Постанова від 27.05.2025 по справі 2-3684/11

Номер провадження: 22-ц/813/3675/25

Справа № 2-3684/11

Головуючий у першій інстанції Таварткіладзе О. М.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмаш Плюс», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника Волинця Володимира Володимировича

на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2011 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Таварткіладзе О.М. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 простягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Згідно Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-УІ від 17 серпня 2008 року змінено найменування Акціонерний комерційний банк «ПОРТО-ФРАНКО» на Публічне акціонерне товариство «ПОРТО-ФРАНКО», що не являло собою припинення юридичної особи шляхом її реорганізації перетворення, злиття або ліквідації.

У березні 2011 року Публічне акціонерне товариство «ПОРТО-ФРАНКО» звернулося до Київського районного суду м. Одеси до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором мотивуючи це тим, що 22 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_1 було укладено договір № 445/1-07 та в подальшому укладено додаткові угоди № 1 від 05 липня 2007 року та № 2 від 26 листопада 2007 року згідно яких Банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання 139178,98 доларів США до 22 лютого 2017 року зі сплатою 14,5% річних. Кредит виданий для придбання нерухомого майна.

Також 30 січня 2009 року між Акціонерним комерційним банком «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_2 укладено договір поруки за № 30-01-09 від 30 січня 2009 року, згідно якого остання взяла не себе зобов`язання відповідати за своєчасне і повне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 445/1-07 від 22 лютого 2007 року.

Згідно п. 2.1. договору поруки у разі невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, поручитель ОСОБА_2 несе відповідальність, як солідарний боржник.

У зв`язку з невиконанням зобов`язань по кредитному договору ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Банк звернувся до суду і рішенням суду від 14 грудня 2009 року з боржників було солідарно стягнуто заборгованість по кредитному договору 1198338 грн. 20 коп. Дана заборгованість відповідачами була частково погашена і станом на 21 березня 2011 року становить еквівалент 100263,66 доларів США.

Також станом на 21 березня 2011 року за відповідачами значиться заборгованість за відсотками 9420,61 доларів США, в тому числі: прострочені відсотки - 8623,99 доларів США, нараховані відсотки за період з 01 березня 2011 року 20 березня 2011 року - 796,62 доларів США.

Крім того за неповернення кредиту у встановлений строк відповідно до ст. 549,624 ЦК України, п. 4.3. Кредитного договору відповідачі повинні сплатити банку штраф за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання, що становить 1810,53 доларів США.

Позивач просив стягнути на користь ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 11231 (одинадцять тисяч двісті тридцять один) дол. 14 центів США у гривнях за офіційним курсом української гривні до долара США на день здійснення платежу позивачу. Також просив стягнути суму судових витрат у розмірі 1012 (одна тисяча дванадцять) грн 61 коп. у тому числі судовий збір: 892 грн 61 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу: 120 грн.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2011 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ПОРТО-ФРАНКО» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ПОРТО-ФРАНКО» 65026; м. Одеса, вул. Пушкінська 10 код ЄДРПОУ 113881479 рахунок 29092954 МФО 328180 заборгованість за кредитним договором №445/1-07 від 22.02.2007 року в сумі 11231,14 доларів США, що становить згідно курсу НБУ станом на 12.05.2011 року 89531 грн. 28 коп. і складається з: суми заборгованості по процентам за користування кредитом 9420,61 доларів США, що становить 75098, 27 грн, в тому числі: прострочені відсотки 8623,99 доларів США, що становить 68747,86 грн, нараховані відсотки за період 01.03.2011 -20.03.2011 796,62 доларів США, що становить 6350,42 грн; суми заборгованості по пені за кожен день прострочення виконання зобовязання по кредитному договору в сумі 1810,53 доларів США, що становить 14433 грн.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ПОРТО-ФРАНКО» судові витрати у вигляді судового збору (державного мита) сплаченого при звернені до суду з позовною заявою в сумі 892,61 грн тобто по 446,31 грн з кожного та збору на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 120 грн, тобто по 60 грн з кожного.

Рішення мотивовано тим, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором є доведеним, обґрунтованим, виваженим і вмотивованим. При цьому судом враховано, що розрахунок заборгованості повністю відповідає матеріалам справи і доказам, дослідженим в судовому засіданні.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 червня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2011року залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника - ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2011 року та ухвалити нове рішення яким відмовити позивачу в задоволенні його позивних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у зв`язку з тим, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2009 року у справі № 2-4679/09 переглянуте та змінене Одеським апеляційним судом 27 вересня 2022 року, то відповідно змінились обставини та правовідносини між сторонами, а тому вважає що оскаржуване заочне рішення підлягає скасуванню.

Також вказує, що право АКБ «ПОРТО-ФРАНКО» нараховувати передбачені кредитним договором від 22 лютого 2007 року проценти, а також неустойку (пеню), припинилося у зв`язку з пред`явленням 22 травня 2009 року до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вимоги про дострокове погашення заборгованості, що залишилися несплачені відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тому всі платежі, що надходили на рахунок АКБ «ПОРТО-ФРАНКО» після 22 травня 2009 року могли спрямовуватись виключно лише на погашення заборгованості визначної рішенням суду. Таким чином залишкова заборгованість станом на 21 березня 2011 року становить 31643 дол. США, а не 100263, 66 дол. США як заявлено в позові.

Крім того, 21 березня 2010 року на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2009 року були видані виконавчі листи та відкрито виконавче провадження № 26783346 в рамках якого станом на 29 грудня 2012 року, рішення суду було виконано в повному обсязі, стягнуто 1198338 грн 20 коп і закінчено постановою виконавчої служби.

Також зазначає, що ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про розгляд справи на 12 травня 2011 року, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги.

Інші учасники справи, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, зокрема позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмаш Плюс», у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки за зареєстрованою адресою повернулося поштове повідомлення з відміткою «адресат відсутній», що підтверджується відповіддю № 830268 від 07.10.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, щозареєстроване місцезнаходження ТОВ «Інвестмаш Плюс» є Україна, 69002, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 6; відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, судову повістку-повідомлення отримали 09.04.2025 21:59:51 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с. 44 ,45зв. т. 2), до судового засідання не з`явилися, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплатипроцентів,належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц(провадження№14-154цс18), на яку посилається заявниця в апеляційній скарзі, зазначено, що: «здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхомстягненнярешти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі тапроцентіві неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставного майна під час виконання судового рішення. Звернення з позовом про достроковестягненнякредиту незалежно від способу такогостягненнязмінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду простягненнязаборгованості чи звернення стягненняна заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про зверненнястягненняна предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у виглядістягнення процентів».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі№362/3054/14-ц (провадження№61-17992св19), від 05 листопада 2020 року у справі№711/5482/18 (провадження№61-22738св19).

Таким чином, у кредитодавця/позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та штраф як неустойку, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, після закінчення строку його дії, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Крім того, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов`язання.

У справі, яка переглядається, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 22 лютого 2007 року між АКБ «Порто-Франко» та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір № 445/1-07, відповідно до якого Банк видав Позичальнику кредит на придбання ділянки в сумі 43000 доларів США з 22 лютого 2007 року по 21 лютого 2017 року зі сплатою 14,5 % річних (а.с. 5-6, т. 1).

Відповідач прийняв на себе зобов`язання своєчасного повернення позивачу всієї суми кредиту, відсотків у розмірах, строки і на умовах, визначених кредитним договором.

02 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 підписана додаткова угода № 1 до кредитного договору, якою, зокрема збільшено суму кредиту, загальна сума якого складає 99599,31 доларів США, змінено призначення кредиту на поточні потреби (п. 1.1.) (а.с. 7, т. 1).

26 листопада 2007 року між Банком та ОСОБА_1 підписана додаткова угода № 2 до кредитного договору, якою, зокрема, збільшено суму кредиту, загальна сума якого складає 139178,98 доларів США, (п. 1.1.); відано безготівковий кредит у сумі 40000 дол США під 14.5% річних, всю суму кредиту або його частини видати Банком лише за умови наявності вільних коштів у Банку (п. 3.2.); починаючи з січня 2008 року щомісячно погашати заборгованість за кредитом не менше 2295,00 дол США з урахуванням відсотків (п. 3.7.); комісію за кредитне обслуговування у розмірі 1% від суми кредиту у угривневому еквіваленті за кірсом НБУ щорічно від суми залишку кредиту(п. 3.16.4); (а.с. 8, т. 1).

З метою забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору, 30 січня 2009 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Порто-Франко» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 30-01-09, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалась перед банком відповідати в повному об`ємі за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 445/1-07 від 22.02.2007.

Згідно п. 2.3 договору поруки, у випадку непогашення позичальником заборгованості на протязі 1-го календарного дня з моменту настання терміну оплати відсотків або основного боргу, передбаченого кредитним договором, до кредитора переходить право вимоги сплати боргу, передбаченого кредитним договором, до кредитора переходить право вимоги сплати боргу в повному обсязі з поручителя.

Відповідно до п. 3.1 Договору поруки у разі невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором у вказані в договорі терміни, поручитель зобов`язується не пізніше ніж 3 дні з моменту отримання повідомлення банку про невиконання позичальником прийнятих на себе зобов`язань, сплатити необхідну грошову суму.

Пунктом 5.2. Договору поруки визначено припинення поручительства, якщо Кредитор на протязі шести місяців з дня настання строку виконання зобов`язання не пред`явить позову до Поручителя.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором та ОСОБА_2 зобов`язань за договором поруки, Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідачів.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2009 року (справа № 2-4679/09), яке з урахуванням зміни його постановою Одеського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, набрало законної сили, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АКЬ «Порто-Франко» заборгованість за кредитним договором № 445/01-07 від 22.02.2007 в загальному розмірі 1104578,61 грн. В решті частині позову відмовлено. (а.с. 39-40, т. 1).

Вказаними судовими рішенням, зокрема, встановлено, що за змістом укладених між сторонами кредитного договору та на його забезпечення договору поруки (п. 3.12, 4.12 щодо прав та обов`язків сторін та права Банку достроково стягнути з позичальника кредит та нараховані відсотки, підстав та порядку такого дострокового стягнення), невиконання ОСОБА_1 у строки, передбачені договором, своїх зобов`язань АКБ «Порто-Франко» 22 травня 2009 року за вих. №24/1061 та № 24/1062 направив на адреси ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Претензії (вимоги) про дострокове погашення заборгованості, у яких із посиланням на п. 3.1., 3.12, 4.2 кредитного договору, висунув вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у семиденний строк, з моменту отримання Претензій, достроково погасити суму кредиту у розмірі 131 794,98 доларів США, а також здійснити розрахунок за існуючою заборгованістю з урахуванням штрафних санкцій на момент погашення заборгованості; вказані Претензії (вимоги) були отримані ОСОБА_1 29 травня 2009 року, ОСОБА_2 - 02 червня 2009 року.

Тому судами виснувано, що право АКБ «Порто-Франко» нараховувати передбачені кредитним договором № 445/1-07 від 22 лютого 2007 року проценти, а також обумовлену в договорі неустойку (пеню), припинилося у зв`язку з пред`явленням 22 травня 2009 року до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вимоги про дострокове погашення заборгованості, що залишилася несплаченою згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Також судами було враховано, що відповідачем ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції було надано копії квитанцій, з яких вбачається, що ОСОБА_1 , на виконання умов договору кредиту № 445/1-07 від 22 лютого 2007 року, було сплачено наступні платежі:

на погашення відсотків за договором: 09 січня 2008 року на суму 2 300 доларів США, 17 січня.2008 року на суму 1 300 доларів США, 07 лютого 2008 року на суму 1 000 доларів США, 11 березня 2008 року на суму 2 100 доларів США, 10 квітня 2008 року на суму 2 100 доларів США, 07 травня 2008 року на суму 2 100 доларів США, 10 червня 2008 року на суму 2 500 доларів США, 10 липня 2008 року на суму 2 500 доларів США, 08 серпня 2008 року на суму 2 000 доларів США, 10 вересня 2008 року на суму 1 800 доларів США, 10 жовтня 2008 року на суму 2 000 доларів США, 10 листопада 2008 року на суму 1 800 доларів США, 10 грудня 2008 року на суму 1 000 доларів США. Загальна сума сплачених відсотків за кредитним договором за 2008 рік становить 24 500 доларів США;

