями розпорядника на захист права власності щодо вище вказаної земельної ділянки а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом контролю за реалізацією органом місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження землями територіальної громади.

Враховуючи викладене, у даному випадку відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим позов на захист інтересів держави пред`явлено прокурором.

Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 червня 2024 року в справі № 925/1133/18.

Окрім того, у даній справі Відповідач 3 та Відповідач 1 є співвідповідачами, якими допущено порушення вимог чинного законодавства при передачі у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, а також вони не є компетентними органами в чиїх інтересах здійснюється захист прав та законних інтересів держави.

З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що Прокурор, звертаючись до суду з позовом, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", представництва інтересів держави у суді, а тому представництво Прокурора в інтересах держави в особі Позивача є підставним та обгрунтованим.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

В силу дії частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Враховуючи доводи апеляційної скарги щодо того, що оскаржуваний Договір є саме договором про надання послуг на вирощування сільськогосподарської продукції, колегія суддів дослідивши положення оскаржуваного Договору в сукупності із долученими до матеріалів справи доказами зауважує наступне.

Зі змісту оспорюваного Договору, вбачається, що Відповідач 1 фактично передав Відповідачу 2 у платне користування земельну ділянку.

При цьому, укладенням удаваного договору під назвою Договір на вирощування товарної сільськогосподарської продукції сторони фактично приховали укладення договору оренди земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції констатує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину. Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.

Аналогічні висновки сформульовано і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 листопада 2021 року в справі № 918/1226/20, від 2 лютого 2022 року в справі № 927/1099/20, від 29 вересня 2022 року в справі № 918/351/21(918/672/21), від 7 грудня 2022 року в справі № 924/11/22.

Наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Аналогічні правові висновки сформульовано і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 у справі № 905/1227/17, від 13 липня 2022 року в справі № 363/1834/17.

Що ж до покликання Відповідача 2 на неналежний спосіб захисту, з огляду на те, що оскаржуваний правочин частково виконаний сторонами, з покликанням при цьому на практику Верховного Суду (справи №912/3751/19, №338/180/17, №927/491/19) то колегія суду зауважує таке.

Справи на котрі покликається апелянт стосуються публічних закупівель та укладених за результатами таких закупівель договорів, а справа №927/491/19 стосується висновків щодо визнання нікчемного договору недійсним.

При цьому, в даній справі вирішальним значення має саме укладення удаваного (прихованого) правочину, який завуальований під інший вид правочину, з метою приховування дійсних правовідносин, котрі виникли за оскаржуваним правочином.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року в справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття подібні правовідносини, що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін подібні правовідносини може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статтей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

В силу дії статті 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Північно-західний апеляційний господарський суд при цьому констатує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінні відповідності волі сторін та укладеною договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності або про визначення його недійсним.

До спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі та іншими нормативно-правовими актами.

Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого, в даному випадку сторонами дотримано не було.

Статтею 6 Законом України Про оренду землі унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими законами України і договором оренди землі.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що метою даного Договору є забезпечення належної практичної підготовки з використанням сучасної продукції та сільськогосподарської техніки.

Однак, згідно інформації Відповідача 1 від 8 жовтня 2024 року за №99, у 2023 та 2024 роках навчальною програмою проходження учнями та педагогічними працівниками Відповідача 1 виробничого навчання та виробничої практики у сфері виробництва сільськогосподарської продукції не передбачалося.

Відповідно метою укладення спірного договору є не отримання певної сільськогосподарської продукції та забезпечення навчально-виробничого процесу у сфері виробництва сільськогосподарської продукції (котрого в реальності навіть не передбачалося), а саме можливість користування Відповідачем 2 конкретною земельною ділянкою навчального закладу з можливістю проводити сільськогосподарську діяльність зі сплатою коштів за користування землею.

Предметом даного Договору є використання вказаної земельної ділянки. Спірний Договір ґрунтується саме на використанні земельної ділянки (споживанні її корисних властивостей). Без використання земельної ділянки усі інші умови Договору не мають змісту, а Договір не становить комерційного, економічного інтересу для сторін.

Відтак колегія суду приходить до висновку, що Договір за своєю правовою природою не є договором про надання послуг, оскільки Відповідач 1 фактично передав земельну ділянку, права розпоряджатися якою не має, а Відповідач 2 здійснює господарську діяльність на землі, що перебуває в постійному користуванні Відповідача 1.

В той же час, відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.

З огляду на зазначене, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

За умовами пункту 1.5 Договору виробництво (вирощування) сільськогосподарської продукції проводиться на земельній ділянці кадастровий номер 6821283200:03:007:0001 площею 50 Га, яка перебуває в комунальній власності Відповідача 3, за межами с.Клинове Хмельницького району Хмельницької області та перебуває у постійному користуванні навчального закладу на підставі Державного акту ХМ №0062 від, 28 липня 2000 року. Також, пунктом 2.1 Договору передбачено внесення Сільськогосподарським товаровиробником щорічно навчальному закладу коштів в сумі 255 000,00грн в якості забезпечення виконання Договору.

Основною метою Договору є отримання прибутку як Відповідачем 1 так і Відповідачем 2, а не використання земельної ділянки за цільовим призначенням (пов`язаність із навчальним процесом).

Відповідно до приписів частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Проаналізувавши умови оспорюваного Договору можна зробити висновок, що Договір, не містить ознак ні договору про спільну діяльність, ні договору про надання послуг, а також не є змішаним договором.

При цьому суд апеляційна інстанції зазначає, що зміст оспорюваного Договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Враховуючи зміст вищенаведених та інших умов оспорюваного правочину, досліджуючи правову природу зазначеного Договору, колегія суду виснує, що укладенням удаваного Договору сторони фактично приховали укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, відносини сторін за спірним правочином регулюються правилами, встановленими для договорів оренди землі.

За нормою статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.

Враховуючи усе вищевказане, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

З огляду на що оспорюваний Договір не відповідає вимогам частини 2 статті 16 Закону України Про оренду землі, якою визначено порядок укладення договору оренди землі, а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Використання земельної ділянки, наданої Відповідачу 1 Позивачем для науково-дослідних і навчальних цілей (згідно цільового призначення, вказаного в інформаційний довідці з державного реєстру речових прав на нерухоме майно) для ведення товарного-сільгоспвиробництва (вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку) суперечить вимогам частини 1 статті 96 Земельного кодексу України.

З огляду на усе описане вище, колегія суду доходить висновку, що земельна ділянка, з огляду на умови спірного Договору, фактично використовується Відповідачем 2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку).

В той же час, спірний Договір суперечить положенням пункту "а" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України, у зв`язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням, а тому, згідно пункту "б" частини 1 статті 21 Земельного кодексу України, спірний Договір підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, на відміну від договору послуг, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому, як вже вказувалося в цій постанові, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки), а правовими наслідками договору про надання послуг є отримання певної послуги та сплата коштів замовником такої послуги особі, яка надала послугу.

Враховуючи вищевстановлене, колегія суду виснує, що спірний Договір не є договором про спільний обробіток земельної ділянки, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі, та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому оспорюваний Договір підлягає визнанню недійсним.

В той же час, у контексті раціонального використання земель, необхідно зазначити, що відповідне завдання, нормативного регулювання земельних відносин не може бути досягнуто шляхом здійснення землекористування суб`єктом, здатним її раціонально використовувати, а не спеціальним суб`єктом, якому вона була надана. Відсутність ресурсів у спеціального суб`єкта землекористування не може компенсуватися внаслідок зміни суб`єкта зміни землекористування без зміни титулу чи цільового використання.

У відповідності до Статуту Відповідача 1, навчальний заклад знаходиться у комунальній власності засновником навчального закладу є Відповідач 3.

Відтак із описаних умов Договору вбачається, що умови спірного Договору відповідають умовам договору оренди землі, а характер взаємних прав та обов`язків сторін свідчить про те, що фактично між сторонами склались відносини, притаманні для договорів оренди землі, і до спірних правовідносин мають застосовуватися норми, які регулюють відносини щодо оренди землі, як того вимагає частина друга статті 235 Цивільного кодексу України, адже Договір, укладений сторонами, містить істотні умови договору оренди землі, передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі".

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки визнання правочину удаваним. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд, на підставі статті 235 Цивільного кодексу України, має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить Закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Вказаний правовий висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 червня 2018 року у справі № 916/933/17.

В силу дії статті 13 Закону України Про оренду землі, договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України Про оренду землі, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

У зв`язку із тим, що спірний Договір є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі, укладений не уповноваженою стороною та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, вказаний Договір підлягає визнанню недійсним відповідно до статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи усі вищевстановлені обставини, в розрізі того, що підставою для укладення оскаржуваного Договору було рішення Відповідача 3 №117/6-2021 від 26 травня 2021 року "Про надання згоди на укладення договору на вирощування сільськогосподарських культур Клинівської ЗОШ І-ІІІ ст.", колегія суддів надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню Відповідача 3 доходить висновку, що рішення прийнято всупереч вимогам Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Статуту Відповідача 1.

В той же час, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. В свою чергу, спосіб захисту - це конкретні закріплені чи санкціоновані законом правоохоронні заходи (засоби), за допомогою яких усуваються порушення прав, у зв`язку з чим застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа та від характеру його порушення.

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів. Таким чином, наведеними нормами законодавства визначено конкретний спосіб захисту прав та законних інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних з прийняттям органами місцевого самоврядування рішень з порушенням вимог закону, яким є визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним і його скасування.

Враховуючи зазначене, оцінюючи усі вищевикладені обставини та надані докази, зважаючи на відсутність будь-яких доводів чи заперечень в апеляційній скарзі щодо позовної вимоги про визнання оскаржуваного рішення Відповідача 3 недійсним, діючи в правовому полі статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції виснує, що позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення Відповідача 3 обґрунтовані, підтверджені належними у справі доказами та підлягають задоволенню.

В той же час, враховуючи усе вищевстановлене в даній судовій постанові, колегія суддів дійшла до висновку, що укладений Договір є удаваним правочином, який вчинено сторонами, зокрема, для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди, що знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності територіальної громади.

Оскільки Прокурор довів обставини того, що оскаржуваний Договір є удаваним, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про доведеність та обгрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим задоволює позовні вимоги та визнає недійсним Договір.

Дане рішення було прийняте і місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

В той же час враховуючи скасування в судовому порядку підстав (визнання недійсним Договору) використання земельної ділянки Відповідачем 2, похідні позовні вимоги Прокурора в частині зобов`язання Відповідача 2 звільнити спірну земельну ділянку є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому, оскільки акт приймання-передачі спірної земельної ділянки між Відповідачами 1 та 2 не складався, а відтак саме по собі звільнення земельної ділянки буде достатнім способом захисту для відновлення порушених прав та інтересів.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, та спростовані судом апеляційної інстанції всім вищеописаним у цьому судовому рішенні.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Відповідача 2, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а подану Відповідачем 2 апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача 2, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 5 березня 2025 року в справі №924/958/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 5 березня 2025 року в справі №924/958/24 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №924/958/24 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 27 травня 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.