Постанова

від 20.05.2025 по справі 906/1154/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року Справа № 906/1154/20 (906/1547/23)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Юрчук М.І. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Верещук А.В.

за участю представників сторін:

позивача: Забаріна А. Ф. адвоката, Ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АР №1227414 від 10.03.2025

відповідача: Луценка Р. О. адвоката, Ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВХ №1056780 від 09.11.2023

третьої особи: Стельмаха Ю.М. адвоката, довіреність від 05.12.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Південь" на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 26.12.24р. суддею Макаревичем В.А. о 10:28 у м.Житомирі, повний текст складено 31.12.24р. у справі №906/1154/20 (906/1547/23)

за позовом ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Південь"

за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

про визнання недійсним договорів №10/09/2018 від 10.09.2018 та б/н від 07.05.2018, укладених між ТОВ "Бондарівське" та ТОВ "Солар Південь", у межах справи №906/1154/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

28.11.2023 на адресу суду від ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" Комлика І.С. надійшла позовна заява від 27.11.2023 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Південь" про визнання недійсними договорів №10/09/2018 від 10.09.2018, б/н від 07.05.2018 та стягнення грошових коштів у розмірі 2 596 012,20 грн у межах справи №906/1154/20.

Свою позовну заяву ліквідатор обґрунтовує тим, що за рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.08.2019 у справі №906/340/19 стягнуто кошти (5 124 578,46 грн - основний борг, 773319,95 грн - пені, 64443,33 грн - 3% річних, 192144,97 грн - інфляційних нарахувань та 126908,20 грн судового збору) на підставі невиконання СТОВ "Бондарівське" зобов`язання перед ТОВ "Суффле Агро Україна" за договором поставки №1300022026 від 01.01.2018, за яким строк оплати було встановлено: не пізніше 31 жовтня 2018 року.

У ході ліквідаційної процедури у справі №906/1154/20 ліквідатором СТОВ "Бондарівське" було отримано інформацію про рух коштів на розрахункових рахунках боржника СТОВ "Бондарівське" в банківських установах.

За результатами аналізу банківських рахунків СТОВ "Бондарівське", зокрема, рахунку № НОМЕР_1 , який було відкрито в АТ КБ Приватбанк, вбачається, що на користь ТОВ Солар Південь (р/р НОМЕР_2 , МФО 302076) від СТОВ "Бондарівське" були перераховані кошти та проведено відповідні оплати.

Позивач зазначає, що боржник і відповідач, які були пов`язаними через відповідних посадових осіб, розуміли, що не пізніше 31 жовтня 2018 року необхідно було виконати зобов`язання перед ТОВ Суффле Агро Україна на суму 5 124 578,46 гривень - основний борг; грошові кошти у сумі 2 596 012,20 грн, за рахунок яких можливо було задовольнити кредиторські вимоги, було виведено з рахунків боржника, що підтверджує недобросовісність укладення оспорюваних правочинів з метою уникнути сплати боргу перед ТОВ Суффле Агро Україна.

У зв`язку з відсутністю документів, що документально підтверджують наявність підстав для проведення вказаних транзакцій, СТОВ Бондарівське звернулось з позовом до ТОВ Солар Південь про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Позивач зазначив, що під час розгляду справи №906/1154/20 (906/1168/22) в суді апеляційної інстанції представник ТОВ Солар Південь повідомив апеляційний суд про те, що Договір №10/09/2018 від 10.09.2018 та Договір б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг у ТОВ Солар Південь у письмовій формі відсутні. Натомість на підтвердження факту існування договірних відносин з поставки товару та надання послуг ТОВ Солар Південь надав копії видаткових накладних, довіреності та актів здачі - приймання робіт (надання послуг).

На підставі викладеного позивач просить визнати недійсним Договір №10/09/2018 від 10.09.2018, між СТОВ Бондарівське та ТОВ Солар Південь, який укладений у формі видаткової накладної №1 від 10.09.2018 та видаткової накладної №2 від 10.09.2018, а також визнати недійсним Договір б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг між СТОВ Бондарівське та ТОВ Солар Південь, який був укладений у формі актів надання послуг №205 від 16.08.2018, №405 від 17.05.2018, №605 від 18.05.2018, №805 від 21.05.2018, №1005 від 22.05.2018, №1205 від 23.05.2018, №1305 від 24.05.2018, №1805 від 29.05.2018, №1705 від 28.08.2018, №1505 від 22.05.2018.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.12.2024 у справі №906/1154/20 (906/1547/23) позов задоволено. Визнано недійсним Договір №10/09/2018 від 10.09.2018 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь", який був укладений у формі видаткової накладної №1 від 10.09.2018 та видаткової накладної №2 від 10.09.2018. Визнано недійсним Договір б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь", який був укладений у формі актів надання послуг №205 від 16.08.2018, №405 від 17.05.2018, №605 від 18.05.2018, №805 від 21.05.2018, №1005 від 22.05.2018, №1205 від 23.05.2018, №1305 від 24.05.2018, №1805 від 29.05.2018, №1705 від 28.08.2018, №1505 від 22.05.2018. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Солар Південь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бондарівське - 10 736 грн судового збору.

Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 26.12.2024 по справі № 906/1154/20 (906/1547/23) повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" повністю. Здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Стягнути з ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Південь" сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу адвоката, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

ТОВ "Солар Південь" не погоджується із рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.12.2024 року по справі № 906/1154/20 (906/1547/23), оскільки вважає зазначене рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. А тому, існують підстави для того, щоб оскаржуване рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" повністю.

Крім того, надає додаткові пояснення у яких наводить наступні доводи щодо незаконності рішення суду першої інстанції.

Вважає, що обставини щодо укладення договорів у формі актів надання послуг та видаткової накладної є недоведеними.

Вказує, що якби договори укладалися у формі актів надання послуг та видаткової накладної, то їхні номери та дати мали бути ідентичними (співпадати). Натомість, видаткова накладна та акти надання послуг мають свої номери та дати, які відрізняються від номерів та дат договорів. При цьому, у призначеннях платежів вказувалися саме номери і дати договорів. Тому, матеріали справ вказують на те, що договори існують (укладені) як окремі документи із своїми датами та номерами.

В даному контексті, звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що представники сторін у даному спорі не були учасниками спірних правовідносин. Так, позивача представляє ліквідатор, а відповідача керівник призначений вже після спірних відносин.

Зазначає, що нинішній керівник ( ОСОБА_1 ) не отримував від попереднього керівника всі архівні документи (у т.ч. документи за 2018 рік), оскільки первинна бухгалтерська документація (до внесення змін до ПК України у квітні цього року) повинна була зберігатися протягом 3-х років.

Вважає, що за таких обставин, жодна із сторін не може стверджувати, що договори укладалися у формі актів надання послуг та видаткової накладної. Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що договори існують як окремі документи, мають свої окремі номери та дати.

Таким чином, на думку скаржника, наявна недоведеність обставин щодо укладення договорів у формі актів надання послуг та видаткової накладної, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Отже, матеріали справи вказують на те, що договори укладені як окремі документи із своїми датами, номерами та умовами.

Зауважує, що для того, щоб визначити чи підлягають вказані договори визнанню недійсними необхідно з`ясувати умови таких договорів. Проте, суд першої інстанції не з`ясував умови спірних договорів та визнав їх недійсними.

Вказує, що суд першої інстанції не досліджував податкову звітність з ПДВ СТОВ «Бондарівське» за вересень 2018 року зокрема та питання реєстрації податкових накладних загалом. В матеріалах справи наявна податкова декларація з ПДВ ТОВ «Солар Південь» за вересень 2018 року з додатками, а також з квитанцією про подання до контролюючих органів.

Тому, висновки суду першої інстанції про те, що відповідач не зареєстрував податкову накладну на поставку жита не відповідають обставинам справи.

Зауважує, що сільськогосподарську продукцію - жито не виявлено під час інвентаризації ліквідатором у справі про банкрутство, оскільки її було або посіяно або реалізовано. Тому, інвентаризаційні описи та інвентаризаційні акти не можуть бути належними доказами того, що жито не купувалося. Натомість, суд першої інстанції не досліджував податкову та фінансову звітність, а також банківські виписки СТОВ «Бондарівське» з метою перевірки чи була здійснена реалізація жита після його придбання або посів жита.

Стосовно договору б/н від 07.05.2018 відповідач надав суду ряд документів, які підтверджують наявність у нього на той момент працівників та техніки для виконання робіт, однак як він вважає, висновки суду першої інстанції щодо договору б/н від 07.05.2018 не відповідають обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить її задоволити.

Представники позивача та третьої особи заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві. Просять оскаржене рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" (Житомирська область, Коростенський район, с. Бондарівка).

Ухвалою суду від 10.11.2020, серед іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" (11562, Житомирська обл., Коростенський район, с. Бондарівка, вул. Миру, будинок 50-А, код 03743486); введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Комлика І.С.

Постановою суду від 07.09.2021, зокрема, визнано банкрутом Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" (11562, Житомирська обл., Коростенський район, с. Бондарівка, вул. Миру, будинок 50-А, код: 03743486); відкрито ліквідаційну процедуру Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" (Житомирська обл., Коростенський район, с. Бондарівка) строком на 12 місяців по 07.09.2022 включно; призначено ліквідатором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" (Житомирська обл., Коростенський район, с.Бондарівка) арбітражного керуючого Комлика Іллю Сергійовича.

28.11.2023 на адресу суду від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" надійшла позовна заява від 27.11.2023 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Південь" про визнання недійсними договорів №10/09/2018 від 10.09.2018, б/н від 07.05.2018 та стягнення грошових коштів у розмірі 2 596 012,20 грн у межах справи №906/1154/20.

Згідно заяви про уточнення позовних вимог №02-32/301 від 11.12.2023 (т.1 а.с. 81 - 91) позивач просить визнати недійсним Договір №10/09/2018 від 10.09.2018 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь", який був укладений у формі видаткової накладної №1 від 10.09.2018 року та видаткової накладної №2 від 10.09.2018 та визнати недійсним Договір б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь", який був укладений у формі актів надання послуг №205 від 16.08.2018, №405 від 17.05.2018, №605 від 18.05.2018, №805 від 21.05.2018, №1005 від 22.05.2018, №1205 від 23.05.2018, №1305 від 24.05.2018, №1805 від 29.05.2018, №1705 від 28.08.2018, №1505 від 22.05.2018.

Ухвалою суду від 15.12.2023, зокрема, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (Хмельницька область, с. Крупець, вул. Богдана Хмельницького, буд. 43).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, ухвалою суду від 08.02.2024 судом задоволено клопотання №02-32/2976 від 27.11.2023 представника позивача СТОВ "Бондарівське" Забаріна А.Ф. (з урахуванням клопотання б/н від 23.01.2024 про уточнення поданого клопотання №02-32/2976 від 27.11.2023 позивача СТОВ "Бондарівське") про витребування доказів та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Південь" (21009, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Київська, будинок 14, офіс 411; код ЄДРПОУ 41891722) наступні документи:

- оригінал договору №10/09/2018 від 10.09.2018, укладеного між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь, а також оригінали видаткових накладних № 1 від 10.09.2018, №2 від 10.09.2018 року;

- оригінал договору б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг, укладеного між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь", а також оригінали актів надання послуг № 205 від 16.08.2018, № 405 від 17.05.2018, № 605 від 18.05.2018, № 805 від 21.05.2018, № 1005 від 22.05.2018, № 1205 від 23.05.2018, № 1305 від 24.05.2018, № 1805 від 29.05.2018, № 1705 від 28.08.2018, № 1505 від 22.05.2018;

- правовстановлюючі та інші документи (зокрема, Договори купівлі-продажу, оренди, лізингу, технічні паспорти на сільськогосподарську техніку тощо), що підтверджують наявність у ТОВ "Солар Південь" у період з 26.01.2018 (дата державної реєстрації юридичної особи) по 28.08.2018 (дата складання акту наданих послуг № 1705, який є останнім за датою актом, складеним в межах Договору б/н від 07.05.2018) права власності чи користування сільськогосподарською технікою, яка використовувалася для надання СТОВ "Бондарівське" сільськогосподарських послуг (зокрема, з дискування, обприскування, підживлення, коткування ґрунту) згідно Договору б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг, укладеного між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь";

- завірені належним чином документи (копії наказів про прийняття на роботу, податкова звітність щодо найманих працівників (форма № 1ДФ), цивільно-правові договори щодо залучення працівників), що підтверджують наявність у ТОВ "Солар Південь" у період з 26.01.2018 (дата державної реєстрації юридичної особи) по 28.08.2018 (дата складання акту наданих послуг № 1705, який є останнім за датою актом, складеним в межах Договору б/н від 07.05.2018) найманих або залучених працівників, які безпосередньо залучалися до надання СТОВ "Бондарівське" сільськогосподарських послуг на виконання Договору б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг, укладеного між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь";

- завірені належним чином копії товарно-транспортних накладних, складених ТОВ "Солар Південь" у період з 26.01.2018 (дата державної реєстрації юридичної особи) по 10.09.2018 (дата складання видаткової накладної № 2 від 10.09.2018) за результатом перевезення (доставки) СТОВ "Бондарівське" жита згідно Договору № 10/09/2018 від 10.09.2018 надання с/г послуг, укладеного між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь";

- завірені належним чином копії документів, які підтверджують вирощування або придбання ТОВ "Солар Південь" у період з 26.01.2018 по 10.09.2018 жита, яке в подальшому було відчужено на користь СТОВ "Бондарівське", а також копії документів, що підтверджують визначення якості такого жита;

- завірену належним чином копію свідоцтва про вміст пестицидів, токсичних елементів, мікотоксинів та радіонуклідів на партію жита за 2018 рік, яку була відчужено ТОВ "Солар Південь" на користь СТОВ "Бондарівське" згідно Договору № 10/09/2018 від 10.09.2018 надання с/г послуг, укладеного між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь".

На виконання вимог ухвали суду від 08.02.2024, представником відповідача 01.04.2024, на електронну пошту суду, через систему "Електронний суд", подана заява №б/н від 01.04.2024 про виконання ухвали суду. У заяві представник зазначає, що останні декілька років у ТОВ "Солар Південь" змінилося декілька керівників. Нинішній директор ОСОБА_1 перебуває на посаді з квітня 2021 року. Після свого призначення, нинішній керівник ( ОСОБА_1 ) не отримував від попереднього керівника всі архівні документи (у т.ч. документи за 2018 рік), оскільки первинна бухгалтерська документація повинна була зберігатися протягом 3-х років.

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.12.2024 у справі №906/1154/20 (906/1547/23) позов задоволено. Визнано недійсним Договір №10/09/2018 від 10.09.2018 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь", який був укладений у формі видаткової накладної №1 від 10.09.2018 та видаткової накладної №2 від 10.09.2018. Визнано недійсним Договір б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Південь", який був укладений у формі актів надання послуг №205 від 16.08.2018, №405 від 17.05.2018, №605 від 18.05.2018, №805 від 21.05.2018, №1005 від 22.05.2018, №1205 від 23.05.2018, №1305 від 24.05.2018, №1805 від 29.05.2018, №1705 від 28.08.2018, №1505 від 22.05.2018. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Солар Південь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бондарівське - 10 736 грн судового збору.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.

Отже, Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Разом з тим, провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20 (918/445/22).

Отже, як зазначалося вище, від ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" Комлика І.С. надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Південь", у якій згідно заяви про уточнення позовних вимог №02-32/301 від 11.12.2023 просить визнати недійсним Договір №10/09/2018 від 10.09.2018, між СТОВ Бондарівське та ТОВ Солар Південь, який укладений у формі видаткової накладної №1 від 10.09.2018 та видаткової накладної №2 від 10.09.2018, а також визнати недійсним Договір б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг між СТОВ Бондарівське та ТОВ Солар Південь, який був укладений у формі актів надання послуг №205 від 16.08.2018, №405 від 17.05.2018, №605 від 18.05.2018, №805 від 21.05.2018, №1005 від 22.05.2018, №1205 від 23.05.2018, №1305 від 24.05.2018, №1805 від 29.05.2018, №1705 від 28.08.2018, №1505 від 22.05.2018.

Колегія суддів враховує, що частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).

Як зазначалося вище, розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Одним із способів захисту порушених справ у межах справи про банкрутство є визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який закріплено у статті 42 КУзПБ, і який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Згідно з частиною першою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

На відміну від Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (стаття 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а встановлює спеціальні правила та врегульовує процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальновстановлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.

Разом з тим, при вирішенні даного спору про визнання недійсною додаткової угоди, колегія суддів вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19). У вказаній справі судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків:

- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку;

- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;

- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;

- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17);

- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може;

- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора;

- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Отже, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, тому такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ, з урахуванням пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.

Звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника можливе як на підставі загальних засад цивільного законодавства (в силу недопустимості зловживання правом) так і на підставі спеціальної норми, передбаченої КУзПБ. Зазначені способи є належними способами захисту, які, з урахуванням обставин справи, гарантують практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас, формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Крім того, суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Укладення фраудаторних договорів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Вчинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Разом з тим, слід вказати, що однією з підстав позову, визначених ст. 42 КУзПБ, позивач, зокрема, вказував на пов`язаність боржника та відповідача.

Колегія суддів зауважує, що поняття та визначення заінтересованих осіб стосовно боржника закріплено у статті 1 КУзПБ.

У відповідності до положень частини 6 статті 1 КУзПБ до заінтересованих осіб стосовно боржника відносить юридичну особу, створену за участю боржника, юридичну особу, що здійснює контроль над боржником, юридичну або фізичну особу, контроль над якою здійснює боржник, юридичну особу, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власників (учасників, акціонерів) боржника, керівника боржника, осіб, які входять до складу органів управління боржника, головного бухгалтера (бухгалтера) боржника, у тому числі звільнених з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також осіб, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інших осіб, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Колегія суддів зазначає, що в ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства не надано вичерпний перелік заінтересованих осіб стосовно боржника та виділено таку категорію заінтересованих осіб як - інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими, що на думку колегії судів також підпадає під регулювання спірних правовідносини.

Разом з тим, відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Колегія суддів вважає за необхідне звернутися до висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 906/43/22 (906/458/22) у подібних правовідносинах, відповідно до яких, наявне у законодавстві тлумачення понять "заінтересовані особи" та "пов`язані особи" свідчить про те, що правочини укладено із заінтересованою особою можуть впливати як на встановлення/усунення обмежень щодо вчинення значних правочинів, так і щодо укладення правочинів, які порушують права та законні інтереси інших кредиторів боржника. Тобто коли спірні правочини укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, це є однією з підстав для визнання договорів недійсними на підставі частини другої статті 42 КУзПБ.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Тоді як ч. 2 ст. 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

Водночас, на думку колегії суддів, така підстава визнання правочину недійсним, як вчинення правочинів із заінтересованими особами має відбуватись з урахуванням конкретних обставин даної справи, із урахуванням специфіки справи, з аналізу наявності реального доведення позивачем, що оспорюваний правочин/правочини укладено на шкоду інтересам боржника або його кредиторам.

Отже, відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГКУ допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Як убачається із матеріалів справи, щодо підстави наявності договірних відносин з поставки товару та надання послуг між СТОВ Бондарівське та ТОВ Солар Південь, до матеріалів справи долучені:

1) копія видаткової накладної №1 від 10.09.2018 на поставку 100 тонн жита 2018 року на суму 335 000,00 гривень та копія видаткової накладної №2 від 10.09.2018 року на поставку 253,5 тонн жита 2018 року на суму 849 225,00 гривень, а також довіреність №5 від 10.09.2018 на отримання Коваль В.В. 100 тонн жита 2018 року (а.с. 35-36, т.1).

Всього поставлено 353,5 тонн вартістю 1 184 225,00 гривень.

Боржник оплатив ТОВ Солар Південь 705 000,00 гривень.

Заборгованість становить 479 225,00 гривень.

2) акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №205 від 16.08.2018, № 405 від 17.05.2018, № 605 від 18.05.2018, № 805 від 21.05.2018, № 1005 від 22.05.2018, № 1205 від 23.05.2018, № 1305 від 24.05.2018, № 1805 від 29.05.2018, № 1705 від 28.08.2018, № 1505 від 22.05.2018 (а.с. 30-34, т.1).

У судовому засіданні 12.12.2024 судом першої інстанції було оглянуто матеріали справи №906/1154/20 про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Бондарівське та встановлено, що боржником було здійснено оплату (перерахунок коштів) на рахунки відповідача ТОВ Солар Південь:

28.08.2018 - 100 000,00 грн - оплата згідно дог. б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг;

11.09.2018 - 100 000,00 грн - оплата згідно дог. б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг;

12.09.2018 - 850 000,00 грн - оплата згідно дог. б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг;

17.09.2018 - 225 000,00 грн - оплата згідно дог. б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг;

17.09.2018 - 60 000,00 грн - оплата згідно дог. б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг;

20.09.2018 - 71 000,00 грн - оплата згідно дог. б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг;

27.09.2018 - 420 012,20 грн - оплата згідно дог. б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг;

12.10.2018 - 65 000,00 грн - оплата згідно дог. б/н від 07.05.2018 надання с/г послуг;

12.10.2018 - 205 000,00 грн оплата згідно дог. куп.- прод. №10/09/2018 від 10.09.2018 за жито;

17.10.2018 - 300 000,00 грн - оплата згідно дог. куп.- прод. №10/09/2018 від 10.09.2018 за жито;

25.10.2018 - 200 000,00 грн - оплата згідно дог. куп.-прод. №10/09/2018 від 10.09.2018 за жито.

Боржник СТОВ Бондарівське під час оплати коштів на користь відповідача ТОВ Солар Південь у призначенні платежу посилався на Договір купівлі - продажу №10/09/2018 від 10.09.2018 та Договір б/ н від 07.05.2018 надання с/г послуг.

Отже, з огляду на відсутність письмових текстів зазначених договорів, сторони шляхом складання видаткових накладних та актів надання послуг уклали два вищевказаних письмових правочини (купівлі - продажу та надання послуг).

При цьому доводи скаржника про те, що вказані вище договори існують (укладені) як окремі документи не підтверджені жодними документами.

Разом з тим, ухвалою суду від 08.02.2024 судом було витребувано від апелянта оригінали договорів поставки жита та надання послуг. Апелянт не надав суду витребуваних договорів. У відповіді на вказану ухвалу апелянт повідомив, що витребувані договори у нього відсутні. Натомість надано видаткові накладні так акти як доказ поставки та надання послуг.

Таким чином, з огляду на те, що апелянт не надав суду витребуваних договорів, посилання апелянта на те, що договори існують як окремі документи є безпідставним.

Щодо договору №10/09/2018 від 10.09.2018 слід зазначити, що в матеріалах справи відсутній договір у письмовій формі, а до матеріалів справи долучені видаткові накладні №1 від 10.09.2018 та №2 від 10.09.2018 (а.с. 35-36, т. 1).

У даних видаткових накладних зазначено, що зерно жита отримано представником СТОВ Бондарівське Коваль В.В. за довіреністю №5 від 10.09.2018 у загальній кількості 353,5 тонн (а.с. 35, т.1).

Видаткова накладна є первинним бухгалтерським документом в розумінні статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. При цьому, стаття 1 вказаного ж Закону дає наступне визначення поняття господарської операції - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Суд дійшов висновку, що з наданих доказів не вбачається, що вказані умови договору були погоджені сторонами.

Статтею 201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 2,3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1307 від 31.12.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 року за №137/28267 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Усі податкові накладні, у тому числі накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 9-15 та 19 цього Порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та за формою, чинною на день такої реєстрації.

Дослідивши матеріали справи та надані до справи докази, слід зауважити, що відповідач не зареєстрував податкову накладну на поставку жита, а боржник відповідно не отримував податкового кредиту, що може свідчити про безтоварність правочину.

Разом з тим, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не досліджував податкову звітність позивача за вересень 2018 та питання податкових накладних загалом не беруться судовою колегією до уваги, оскільки, як убачається із матеріалів справи судом першої інстанції під час розгляду даної справи було витребувано від податкового органу інформацію про реєстрацію або відмову у реєстрації податкових накладних.

У відповідь ГУ ДПС у Вінницькій області надано суду рішення про відмову в реєстрації податкових накладних по операціях з надання послуг. Вказане підтверджується листом ГУ ДПС у Вінницькій області від 04.03.2024 (а.с. 35-47, т.2) з доданими до нього рішеннями про відмову в реєстрації податкових накладних складених між позивачем та відповідачем за період складання 18.05.2018, 17.05.2018, 29.05.2018, 28.05.2018, 24.05.2018, 25.05.2018, 23.05.2018, 22.05.2018, 16.05.2018, 21.052018, дата рішення про реєстрацію вказаних податкових накладних 12 вересня 2018 року.

Як встановлено місцевим судом при дослідженні матеріалів справи №906/1154/20 про банкрутство СТОВ Бондарівське, ліквідатором проведено інвентаризацію майна. За результатами інвентаризації складено інвентаризаційні описи та інвентаризаційні акти (а.с. 118-141, т.9 справи №906/1154/20).

Під час інвентаризації ліквідатором СТОВ Бондарівське не було виявлено, придбаного у відповідача жита, що свідчить про його відсутність у боржника.

Слід зазначити, що у наданих у якості доказів видаткових накладних не зазначено коду ЄДРПОУ покупця, що не дає можливості ідентифікувати особу, яка приймає участь у господарській операції. Зокрема, в реєстрі юридичних осіб з назвою СТОВ Бондарівське зареєстрований і СТОВ Бондарівське з іншим кодом ЄДРПОУ: 02138464, дата реєстрації 2000 рік, що є різними юридичними особами з позивачем СТОВ Бондарівське з кодом ЄДРПОУ: 03743486. Суд зазначає, що з огляду на відсутність доданої в якості доказу довіреності на отримання товару, вказана видаткова накладна не може беззаперечно свідчити, що була складена для поставки товару боржнику СТОВ Бондарівське з кодом ЄДРПОУ: 03743486, а не іншій юридичній особі - СТОВ Бондарівське з кодом 02138464 (а.с.36-37, т.1).

Колегія суддів зазначає, що як убачається із матеріалів справи, на доданих позивачем до справи у якості доказів видаткових накладних, та актах здачі приймання робіт (надання послуг) як і на довіреності №5 відсутня печатка СТОВ Бондарівське (а.с.35, т.1). Разом з тим, як убачається із доданих відповідачем до відзиву видаткових накладних, та актах здачі приймання робіт (надання послуг) наявна печатка відповідача СТОВ Бондарівське з кодом ЄДРПОУ: 03743486. (а.с. 15-33, т. 2) Однак вказаний факт наявності печатки відповідача на видаткових накладних, та актах здачі - приймання робіт (надання послуг) не є належним доказом дійсності правочинів та спростування твердження позивача щодо фраудаторності вказаних правочинів.

Крім того, слід вказати, що основним видом діяльності боржника є КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Відтак, посадовим особам СТОВ Бондарівське мали бути відомі вимоги до якісних характеристик предмету купівлі-продажу - жита відповідно до стандарту ДСТУ-4522:2006 Жито. Технічні умови (надалі - ДСТУ), зокрема, п.41., який поділяє жито на 4 різні класи жита.

Предметом поставки за спірним договором визначено: "жито урожаю 2018 року". При цьому відсутні зазначені якісні характеристики предмету купівлі-продажу жита урожаю 2018 року та будь - які посилання у наданих до справи накладних на встановлені чинні державні стандарти, які б давали змогу ідентифікувати предмет поставки та його відповідність.

Стандарт ДСТУ-4522:2006 Жито. Технічні умови (надалі- ДСТУ) п.41. містить 4 різні класи жита.

П.4.2 ДСТУ передбачає, що зерно жита, залежно від його якості, рекомендують використовувати: 1; 2; 3-го класів - для переробляння на борошно та інші продовольчі потреби, 4-го класу - для кормових потреб.

При цьому на якість зерна (та відповідно його ціну) впливають показники, зазначені в таблиці 1 ДСТУ, а саме вологість, зернова домішка, смітна домішка, зерна з рожевим забарвленням, фузаріозні зерна.

Пунктом 6.2 ДСТУ передбачено, що у кожній партії жита визначають стан зерна, запах, колір, натуру, вологість, зернову і смітну домішки, число падання, заражування шкідниками зерна.

Відповідно до п. 6.5 ДСТУ - кожну партію жита супроводжують свідоцтвом про вміст пестицидів, токсичних елементів, мікротоксинів та радіонуклідів.

Однак, до суду не надано доказів, що сторони взагалі мали на меті погодити будь - які вимоги до якості жита 2018 року, що мало впливати і на ціну. Відповідач не надав доказів наявності свідоцтва про вміст пестицидів, токсичних елементів, мікротоксинів та радіонуклідів у житі.

Отже, на переконання колегії суддів, зазначене може свідчити, що зазначена угода не мала на меті реального її виконання.

Також, відповідно до статті 24 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні, зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Регламент зберігання зерна та продуктів його переробки затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов`язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.

Відповідно до статті 25 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні, зерновий склад є складом загального користування і зобов`язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

Згідно із ст. 26 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні, договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Види складських документів на зерно передбачені ст. 37 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні: Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня. Зерновий склад зобов`язаний виписувати окремо складські документи на зерно для партій зерна, що належать різним товарним класам, відповідно до нормативно-правових актів. Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Як правило, на зерновому ринку України підприємства використовують складські квитанції на зерно.

Отже, якість такого товару як зерно (в т.ч. жито) має підтверджуватися аналізними картками зернового складу, які складаються сертифікованими лабораторіями.

Суду не надано доказів, що сторони погодили якість зерна, не надано жодної аналізної картки зерна, виданої сертифікованою лабораторією, яка б підтверджувала його якість.

Судом було зазначено вище, що сторони не погодили також строк оплати товару. При цьому не надано доказів, що відповідач звертався з вимогою до боржника про оплату товару.

Також, як свідчать матеріали справи, з 2018 року по теперішній час відповідачем не надано доказів, що ним вживались заходи щодо стягнення заборгованості з боржника в сумі 479 225,00 гривень.

Як убачається із матеріалів справи, відповідачем не надано доказів перевезення товару та доказів його походження.

Разом з тим, слід звернути увагу, що саме по собі оформлення первинних бухгалтерських документів та навіть відображення їх в обліку не свідчить про здійснення між сторонами господарської операції із поставки товарів, оскільки така господарська операція є дійсною за умови фактичної передачі товару.

При цьому відповідачем не було доведено, що передача товару за спірним договором фактично відбулась, а складання вказаних документів мало на меті лише імітацію господарської операції.

Також на переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правомірно відхилив, подані відповідачем у якості доказів наявності технічних можливостей перевезення жита товаро - транспортні накладні (скорочено ТТН) ТТН №10, 9, 8, 7, від 10.09.2018, надані представником ТОВ "Солар Південь" згідно яких автомобіль, який здійснював перевезення - це автомобіль "Вольво" номерний знак НОМЕР_3 , причіп НОМЕР_4 , перевізник ФОП Тушевський, водій ОСОБА_2 з огляду на таке.

Згідно відповіді Головного Сервісного Центру МВС - номерний знак НОМЕР_3 належить автомобілю Мазда 3, об`єм двигуна 1999 см3, дата реєстрації 01.03.2012 року, власник ОСОБА_3 , інформація щодо інших реєстраційних дій відносно вказаного транспортного засобу відсутня.

Відтак, легковий автомобіль Мазда 3, номерний знак НОМЕР_3 не міг перевозити 10 вересня 2028 року 33 тони жита та тягнути за собою вантажний причіп, завантажений житом. При цьому в наданих до суду у якості доказів перевезення ТТН, вказано, що марка автомобіля, що здійснював перевезення є вантажний автомобіль "Вольво".

Згідно відповіді Головного Сервісного Центру МВС причіп НОМЕР_5 , який зазначений у ТТН №10, 9, 8, 7, від 10.09.2018 належить ОСОБА_4 , яка не є ні перевізником, а ні водієм даного транспортного засобу. Автомобіль з номерним знаком НОМЕР_6 належить ОСОБА_5 , який також не є перевізником та водієм даного транспортного засобу згідно ТТН №5, 4, 3, 2.

Крім того, автомобіль з номерним знаком НОМЕР_7 , який зазначений у ТТН №6, №12, №11 від 10.10.2018 - це не автомобіль "Вольво", як зазначено в ТТН, а автомобіль ГАЗ 5201, 1983 року випуску, який був знятий з обліку 08.04.2009 року у зв`язку з вибраковкою. При цьому, згідно відповіді з Сервісного Центру МВС інформація про видачу таких номерних знаків відсутня.

Зазначене вище підтверджує доводи позивача про те, що перевезення жита з села Осикове до с.Бондарівське не підтверджено доказами, а дані вказані у наданих до суду у якості доказів, товаро - транспортних накладних є недостовірними та спростовуються листом Головного Сервісного Центру МВС від 10.04.2024 (а.с.117-123, т.3).

Щодо договору б/н від 07.05.2018 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як було зазначено вище, до матеріалів справи не надано у письмовій формі договір б/н від 07.05.2018.

В підтвердження наявності договірних відносин між сторонами до матеріалів справи долучені копії наступних документів.

Копія акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №205 від 16.05.2018.

Копія акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №405 від 17.05.2018.

Копія акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №605 від 18.05.2018.

Копія акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №805 від 21.05.2018.

Копія акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №1005 від 22.05.2018.

Копія акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №1205 від 23.05.2018.

Копія акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №1305 від 24.05.2018.

Копія акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №1805 від 29.05.2018.

Копія акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №1705 від 28.05.2018.

Копія акту здачі - приймання робіт (надання послуг) №1505 від 25.05.2018.

Загальна сума наданих послуг згідно актів здачі - приймання робіт (надання послуг) становить 1 891 012,20 гривень.

Сума сплачених коштів боржником СТОВ Бондарівське відповідачу ТОВ Солар Південь становить 1 891 012,20 гривень.

Щодо наданих у якості доказів актів здачі - приймання робіт, суд зазначає таке:

1) Вказані акти надання послуг не містять даних щодо прізвища особи, яка підписала відповідні акти.

Відтак, первинні бухгалтерські документи, надані відповідачем, не дають змогу ідентифікувати особу, відповідальну за вчинення господарської операції.

2) Акти про надання послуг не містять даних про місце їх складання, а відповідач не надав доказів, де саме та на яких конкретно земельних ділянках надаються сільськогосподарські послуги, обмежившись лише загальною площею сільськогосподарських угідь, що не дає змогу їх ідентифікувати.

Згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що саме по собі оформлення первинних бухгалтерських документів та навіть відображення їх в обліку не свідчить про здійснення між сторонами господарської операції із поставки товарів, оскільки така господарська операція є дійсною за умови підтвердження факту виконання робіт.

3) Відповідач не надав належних доказів наявності у нього достатньої технічної можливості щодо надання послуг обробітку землі зазначених ним площ сільськогосподарських угідь, а саме наявності права власності на відповідну сільськогосподарську техніку, яка б могла виконати вказані об`єми робіт з дискування, обприскування, підживлення, коткування ґрунту та ін.

4) Відповідач не повідомив які саме культури були висаджені в кінці травня.

Крім того, на переконання суду апеляційної інстанції суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги заперечення позивача, у яких останній зазначає, що в кінці травня у боржника не могло бути необхідності здійснювати сільськогосподарські роботи, оскільки посів сільськогосподарських культур здійснюється набагато раніше в березні та квітні місяці, ураховуючи специфіку сільськогосподарських робіт та кліматичні умови в Україні, що є загальновідомим та не потребує доведення.

Разом з тим, долучені до матеріалів справи докази, зокрема, акт №ІВ-0000021 від 21.05.2018 здачі-приймання робіт (надання послуг) стосовно оренди тракторів колісних, видаткова накладна №511 від 23.05.2018 про придбання культиватора, видаткова накладна №ВН-03-02701 від 31.05.2018 про придбання причепу, видаткова накладна №Ж-167175 від 26.05.2018 про придбання розпилювачів, видаткова накладна №ВН-03-02700 від 31.05.2018 не можуть свідчити про проведені відповідачем вчасно (березень - квітень 2018 року) роботи (дискування, підживлення обприскування, культивація, посів, коткування, внесення мінеральних добрив), ураховуючи специфіку сільськогосподарських робіт та кліматичні умови в Україні. Відтак, колегія суддів зауважує, що проведення відповідних сільськогосподарських робіт не підтверджуються наданими відповідачем даними доказами та не можуть свідчити про зазначені відповідачем обставини (а.с.43, 45, 48, 50, 51 т.4).

Крім того, відповідачем взагалі не надано доказів проведення робіт з підживлення посівів та обприскування ґрунтів та посівів від бур`янів у період до травня 2018 року; не зазначено на які саме конкретно земельні ділянки та площі вносилися мінеральні добрива.

При цьому, у суді першої інстанції відповідач повідомив суд про надання, зокрема 17 заяв про прийняття на роботу відповідачем працівників у якості доказу наявності персоналу для проведення сільськогосподарських робіт відповідачем. Однак додані лише 16 (а не 17 заяв), які подані з квітня по липень 2018 року. При цьому більшість з них 9 - подані після середини квітня 2018 року, що не доводить наявність у відповідача персоналу для проведення сільськогосподарських робіт з дискування, підживлення, обприскування, культивації, сівби, коткування, внесення мінеральних добрив, які повинні були бути виконані до середини квітня 2018 року. А надані відповідачем у якості доказів табеля обліку використання робочого часу лише за період травень 2018 року - вересень 2018 року.

Зазначені заперечення позивача не були спростовані відповідачем, зокрема, з наданням доказів до справи.

Також на переконання суду апеляційної інстанції слід врахувати, що боржник та відповідач є пов`язаними особами, мали всі можливості сформувати будь-які первинні бухгалтерські документи без фактичного руху активів та здійснення господарської операції. Так, згідно даних з ЄДРПОУ щодо боржника та відповідача станом на момент вчинення оспорюваних правочинів та на момент здійснення оплати коштів: серпень-жовтень 2018 року засновниками СТОВ Бондарівське були: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с. 48-51, т.1).

В той же час, засновниками ТОВ Солар Південь були три з чотирьох засновників СТОВ Бондарівське, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 (а.с.45-47, т.1).

Крім того, керівниками СТОВ Бондарівське у вказаний період були ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , а директором ТОВ Солар Південь - ОСОБА_6 . При цьому відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували зазначені обставини.

Отже, судом встановлено, що боржник та відповідач є пов`язаними особами, мали всі можливості сформувати будь-які первинні бухгалтерські документи без фактичного руху активів та здійснення господарської операції.

З огляду на вищенаведене, судом встановлено за сукупністю наданих до матеріалів справи доказів, які не були спростовані відповідачем про фраудаторність оспорюваних договорів, укладених заінтересованими особами боржника та відповідача, оскільки вони були укладені не для задоволення легітимних інтересів СТОВ Бондарівське, а з метою безпідставного виведення активів та ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами СТОВ Бондарівське.

Враховуючи, що доказами у справі підтверджується, а відповідачем не спростовано, що оспорювані угоди були укладені без легітимної мети "про людське око" на шкоду інтересам кредиторів СТОВ Бондарівське, наявність заінтересованості у вказаних правочинах та пов`язаність осіб СТОВ Бондарівське та ТОВ Солар Південь, можна зробити висновок що сторони оспорюваних договорів були обізнані про фінансовий стан та наміри контрагентів, рішення про укладення договорів приймалось за обізнаності та на підставі волевиявлення заінтересованих осіб Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Бондарівське" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Південь".

За наведеного, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції про задоволення позову.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 26.12.24 у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Південь" на рішення господарського суду Житомирської області від 26.12.24 у справі №906/1154/20 (906/1547/23) залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 26.12.24 у справі №906/1154/20 (906/1547/23) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.

4. Справу № 906/1154/20 (906/1547/23) повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "27" травня 2025 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Тимошенко О.М.