Постанова

від 28.05.2025 по справі 477/614/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

28.05.25

22-ц/812/728/25

Провадження № 22-ц/812/728/25 Суддя першої інстанції Глубоченко С.М.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 травня 2025 року м. Миколаїв Справа № 477/614/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання Колосовій О.М.,

за участі прокурора Черніговської О.С.,

представниці відповідача Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївської області Костенюк М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Миколаївської обласної прокуратури, на рішення Жовтневого (нині- Вітовського) районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Глубоченка С.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах Миколаївської районної військової адміністрації, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення з припиненням права власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

05 квітня 2021 року керівник Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (далі ДП «Миколаївське лісове господарство»), звернувся до суду з позовом, предмет якого змінив в подальшому, до Мішково-Погорілівської сільської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення в частині, повернення земельної ділянки з припиненням права власності на земельну ділянку

Позов обґрунтовано тим, що Миколаївською обласною прокуратурою виявлено порушення вимог законодавства при передачі земельних ділянок державного лісового фонду у приватну власність, які входять до територій, що відповідно до законодавства мають статус об`єкта природно-заповідного фонду.

Під час перевірки за вказаними фактами отримано відомості про те, що рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради від 15 жовтня 2019 року № 5 затверджено проект землеустрою та надано у власність відповідачу ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0104, для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1 .

На підставі вищезазначеного рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 грудня 2019 року зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Однак під час здійснення перевірки за вказаними фактами отримано відомості від Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» про те, що зазначена земельна ділянка входить до складу земель державного лісового фонду квартал 11 виділи 1, 5 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївське лісове господарство».

Відповідно до відомостей ДП «Миколаївське лісове господарство», вказана земельна ділянка, станом на 2019-2020 роки, входить в межі земель державного лісового фонду.

Крім того встановлено і те згідно що за рішенням виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року № 675 та від 23 жовтня 1984 року № 448 вказана вище земельна ділянка також входить в межі лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного на площі 180 га.

Рішенням виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року № 675 затверджено природні об`єкти заказники місцевого значення, у тому числі «Мішково-Погорілове», який передано під охорону радгоспу «Пам`ять комунарів». Рішенням від 23 жовтня 1984 року № 448 зазначений об`єкт передано під охорону Миколаївському лісгоспзагону, а охоронним зобов`язанням від 26 грудня 2008 року № 06/871 вказаний заказник передано під охорону ДП «Миколаївське лісове господарство».

Згідно з інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 16 жовтня 2020 року № 866 проекти землеустрою або інша земельна документація стосовно відведення цієї ділянки, вилучення її зі складу земельно ДП «Миколаївське лісове господарство» на розгляд та погодження не надходили, як і не розглядалась та не узгоджувалася відмова від користування цією ділянкою.

Відведення земельної ділянки лісового фонду у власність ОСОБА_2 здійснено на підставі незаконної зміни цільового призначення цієї ділянки, всупереч положенням частини 1 статті 20 Земельного кодексу України, статті 57 Лісового кодексу України, без необхідних погоджень органів контрою.

Оскільки рішення Мішково-Погорілівської сільської ради від 15 жовтня 2019 року № 5 в частині надання вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 видано з порушенням вимог статей 84, 149 Земельного кодексу України, статті 57 Лісового кодексу України, прокурор звернувся до суду з негаторним позовом.

Посилаючись на викладене прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 15 жовтня 2019 року № 5 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1200 га (кадастровий номер 4823383000:07:000:0104) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з правом постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку, площею 0,1200 га (кадастровий номер 4823383000:07:000:0104) по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2021 року до участі у справі, у якості правонаступника Кабінету Міністрів України, залучено Миколаївську районну державну адміністрацію (нині Миколаївська районна військова адміністрація).

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 06 квітня 2023 року залучено до участі у справі, у якості правонаступника позивача ДП «Миколаївське лісове господарство, державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі ДСГП «Ліси України»).

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 лютого 2025 року позовну заяву керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах Миколаївської районної військової адміністрації, ДСГП «Ліси України» до Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення в частині повернення земельної ділянки з припиненням права власності на зазначену земельну ділянку - залишено без розгляду в частині вимог, що стосується захисту прав та інтересів ДСГП «Ліси України».

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судумотивовано тим,що оскільки, ОСОБА_2 є кінцевим набувачем спірного нерухомо майна, тому належним способом захисту порушених прав є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Разом із цим керівник Миколаївської обласної прокуратури звернувся до суду з негаторним позовом, про що зазначив у позовній заяві, у відповіді на відзив, у поясненнях по суті позову, що не відповідає належному способу захисту, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, і заволодіння нею відбулось всупереч вимогам закону, а тому з огляду на встановлені судом обставини справи та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, належним способом захисту порушеного права є саме витребування спірної земельної ділянки від кінцевого власника, а не її повернення, як зазначав прокурор.

З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову у зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту порушених прав позивача, оскільки ОСОБА_2 є кінцевим набувачем спірного нерухомо майна, тому належним способом захисту порушених прав є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Не погодившись з рішення суду, Миколаївська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційна скаргамотивована тим,що судомне прийнятодо уваги висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, відповідно до яких зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та статей 9 та 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Судом першої інстанції встановлено і не спростовано відповідачами, факт того, що земельна ділянка з кадастровим номером 4823383000:07:000:0104 площею 0,12 га, знаходиться у межах лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове» та не може відноситися до земель для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та існувати у встановлених межах як об`єкти права приватної власності. Неправомірне надання цим земельним ділянкам статусу земель для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд фактично позбавляє територіальну громаду можливості реалізувати правомочність користування цими землями відповідно до їх унікальних якостей та характеристик.

В ході судового розгляду прокурором було доведено, що земельна ділянка з порушенням вимог закону виділена фізичній особі, оскільки є землею природо-заповідного фонду, перебуває у постійному користування ДП «Миколаївське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та відноситься до земель державного лісового фонду.

Відмова у задоволенні вимог прокурора про повернення спірної земельної ділянки з незаконного володіння, призводить до неналежного захисту та відновлення прав власника на користування земельною ділянкою природоохоронного призначення.

При цьомувимога провизнання незаконнимта скасуваннірішення Мішково-Погорілівської сільськоїради від15жовтня 2019року за№ 5 вчастині затвердженняпроекту землеустроюта наданняу власність ОСОБА_1 земельної ділянкиплощею 0,1200га,кадастровий номер4823383000:07:000:0104для будівництвата обслуговуванняжитлових будинків,господарських будівельі спорудпо АДРЕСА_1 ,без задоволеннявимоги проповернення земельноїділянки непризведе доналежного захистута відновленняправ власникана користуванняземельною ділянкою природоохоронного призначення, а фактично призведе до відновлення становища, яке існувало до реєстрації права власності на спірну земельну ділянку у жовтні 2019 року за ОСОБА_1 . Вказана вимога може розглядатися як похідна від основної вимоги про повернення земельної ділянки, зазначений висновок зроблений у постанові Верховного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 337/42/23, правовідносини у якій є подібними до зазначеної справи і стосуються земель лісового фонду, які входять в межі земель природно-заповідного фонду.

Жовтневим районним судом Миколаївської області не надано належної оцінки доводам позовної заяви прокурора, що стало наслідком не поновлення порушеного права позивача.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першоїінстанції таматеріалами справивстановлено,що 28 грудня 1982 року виконкомом Миколаївської обласної ради народних депутатів за № 675 було прийняте рішення, яким на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 28 січня 1972 року № 43 «О мерах по расширению сети государственных заповедников и улучшению заповедного дела» було затверджено заказники місцевого значення. З огляду на список до складу увійшло у тому числі «Мішково-Погорілівське лісове урочище» площею 180 га, яке передано під охорону радгоспу «Пам`яті комунарів».

Рішенням виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів від 23 жовтня 1984 року № 448 було затверджено мережу територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення відповідно до чинної кваліфікації.

Згідно з інформацією Управління екології та природних ресурсів Миколаївської області державної адміністрації від 08 лютого 2021 року № 319/01.1-03/06 та від 23 лютого 2021 року № 503/01.1-03/06, земельна ділянка 4823383000:07:000:0128, входить до території лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року № 675 та від 23 жовтня 1984 року №448, на площі 180 га.

Охоронним зобов`язанням від 26 грудня 2008 року № 06/871 вказаний заказник переданий під охорону державному підприємству «Миколаївське лісове господарство».

Аналізом фрагменту з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 11 виділи 2, 4 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп» та межами земельних ділянок, котрий долучений до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 10 листопада 2020 року № 706, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4823383000:07:000:0104 розташована у кварталі 11, виділі 1,5 та входить до складу земель державного лісового фонду.

За листом ДП «Миколаївське лісове господарство» від 13 жовтня 2020 року № 355 вбачається, що земельна ділянка, площею 0,1200 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0104, відповідно до останнього лісовпорядкування, а також станом на 2019-2020 роки, як і на даний час, згідно з Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Миколаївське лісове господарство», входить в межі земель державного лісового фонду.

Відповідно до листа Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 08 лютого 2021 року № 319/01-1-03/06 земельні ділянки, згідно переліку, зокрема за номером 4823383000:07:000:0104 входить до території лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 23 жовтня 1984 року № 448.

За інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 16 жовтня 2020 року № 866 проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно змін цільового призначення цих земельних ділянок лісогосподарського призначення, а також вилучення їх зі складу земель ДП «Миколаївське лісове господарство» або відмови від користування на розгляд та погодження до управління не надходили і відповідно висновок про погодження будь-якої документації управлінням не надавався. Інформація про вилучення земельних ділянок не надходила. При цьому зазначено, що земельна ділянка кварталу 11 (площею 34 га), до якої у тому числі входить земельна ділянка з кадастровим номером 4823383000:07:000:0104, входить в межі лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного на площі 180 га, згідно з рішенням виконкому Миколаївської обласної ради від 23 жовтня 1984 року № 448.

За вказаного встановлено, що спірна земельна ділянка, площею 0,1200 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0104 входить в межі вищевказаної земельної ділянки площею 34 га, яка у свою чергу входить в межі лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове».

У свою чергу, рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради від 15 жовтня 2019 року № 5 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0104, з цільовим призначенням земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 квітня 2021 року № 251050033, 21 грудня 2019 року до відповідного державного реєстру внесено відомості про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вищевказану земельну ділянку.

Підставою для передачі ОСОБА_2 у власність вказаної земельної ділянки, слугувала та обставина, що рішенням Вітовської районної ради від 15 лютого 2019 року № 8 затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень села Мішково-Погорілове, Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

З проекту землеустрою і додатків до нього встановлено, що розширення меж с. Мішково-Погорілове відбулось в тому числі за рахунок земельної ділянки площею 41,1823 га, до якої, в свою чергу, входить земельна ділянка площею 34 га земель державного лісового фонду, користувачем якої є державне підприємство «Миколаївське лісове господарство».

В той же час, за інформацією Вітовської районної державної адміністрації від 15 жовтня 2020 року № 3333/01.01-28/15-20 розпорядження про вилучення або припинення права постійного користування, а також зміни їх цільового призначення ДП «Миколаївське лісове господарство» земельних ділянок Миколаївського лісництва в тому числі з кадастровим номером 4823383000:07:000:0128, які надано громадянам у приватну власність рішеннями Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 03 травня 2019 року № 9, від 17 липня 2019 року № 8, від 19 вересня 2019 року № 4, від 15 жовтня 2019 року № 5, від 11 грудня 2019 року № 10, від 24 грудня 2019 року № 13, від 05 березня 2020 року № 9, від 11 вересня 2020 року № 12 Вітовською райдержадміністрацією не видавалося.

За змістом листа Миколаївської обласної державної адміністрації від 28 жовтня 2020 року № 05-67/3062/5-20 питання стосовно розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами, у тому числі з кадастровим номером 4823383000:07:000:0104, з облдержадміністрацією не погоджувалось, розпорядженням про припинення права постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство», у тому числі вказаною земельною ділянкою або її вилучення з постійного користування підприємства, а також про зміну цільового призначення головою облдержадміністрації не видавалося.

За повідомленням ДП «Миколаївське лісове господарство від 13 жовтня 2020 року № 355 жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної земельної ділянки будь-яким фізичним особам державне підприємство не надавало.

Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства у листі від 16 жовтня 2020 року № 866 вказувало, що проекти землеустрою або інша земельна документація стосовно відведення цієї ділянки, вилучення її зі складу земельно ДП «Миколаївське лісове господарство» на розгляд та погодження не надходили. Не розглядалась та не узгоджувалася і відмова від користування цією ділянкою.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у справі № 400/4204/21, яке набрало законної сили, рішення Вітовської районної ради від 15 лютого 2019 року № 8 «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень села Мішково-Погорілове, Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області визнано протиправним та нечинним в частині затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 34 га, яка знаходиться в постійному користуванні державного підприємства «Миколаївське лісове господарство».

Проаналізувавши наведені докази, суд першої інстанції зробив висновок про те, що передана у власність відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,1200 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0140, входить в межі земельної ділянки площею 34 га, яка у свою чергу, входить в межі лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», тобто надана відповідачу земельна ділянка на момент її передачі та на цей час належить до земель державної власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», та відноситься до земель державного лісового фонду та входить в межі об`єкту природно-заповідного фонду.

Такий висновок суду першої інстанції учасниками справи не оспорюється.

Між тим, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора дійшов висновку, що прокурор при звернення до суду з вказаним позовом обрав неналежний спосіб захисту порушених прав Миколаївської районної військової адміністрації, в інтересах якої він звернувся з позовом до суду.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За визначенням статті 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» № 2456-XII (далі Закон № 2456-XII) до природно-заповідного фонду України належать природні території та об`єкти природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам`ятки природи поділяються на комплексні, пралісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Пам`ятки природи можуть розташовуватися на території інших об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 7 Закону № 2456-XII на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

За приписами частини 5 статті 53 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до пункту г) частини 1 статті 150 ЗК України до особливо цінних земель належать, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

За приписами частини 2 статті 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження питань, пов`язаних з вилученням особливо цінних земель, відповідно до статті 6 ЗК України належить до повноважень Верховної Ради України.

За встановленими судом обставинами справи, Верховна Рада України не погоджувала припинення права державної власності на землі лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», що перебувають у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», з метою передання цих земель у приватну власність фізичним особам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), абзац п`ятий пункту 143).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. Водночас зазначено, що неправомірні рішення про передачу земель природоохоронного призначення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані.

Держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним або юридичним особам і державної реєстрації за останніми права власності. У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України) шляхом її повернення власникові.

Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справ № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

Повернення спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними суспільними, екологічними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних ділянок. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу таких ділянок є необхідною умовою їх використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду.

Таким чиномпередана увласність відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянкаплощею 0,1200га,кадастровий номер4823383000:07:000:0140,що входитьв межі лісовогозаказника місцевогозначення «Мішково-Погорілове»,на моментїї передачіта нацей часналежить доземель державноївласності,перебуває упостійному користуванніДП «Миколаївськелісове господарство»,а отжетака передачаземельної ділянкине пов`язаназ позбавленнямвласника прававолодіння цієюземельною ділянкою,навіть якщо ОСОБА_1 зареєстрував своєправо приватноївласності нацю ділянку.За такогопрокурор правильнозвернувся в інтересах Миколаївської районної військової адміністрації з негаторним позовом.

У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що «фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено. Надання земельної ділянки для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва « Перемога » суперечить як статусу відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на здійснення діяльності з такого будівництва на відповідних землях. Тому за змістом наведених вище приписів, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і органи місцевого самоврядування, і фізичні особи-відповідачі знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передання й отримання у приватну власність земельної ділянки на території Парку «Перемога» для вищевказаної мети. Отже, втручання судом у право ОСОБА_2 мирно володіти цією ділянкою відповідає закону».

З огляду на встановлені судом обставини справи, наведені норми земельного законодавства, правові висновки Верховного Суду та з урахуванням висновку щодо віднесення спірної земельної ділянки до природно-заповідного фонду, колегія суддів вважає, що Мішково-Погорілівська сільська рада не мала права розпоряджатись спірною земельною ділянкою та передавати її у приватну власність, у тому числі - відповідачу ОСОБА_1 .

Відповідно до частин 1, 2 статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

До способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки віднесено визнання недійсними (незаконним) рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України № 1952-IV від 01 липня 2004 року (далі Закон № 1952-IV) «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що була чинною на день ухвалення оскаржуваного рішення суду, у разі у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Враховуючи, що рішення Мішково-Погорілівської сільської ради від 15 жовтня 2019 року № 5 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0140, було прийнято всупереч вимогам закону, колегія суддів вважає, що позовна вимога про визнання його незаконним підлягає задоволенню, а наслідком цього буде припинення зареєстрованого на підставі оскаржуваного рішення права власності ОСОБА_1 , який є кінцевим набувачем спірної земельної ділянки.

В частині позовнихвимог щодо одночасногоприпинення прававласності ОСОБА_1 ,якими прокурордоповнив своївимоги,посилаючись наредакцію статті26Закону №1952-IV,яка діялана тойчас,то узв`язку ізвнесеними доцієї статтізаконодавцем змінами в редакції від 01 січня 2025 року, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для їх задоволення.

У цьому випадку, ефективним способом судового захисту є повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд першої інстанції залишив поза увагою, що, звертаючись з вказаним позовом, прокурор просив про повернення у власність держави спірної земельної ділянки, посилаючись не лише на те, що вона є земельною ділянкою лісового фонду, але й відноситься до природно-заповідного фонду, оскільки є частиною земель, які входять до лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове». За такого звернення прокурора саме з негаторним позовом у даному спорі є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави, який слід задовольнити.

Надаючи оцінку належності втручання у приватну власність ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку апеляційний суд зауважує наступне.

Надання земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове» суперечить як статусу відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на здійснення діяльності з такого будівництва на відповідних землях. Тому за змістом наведених вище приписів, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і орган місцевого самоврядування, і фізична особа-відповідач знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передання й отримання у приватну власність земельної ділянки на території лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове» для вищевказаної мети. Отже, втручання судом у право ОСОБА_1 мирно володіти цією ділянкою відповідає закону і не складає для нього надмірний тягар з огляду на безкоштовне отримання ним у власність спірної земельної ділянки.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла до переконання, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні вимог з підстав обрання прокурором неналежного спосібну захисту прав власності держави на спірну земельну ділянку, що входить до земель лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове».

При розгляді справи, що переглядається, суд першої інстанції не врахував повною мірою змісту заявлених прокурором позовних вимог та обставин справи, які слугували підставою для звернення до суду з позовом після встановлення в судовому порядку факту незаконності набуття права приватної власності на спірну земельну ділянку, що віднесена до природно-заповідної території України.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції з огляду на приписи пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 133 ЦПК України).

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В силу підпункту 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI за подання апеляційної скарги сплачується судовий збір у розмірі 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом прокурор сплатив судовий збір у розмірі 5 144.06 грн, з яких: 2 270 грн за вимогу немайнового характеру, яка заявлена до Мішково-Погорілівської сільської ради, та 2874.06 грн за вимогу майнового характеру заявлену до ОСОБА_1 .

Звернувшись із апеляційною скаргою через підсистему «Електронний суд» прокуратура повинна була сплатити судовий збір у розмірі 6172.87 грн (5 144.06 грн х 150% х 0.8 = 6172.87 грн).

За результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу та позов прокурора задоволені в повному обсязі.

За такого з відповідачів слід стягнути на користь прокурора з Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївської області 4 994 грн та з ОСОБА_1 6322.93 грн.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Жовтневого (нині - Вітовського) районного суду Миколаївської області від 28 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах Миколаївської районної військової адміністрації, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення з припиненням права власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки задовольнити частково.

Визнати незаконним рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області № 5 від 15 жовтня 2019 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0104, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Повернути у власність держави в особі Миколаївської районної військової адміністрації земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0104, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

В позові керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах Миколаївської районної військової адміністрації до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку відмовити.

Стягнути з Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури 4 994 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури 6 322 грн 93 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 28 травня 2025 року.