Ухвала

від 28.05.2025 по справі 904/352/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/352/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

від 03.03.2025

та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області

від 30.07.2024

у справі № 904/352/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "МОДУС ОПЕРАНДІ"

до боржника Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "КОМСЕРВІС"

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

21.05.2025 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 21.05.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2025 та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 у справі № 904/352/23, яка сформована в системі "Електронний суд" 21.05.2025.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області у справі № 904/352/23 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О.В., судді - Погребняка В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2025.

Частиною 1 статті 294 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі, в якій повідомляється про дату, час і місце розгляду скарги, а також про витребування матеріалів справи. До відкриття касаційного провадження учасники справи мають право подати заперечення проти відкриття касаційного провадження.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження у справі № 904/352/23 за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21.05.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2025 та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 слід відмовити, виходячи з наступного.

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 у справі № 904/352/23 задоволено заяву (вх.№32189/24 від 04.07.2024) арбітражної керуючої Карабань К.Б. про пропорційну виплату основної грошової винагороди арбітражному керуючому за рахунок коштів кредитора. Стягнуто з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь арбітражного керуючого Карабань Катерини Борисівни 112 288,49 грн основної грошової винагороди та 2 229,32 грн понесених витрат.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 904/352/23 ухвалу господарського суду Запорізької області від 30.07.2024 у справі № 904/352/23 залишено без змін.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією із засад судочинства, яка застосовується з дотриманням принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, про що роз`яснено Конституційним Судом України у рішенні від 25.04.2012 № 11-рп/2012.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах Levages Prestations Sevices v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

Як визначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" від 20.05.2010, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення ЄСПЛ у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" від 28.05.1985).

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення ЄСПЛ у справі "Беллє проти Франції" від 04.12.1995). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд.

Водночас право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Отже, реалізація права на касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главою 2 "Касаційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України, з урахуванням особливостей оскарження судових рішень у справі про банкрутство, визначених Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про затвердження плану санації у справі про банкрутство, ухвали про затвердження плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність фізичної особи, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).

Зазначений в абз. 1 частини третьої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства перелік судових рішень, що підлягають самостійному касаційному оскарженню, є вичерпним і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення, які відсутні у зазначеному переліку, унеможливлює здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню відповідно до якого судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи(частина третя статті 3 ГПК України). Отже при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.

Як вже зазначалось, предметом касаційного оскарження у справі № 904/352/23 за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21.05.2025 є постанова Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 904/352/23, предметом перегляду якої була ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 у справі № 904/352/23 за результатами розгляду заяви арбітражної керуючої Карабань К.Б. про пропорційну виплату основної грошової винагороди арбітражному керуючому за рахунок коштів кредитора, можливість оскарження якої в касаційному порядку не передбачено абзацом першим частини 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області подано касаційну скаргу від 21.05.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 904/352/23, предметом перегляду якої була ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 у справі № 904/352/23 за результатами розгляду заяви арбітражної керуючої Карабань К.Б. про пропорційну виплату основної грошової винагороди арбітражному керуючому за рахунок коштів кредитора, яка відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягає касаційному оскарженню, то необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21.05.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2025 та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, касаційна скарга Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21.05.2025 містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2025 та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 у справі № 904/352/23.

В зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21.05.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2025 та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 у справі № 904/352/23, розгляд вищевказаного клопотання колегією суддів не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись абзацом першим частини 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 234, 235, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 904/352/23 за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21.05.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2025 та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк