Постанова

від 28.05.2025 по справі 613/307/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 р.Справа № 613/307/25Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 16.04.2025 (головуючий суддя І інстанції: Шалімов Д.В.) по справі №613/307/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив:

- скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №469/5563-п від 24.09.2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), а провадження у справі закрити.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення та в оспорюваній постанові не зазначено, які саме дані він не оновив, отже не зазначено суті порушення.

Зазначав, що при складанні зазначеного протоколу про уповноважена особа не зазначила та не надала доказів неможливості отримання інформації з відповідних реєстрів, а особа, яка винесла постанову не перевірила таких обставин та не звернула увагу на примітку до ст.210 КУпАП.

Окрім того, вказував на те, що при притягненні його до адміністративної відповідальності не враховано перебування його на військовому обліку та наявності у відповідача усіх його персональних даних.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 16.04.2025 року відмовлено в задоволенні позовної заяви.

ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення його позову, скасувавши постанову відповідача про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Судом не враховано що, притягуючи позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, відповідачем не надано обґрунтувань, які персональні дані не оновлені, про це не зазначено також ні в протоколі, ні в постанові.

Вказує, що відповідач надав до суду першої інстанції інформацію з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, з якого вбачається, що він перебуває на обліку у відповідача та не є порушником військового обліку.

Посилається, що з наявних матеріалів справи та наданих відповідачем копій документів не вбачається, що відповідачем вживалися заходи щодо отримання його персональних відомостей в порядку електронної інформаційної взаємодії, і що внаслідок проведених заходів такі відомості отримати не вдалося.

Вказує, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні докази, на підставі яких відповідач дійшов висновку про порушення ним законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Вважає, що відповідачем не доведено наявності передбачених законом умов, за яких він міг би бути притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП (у розумінні примітки до ст.210 КУпАП).

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, заперечуючи проти вимог скаржника, зазначаючи, що в діях відповідача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а оспорювана постанова є законною та обґрунтованою, просив у задоволенні скарги відмовити.

Позивач надав додаткові пояснення, в яких висловив свої заперечення на відзив апеляційну скаргу.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, просили проводити розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч.4 ст.229, ч.1 ст.308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.09.2024 начальником групи бронювання ІНФОРМАЦІЯ_2 у відношенні ОСОБА_1 складено протокол 469/5465 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП. Даний протокол було складений присутності позивача, останньому роз`яснено його права та обов`язки, повідомлено про дату та час розгляду даного протоколу про адміністративне правопорушення.

24.09.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 складено постанову по справі про адміністративне правопорушення №469/5563-п у відношенні позивача за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП

Згідно вказаної постанови позивач порушив вимоги абз.7 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз.4 п.1 ч.2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 року, абз.2 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: не уточнив протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом 3633-ІХ свої персональні дані.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються приписами КУпАП.

Частинами 1, 2 ст.7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також установлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

За приписами ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначаються: відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права і обов`язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Згідно із ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ч.1 ст.210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч.3 ст.210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів звертає увагу, що ст.210 КУпАП також містить примітку, згідно з якою положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введений воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.

18.05.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-ІХ від 11.04.2024 (далі по тексту - Закон №3633-ІХ).

Цим Законом положення ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено в новій редакції, згідно якої, зокрема встановлено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до абз.4 п.п.1 п.2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3633-ІХ громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Судом встановлено, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, оскільки він порушив законодавство про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме не уточнив протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом 3633-ІХ свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що позивач жодним із визначених способів уточнення своїх персональних даних не скористався, тим самим допустив порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Колегія суддів погоджується із висновком суду щодо наявності у позивача обов`язку оновити персональні дані протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом №3633-ІХ.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував законодавчі положення, зокрема примітку до ст. 210-1 КУпАП, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно примітки до ст.210 КУпАП, положення, зокрема, ст.210-1 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

З метою встановити обставини щодо можливості/неможливості відповідача отримати відомості щодо персональних даних позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, а також встановити які саме військово-облікові дані останнім не були оновлені, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025 зазначені відомості витребувані у відповідача.

Втім, станом на 28.05.2025 зазначена ухвала суду відповідачем не виконана, про неможливість її виконання також не повідомлено.

У контексті зазначеного, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача у справі покладено обов`язок в обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Втім, обставин, які підтверджують неможливість отримання відповідачем відомостей щодо персональних даних позивача у спосіб, встановлений у примітці до ст.210 КУпАП, відповідачем не надано ані у суді першої, ані апеляційної інстанції навіть попри їх витребування останнім.

Таким чином, доказів в підтвердження правомірності спірної постанови, враховуючи примітку до ст.210 КУпАП, відповідачем, ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано.

При цьому, посилання відповідача на те, що жодна з баз даних не містить інформації про фактичне місце проживання позивача, номерів його засобів зв`язку, а також адреси електронної пошти колегія суддів не приймає до уваги, оскільки не містить належного обґрунтування та доказів на підтвердження зазначеного.

Крім того, ні протокол, ні постанова ні містять посилань, що саме ці дані у позивача змінилися та підлягали оновленню.

Колегія суддів зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими докази.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийнятої ним постанови у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 24.09.2024, а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Доводи відповідача, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу, щодо наявності в діях відповідача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а також законності оспорюваної постанови, є необґрунтованими, оскільки суперечать наведеним вище висновкам суду апеляційної інстанції.

Інші доводи у справі не спростовують висновків колегії суддів.

Відповідно до Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 6 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 605,60 грн. та апеляційної скарги - 726,72 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.

Враховуючи, що апеляційна скарга судом задоволена, відповідно до ст.139 КАС України стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають витрати зі сплати судового збору в загальній сумі 1332,32 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 16.04.2025 по справі №613/307/25 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №469/5563-п від 24.09.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000,00 грн.

Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в загальній сумі 1332,32 грн. (одна тисяча триста тридцять дві гривні тридцять дві копійки).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді А.О. Бегунц В.А. Калиновський