Ухвала

від 29.05.2025 по справі 380/12358/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ф

УХВАЛА

29 травня 2025 року

м. Київ

справа № 380/12358/24

адміністративне провадження № К/990/21135/25

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 15 лютого 2024 року: № 5745/13-01-07-09 на суму 626 037,08 грн; № 5746/13-01-07-09 на суму 186 436,56 грн; № 5747/13-01-07-09 на суму 269 561,68 грн; № 5760/13-01-07-09 від 15.02.2024 на суму 131 410,98 грн; № 5742/13-01-07-09 на суму 9 661 261,36 грн; № 5752/13-01-07-09 на суму 192 376,15 грн; № 5761/13-01-07-09 на суму 164 109,02 грн; № 5749/13-01-07-09 на суму 175 055,00 грн; № 5712/13-01-07-09 на суму 786 024,78 грн; № 5736/13-01-07-09 на суму 608 157,45 грн; № 5738/13-01-07-09 на суму 778 982,55 грн; № 5734/13-01-07-09 на суму 642 495,56 грн; № 5755/13-01-07-09 на суму 200 039,40 грн; № 5758/13-01-07-09 на суму 241 632,00 грн; №5739/13-01-07-09 на суму 398 256,34 грн та від 22 лютого 2024 року № 6499/13-01-07-09 на суму 1 686 186,38 грн; від 26 лютого 2024 року№ 6826/13-01-07-09 на суму 217 246,50 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення рішення від 15 лютого 2024 року № 5747/13-01-07-09 на суму 269 561,68 грн; №5760/13-01-07-09 на суму 131 410,98 грн; № 5742/13-01-07-09 на суму 9 661 261,36 грн; №5752/13-01-07-09 на суму 190 477,15 грн; № 5761/13-01-07-09 на суму 164 109,02 грн; № 5749/13-01-07-09 на суму 175 055,00 грн; № 5712/13-01-07-09 на суму 786 024,78 грн; № 5736/13-01-07-09 на суму 608 157,45 грн; №5738/13-01-07-09 на суму 778 982,55 грн; № 5734/13-01-07-09 на суму 642 495,56 грн; № 5755/13-01-07-09 на суму 200 039,40 грн; № 5758/13-01-07-09 на суму 240 932,92 грн; № 5739/13-01-07-09 на суму 398 256,34 грн; від 22 лютого 2024 року №6499/13-01-07-09 на суму 1 686 186,38 грн; від 26 лютого 2024 року № 6826/13-01-07-09 на суму 217 246,50 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

16 травня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2025 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

У поданій касаційній скарзі, скаржник, як підставу касаційного оскарження вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, вважає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункт 61.1 статті 61, статтю 62, статтю 71, статтю 74, статтю 83 ПК України, пунктів 1, 2, 3, 4, 7 розділу 2 Порядку функціонування Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій затверджений наказом Міністерства фінансів України від 5 серпня 2020 року №477 пункт 2 статті 3 Закону №265, пункт 2 розділу 2, пункту 3 розділу 1 Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 13 від 21 січня 2016 року без врахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 16 січня 2025 року у справі №240/24491/23, постанові від 6 лютого 2025 року у справі №120/11036/23; суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 2 статті 3 Закону №265, пункту 2 розділу 2, пункту 3 розділу 1 Положення №13 без врахування правового висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 2 лютого 2023 року №500/6845/21, однак подальше обґрунтування касаційної скарги не дає можливості встановити взаємозв`язок наведених доводів позивача до зазначеної підстави.

Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).

Скаржником не взято до уваги, що судом апеляційної інстанції враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 6 лютого 2025 року у справі №120/11036/23, від 19 лютого 2025 року у справі №280/2619/24, від 9 вересня 2024 року у справі №280/6832/23, від 18 березня 2025 року у справі №380/20009/23, від 1 квітня 2025 року у справі №440/6483/22 та не доведено помилковість їх використання.

У касаційній скарзі відсутнє обґрунтування, в чому саме, на переконання скаржника, полягає порушення норм матеріального і процесуального права судами попередніх інстанцій.

Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені пунктом першим частини четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.

Зазначивши пункт 4 частини другої статті 353 КАС України, скаржник не наводить жодних доводів, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті спірних рішень було досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи про не встановлення судами істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.

Надання неправильної оцінки наявному у матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону.

Однак, наведене скаржником обґрунтування цим вимогам не відповідає. Фактично зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди із наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстави оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Одночасно суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Блажівська