Постанова

від 28.05.2025 по справі 915/596/24

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/596/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" Одінцов Е.В.,

від Військової частини НОМЕР_1 участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2024, прийняте суддею Ковалем С.М., м. Миколаїв, повний текст складено 15.11.2024,

у справі №915/596/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт"

до відповідача: Військової частини НОМЕР_1

про скасування акту та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" звернулося з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просило скасувати акт про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022 та витребувати у відповідача на користь позивача вилучений транспортний засіб автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю примусового позбавлення позивача права власності на спірний транспортний засіб.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 28.05.2024 відкрито провадження у справі №915/596/24.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2024 у справі №915/596/24 (суддя Коваль С.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для скасування акту про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022 та наявністю законодавчого обмеження щодо можливості повернення реквізованого майна до закінчення правового режиму воєнного стану, а тому вимоги про повернення вилученого майна в умовах воєнного стану є передчасними.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2024 у справі №915/596/24 скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на наявності істотних недоліків оформлення оскаржуваного акту про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022, які зумовили протиправність процедури примусового вилучення/відчуження належного позивачеві транспортного засобу та, як наслідок, свідчать про наявність правових підстав для скасування зазначеного акту і витребування спірного автомобіля на користь його законного власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт".

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу №154/52/23/1/2455 від 08.12.2024 (вх.№4507/24Д13 від 13.12.2024), які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, Військова частина НОМЕР_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" у повному обсязі, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2024 у справі №915/596/24 залишити без змін, посилаючись на повній відповідності оскаржуваного акту про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022 вимогам законодавства та положенням чинного наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 14.04.2022 №7, який став підставою для оформлення зазнаного акту.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 19.12.2024 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2024 у справі №915/596/24 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 26.02.2025 об 11:00.

Між тим, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Таран С.В. у відпустці з 24.02.2024 по 26.02.2024 відповідно до наказу голови Південно-західного апеляційного господарського суду №57-в від 24.02.2024 судове засідання у справі №915/596/24, призначене на 26.02.2025 об 11:00, не відбулося, про що складено відповідну довідку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 вирішено призначено справу №915/596/24 до розгляду на 02.04.2025 об 11:00.

Однак, з огляду на перебування судді Поліщук Л.В. у відпустці з 31.03.2025 по 04.04.2025 відповідно до наказу голови Південно-західного апеляційного господарського суду №87-в від 28.03.2024 судове засідання у справі №915/596/24, призначене на 02.04.2025 об 11:00, не відбулося, що підтверджується відповідною довідкою.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 вирішено призначено справу №915/596/24 до розгляду на 28.04.2025 о 12:30.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у судовому засіданні у справі №915/596/24 було оголошено перерву до 10:00 год 28.05.2025.

Крім того, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №915/596/24 визнано необхідним та дозволено Військовій частині НОМЕР_1 в строк до 10.05.2025 подати до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення щодо наступних питань:

-що зумовило необхідність складення акту про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022 за наявності акту про примусове відчуження або вилучення майна від 14.04.2022?

-яким нормативно-правовим актом передбачена можливість складення акту вилучення повторно?

-чи відбулось вилучення автомобіля HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 на підставі рішення начальника Одеської обласної військової адміністрації №1/01-45/2096/2-22 від 18.03.2022 та розпорядження командира Військової частини НОМЕР_3 №7 від 14.04.2022 чи виключно на підставі розпорядження командира Військової частини НОМЕР_3 №7 від 14.04.2022?

-чи передбачало рішення начальника Одеської обласної військової адміністрації №1/01-45/2096/2-22 від 18.03.2022 директиву (наказ, вказівку) щодо вилучення автомобіля HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 ?

-чи було ознайомлено представника власника автомобіля HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 зі змістом акту про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022 та акту про примусове відчуження або вилучення майна від 14.04.2022?

-чи був розмитнений автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 ?

-чи пройшов автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 державну реєстрацію після його вилучення (за наявності проведеної реєстрації вказати реєстраційні дані, зокрема, реєстраційний номерний знак тощо)?

-за якою особою зареєстрований автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 (у разі наявності державної реєстрації даного транспортного засобу)?

