Ухвала від 28.05.2025 по справі 320/15953/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

28 травня 2025 року № 320/15953/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Національної поліції України та Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом (документ сформований в системі «Електронний суд») до Національної поліції України та Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за: 3 доби невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік; 20 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік; 22 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік; 15 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік;

- Зобов`язати Ліквідаційну комісію Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за 3 доби невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік; 20 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік; 22 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік; 15 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік;

- Стягнути з Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 ухвалено продовжити Ліквідаційній комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України строк для подання відзиву на позовну заяву на 5 календарних днів з дня отримання копії даної ухвали.

Суд вважає за необхідне вказати, що 13.05.2025 уповноважений представник Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України подала до Київського окружного адміністративного суду (документ сформований в системі «Електронний суд») клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, з огляду на те, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду.

Так, в обґрунтовання клопотання, представник Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України зазначає, що з позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що останній звернувся до суду з вимогою до Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо нарахування та виплати грошової компенсації за 3 доби невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік, 20 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік, а також 22 і 15 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік. Водночас із матеріалів справи достеменно встановлено, що остаточний розрахунок із позивачем при звільненні було проведено 12.11.2024, що ним не заперечується. Проте позовну заяву ОСОБА_1 сформував у системі «Електронний суд» лише 11.02.2025, тобто після спливу 91 дня з моменту остаточного розрахунку, що є перевищенням передбаченого строку звернення до суду. Посилання позивача на те, що він мав сподівання на повне нарахування компенсації за всі дні відпустки є суперечливим, оскільки зміст наказу ліквідаційної комісії ДБН від 01.10.2024 № 7 о/с містив чіткі відомості про те, за які саме дні йому буде здійснено компенсаційні виплати. Даний наказ був вручений позивачу особисто 08.10.2024, що підтверджується його власноручною розпискою. У зв`язку з цим, сторона відповідача вважає, що саме з 08.10.2024 ОСОБА_1 був повністю обізнаний щодо кількості днів невикористаної відпустки, за які йому буде здійснено виплату компенсації. Також представник Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України просить суд врахувати, що ОСОБА_1 , маючи щонайменше дев`ятирічний досвід служби в органах поліції, зобов`язаний був знати положення нормативно-правових актів, що регулюють проходження служби, зокрема Дисциплінарного статуту НПУ та Порядку №1235, де визначено перелік інформації, яка обов`язково зазначається в наказі про звільнення. З огляду на це, позивач не міг бути введений в оману чи перебувати в невідомості щодо належних йому виплат при звільненні. Таким чином, твердження позивача щодо невчасного усвідомлення обсягу компенсацій є безпідставними та є штучною спробою виправдати порушення строку звернення до суду. Особливо з огляду на те, що наказ від 01.10.2024 № 7 о/с залишається чинним, не був оскаржений позивачем у встановленому порядку, і саме з дати його отримання 08.10.2024 ОСОБА_1 отримав всю необхідну інформацію. Таким чином, позовна заява була подана зі спливом 126 днів з моменту вручення наказу, що ще раз підтверджує недотримання позивачем встановленого процесуального строку. Звернення ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії 10.12.2024, тобто через місяць після остаточного розрахунку, є виключно формальним кроком і не може слугувати обґрунтуванням поновлення строку звернення до суду. Отже, відповідач вважає, що звернення до суду є несвоєчасним, а доводи позивача безпідставними.

На підтвердження наведеного, представником відповідача було подано до суду копію наказу Ліквідаційної комісії ДБН від 01.10.2024 № 7 о/с, а також розписку ОСОБА_1 від 08.10.2024, якою підтверджується факт ознайомлення позивача з вказаним наказом про звільнення. У зазначеному наказі було конкретно визначено перелік компенсаційних виплат, що підлягали нарахуванню позивачу у зв`язку з його звільненням, зокрема щодо невикористаних днів щорічних відпусток.

Таким чином, судом установлено, що позивачем було достовірно отримано інформацію про розмір належних йому виплат вже 08.10.2024, що підтверджено відповідними доказами у матеріалах справи. Остаточний розрахунок із позивачем було здійснено 12.11.2024, що також не заперечується останнім. Однак із позовною заявою до суду ОСОБА_1 звернувся лише 11.02.2025, тобто зі спливом передбаченого місячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, судом установлено факт пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду без наявності об`єктивних причин, які б могли бути визнані поважними для його поновлення.

Відповідно до ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.

Адміністративний позов не відповідає вимогам процесуального закону, з огляду на таке.

Згідно із частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства такий строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, для визначення початку перебігу строку звернення потрібно виходити не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Відтак, необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановлено законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд наголошує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексу адміністративного судочинства, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 340/1019/19).

Так, з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року), положення статті 233 Кодексу адміністративного судочинства України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 Кодексу адміністративного судочинства України.

До 19 липня 2022 року Кодексу адміністративного судочинства України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права

При цьому, суд вважає, що у випадку звільнення зі служби після 19 липня 2022 року строк звернення до суду у три місяці обчислюють з дня звільнення, якщо у наказі про припинення трудових відносин зазначено про кошти, що належать при звільненні. Тобто, строк звернення до суду становить три місяці з дня ознайомлення з наказом про звільнення.

Строк звернення до суду з адміністративним позовом обчислюється з моменту реального, фактичного порушення права чи інтересу особи, про яке особа дізналась, або повинна була дізнатись.

Таким чином, з дня ознайомлення позивача з наказом про виключення зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення (з 08.10.2024) ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав, однак до суду із даним позовом останній звернувся лише 11.02.2025 (зареєстровано судом 03.04.2025 вх. № 16811), тобто після закінчення тримісячного строку, встановленого частиною 1 статті 233 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували наявність обставин, що об`єктивно перешкоджали йому подати адміністративний позов у межах строків, передбачених законодавством. Тобто позивач не обґрунтував, чому не зміг звернутися до суду вчасно, а також не подав відповідних доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних причин для пропуску строку.

Судом враховано вимоги ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вказані недоліки повинні бути усунуті в п`ятиденний строк з дня отримання позивачем копії даної ухвали шляхом подання до суду:

-заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням доказів, що підтверджують обставини, які об`єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.

Окрім цього, суд звертає увагу позивача, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі № 640/25046/19 «Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та не залежить від волевиявлення сторони і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій».

Отож причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Разом з тим, право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Голдер проти Великої Британії» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, від 21.02.1975 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів адміністративного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.

Також, суд вважає за необхідне вказати, що у силу вимог ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

На підставі наведеного та керуючись ст. 123, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної поліції України та Ліквідаційної комісії Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Позивачу надається п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення зазначених вище недоліків.

Роз`яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до пунктів 7, 8 частини першої статті 240 з урахуванням частини п`ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вісьтак М.Я.