Ухвала

від 20.05.2025 по справі 911/3623/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/3623/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Яготинське хлібоприймальне підприємство"

на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2024 (суддя Мальована Л. Я.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 (головуючий суддя Коробенко Г. П., судді Тарасенко К. В., Сибіга О. М.)

у справі № 911/3623/23

за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Яготинське хлібоприймальне підприємство"

про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателю,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Гижка О. Л., відповідача - Кудрявцев О. В.)

ВСТАНОВИВ:

1. Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - позивач, Банк) звернулося до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Яготинське хлібоприймальне підприємство" (даті - відповідач, Товариство) про передачу в управління майна, що є предметом іпотечного договору від 06.08.2014 № 151214Z29 та договору застави від 19.08.2014 № 151214Z30 шляхом надання позивачеві права укласти від імені відповідача договір управління з третьою особою (управителем), яка буде визначена позивачем самостійно; надання позивачеві права на отримання доходів від управління предметом іпотеки, якими є доходи, що будуть отримані управителем за договором управління, а у випадку укладання договорів оренди доходи у вигляді орендної плати, що отримані від передачі в оренду предмета іпотеки третім особам; надання позивачеві права на спрямування отриманих за договором управління доходів, за вирахуванням зароблених витрат позивачем у зв`язку з управлінням майном, у тому числі пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням, охороною, забезпеченням та утриманням в належному стані предмета іпотеки, податків, інших обов`язкових платежів на погашення заборгованості ПрАТ "Креатив" за кредитними договорами в рамках Генеральної угоди; зобов`язати звільнити майновий комплекс та хлібоприймальне підприємство, передати управителю ключі, пульти, коди доступу до систем охоронної та пожежної сигналізації, всі правовстановлюючі документи, технічну документацію, інші документи на/від будівель та споруд та обладнання та надати позивачеві право на отримання в усіх установах, підприємствах, організаціях, а також Державній реєстраційній службі, органах нотаріату будь-яких документів, необхідних для укладення договору управління майном, укладення будь-яких договорів, у тому числі, але не виключно: договорів найму, оренди, суборенди, договорів, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням, охороною, забезпеченням та утриманням в належному стані предмета іпотеки.

1.1. В обґрунтування позовних вимог, Банк посилається на те, що в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за генеральною угодою від 17.11.2008 № 151308N2, зокрема, між Банком та Публічним акціонерним товариством "Яготинське хлібоприймальне підприємство" укладено іпотечний договір від 06.08.2014 № 151214229, згідно з умовами якого Банку передано в іпотеку нерухоме майно, а саме майновий комплект та хлібоприймальне підприємство. Також, у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за генеральною угодою від 17.11.2008 № 151308N2, між Банком і ТДВ "Яготинське хлібоприймальне підприємство" укладено договір застави від 19.08.2014 №151214Z30 відповідно до умов якого Банку було передано в заставу виробниче обладнання.

1.2. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.04.2021 у справі № 911/3997/16 позовні вимоги Банка задоволенні частково, в рахунок погашення заборгованості ПрАТ "Креатив" за кредитними договорами від 21.08.2013 № 151213К17, від 10.06.2014 № 151214К12, від 19.09.2014 № 151214К16/ЕЕР-17-ЕХІМ, укладеними в рамках генеральної угоди від 17.11.2008 №151308N2, розмір якої станом на 01.11.2016 становить 124 769 084 доларів США 67 центів та 681 582 877 грн 02 коп., звернуто стягнення на нерухоме та рухоме майно, що є предметом іпотеки та застави за іпотечним договором від 06.08.2014 № 151214Z29 та договором застави від 19.08.2014 № 151214Z30.

1.3. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки та застави шляхом продажу на прилюдних торгах із визначенням вартості майна в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, про що видано відповідний наказ.

1.4. Постановою приватного виконавця Голяченко І. П. ВП № 66265282 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу від 15.06.2021.

1.5. Під час вчинення виконавчих дій приватним виконавцем проведено опис й арешт майна, на яке звернуто стягнення, та постановою від 24.09.2021 ВП №66265282 у вищезазначеному виконавчому провадженні призначено СОД "Бі.ЕФ.СІ" та визначено ринкову вартість заставного майна для подальшої реалізації у виконавчому провадженні.

1.6. Як зазначає позивач у позовній заяві, у зв`язку з наявністю об`єктивних причин, які не залежать від Банка та приватного виконавця, реалізація заставного майна у виконавчому провадженні ВП № 66265282 наразі неможлива, оскільки наявність арештів/заборон накладених ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 02.04.2021 у справі №757/17078/19 та від 06.06.2019 у справі № 757/29377/19 на майно, що є предметами іпотеки та застави та на яке звернуто стягнення на підставі рішення суду, позбавляє законодавчої можливості вжити відповідних заходів приватним виконавцем у спосіб встановлений у тому числі Законом України "Про виконавче провадження".

1.7. З метою скасування арештів/заборон накладених ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 02.04.2021 у справі №757/17078/19 та від 06.06.2019 у справі №757/29377/19, позивач та приватний виконавець звертались до суду з відповідними заявами, які залишились без задоволення.

1.8. При цьому позивач наголосив, що за весь час відповідач працює та має відповідне завантаження, а також здійснюється відповідне відвантаження продукції, яке відбувається, як залізничним, так і автотранспортом. Однак, погашення заборгованості відповідачем, як поручителем по кредитним договорам, які укладено в рамках генеральної кредитної угоди, не здійснюється, а тому позивач вважає, що наявні правові підстави для передачі іпотекодержателю заставного майна в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому приписами ст. 34 Закону України "Про іпотеку".

2. Рішенням Господарського суду Київської області від 07.06.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025, позовні вимоги задоволено повністю.

2.1. Суди виходили з того, що після прийняття рішення Господарським судом Київської області від 28.04.2021, яким в рахунок погашення заборгованості ПрАТ "Креатив" перед Банком звернуто стягнення на нерухоме та рухоме майно, що є предметом іпотеки та застави за іпотечним договором та договором застави та встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки та застави шляхом продажу на прилюдних торгах із визначенням вартості майна в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, Банк має право на управління майном, що є предметом застави (іпотеки) на період його реалізації, у зв`язку з чим Банк вправі вимагати передання в управління вказаного майна.

2.2. За встановлених у справі обставин суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателю, оскільки таке право передбачене законом, відповідає волі іпотекодержателя та реалізоване з метою настання позитивних для позивача наслідків у вигляді виконання зобов`язань Товариства за генеральною кредитною угодою від 17.11.2008 №151308N2.

3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3.1. Відповідач у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами положень статті 34 Закону України "Про іпотеку". Вказує на те, що з огляду на положення цієї норми закону, для передачі майна в управління обов`язково має бути наявна умова: необхідність забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку майна. Тобто лише за умови неналежного використання майна боржником, таке майно може перейти в управління стягувача, для забезпечення належного його використання.

3.2. Також, наголошує, що з огляду на положення статті 34 Закону України "Про іпотеку" законодавець встановив чіткий порядок передачі предмета іпотеки в управління та склад суб`єктів, які його здійснюють, а саме - іпотечне майно може бути передано в управління іпотекодержателю або іншій особі за рішенням суду. Водночас, зазначає, що оскаржуваним рішенням надано позивачеві право самостійно від імені відповідача укласти договір управління предметом іпотеки, всупереч того, що відповідне право згідно з вимогами законодавства є прерогативою суду; надано позивачеві право самостійно визначати третю особу управителем предмету іпотеки, хоча лише суд наділений відповідними повноваженнями.

3.3. Окрім того, посилається на те, що рішення в частині надання позивачеві права на отримання доходів від управління предметом іпотеки не відповідає положенням законодавства, які регулюють правовідносини з управління майном, а також, що рішення про передачу майна в управління в цілому не відповідає вимогам статті 1035 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка встановлює істотні умови договору управління.

3.4. Посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.10.2019 у справі № 473/4462/14-ц, від 09.07.2021 у справі № 755/19064/18, в ухвалі від 15.09.2021 у справі № 266/1454/17.

3.5. Також, скаржник у контексті доводів про відсутність порушеного права позивача посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, Верховного Суду України, викладені в постанові від 21.10.2015 у справі № 3-649гс15.

4. Банк подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 і рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2024 у цій справі з огляду на таке.

6. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

9. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

10. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

11. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

12. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

13. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

14. Так, у справі № 473/4462/14-ц предметом розгляду були вимоги про передачу банку в управління квартири, яка належить на праві власності фізичній особі, та на яку звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Банк посилався на те, що зазначене судове рішення виконати неможливо, оскільки відповідачі перешкоджають у доступі до квартири і у добровільному порядку указану квартиру не звільняють.

15. Суди попередніх інстанцій, з яким погодився касаційний суд, в задоволенні позову відмовили, посилаючись, зокрема, на те, що банк як підставу позовних вимог зазначив факт наявності судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та неможливість його виконання у зв`язку з відсутністю доступу до приміщень спірного об`єкта нерухомого майна. Суди встановили, що відповідачі не мешкають у зазначеній квартирі, а один з них там не зареєстрований. Водночас, доказів того, що квартира використовується відповідачами не за призначенням та, що відповідачами вчиняються дії, спрямовані на завдання шкоди указаній квартирі, позивачем не надано. Також банком не наведено будь-яких посилань, у який спосіб банк має намір отримати дохід від майна, на яке звернуто стягнення за судовим рішенням.

16. У справі № 755/19064/18 предметом розгляду були вимоги банка передати йому в управління предмет іпотеки - квартиру, на яку звергнуто стягнення в судовому порядку, на період до її реалізації або повного виконання умов кредитного договору, а також надати йому право на укладання будь-яких угод, пов`язаних з переданням в управління майном, у тому числі договорів оренди, угод з підприємствами для обслуговування вказаної квартири, отримання коштів за даними угодами, зобов`язати відповідачів передати іпотекодержателю правовстановлюючі документи на іпотечне майно та інші необхідні для управління документи на період до її реалізації або повного виконання умов кредитного договору та надати фізичний доступ до переданого в управління майна (передати ключі, коди охоронної сигналізації тощо). Банк наголошував на тому, що позбавлений можливості задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок його предмета, а саме у зв`язку із застосуванням органами державної виконавчої служби положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

17. Суди попередніх інстанцій, з якими погодився касаційний суд, в задоволенні позову відмовили. Так, Верховний Суд у своїй постанові наголосив, що предмет іпотеки підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки останній за договором іпотеки від 08 серпня 2006 року виступає як забезпечення зобов`язань за кредитним договором, що наданий банком на споживчі цілі та в іноземній валюті. При цьому, спірна квартира використовується відповідачами як місце постійного проживання та її загальна площа не перевищує 140 кв. м. Суд зазначив, що заявляючи відповідні вимоги, банк не зазначив, яким чином позивачем буде здійснено отримання доходу від іпотечного майна і чи не призведе це до порушення прав відповідачів щодо користування спірною квартирою, яка використовується відповідачами як місце постійного проживання, а також банк не конкретизував яким саме способом він просить суд зобов`язати відповідачів надати фізичний доступ до переданого в управління майна. Звідси, касаційний суд погодився, з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя.

18. Ухвала від 15.09.2021 у справі №266/1454/17 не є тим судовим рішенням, про яке йдеться у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, а тому посилання на неї Судом відхиляються.

18.1. Окрім того, у зазначеній справі банк також звернувся з вимогою про передачу в управління банку нерухомість, щодо якої винесено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - нежитлове приміщення, на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору; зобов`язати фізичну особу на період до реалізації предмета іпотеки або повного виконання умов кредитного договору повністю вивільнити від будь-яких осіб та їх майна предмет іпотеки.

18.2. Суди в задоволенні позову відмовили, вказавши, що позивач не надав доказів того, що іпотечне майно використовується відповідачем не за призначенням та, що нею вчиняються дії, спрямовані на завдання шкоди спірному нерухомому майну. Також банк не навів будь-яких відомостей про те, в який спосіб він має намір отримати дохід від майна, на яке звернено стягнення за судовим рішенням.

18.3. Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження в наведеній справі, пославшись на наявність висновків Верховного Суду у спірних правовідносинах, яким відповідають рішення судів попередніх інстанцій.

19. Водночас, у цій справі, яка розглядається, задовольняючи позовні вимоги про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя, суди виходили, зокрема, з того, що предметами іпотеки і застави є майновий комплекс, хлібоприймальне підприємство та виробниче обладнання, що в сукупності є діючим підприємством з відповідним завантаженням та здійсненням відвантаження продукції, проте погашення заборгованості за кредитом відповідач як поручитель не здійснює, а неможливість виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки зумовлена арештами / заборонами, накладеними в судовому порядку, а тому суди виходили з того, що наявні передбачені статтею 34 Закону України "Про іпотеку" підстави для передачі предмета іпотеки в управління іпотекодержателя.

20. Звідси, вбачається, що у цій справі, яка розглядається, банк навів, а суди встановили чітку причину (накладений арешт та заборони на заставне майно), а також мету з якою банк звернувся з вимогою про передачу предмета іпотеки в управління (отримання прибутку від діяльності підприємства), чого у наведених скаржником справах № 473/4462/14-ц, № 755/19064/18, № 266/1454/17 установлено не було, оскільки банк не довів наявність причин для передачі майна в управління, а також не зміг довести яким чином буде отримувати прибуток від управління майном фізичних осіб.

21. Наведене вище свідчить про відмінні установлені фактичні обставини в справах № 473/4462/14-ц, № 755/19064/18, № 266/1454/17 та в цій справі, яка розглядається, а відтак і про неподібність правовідносин. Тому, посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 473/4462/14-ц, від 09.07.2021 у справі № 755/19064/18 та ухвалу від 15.09.2021 у справі № 266/1454/17, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

22. Безвідносно до викладеного вище детального аналізу неподібності правовідносин у постановах, на які посилається скаржник, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач у поданій касаційній скарзі не надає жодного аналізу, а також не наводить жодного спростування врахованому судом апеляційної інстанції правозастосуванню, викладеному в постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 243/5967/16-ц, щодо передачі предмета іпотеки в управління іпотекодержателя.

23. Декларативними визнаються посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, оскільки жодної подібності правовідносин у наведеній справі про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови відповідача від договору на комплексне банківське обслуговування суб`єктів господарювання, з цією справою, яка розглядається, колегія суддів не вбачає і Товариство не обґрунтувало в поданій касаційній скарзі.

24. Аналогічне стосується посилань скаржника на постанову Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-649гс15, правовідносини в якій стосувалися визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) грошових коштів, майнові права на які перебували у заставі банка, що свідчить про очевидну неподібність правовідносин зі справою, яка розглядається.

25. Доводи скаржника про неправильне застосування судами положень Глави 70 ЦК України щодо управління майном не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України (наведені скаржником постанови не містять висновків щодо застосування цих положень законодавства), а тому колегією суддів не приймаються до уваги та відхиляються.

26. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховний Суд зазначає, що цитування Товариством окремих висновків Верховного Суду України, Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах, установлені фактичні обставини в яких є відмінними, а правовідносини - неподібними до правовідносин, що склалися в цій справі № 911/3623/23, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а зміст наведених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у них. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

27. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

28. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші підстави касаційного оскарження відповідач не зазначив і не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у цій справі.

29. Усі інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Яготинське хлібоприймальне підприємство" на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі № 911/3623/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил