Ухвала від 29.05.2025 по справі 357/4217/25

Справа № 357/4217/25

Провадження № 2-з/357/41/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2025 року місто Біла Церква

Суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О.В. розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову,

В С Т А Н О В И В:

25.05.2025 представник заявника, адвокат Олійник Інна Степанівна, подала вказану заяву, після відкриття провадження у справі, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», яка зареєстрована судом 26.05.2025 та передана до розгляду 27.05.2025, у якій просить вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «ТЕХНОФАРМ-УКРАЇНА», третя особа: ОСОБА_2 , Державний реєстратор Маловільшанської сільської ради Кошовий В`ячеслав Петрович, про визнання права оренди припиненим, визнання відсутнім права оренди, припинення державної реєстрації іншого речового права (права оренди), шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером: 3220484100:03:006:0005, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1357931532204 та заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь які реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки, в тому числі набуття, зміну, припинення речових прав на нерухоме майно (права власності, користування (оренди, найму, тощо), обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження, тощо), яка є предметом спірних правовідносин.

Заяву обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернулась за позовною заявою до суду з вказаною позовною заявою, оскільки вважає, що строк дії договору оренди землі закінчився, тому орендар незаконно утримує у себе належну їй земельну ділянку. Так, її батько, ОСОБА_3 , був власником земельної ділянки площею 3,4174 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Київська область, Білоцерківський район, Озернянська сільська рада, кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005, яку успадкував від їхньої матері ОСОБА_4 посвідченої державним актом на земельну ділянку серії ЯА №258068. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Після його смерті відкрилась спадщина на вищевказану земельну ділянку. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 06.02.2024, реєстровий номер 2-75, ОСОБА_1 стала власницею 4/5 часток земельної ділянки. Відповідно до договору дарування частини земельної ділянки, який посвідчений державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 07.02.2024, реєстровий номер 2-82, ОСОБА_1 стала власницею 1/10 частки земельної ділянки. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 06.02.2024, реєстровий номер 2-77, її брат, ОСОБА_2 , став власником 1/10 частки земельної ділянки. Таким чином я та мій брат ОСОБА_2 є власниками всієї земельної ділянки. Позивачка має у власності 9/10, а ОСОБА_2 1/10 частки земельної ділянки. Їх батько, ОСОБА_3 , ще за життя уклав з ПП «Технофарм-Україна» договір оренди землі (без номера та дати укладення) на останній сторінці якого міститься запис, що договір зареєстрований у Київській обласній філії ДП «Центр ДЗК» БЦ РВ, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08 листопада 2010 року №041093602074. Відповідно до п.2 договору оренди землі «в оренду передається земельна ділянка загальною площею 6,651 га згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №258068, ЯА №258069 виданого Білоцерківською райдержадміністрацією 03 листопада 2004 року реєстраційний №443, №441». Відповідно до п.6 Договору оренди землі «договір оренди укладено на 10 (десять) років. Таким чином строк дії договору оренди закінчився 08.11.2020. Отримавши право власності на земельну ділянку 06.02.2024 в нотаріальній конторі в цей же день дізналась, що 26.03.2021 державним реєстратором Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області на земельну ділянку зареєстроване інше речове право за номером 41294858 та продовжено строк дії договору оренди землі згідно державного акта ЯА №258068 реєстраційний № 443, площею 3,4174 га, кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005 до 08.11.2030. Підставою поновлення договору оренди землі слугувала заява відповідача №22 від 01 березня 2021 року до суб`єкта державної реєстрації Маловільшанської сільської ради ОСОБА_5 про те, що у зв`язку зі смертю орендодавця ОСОБА_3 18.06.2019 ПП «Технофарм» просить поновити договір оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220484100:03:006:0006 та 3220484100:03:006:0005, загальною площею 6,651 га, між ОСОБА_3 та ПП з II «Технофарм» на той самий строк і на тих самих умовах до моменту державної реєстрації та права власності спадкоємця на земельну ділянку за рішенням суду про визнання спадщини відумерлого. Станом на дату укладення договору оренди землі від 08.11.2010 вищевказаної норми ст. 19 ЗУ «Про оренду землі», яку було доповнено частиною 7 згідно із Законом № 1533-VIII від 20.09.2016 в редакції Закону № 340-ІХ від 05.12.2019, не існувало. Згідно перехідних положень ЗУ «Про оренду землі» (в редакції на дату поновлення договору оренди землі) поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами чинними на момент їх укладення. Крім того ч.7 ст. 19 ЗУ «Про оренду землі» щодо поновлення договору не може бути застосована у даному випадку, оскільки Договір оренди землі містить умови про його поновлення та площа земельної ділянки яка передана в оренду відповідно до Договору оренди землі змінилась з 6,651 га на 3,4174 га, що є зміною істотної умови договору та виключає можливість застосування такого інституту права як поновлення договору оренди землі. Вона стала власником спірної земельної ділянки 06.02.2024 про що повідомила відповідача та зверталась до нього з чотирма заявами відповідно до яких повідомила, що бажає використовувати спірну земельну ділянку самостійно та просила про припинення права оренди, двічі про повернення земельної ділянки, про розірвання договору оренди, однак відповідач відмовляється припиняти договір оренди та незаконно користується її земельною ділянкою, у зв`язку з чим вона вимушена звернутись до суду з позовною заявою. До набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом, що подається разом з цією заявою, відповідачем можуть бути вчинені дії, спрямовані на подальше ускладнення поновлення порушеного права власності відповідача і унеможливлення виконання рішення суду у цій справі про задоволення позову. Зокрема, відповідачем на підставі ст.8-1 ЗУ «Про оренду землі» може бути відчужено право оренди іншій юридичній чи фізичній особі або земельна ділянка може бути передана в суборенду третім особам тощо без погодження орендодавця. У разі укладення нових правочинів щодо земельної ділянки у ДРРПНМ будуть проведені нові реєстраційні дії, які в силу норм ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є дійсними допоки не будуть скасовані в судовому порядку. Це унеможливить виконання рішення суду у цій справі і відповідно, поновлення порушеного права власності позивача на цю ділянку, а також зумовить необхідність звернення нею до суду з новим позовом вже щодо нових правочинів та реєстраційних дій. Позивач не має об`єктивної можливості попередити такі дії відповідача та інших осіб самостійно, оскільки відомості ДРРПНМ про подання будь-якими особами заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не є відкритими, а інформація про вчинення правочинів і проведення реєстраційних дій у ДРРПНМ відображається у відкритих даних цього реєстру лише після їх проведення. Враховуючи вищенаведені обставини, вважає, що є наявність реальної загрози настання обставин, які можуть унеможливити ефективне поновлення порушеного права позивача, за захистом якого вона звернулася до суду, що є підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Також, зазначає, що у позивачки відсутні пропозиції зустрічного забезпечення позову. Нормативно-грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 153909,64 грн.