-як наразі використовується автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 , зокрема, чи перебуває він у користуванні військового підрозділу Збройних Сил України?

Додаткові пояснення щодо вищенаведених питань на виконання ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі №915/596/24 від Військової частини НОМЕР_1 до суду апеляційної інстанції не надійшли.

У судовому засіданні 28.05.2025, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" підтримав апеляційну скаргу; представник Військової частини НОМЕР_1 участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи, при цьому останнім подано заяву б/н від 27.05.2025 (вх.№4507/24 від 27.05.2025) про розгляд справи за його відсутності.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" імпортувало в Україну транспортний засіб легковий автомобіль HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_2 ), що підтверджується інвойсом KOSANA-21-090020 від 24.09.2021.

14.04.2022 командиром Військової частини НОМЕР_3 було прийнято розпорядження №7 "Про примусове відчуження майна", яким відповідно до указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022; Законів України "Про правовий режим воєнного стану" №389-VІІ від 12.05.2015, "Про оборону України" №932-ХІІ від 06.12.1991, "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" №4765-VІ від 17.05.2012, для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України наказано примусово відчужити майно, яке належить на праві приватної власності юридичним особам, відповідно до переліку, вказаного у додатках №1-10 до цього розпорядження, та знаходиться на території спеціального паромного комплексу №5 Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ".

У вищенаведеному розпорядженні також визначено перелік уповноважених військового командування (законних представників) для проведення заходів з примусового відчуження майна, зазначеного у додатках №1-10 до цього розпорядження; доручено останнім здійснити такі заходи з забезпеченням проведення оцінки майна та складанням актів про примусове відчуження майна. Крім того, доручено командирам вказаних у цьому розпорядженні військових частин забезпечити постановку примусово відчуженого майна на бухгалтерський та матеріальний облік.

До переліку майна, вказаного у додатку №2 до розпорядження командира Військової частини НОМЕР_3 від 14.04.2022 №7 "Про примусове відчуження майна", під №5 включено транспортний засіб легковий автомобіль HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_2 ; власник майна Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт"; вартість 146274,50 грн).

Відповідач в особі заступника командира Військової частини НОМЕР_1 з матеріально-технічного забезпечення здійснив примусове вилучення трьох належних позивачеві легкових автомобілів HYUNDAI SONATA, у тому числі і спірного автомобіля VIN: НОМЕР_2 , про що складено відповідний акт про примусове відчуження або вилучення майна б/н від 14.04.2022, в якому зазначено про те, що відповідне вилучення відбулося згідно з рішенням начальника Одеської обласної військової адміністрації №1/01-45/2096/2-22 від 18.03.2022 та розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_3 №7 від 14.04.2022. Відомості про оцінку майна у даному акті відсутні. Зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" вказаний акт про примусове відчуження або вилучення майна не підписаний.

В подальшому відповідачем в особі заступника командира Військової частини НОМЕР_1 з матеріально-технічного забезпечення оформлено акт про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022, яким засвідчено вилучення легкового автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_2 ), власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт", на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_3 №7 від 14.04.2022. У даному акті вказано інформацію про оцінку майна. Зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" цей акт про примусове відчуження або вилучення майна також не підписаний.

З матеріалів справи також вбачається, що 21.06.2024, тобто з пропуском встановленого строку та без клопотання про його поновлення, до Господарського суду Миколаївської області надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву.

За умовами частин другої-четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, зі змісту вищенаведених положень процесуального закону вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання. Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому необхідно враховувати, що чинний Господарський процесуальний кодекс України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно для того, щоб не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи.

Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків.

Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, що направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених процесуальним законодавством часових рамках.

Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків, оскільки з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

За умовами статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Сам по собі факт подання стороною клопотання про поновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки вказане клопотання з огляду на приписи процесуального закону повинно містити обґрунтування поважності пропуску такого строку, а за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються до господарського суду на загальних підставах.

Відтак поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку учасником справи і лише сам факт звернення з відповідним клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду поновити цей строк.