на погашення тіла кредиту: 07 липня 2009 року на суму 700 доларів США, 14 серпня 2009 року на суму 900 доларів США, 09 вересня 2009 року на суму 1 400 доларів США, 12 жовтня 2009 року на суму 1 600 доларів США, 04 листопада 2009 року на суму 1 400 доларів США, 10 грудня 2009 року на суму 1 200 доларів США, 15 січня 2010 року на суму 300 доларів США, 10 лютого 2010 року на суму 500 доларів США, 11 березня 2010 року на суму 700 доларів США, 13 квітня 2010 року на суму 1 000 доларів США, 14 травня 2010 року на суму 1 000 доларів США, 10 червня 2010 року на суму 2 500 доларів США, 07 липня 2010 року на суму 2 500 доларів США, 05 серпня 2010 року на суму 2 300 доларів США, 09 вересня 2010 року на суму 2 000 доларів США, 06 жовтня 2010 року на суму 2 000 доларів США, 11 листопада 2010 року на суму 500 доларів США. Загальна сума сплачених грошових коштів за тілом кредиту за період з 2007 року по листопад 2010 року становить 22 500 доларів США.

Вказані обставини у відповідності до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

29 грудня 2012 року заступником начальника Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Дмитренком О.Ю. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 26783346, якою постановлено виконавче провадження з примусового виконання: виконавчий лист № 2-4679/09, який виданий 19.03.2010 Київським районним судом м. Одеси про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 на користь АБ «Порто-Франко» у розмірі 11983338,2 грн закінчити на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із виконанням рішення (а.с. 113, т. 1).

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу стягнення з відповідачів як солідарних боржників на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 445/1-07 від 22.02.2007 в сумі 11231,14 доларів США, що становить згідно курсу НБУ станом на 12.05.2011 - 89531,28 грн, яка складається з: суми заборгованості по процентам за користування кредитом 9420,61 доларів США, що становить 75098,27 грн, в тому числі: прострочені відсотки 8623,99 доларів США, що становить 68747,86 грн, нараховані відсотки за період 01.03.2011 - 20.03.2011 796,62 доларів США, що становить 6350,42 грн; суми заборгованості по пені за кожен день прострочення виконання зобов`язання по кредитному договору в сумі 1810,53 доларів США, що становить 14433 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з їх обґрунтованості протягом розгляду справи.

Переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Аналіз вищенаведеного свідчить про обґрунтованість доводу апеляційної скарги про те, що право позивача нараховувати проценти, передбачені умовами договору, закінчилося 22 травня 2009 року, що свідчить про безпідставність нарахованих позивачем процентів за користування кредитними коштами після вказаної дати (згідно розрахунку заборгованості з березня 2010 до березня 2011 року а.с. 41 т. 1).

Як безпідставною є і вимога позивача про стягнення з відповідачів солідарно у вдповідності до вимог п. 4.3. Кредитного договору штрафу за кожен день прострочки виконання грошового зобов`язання, оскільки у виниклих правовідносинах право позивача на виконання грошового зобов`язання забезпечене статтею 625 ЦК України.

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що солідарна відповідальність у зобов`язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо. Як солідарне зобов`язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.

Пред`явивши вимогу до одного із солідарних боржників, який не задовольнив цю вимогу, кредитор має право пред`явити вимогу до іншого солідарного боржника.

На підставі рішення суду про стягнення боргу з солідарних боржників солідарна відповідальність покладається на відповідачів до повного погашення боргу. Відповідачі як солідарні боржники відповідають в межах загальної суми кредитної заборгованості.

Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором (частина четверта статті 543 ЦК України).

Отже, суть солідарного обов`язку полягає в тому, що у випадку невиконання боржником грошового зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор має право вимагати виконання цього грошового зобов`язання одночасно як від боржника, так і від поручителя. Водночас солідарну відповідальність щодо заборгованості поза встановленим частиною четвертою статті 559 ЦК України строком поручитель не несе.

Порядок заявлення заперечень щодо вимог кредитора, пред`явлених до солідарних боржників, визначено законодавцем у частині третій статті 543 та частині другій статті 555 ЦК України.

Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі (частина третя статті 543 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що солідарні боржники наділені правами на заперечення проти вимог кредитора у повному обсязі, як заявлених щодо кожного із них (боржника чи поручителя), так і щодо інших загальних вимог, за якими такий боржник несе солідарну відповідальність.

Порука за своєю правовою природою має додаткове (акцесорне) зобов`язання до основного (кредитного) договору та напряму залежить від його умов. Загальний розмір кредитної заборгованості стосується як боржника, так і поручителя, який несе солідарну відповідальність в межах строку поруки.

У справі про солідарне стягнення заборгованості з боржника та поручителя до співучасників висувається єдина позовна вимога, а не окрема вимога до кожного із співвідповідачів. З огляду на це, єдина вимога позивача має спиратись на єдине обґрунтування (єдині підстави позову), а тому заперечення проти такого позову боржника та позичальника не можуть бути роздільними, вони мають спиратись загальне для співучасників обґрунтування.

Більш того, згідно з частиною другою статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Зважаючи на викладене, боржник не може байдуже ставитись до пасивної поведінки поручителя, виходячи з того, що боржник і після виконання зобов`язання поручителем залишається зобов`язаною особою. У зв`язку з цим, позбавлення боржника, який у більшому обсязі володіє інформацією щодо змісту основного зобов`язання, права висувати заперечення проти вимог кредитора, які спрямовані до поручителя, не відповідає принципу розумності.

Про однорідність та нерозривність вимог кредитора, заявлених в солідарному порядку до позичальника та поручителя, зазначала Велика Палата Верховного Суду при вирішення питання юрисдикційності розгляду таких спорів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 496/3778/14-ц (провадження № 14-281цс19)).

Зазначений підхід щодо наявності права солідарного боржника на заявлення заперечень проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників, узгоджується і з міжнародною практикою. Так, статтею 10:111 (1) Принципів європейського контрактного права передбачено, що солідарний боржник має право застосувати проти кредитора будь-якій засіб захисту, доступний іншому солідарному боржнику, крім засобу захисту, що є особистим для такого іншого боржника. Застосування засобу захисту не має наслідків для інших солідарних боржників.

Згідно зі статтею 11.1.4 Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА у редакції 2016 року солідарний боржник, до якого заявлено вимогу кредитором має право заявити всі засоби захисту та права щодо заліку вимог, які він має особисто або які є загальними для всіх співборжників за зобов`язаннями, проте не має права заявити засоби захисту чи права щодо заліку вимог, які має лише окремий інший солідарний боржник чи боржники.

Відповідно до статей 422-425 Німецького цивільного кодексу виконання зобов`язання одним із солідарних боржників звільняє інших боржників від виконання. Прострочення, допущене кредитором стосовно одного із сукупних боржників, поширює свою дію на зобов`язання інших боржників. За змістом статті 1208 Цивільного кодексу Франції солідарний боржник, до якого пред`явлено позов кредитором, може висловити йому заперечення, які витікають з природи зобов`язання, всі свої особисті заперечення, а також заперечення, які є загальними для всіх співборжників.

Ураховуючи наведене, оскільки боржник є стороною у зобов`язанні, забезпеченому порукою, відповідальність боржника і поручителя є солідарною, а тому він може оспорювати як загальну суму заборгованості, так і дійсність основного і забезпечувального зобов`язань.

Слід також враховувати, що у пункті 62 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою.

Частиною першою статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен з позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє у цивільному процесі самостійно.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції, в тому числі додаткові, заочні, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 у справі № 161/8822/19 дійшов висновку, що у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Саме тому рішення суду як оскаржене одним із солідарним боржників, переглядається у повному обсязі щодо розміру заборгованості стосовно обох боржників та не свідчить про порушення принципу диспозитивності.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 щодо її неналежного повідомлення про розгляд справи, апеляційний суд зазначає наступне.

У пункті 9 розділу ХІІІ "Перехідні положення"ЦПК України, у редакціїЗакону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини другоїстатті 6 ЦПК України від 18 березня 2004 рокув редакції, чинній на час розгляду справи в місцевому суді (далі - ЦПК України 2004 року) ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) зроблено висновок про те, що, незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент вчинення таких дій (частинатретястатті3 ЦПК України).

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та другастатті 74 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною п`ятоюстатті 74 ЦПК України2004 року (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена

безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце нступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Із матеріалів справи вбачається,що ухвалою Київського районного від 25 березня 2011 року відкрито провадження у вказаній справі, та призначено справу до розгляду на 12 квітня 2011 року об 11-й год (а.с. 46 т. 1).

Відповідно до супровідного листа суду копію вказаної ухвали направлено сторонам (а.с. 47 т. 1).

11 квітня 2011 року від відповідача ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшла письмова заява про перенесення розгляду справи (а.с. 49 т. 1).

Відповідно до журналу судового засідання від 12 квітня 2011 року у зв`язку з неявкою сторін у справі, судовий розгляд відкладено на 12 травня 2011 року о 16-00 годині з повторним викликом сторін (а.с. 50).

Матеріали справи містять повідомлення про вручення поштового відправлення на ім`я ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО та ОСОБА_1 про виклик до судового засідання на 12 травня 2011 року на 16-00 годину (а.с. 51, 52 т. 1).

При цьому, в матеріалах справи мається поштовий конверт на ім`я ОСОБА_2 з відміткою «за закінченням терміну зберігання» про виклик до суду на 12 квітня 2011 року на 11-00 годину.

12 травня 2011 року до суду надійшла заява представника АБ «ПОРТО-ФРАНКО» про розгляд справи без їх участі (а.с. 55 т. 1).

Відповідно до журналу судового засідання від 12 травня 2011 року сторони у справі не з`явились (а.с. 56 т. 1).

Відповідно дост. 224 ЦПК України, в редакції на час ухвалення рішення,разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Частиною четвертоюстатті 169 ЦПК України, в редакції на час ухвалення рішення, передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Отже, на момент ухвалення судом першої інстанції заочного рішення процесуальний закон передбачав, що заочний розгляд справи може відбуватися у випадку повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 14-507цс18.

Поза увагою суду залишилися зазначені вище норми права, що свідчить про порушення судом першої інстанції порядку постановлення заочного рішення.

Ухвалюючи заочне рішення від 12.05.2011, суд першої інстанції зазначив, що відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилася, повідомлялася, про причини неявки суду не повідомила, заяви про слухання справи у його відсутності до суду не надходило.

Крім того, повістка про судове засідання на 12 квітня 2011 року, адресована ОСОБА_2 , повернулась до суду за закінченням терміну зберігання.

ПоложенняЦПК України, в редакції на момент ухвалення заочного рішення, не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Вказана позиція узгоджується з висновком ВП ВС в постановівід 12.12.2018 року в справі № 752/11896/17-ц.

Матеріали справи не місять доказів належного повідомлення відповідачки про дату, час і місце розгляду справи як на 12 квітня 2011 року, так і на 12 травня 2011 року на 16-00 годину, тому апеляційний суд приходить до висновку про порушення судом першої інстанції порядку ухвалення заочного рішення.

Враховуючи вищенаведене доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними.

Згідно пункту 3 частини третьоїстатті 376 ЦПК Українипорушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи,не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Неправильне застосуванн норм матеріального права та невідповідність висноків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи згідно п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2011 року ухвалене судом як із порушенням норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, так і з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідностю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно зч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена, то з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмаш Плюс» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір сплачений останньою за подання апеляційної скарги у розмірі 1338,92 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 травня 2011 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмаш Плюс»,до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просолідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 445/1-07 від 22.02.2007 в сумі 11231,14 доларів США, що становить згідно курсу НБУ станом на 12.05.2011 - 89531, 28 грн, яка складається з: суми заборгованості по процентам за користування кредитом 9420,61 доларів США, що становить 75098,27 грн, в тому числі: прострочені відсотки 8623,99 доларів США, що становить 68747,86 грн, нараховані відсотки за період 01.03.2011 - 20.03.2011 796,62 доларів США, що становить 6350,42 грн; суми заборгованості по пені за кожен день прострочення виконання зобов`язання по кредитному договору в сумі 1810,53 доларів США, що становить 14433 грн, відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмаш Плюс» (місцезнаходження юридичної особи: 69002, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Фортечна, буд. 6, код ЄДРПОУ 39037738) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1338,92 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 30 травня 2025 року

Судді: М.В. Назарова

В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко