Постанова від 28.05.2025 по справі 906/368/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

28 травня 2025 року Справа № 906/368/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

представники учасників справи:

АБ «Святненко та Партнери» - Чуйко Я.В.;

ТОВ «Будівельник України» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Адвокатського бюро «Святненко та Партнери» на ухвалу господарського суду Житомирської області від 25.03.2025 про відмову у забезпеченні позову, повний текст якої складено 25.03.2025, у справі №906/368/25 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Адвокатського бюро «Святненко та Партнери»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник України»

про стягнення 2 073 830,93 грн безпідставно набутих коштів

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа за позовом Адвокатського бюро «Святненко та Партнери» (надалі в тексті Адвокатське бюро) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник України» (надалі в тексті Товариство) 2 073 830,93 грн без підставно набутих коштів.(арк.матеріалів оскарження 1-10).

Разом з позовною заявою Адвокатське бюро подало заяву про забезпечення позову, в якій просило суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у межах ціни позову 2 073 830,93 грн та судового збору 26 097,17 грн, які обліковуються на розрахунковому рахунку ТОВ «Будівельник України» № НОМЕР_1 в АТ «УкрсибБанк». (арк.матеріалів оскарження 12-13).

Господарським судом Житомирської області ухвалою від 25.03.2025 відмовлено Адвокатсь-кому бюро у задоволенні заяви про забезпечення позову.(арк.матеріалів оскарження 33-35).

Ухвалюючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заява мотивована виключно припущенням про ймовірну можливість виведення Відповідачем грошових коштів з рахунку та внаслідок цього неможливість виконання рішення суду у даній справі, що не створює підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Сам факт зазначення в тексті заяви, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду та захист порушених прав заявника не є достатньою підставою для задоволення зазначеної заяви.

При цьому, суд відзначив, що наявність права вимоги у Позивача та заборгованості у Відповідача, суд встановлює під час розгляду справи по суті, а тому несплата Відповідачем заявленої до стягнення суми коштів є, в першу чергу, свідченням наявності між сторонами спору, а не підставою для забезпечення позову, у зв`язку з можливою загрозою невиконання рішення суду.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Адвокатське бюро подало скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Житомирської області від 25.03.2025. у даній справі та ухвалити нове рішення, яким задоволити заяву про забезпечення позову та накласти арешт на грошові кошти в межах ціни позову 2 073 830,93 грн та судового збору 26 097,17 грн, які обліковуються на розрахунковому рахунку Товариства.

Апелянт не погоджується з позицією суду першої інстанції, вважаючи ухвалу незаконною і такою, що суперечить приписам Верховного Суду щодо вирішення питань забезпечення позову, а також здоровому глузду коли суд стверджує, що Позивач має надати докази розтрати коштів Відповідачем, хоча при цьому суд не зазначає яким саме чином Позивач може дізнатися чи отримати таку інформацію (хіба, що суд припускає, що Позивач має втрутитися в господарську діяльність Відповідача).

Скаржник вважає, що місцевим господарським судом не враховано той факт, що Позивач просить забезпечити виконання рішення суду в межах позовних вимог, а саме в межах суми яка належить саме Позивачу і ніяким чином не просить накладати арешт на кошти Боржника, а саме на власні кошти які перераховані помилково та знаходиться на рахунку Товариства.

На думку Позивача, якщо Відповідач немає відповідних обмежень, то може у будь-який момент розпорядитися коштами та відчужити майно, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.(арк.матеріалів оскарження 37-40).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 відкрито провадження у справі №906/368/25 та призначено до розгляду на 28.05.2025.(арк.матеріалів оскар-ження 55).

Ухвалою суду від 12.05.2025 задоволено заяву Адвокатського бюро про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.(арк.матеріалів оскарження 58-59, 61).

Розпорядженням керівника апарату суду від 28.05.2025 №01-05/190 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі №906/368/25 Саврія В.А. у період з 28 травня 2025р. по 30 травня 2025р. включно, відповідно до ст.32 ГПК України, ст.155 Закону України «Про судо-устрій і статус суддів», Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляцій-ному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №906/368/25. (арк.матеріалів оскарження 64).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддя-ми від 19.05.2025 у даній справі визначено колегію суддів у новому складі: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. і даним складом суду 28.05.2025 було прийнято справу №906/368/25 до свого провадження.(арк.матеріалів оскарження 66).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 28.05.2025 представник Адвокатського бюро під-тримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області та постановити нову про задоволення заяви АБ «Святненко та Партнери» про забезпечення позову.

Відповідач не забезпечив явки свого уповноваженого представника в судове засіданні апеляційної інстанції 28.05.2025, проте така неявка не перешкоджає розгляду скарги, оскільки явка в судове засідання не визнавалася обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуаль-ного права, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга АБ «Святненко та Партнери» на ухвалу суду першої інстанції безпідставна та не підлягає задоволен-ню, з огляду на наступне.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, надалі в тексті ГПК України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефектив-ного юридичного захисту.

Забезпечення позову це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Порядок забезпечення позову врегульовано положеннями глави 10 розділу І ГПК України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положення зазначеної норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень ст.73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення.

Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов-язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відтак, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунту-вати причини звернення з такою заявою.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпе-чення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунто-ване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення/істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна (грошових коштів) тощо на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язу-ється застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відпові-дачу вчиняти певні дії.

Означена позиція також узгоджується з постановами Верховного Суду, зокрема у справах №911/207/20 від 16.06.2020, №910/12641/19 від 15.06.2020, №910/18384/15 від 10.06.2020, №753/2860/17 від 15.09.2020, №910/72/20 від 17.09.2020, №914/1939/20 від 15.01.202, №910/16866/20 від 16.02.2021, №910/16370/20 від 15.04.2021, №904/3783/21 від 24.06.2022, №911/3208/21 від 26.09.2022.

З наведеного вище вбачається, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотриму-ється принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимо-гами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).

З матеріалів оскарження вбачається, що предметом позову у цій справі є вимога Адвокатсь-кого бюро до Товариства повернути безпідставно набуті кошти.

Апеляційним судом встановлено, що позовні вимоги обґрунтовані помилковим перерахуван-ням Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Консалт Строй Сервіс» на рахунок ТОВ «Будівельник Україна» грошових коштів, а саме:

- 09.05.2024 у сумі 750 000,00 грн згідно платіжної інструкції №181;

- 10.05.2024 сумі 1 050 000,00 грн згідно платіжної інструкції №182.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що 13.03.2025 право вимоги за вищевказаними платіжними інструкціями ТОВ «БК Консалт Строй Сервіс» уступило ТОВ «Дудай Буд» на підставі Договору відступлення права вимоги №1303025, а в подальшому це право вимоги було відступлено АБ «Святненко та Партнери» за Договором відступлення права вимоги №1903025 від 19.03.2025.

Звертаючись з позовом у даній справі, Адвокатське бюро подало також заяву про забезпе-чення позову, в якій просило накласти арешт на грошові кошти Товариства у розмірі ціни позову 2 073 830,93 грн та судового збору в сумі 26 097,17 грн, які обліковуються на розрахунковому рахунку ТОВ «Будівельник України» в АТ «УкрсибБанк».

В обґрунтування поданої заяви Позивач зазначає, що невжиття заходів щодо накладення арешту на майно та грошові суми Відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Колегія суддів, розглядаючи заяву по суті, враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконан-ню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (пункт 46, 47 постанови).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 вислов-лено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, в разі задоволення позову.

При цьому, обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (даліґКонвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припи-ненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Таким чином, в розумінні зазначених положень, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обо`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Аналогічна правова позицію викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №910/361/18.

Враховуючи, що в даній справі предметом позову є майнова вимога про стягнення коштів на підставі Договору відступлення права вимоги, а також те, що Відповідач стверджує про існування договірних відносин між ТОВ «БК Консалт Строй Сервіс» та ТОВ «Будівельник Україна», що підтверджує наявність між сторонами спору, колегія суддів дійшла висновку, що саме на АБ «Святненко та Партнери» покладено обов`язок неможливості або утруднення виконання рішення суду, у випадку його задоволення.

Водночас, заява Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, не містить обґрунто-ваних доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само, як і не містить документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога Позивача накласти арешт на грошові кошти у розмірі судового збору 26 097,17 грн не підлягає задоволенню, оскільки судовий збір не включається до ціни позову, а відноситься до судових витрат.

Таким чином, АБ «Святненко та Партнери» не доведено належними та допустимими доказа-ми обставин ймовірності того, що грошові кошти наявні на рахунку Підповідача на момент пред`явлення позову до нього, можуть зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.

У той же час, заява АБ «Святненко та Партнери» про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого ухилення ТОВ «Будівельник України» від виконання рішення суду в даній справі, в разі задоволення позову. Доказів того, що відповідач здійснює дії спрямовані на зняття або витрачання коштів позивачем суду також не надано.

З огляду на зазначене вище, вмотивованим є висновок господарського суду першої інстанції, що позивачем не наведені достатньо обґрунтовані підстави того, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, а тому правомірно відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів не вбачає необхідності у скасуванні ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.

При цьому, апеляційний суд також зауважує, що при розгляді цієї апеляційної скарги не досліджувались та не встановлювались обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову, що необхідно при розгляді справи по суті.

Всі доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Відповідача не встановлено.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалу місцевого господарсь-кого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст.34,73,74,86,232,233,240,255,271,275,276,282,284 Господарського проце-суального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Адвокатського бюро «Святненко та Партнери» на ухвалу госпо-дарського суду Житомирської області від 25.03.2025 про відмову у забезпеченні позову у справі №906/368/25 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Матеріали оскарження ухвали по справі №906/368/25 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.