Системний аналіз положень частини восьмої статті 80 та частини другої статті 232 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі подання учасниками справи доказів із пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про надання документів (доказів):

1) без клопотання про визнання причин неможливості подати такі докази відповідним учасником справи такими, що не залежали від нього; або

2) залишення такого клопотання без задоволення, суд долучає відповідні документи (докази) до матеріалів справи, проте не приймає їх до розгляду, про що постановляє відповідну ухвалу. Чинним процесуальним законом не передбачено можливості повернення судом документів (доказів), поданих із пропуском строку, встановленого судом, тому правових підстав для їх повернення відповідному учаснику справи суд не має.

З огляду на викладене, документи, додані відповідачем до відзиву на позовну заяву, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони подані нарочно через канцелярію суду Військовою частиною НОМЕР_1 лише 21.06.2024, тобто з пропуском встановленого процесуальним законом строку на подання доказів та без клопотання про поновлення такого строку.

Предметом спору у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" про скасування акту Військової частини НОМЕР_1 про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022, а також про витребування у відповідача на користь позивача вилученого транспортного засобу автомобіля HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на відсутність підстав для скасування акту про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022, а також на те, що за наявності законодавчого обмеження щодо можливості повернення реквізованого майна до закінчення правового режиму воєнного стану вимоги про повернення вилученого майна в умовах воєнного стану є передчасними.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про відмову у задоволенні позовної вимоги про витребування майна з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту восьмого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (частина друга статті 353 Цивільного кодексу України).

У зв`язку з військовою агресією Російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Вказаний указ затверджено Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України №2102-IX від 24.02.2022. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, внаслідок чого останній триває до теперішнього часу.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України "Про правовий режим воєнного стану".

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено таку загальну структуру Збройних Сил України: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об`єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану регламентований Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

Примусове відчуження майна позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").

Частинами першою, другою статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" передбачено, що примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради. У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.

Суб`єкти, що належать до військового командування та до військових адміністрацій, визначені Законом України "Про правовий режим воєнного стану", який у спірних правовідносинах застосовується в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Стаття 3 цієї редакції зазначеного Закону визначає, що військовим командуванням, якому згідно із цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Частиною другою статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Наведеним положенням кореспондують норми Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що також застосовуються у спірних правовідносинах у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, оскільки мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення, зокрема, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (стаття 1), а мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у сенсі Цивільного кодексу України та Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема: надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом.

Отже, за змістом статті 353 Цивільного кодексу України, статті 1, частини першої статті 21 зазначеного Закону мобілізацією майна слід вважати надання Збройним Силам України чи іншим військовим формуванням України під час проведення мобілізації (часткової або загальної) згідно з мобілізаційними планами майна з наступним відшкодуванням державою його вартості у разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україною.

У цих висновках суд апеляційної інстанції звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.09.2023 у справі №757/64569/16-ц (провадження №61-4120св23).

Частина перша статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", яка визначає військову адміністрацію, підстави та порядок її створення, передбачають, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Відтак законодавець відмежовує категорію "військове командування" ("військові формування" згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію") від такого тимчасового державного органу як військова адміністрація (відповідної адміністративної одиниці: населеного пункту, району, області), що створюється під час та на територіях, на яких введено воєнний стан.

При цьому відповідна військова адміністрація, у разі її утворення, зважаючи на покладені на неї та її начальника повноваження, визначені положеннями статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та визначені цим Законом особливості, виконують в період правового режиму воєнного стану повноваження відповідних районних, обласних державних адміністрацій (частина четверта статті 4 цього Закону), а також повноваження сільських, селищних, міських рад та/або їхніх виконавчих органів у разі утворення відповідних військових адміністрацій якщо ці органи не здійснюють покладених на них Конституцією та законами України повноважень, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання, або припинення їх повноважень згідно із законом (частина третя статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Однак, за змістом статей 4, 15 названого Закону жодній із наведених військових адміністрацій не надано повноважень ухвалювати рішення, видавати розпорядження, накази тощо щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.

Таким чином, обласна військова адміністрація, що утворюється в умовах правового режиму воєнного стану, не належить до військового командування у розумінні статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" або військового формування згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а тому не наділена повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, зокрема, і у місцевостях, де ведуться бойові дії.

Саме такий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду викладено в постанові від 16.02.2024 у справі №910/10009/22.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" право державної власності на майно виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Статтею 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" унормовано, що про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. В акті зазначаються:

1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення;

2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім`я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті;

3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності);

4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані;

5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).

Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів.

Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.

У разі примусового відчуження майна до акта додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.

У разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі.

У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна.

Примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику.

Оцінка майна, що підлягає примусовому відчуженню, проводиться у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність (частина перша статті 8 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").

Отже, закон вимагає: оформлення акту про примусове відчуження або вилучення майна; визначення вартості майна (експертна оцінка); видачі відповідного документа особі, у якої майно вилучається; наявності доказів використання майна для потреб держави.

У разі порушення цих вимог вилучення є незаконним.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 14.04.2022 Військова частина НОМЕР_1 здійснила примусове вилучення належного Товариству з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" легкового автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_2 ), про що складено відповідний акт про примусове відчуження або вилучення майна б/н від 14.04.2022.

Зазначений акт підписаний заступником командира Військової частини НОМЕР_1 з матеріально-технічного забезпечення, у той час як підпису представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" він не містить, тобто його було складено за відсутності останнього. У матеріалах справи також відсутні докази на підтвердження того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" ознайомилось з цим актом в порядку, визначеному статтею 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

Таким чином, вимога чинного законодавства щодо ознайомлення власника майна з актом про примусове відчуження або вилучення цього майна, складеним без його участі, відповідачем дотримана не була.

Крім того, апеляційний господарський суд вбачає, що в акті про примусове відчуження або вилучення майна б/н від 14.04.2022 відсутні відомості про проведення оцінки легкового автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_2 ). Жодного документа, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка в силу прямої вказівки закону мала бути проведена у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження, до вказану акту також не додано.

Не надано відповідачем і доказів на підтвердження того, що примусове вилучення спірного майна здійснювалось за погодженням з обласною, районною державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, а також доказів наявності обставин, передбачених статтею 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", за яких таке вилучення могло б бути проведено за рішенням військового командування без погодження з вказаними органами (зокрема, але не виключно: наказу Головнокомандувача Збройних Сил України про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій, який існував би станом на 14.04.2022, тобто на дату проведення примусового вилучення спірного майна, тощо).

В акті про примусове відчуження або вилучення майна б/н від 14.04.2022 вказано, що відповідне вилучення відбулося, зокрема, на підставі рішення начальника Одеської обласної військової адміністрації №1/01-45/2096/2-22 від 18.03.2022, між тим, як зазначалося вище, нормами чинного законодавства не надано військовим адміністраціям повноважень ухвалювати рішення щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.

Поряд з цим, рішення начальника Одеської обласної військової адміністрації №1/01-45/2096/2-22 від 18.03.2022 у матеріалах справи відсутнє, що безпідставно унеможливило ознайомлення суду зі змістом документа, покладеного відповідачем в основу вказаного акту (зокрема, чи передбачало вказане рішення директиву (наказ, вказівку) щодо вилучення автомобіля HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 ).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у цій справі було визнано необхідним та дозволено Військовій частині НОМЕР_1 в порядку частини п`ятої статті 161 Господарського процесуального кодексу України надати додаткові пояснення щодо змісту рішення начальника Одеської обласної військової адміністрації №1/01-45/2096/2-22 від 18.03.2022, між тим відповідачем зазначена ухвалу суду залишена без виконання.

Суд апеляційної інстанції вбачає, що 07.06.2022, тобто майже через 2 місяці після фактичного вилучення спірного майна, Військовою частиною НОМЕР_1 було повторно складено акт про примусове відчуження або вилучення майна, а саме: акт №240 від 07.06.2022, в якому міститься інформація про оцінку майна та виключено відомості про проведення вилучення автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_2 ) на підставі рішення начальника Одеської обласної військової адміністрації №1/01-45/2096/2-22 від 18.03.2022. Зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" цей акт про примусове відчуження або вилучення майна не підписаний, докази на підтвердження дотримання порядку ознайомлення позивача з його змістом до суду також не подано.

Колегія суддів наголошує на тому, що чинним законодавством не передбачено можливості повторного складення акту про примусове відчуження або вилучення майна, натомість, здійснюючи оформлення "про людське око" повторного акту №240 від 07.06.2022 через значний проміжок часу після фактичного вилучення спірного автомобіля, відповідач недобросовісно намагався постфактум штучно створити правову підставу для вилучення майна, яка б виправляла недоліки процедури вилучення майна, проведеної ще 14.04.2022 за інших фактичних обставин.

Отже, зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що примусове відчуження належного позивачу транспортного засобу автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_2 ) відбулося з порушенням встановленої законом процедури, а доводи відповідача про протилежне спростовуються матеріалами справи.

З огляду на предмет та підстави позову у цій справі, Південно-західний апеляційний господарський суд також враховує необхідність перевірки дотримання "трискладового тесту" правомірності втручання держави у право приватної власності.

Європейський суд з прав людини визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).

Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

У рішенні у справі "Фрессо і Руар проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначає, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.

У цьому рішенні Європейський суд з прав людини підкреслив неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

Європейський суд з прав людини вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.

Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадянам. Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного. Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.

Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції Європейського суду з прав людини, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Оцінюючи правомірність втручання держави у право власності позивача у розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції (дотримання критеріїв "трискладового тесту"), колегія суддів зазначає, що:

-ні Військовою частиною НОМЕР_3 , якою було прийнято розпорядження №7 від 14.04.2022 "Про примусове відчуження майна", ні Військовою частиною НОМЕР_1 , якою було вилучено спірне майно, не підтверджено потребу в забезпеченні матеріальними ресурсами, а саме: легковими автомобілями з невисоким кліренсом, для належного виконання визначених перед ними завдань;

-відповідачем не підтверджено використання реквізованого транспортного засобу для виконання завдань по обороні України (вимога суду апеляційної інстанції повідомити чи перебуває автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 у користуванні військового підрозділу Збройних Сил України була залишена відповідачем без реагування);

-позивачем доведено, що відчуження його транспортного засобу для потреб держави в умовах воєнного стану становило для нього надмірний тягар, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було вилучено одразу декілька належних Товариству з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" транспортних засобів;

-втручання у право власності позивача не відповідає критерію законності, оскільки відбулося з порушенням встановленої законодавством процедури, зокрема, без погодження з відповідним органом виконавчої влади.

Крім того, колегією суддів враховується, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем не подано жодного доказу на підтвердження постановлення на баланс Військової частини НОМЕР_1 та проведення державної реєстрації автомобіля HYUNDAI SONATA (VIN: НОМЕР_2 ) за державою після його вилучення. Жодних пояснень щодо цього питання відповідач, не зважаючи на отримання ухвали суду від 28.04.2025 у цій справі, не надав. Натомість лише надіслав повідомлення про розгляд справи за відсутності його представника.

Таким чином, враховуючи порушення визначеної законом процедури примусового відчуження належного позивачу спірного транспортного засобу відповідно до розпорядження Військової частини НОМЕР_3 №7 від 14.04.2022 "Про примусове відчуження майна", недоведеність перебування вказаного автомобіля на балансі відповідача, з огляду на відсутність доказів державної реєстрації спірного майна за державою, що відповідачем не заперечується, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про витребування у Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" вилученого транспортного засобу автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 .

Щодо позовної вимоги про скасування акту про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022 суд апеляційної інстанції зазначає, що сам по собі оскаржуваний акт не є рішенням військового командування, органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану та за яким здійснюється примусове відчуження чи вилучення майна; цей акт виступає документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі примусово відчуженого майна на підставу наказу, який в подальшому було скасовано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування акту про примусове відчуження або вилучення майна №240 від 07.06.2022 у зв`язку з неналежністю такого способу захисту.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту про примусове відчуження або вилучення майна викладена в постанові від 16.02.2024 у справі №910/10009/22.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2024 у справі №915/596/24 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права (прийняття до розгляду відзиву на позов, поданого з пропуском строку на його подання, та надання оцінки доказам, доданим до нього) та нез`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування майна з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволенню вказаних позову та скарги.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2024 у справі №915/596/24 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування майна скасувати, позов в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Витребувати у Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" вилучений транспортний засіб автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_2 .

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" 3122,85 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позову відмовити".

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" 4684,28 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.05.2025.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук