Постанова від 28.05.2025 по справі 490/9625/24

28.05.25

22-ц/812/1015/25

Єдиний унікальний номер судової справи: 490/9625/24

Номер провадження: 22-ц/812/1015/25 Суддя-доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2025 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», подану в його інтересах адвокатом Шиліним Володимиром Анатолійовичем

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2025 року, ухваленого під головуванням судді - Чаричанського П.О. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», Товариства з обмеженою відповідальністю «Трилайт», ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», Товариства з обмеженою відповідальністю «Трилайт», третя особа ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и л а:

На розгляді Центрального районного суду м. Миколаєва перебував обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №12023152020000453 від 01.04.2023 року відносно ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

У рамках вказаного кримінального провадження ОСОБА_3 в інтересах якої діяв адвокат Герцун В.С. подано цивільний позов до ПрАТ «СК«ВУСО», ТОВ «Трилайт», третя особа ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позов обґрунтовано тим, що вона є донькою загиблого ОСОБА_4 . В результаті ДТП, у зв`язку з втратою батька вона перенесла значний моральний біль, сильний емоційний стрес, які супроводжуються почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху, прикованості до місця проживання - квартири. Завдані моральні страждання даним злочином спричинили негативні зміни у її житті.

Посилаючись на викладене ОСОБА_3 просила суд стягнути на її користь з ПрАТ «СК «ВУСО» 80 400 грн страхової виплати за шкоду, заподіяну життю та з ТОВ «Трилайт» 200 грн розмір франшизи та 419600 грн моральної шкоди.

Крім того, ОСОБА_1 в інтересах якого діяв адвокат Герцун В.С. подано цивільний позов до ПрАТ «СК «ВУСО», ТОВ «Трилайт», ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

У позові зазначав, що він є сином загиблого ОСОБА_4 . В результаті ДТП, у зв`язку з втратою батька він переніс значний моральний біль, сильний емоційний стрес, які супроводжуються почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху, прикованості до місце проживання - квартири. Завдані моральні страждання даним злочином спричинили негативні зміни у його житті.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» на його користь 80400 грн страхової виплати за шкоду, заподіяну життю, з ТОВ «Трилайт» стягнути 2000 грн франшизи, 419600 моральної шкоди та судові витрати за надання правової допомоги, з ОСОБА_2 стягнути 500000 моральної шкоди.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1рік. На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки. На підставі ст. 76 КК України, зобов`язано ОСОБА_2 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ВУСО» - задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в рахунок відшкодування моральної шкоди - 40 200 грн.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 89 800 грн. Цивільний позов прокурора в інтересах КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» до ОСОБА_2 про стягнення витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_4 у сумі 10 970,58 грн. - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» в рахунок витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_4 10970,58 грн. У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Трилайт» - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 витрати на проведення: - судової автотехнічної експертизи № СЕ 19/115-23/4888-ІТ від 19 квітня 2023 року у сумі 956,00 грн; - судової експертизи по дослідженню технічного стану транспортних засобів № СЕ-19/115-23/4887-ІТ від 12 квітня 2023 року в сумі 1 912грн; - судової автотехнічної експертизи № 23-2112 від 03 травня 2023 року в сумі 1672,86 грн. Вирішено питання про речові докази.

Не погодившись з вироком суду ПрАТ «СК «ВУСО» подало апеляційну скаргу, в якій представник вказав, що є достатні підстави для зміни вироку в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 і не вирішено в частині цивільного позову ОСОБА_3 до страховика ПрАТ «СК «ВУСО». А тому просив суд вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2024 року змінити та ухвалити в частині новий вирок, яким стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування моральної шкоди 20 200 грн. Доповнити вирок: провадження в частині цивільного позову ОСОБА_3 до ПрАТ «СК «ВУСО» про стягнення на її користь страхового відшкодування моральної шкоди 84 200 грн закрити у зв`язку зі смертю.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «ВУСО», подану в його інтересах адвокатом Шиліним В.А. задоволено частково. Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2024 року, стосовно ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного показову - скасовано. Призначено в цій частині новий судовий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

29 жовтня 2024 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшло кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, з ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15.10.2024 року для виконання.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 жовтня 2024 року визначено головуючого суддю Чаричанського П.О.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2024року справу в частині цивільного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносно ПрАТ «СК «ВУСО» прийнято до свого провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник ПрАТ «СК «ВУСО» - адвокат Шилін В.А. надав до суду відзив на позовні заяви, згідно якого просив позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково в розмірі 20 200 грн, провадження у справі в частині вимог ОСОБА_3 до ПрАТ «СК «ВУСО» закрити з підстав п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (смерті фізичної особи, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництво). Просив розглядати справу за відсутності представника ПрАТ «СК «ВУСО» та його представника на підставі письмових доказів поданих учасниками провадження та надав заяву про розподіл судових витрат в якій просив за наслідками розгляду справи зробити розподіл судових витрат правничої допомоги у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ВУСО», ТОВ «Трилайт», ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_1 20 200 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 до Прат «СК «ВУСО», ТОВ «Трилайт», третя особа ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - закрито.

У задоволенні заяви ПрАТ «СКВУСО» про розподіл судових витрат на професійну правничу(правову)допомоги урозмірі 10000грн - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови розподілу судових витрат на професійну (правничу) допомогу, ПрАТ «СК «ВУСО» в інтересах якого діє адвокат Шилін В.А. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове про розподіл витрат правничої допомоги ПрАТ «СК «ВУСО» - 10000грн пропорційно розміру задоволених вимог.

В апеляційній скарзі представник ПрАТ «СК «ВУСО» - адвокат Шилін В.А., посилався на незаконність рішення суду, ухвалене з порушенням процесуальних норм, неправильним застосуванням матеріального законодавства і без врахування висновків Верховного Суду. Вказує на те, що розгляд справи відбувався виключно за приписами ЦПК України відповідно до ухвали Миколаївського апеляційного суду, а відтак розподілсудових витрат за наслідками справи це обов`язок суду, передбачений ст. ст.137-141 ЦПК України

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).

Згідно ст.5ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні заяви ПрАТ «СК«ВУСО» про розподіл судових витрат на професійну правничу (правову) суд першої інстанції виходив з того, що обвинувачений ОСОБА_2 не є позивачем відносно ПрАТ «СК «ВУСО». Крім того, витрати,пов`язані зоплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження (ч.2 ст. 120 КПК України). До того ж, відповідно до ч.1, ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Потерпілі особи в рамках кримінального провадження не можуть нести тягар відшкодування витрат, тим паче позов про стягнення моральної шкоди задоволено, хоча ічастково, проте вимоги Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемнихтранспортнихзасобів» були порушенні обвинуваченим (винним у ДТП). Крім того, представником ПрАТ «СК «ВУСО» в заяві про стягнення витрат на правничу допомогу не зазначено з кого саме товариство бажає стягнути правову допомогу.

З таким висновком суду погодитися неможливо з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року скасовано вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 22квітня 2024 року стосовно ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову та призначено в цій частині нового судового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2024року справу в частині цивільного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносно ПрАТ «СК «ВУСО» прийнято до свого провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

За результатами розгляду, рішенням Центрального районного суду від 28 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ВУСО», ТОВ «Трилайт», ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_1 20200грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 до ПрАТ «СК «ВУСО», ТОВ «Трилайт», третя особа ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - закрито.

У задоволенні заяви ПрАТ «СК«ВУСО» про розподіл судових витрат на професійну правничу(правову)допомоги урозмірі 10000грн - відмовлено.

Отже, наведе свідчить про те, що розгляд справи за вказаними позовами відбувався в порядку цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).

Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикції та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є:, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність та відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (стаття 19 ЦПК України).

У правах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч.1 ст.42 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, що вирішенні питання про розподіл судових витрат у даній справі регулюються положеннями КПК України, а не ЦПК України.

Що стосується розміру витрат на професійну правничу допомогу то колегія суддів виходить з наступного.

Частина першастатті 133 ЦПК Українипередбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першоїстатті 58 ЦПК Українисторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина першастатті 60 ЦПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно доЗакону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертійстатті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 частини першої статті1, частин третьої та п`ятої статті27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечитиКонституції Українита законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно достатті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/14704/19-ц (провадження № 61-15221св20).

Згідно положень частини першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподіл судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (надання послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Звертаючись до суду із заявою про розподіл судових витрат на правничу допомогу представник ТОВ «СК «ВУСО» на підтвердження вказаних витрат надав суду: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС №8802/10 від 13 березня 2020 року, ордер №1737841 від 31 жовтня 2024 року, договір про надання правової допомоги, укладений 12 червня 202 року між адвокатом Шиліним В.А. та ПрАТ «СК «ВУСО» за яким адвокат бере на себе зобов`язання здійснити представництво та надати інші види правової допомоги у судових справах з позовами фізичних, юридичних осіб, органів державної влади, місцевого самоврядування та будь-яких інших учасників (суб`єктів) правовідносин до клієнта; а також за позовами Клієнта до фізичних, юридичних осіб, органів державної влади, місцевого самоврядування за будь-яких інших осіб; а також у досудових справах, пов`язаних із врегулювання страхових випадків.

Згідно п.8 Договору про надання правової допомоги від 12 червня 2020 року гонорар адвоката за цим договором визначається у додаткових угодах до Договору.

Згідно, наданого Додатку №1 до Договору від 12 червня 2020 року про надання правової допомоги від 31 жовтня 2024 року, розмір фіксованого гонорару в сумі 10000 грн за надання правничої допомоги, представлення інтересів Клієнта в Центральному районному суді м. Миколаєва у справі №490/9625/24 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ВУСО» про стягнення страхового відшкодування. Оплата гонорару за надання правничої допомоги не пізніше 30 днів після набрання законної сили рішення суду першої інстанції.

Так, в матеріалах справи міститься Акт приймання - надання послуг від 03 грудня 2024 року за договором від 12 червня 2020 року та Додатком №1 від 31 жовтня 2024 року.

Відповідно до вказаного Акту приймання наданих послуг були надані послуги з правничої допомоги за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ВУСО», а саме: ознайомлення з наявними документами Замовника, підстави позовної заяви її обґрунтованості; вивчення актуальної судової практики з цих питань та визначення правової позиції, збір письмових доказів; складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновлення в разу порушення, супровідні заходи розгляду справи у суді. Вартість послуг професійної правничої допомоги становить 10000 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41Конвенціїпрозахистправлюдиниіосновоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі № 910/7032/17.

Схожа позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 910/13060/21, у якій вказано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання сторін від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів юридичних осіб.

Відтак, питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенціїпрозахистправлюдиниіосновоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у частині четвертій статті 137ЦПКУкраїни так і у частинах третій - п`ятій статті 141 ЦПК України.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 141ЦПКУкраїни під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, здійснивши правовий аналіз норм статей 137, 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137ЦПКУкраїни (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п`ятою, дев`ятою статті 141ЦПКУкраїни (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини другої статті 141 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21та постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах третій - п`ятій статті 141 ЦПК України.

При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

До подібного правового висновку дійшов й Верховний Суд у постанові від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21.

Клопотань щодо неспівмірності та про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката матеріли справи не містять.

Однак, відповідно до статті 11ЦПКУкраїни суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Врахувавши вищевказане, колегія суддів вважає завищеною суму витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, яку відповідач просив стягнути з позивача згідно Акту наданих послуг, фактично лише за складання та подання відзиву на позов, зміст якого є аналогічний апеляційній скарзі на вирок суду, а також за подання заяв про відкладення розгляду справи, оскільки такий розмір є необґрунтованим.

Таким чином, виходячи з вищенаведених вимог законодавства, засад розумності і справедливості, принципу пропорційності, колегія визначає до стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «ВУСО» суму витрат на правничу допомогу 1500 грн (2000грн х 75%), відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

За таких обставин, рішення суду на підставі п.3, 4, ч.1 ст. 376 ЦПК України в частині відмови у задоволенні заяви ПрАТ «СК «ВУСО» про розподіл судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 10 000 грн підлягає скасуванню з уявленням нового рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500грн.

Керуючись ст. ст.367,374,376,381- 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», подану в його інтересах адвокатом Шиліним Володимиром Анатолійовичем - задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про розподіл судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 10 000 грн - скасувати та ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (ЄДРПОУ 31650052) витрати на професійну правничу допомогу у розмір 1 500 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбаченихст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: О.В. Локтіонова

О.О. Ямкова

Повний текст постанови складено 28 травня 2025 року.