01.04.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

01.04.2025 судом постановлено ухвалу, якою вжито заходи забезпечення позову.

01.05.2025 судом постановлено ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, якою в порядку ст. 53 ЦПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача державного реєстратора Маловільшанської сільської ради Кошового В`ячеслава Петровича.

При вирішенні питання щодо забезпечення позову суд виходить з наступного.

Заява про забезпечення позову відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України, підстави для її повернення заявнику відсутні.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Згідно із ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, в тому числі накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Під забезпеченням позову слід розуміти обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволенню вимог позивача (заявника), вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Отже, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивачавід можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (аналогічний правовий висновок Верховного суду викладений у постанові від 16.08.2022 у справі № 640/35685/21).

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Верховного суду від 12 січня 2022 року у справі №568/525/21).

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №912/1616/18, від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, предметом вказаного позову є визнання права оренди Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «ТЕХНОФАРМ-УКРАЇНА» на земельну ділянку з кадастровим номером: 3220484100:03:006:0005 припиненим, визнання відсутнім права оренди Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «ТЕХНОФАРМ-УКРАЇНА» на земельну ділянку з кадастровим номером: 3220484100:03:006:0005 (номер запису про інше речове право 41294858) та припинення державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку з кадастровим номером: 3220484100:03:006:0005 площею 3,4174 га, проведену на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_3 та ПП «ТЕХНОФАРМ-УКРАЇНА» та заяви Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «ТЕХНОФАРМ-УКРАЇНА» №22 від 01.03.2021.

Отже, зі змісту позовних вимог вбачається, що між сторонами виник спір щодо укладеного між ОСОБА_3 та ПП «ТЕХНОФАРМ-УКРАЇНА» договору оренди земельної ділянки від 08.11.2010, який був поновлений на підставі заяви Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «ТЕХНОФАРМ-УКРАЇНА» №22 від 01.03.2021, на новий строк.

01.04.2025 судом постановлено ухвалу, якою задоволено заяву представник позивача - адвоката Олійник І.С. від 28.03.2025 та вжито заходи забезпечення вказаного позову, шляхом заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, усім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям), усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3220484100:03:006:0005 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1357931532204).

У даній заяві від 25.05.2025 представник позивачки заявляє одночасно вимоги про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером: 3220484100:03:006:0005 та шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь які реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки, в тому числі набуття, зміну, припинення речових прав на нерухоме майно (права власності, користування (оренди, найму, тощо), обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження, тощо), яка є предметом спірних правовідносин.

Однак, заявником не обґрунтовано необхідність застосування саме таких видів забезпечення позову, що зазначені у заяві, враховуючи, що один з них є тотожним, заходу забезпечення позову, який вжито судом ухвалою суду від 01.04.2025, не надано до суду доказів наявності обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, яка належить на праві спільної часткової власності позивачці та третій особі, а не відповідачу, не зазначено обставин, які підтверджують те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з урахуванням вже вжитих судом заходів забезпечення позову.

Також, не зазначено чи заходи забезпечення позову будуть співмірними із заявленими позовними вимогами, не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання, також матеріали заяви не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, зокрема, що право оренди може бути відчужено іншій юридичній чи фізичній особі або земельна ділянка може бути передана в суборенду третім особам без погодження орендодавця, в результаті чого можуть бути проведені реєстраційні дії, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Крім того, вжитий захід забезпечення позову, шляхом заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, усім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям), усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3220484100:03:006:0005 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1357931532204) є достатнім заходом для обмеження права відповідача Приватного підприємства з іноземними інвестиціями «ТЕХНОФАРМ-УКРАЇНА» на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Тому, аналізуючи обґрунтованість заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 149-153, 259, 260, 353 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , про забезпечення позову, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала складена 29.05.2025.

Суддя: О. В. Бондаренко