Ухвала

від 27.05.2025 по справі 915/223/20

ДОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

27 травня 2025 року Справа № 915/223/20

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

представника стягувача: не з`явився,

представника боржника (скаржника): не з`явився,

представника приватного виконавця: Альховської І.Б. (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Фермерського господарства Родимовка б/н від 03.04.2025 (вхід.№5139/25 від 04.04.2025) на дії приватного виконавця, з урахуваннях уточнюючої скарги б/н від 07.04.2025 (вхід.№5342/25 від 08.04.2025), у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю НОР-ЕСТ АГРО,

до відповідача: Фермерського господарства Родимовка,

про: стягнення 1823460,97 грн,

приватний виконавець: Папроцький Андрій Андрійович,-

в с т а н о в и в:

Фермерське господарство Родимовка звернулось до Господарського суду Миколаївської області із скаргою б/н від 03.04.2025 (вхід.№5139/25 від 04.04.2025) на дії приватного виконавця, в якій з урахуваннях уточнюючої скарги б/н від 07.04.2025 (вхід.№5342/25 від 08.04.2025), просить суд:

- визнати неправомірними дії та рішення приватного виконавця Папроцького Андрія Андрійовича щодо відкриття виконавчого провадження №77597592 від 24.03.2025, стягнення з боржника основної винагороди від 24.03.2025 та розшуку майна боржника від 24.03.2025;

- зобов`язати приватного виконавця Папроцького Андрія Андрійовича Рівненського виконавчого округу скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №77597592 від 24.03.2025 та скасувати всі прийняті в межах означеного виконавчого провадження постанови, а саме постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 24.03.2025 та постанову про розшуку майна боржника від 24.03.2025;

- стягнути за рахунок приватного виконавця Папроцького Андрія Андрійовича Рівненського виконавчого округу або за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» на користь Фермерського господарства «Родимовка» 75831,78 грн. стягнутих коштів з рахунку Фермерського господарства «Родимовка» в рахунок погашення боргу за виконавчим провадженням №77597592 від 24.03.2025.

Ухвалою від 08.04.2025 справу №915/223/20 в частині розгляду скарги прийнято до свого провадження суддею Мавродієвою М.В., розгляд скарги призначено на 29.04.2025.

Приватний виконавець у відзиві від 17.04.2025 та додаткових поясненнях від 21.05.2024 заперечує проти задоволення скарги.

29.04.2025 та 07.05.2025 судом відкладався розгляд скарги відповідно на 07.05.2025 та 23.05.2025 за відповідними клопотаннями боржника та приватного виконавця.

Скаржник явку повноважного представника у судове засідання 23.05.2025 не забезпечив, у письмовій заяві від 19.05.2025 просив розглядати скаргу без участі скаржника та його представника, заявлені вимоги підтримав в повному обсязі.

У судовому засіданні 23.05.2025 судом оголошено перерву до 27.05.2025 для постановлення ухвали.

У судовому засіданні 27.05.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини ухвали без її проголошення.

Розглянувши скаргу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2020, яка в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили 14.04.2020, у даній справі задоволено спільну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» та Фермерського господарства «Родимовка» б/н від 04.03.2020 (вх.№3250/20) про затвердження мирової угоди у справі №915/223/20. Затверджено мирову угоду у справі №915/223/20, укладену 04.03.2020 між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» та відповідачем Фермерським господарством «Родимовка» у такій редакції:

«МИРОВА УГОДА у справі №915/223/20

м.Київ 04 березня 2020 року

Позивач у справі №915/223/20: Товариство з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО», в особі Директора Сисоєнка Володимира Миколайовича, який діє на підставі Статуту, з одного боку

Відповідач у справі №915/223/20: ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «РОДИМОВКА» в особі Голови Господарства Войцеховського Миколи Григоровича, який діє на підставі Статуту, з іншого боку, (надалі разом Сторони, а кожна окремо Сторона)

з метою збереження добрих партнерських відносин та взаємовигідного ділового співробітництва, виконання договірних зобов`язань по договору купівлі-продажу №86/19/09 від 12 лютого 2019 року, та у зв`язку із існуванням у провадженні Господарського суду Миколаївської області справи № 915/223/20 за позовом ТОВ «НОР-ЕСТ АГРО» до ФГ «РОДИМОВКА» про стягнення заборгованості, пені, штрафу, 3%-річних, відсотків за користування товарним кредитом та інфляційних втрат на підставі договору купівлі-продажу №86/19/09 від 12 лютого 2019 року, укладено цю мирову угоду про наступне:

1. Відповідач підтверджує правильність нарахування всіх сум платежів по договору купівлі-продажу №86/19/09 від 12 лютого 2019 року, та визнає існування заборгованості Відповідача перед Позивачем згідно вказаного договору поставки, на момент укладення цієї Мирової угоди, у загальному розмірі 1 823 460 (один мільйон вісімсот двадцять три тисячі чотириста шістдесят) гривень 97 копійок, а саме: 941 352 (дев`ятсот сорок одна тисяча триста п`ятдесят дві) гривні 94 копійки заборгованості, 81 884 (вісімдесят одна тисяча вісімсот вісімдесят чотири) гривні 78 копійок пені, 8 954 (вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні 04 копійки 3%-річних, 461 962 (чотириста шістдесят одна тисяча дев`ятсот шістдесят дві) гривень 50 копійок штрафу, 327 589 (триста двадцять сім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 80 копійок відсотків за користування товарним кредитом, 1716 (одна тисяча сімсот шістнадцять) гривень 91 копійка інфляційних втрат на підставі договору купівлі-продажу №86/19/09 від 12 лютого 2019 року, а також витрати, пов`язані з сплатою судового збору у розмірі 27 355,00 грн.

2. Відповідач зобов`язується здійснити перерахування коштів на поточний рахунок Позивача у загальному розмірі 941352 (дев`ятсот сорок одна тисяча гриста п`ятдесят дві) гривні 94 копійки в якості погашення основного розміру заборгованості, а також відшкодувати 50% сплаченого судового збору, за наступним графіком погашення заборгованості:

- до 01 квітня 2020 сплата основного боргу по договору купівлі-продажу №86/19/09 від 12 лютого 2019 у сумі 941352,94 грн;

- до 01 квітня 2020 відшкодування 50% сплаченого судового збору у сумі 13677,50 грн;

Всього: 955030,44 грн.

3. У випадку належного виконання Відповідачем п.2 даної мирової угоди, зобов`язання Відповідача з приводу сплати 81884 (вісімдесят одна тисяча вісімсот вісімдесят чотири) гривні 78 копійок пені, 8954 (вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні 04 копійки 3%-річних, 461962 (чотириста шістдесят одна тисяча дев`ятсот шістдесят дві) гривень 50 копійок штрафу, 327589 (триста двадцять сім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 80 копійок відсотків за користування товарним кредитом, 1716 (одна тисяча сімсот шістнадцять) гривень 91 копійка інфляційних втрат па підставі договору купівлі-продажу №86/19/09 від 12 лютого 2019 року, а також витрати, пов`язані з сплатою судового збору у розмірі 13677,50 грн, припиняються.

4. Сторони погоджуються, що у разі не сплати та/або несвоєчасної сплати Відповідачем чергового платежу в повному обсязі та терміни, передбачені пунктом 2 цієї мирової угоди. Позивач набуде право на примусове стягнення з Відповідача заборгованості у загальному розмірі 1823460 (один мільйон вісімсот двадцять три тисячі чотириста шістдесят) гривень 97 копійок, а саме: 941352 (дев`ятсот сорок одна тисяча триста п`ятдесят дві) гривні 94 копійки заборгованості, 81884 (вісімдесят одна тисяча вісімсот вісімдесят чотири) гривні 78 копійок пені, 8954 (вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні 04 копійки 3%-річних, 461962 (чотириста шістдесят одна тисяча дев`ятсот шістдесят дві) гривень 50 копійок штрафу, 327589 (триста двадцять сім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 80 копійок відсотків за користування товарним кредитом, 1716 (одна тисяча сімсот шістнадцять) гривень 91 копійка інфляційних втрат на підставі договору купівлі-продажу №86/19/09 від 12 лютого 2019 року, а також витрати, пов`язані з сплатою судового збору у розмірі 27355,00 грн.

5. Сторони погоджують те, що у випадку виконання (в тому числі й часткового) Відповідачем пункту 2 даної мирової Угоди, проте із порушенням строку та/або її неповним виконання, та виникнення у Позивача права на отримання грошової суми у відповідності до пункту 4 даної мирової Угоди, сплачені кошти/виконання у законний спосіб зобов`язання Відповідачем зобов`язані бути враховані під час реалізації та захисту прав Позивача під час застосування пункту 4 даної мирової Угоди.

6. Сторони заявляють, що ні в процесі укладання даної угоди, ні в процесі виконання її умов не будуть порушені інтереси держави та права будь-яких третіх осіб.

7. Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї угоди відповідають їх реальному волевиявленню інтересам та породжують появу наслідків, зазначених у тексті угоди. Наслідки підписання цієї угоди сторонам відомі.

8. Мирова угода складена в трьох примірниках, по одному для кожної Сторони, один примірник надається Господарському суду Миколаївської області.

9. Сторони з даною Мировою угодою ознайомлені, заперечень не мають».

З наявних в матеріалах справи доказів оплати (платіжних інструкцій та банківських виписок) вбачається, що на виконання умов мирової угоди Фермерське господарство «Родимовка» почало здійснювати оплати лише з 17.04.2020.

20.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» звернулось до приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького Андрія Андрійовича із заявою №20-2/03 про відкриття виконавчого провадження та примусове виконання виконавчого документу ухвали Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2020 у справі № 915/223/20.

Приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Папроцьким Андрієм Андрійовичем 24.03.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №77597592 з примусового виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2020 у справі № 915/223/20, про стягнення з боржника основної винагороди та про розшук майна боржника.

В обґрунтування скарги боржник вказує, що приватний виконавець вчиняв дії не в межах виконавчого округу, в якому він здійснює свою діяльність, а в постанові про відкриття провадження відсутні посилання на наявність майна боржника на території Рівненської області, після встановлення місцезнаходження майна боржника та його місцезнаходження на території Миколаївської області, приватний виконавець не скасував постанови про відкриття виконавчого провадження, накладення арештів, розшуку майна та стягнення всіх винагород по виконавчому провадженню.

Приватний виконавець у відзиві та додаткових поясненнях заперечує проти задоволення скарги, посилаючись на те, що оскільки у заяві про відкриття виконавчого провадження та примусове виконання виконавчого документу стягувачем було зазначено, що у боржника на праві іншого речового права (права оренди) перебувають різні за площею земельні ділянки сільськогосподарського призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», які розташовані на території різних районів та територіальних сільських громад Рівненської області, то ним правомірно прийнято до виконання виконавчий документ, відкрито виконавче провадження та вчинено відповідні виконавчі дії та винесено постанови про стягнення з боржника основної винагороди та про розшуку майна боржника.

Відповідно до ч.1 ст.326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України Про виконавче провадження».

Згідно ч.1 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом тощо.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 339 ГПК України передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. (стаття 339-1 ГПК України).

Враховуючи зміст наведених норм, розглядаючи скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця щодо їх (рішень, дій, бездіяльності) правомірності/неправомірності, суд має надати оцінку законності дій останнього, тобто встановити, чи було ним дотримано приписи законодавства, які регламентують його діяльність у спірних правовідносинах, та саме в залежності від вказаних обставин, дійти висновку про задоволення або відмову у задоволенні скарги.

Пунктом 2 ч.2 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (ст.3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Пункт 6 ч.1 ст.4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та п.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону «Про виконавче провадження» віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абз.2 ч.1 ст.19 цього Закону).

Отже, законом передбачено, що стягувач має право на обрати орган який буде здійснювати примусове виконання (державна виконавча служба та приватний виконавець) з урахуванням встановлених законом обмежень.

Статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій. Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Отже, з наведеної норми вбачається, що приватний виконавець в праві здійснювати виконавчі дії (відкрити виконавче провадження) за місцем знаходження майна боржника.

Стаття 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає, що приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України (п.4 ч.2 ст.23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».

Правовий аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження», до яких законодавець відносить: (1) місце проживання, перебування боржника фізичної особи, (2) місцезнаходження боржника - юридичної особи, (3) місцезнаходження майна боржника.

Зі змісту наведених норм закону, зокрема ч.ч.1, 2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», слідує, що виконавець (державний/приватний) має право прийняти до виконання подані йому виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання у разі, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташоване: для державного виконавця у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби; для приватного виконавця - у межах виконавчого округу, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця.

Згідно п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За змістом норм чинного законодавства, що регулюють питання, пов`язані з виконанням судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, є підставою для початку здійснення виконавцем примусового виконання рішення. Оригінал (дублікат) виконавчого документа подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця разом із заявою про примусове виконання рішення.

Вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення визначені у ч.ч.2, 4 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», а також у п.3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція).

Відповідно до абз.30 п.3 розділу ІІІ Інструкції, у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документа, який підтверджує, що майно боржника знаходиться(-яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Передбачена цією нормою необхідність стягувача додати до заяви докази місцезнаходження майна боржника обумовлена необхідністю обґрунтування та доведення стягувачем виконавцю такого критерію як місцезнаходження майна боржника та лише в ракурсі того, що майно боржника знаходиться на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зазначена норма передбачає надання стягувачем лише доказів місцезнаходження майна боржника на цій території, а не доказів фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.

Отже, стягувач, звертаючись до виконавця із заявою про примусове виконання рішення має довести саме обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом п.21 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець саме під час здійснення виконавчого провадження (тобто після його відкриття) має право отримувати інформацію про місцезнаходження майна боржника.

Згідно ч.2 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

З правового аналізу вказаних норм Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, статей 13, 18, 26, 36, 48 Закону, слідує, що виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення під час здійснення виконавчого провадження, тобто після прийняття виконавчого документу до виконання та після відкриття виконавчого провадження. Перевірка майнового стану боржника, розшук боржника та/або його майна, здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні.

Чинне спеціальне законодавство, що визначає порядок пред`явлення виконавчих документів до виконання, порядок примусового виконання рішень, не містить прямої норми, яка б передбачала повноваження виконавця вчиняти на стадії вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження дії, направлені на перевірку майнового стану боржника, розшук боржника та/або його майна.

З огляду на викладене, до прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження виконавець не має права вчиняти дії, направлені на перевірку майнового стану боржника, розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника. На етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або повернення виконавчого документа у виконавця відсутній будь-який механізм, передбачений чинним законодавством, спрямований на перевірку відомостей щодо місцезнаходження майна боржника.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника виконавець має дослідити цей критерій не в ракурсі фактичного знаходження майна у його (зазначеному стягувачем) місцезнаходженні, а саме, для встановлення обставини наявності майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, за формальними ознаками: по доданим стягувачем до заяви про примусове виконання рішення доказам місцезнаходження майна боржника на такій території.

Встановлення обставин фактичної наявності майна боржника у його місцезнаходженні (зазначеному стягувачем) відноситься до дій виконавця з розшуку майна боржника, які вчиняються у процесі здійснення виконавчого провадження після прийняття виконавчого документу до виконання та відкриття виконавчого провадження.

За результатом дослідження цих доказів виконавець приймає одне з рішень: про відкриття виконавчого провадження відповідно до ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» або про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідно до п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».

За відсутності доданих стягувачем до заяви доказів знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, у виконавця, який не має повноважень до відкриття виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії, пов`язані з розшуком майна боржника, відсутні підстави приймати до виконання виконавчий документ за місцезнаходженням майна боржника.

Так, у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема, відомостей про право оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника майна, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

У правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №925/384/21, між іншим, зазначено на те, що суди при розгляді скарг на рішення, дії/бездіяльність виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з підстави порушення виконавцем територіальної юрисдикції (не за місцезнаходженням майна боржника) мають досліджувати обставини дотримання стягувачем вимог абз.11 (або 12, 28, у залежності від того, яка редакція Інструкції підлягає застосуванню) пункту 3 розділу ІІІ Інструкції щодо надання доказів місцезнаходження майна боржника у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Суди мають встановити, чи були додані стягувачем до заяви про примусове виконання рішення відповідні передбачені цією нормою докази існування у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, майна боржника, та чи підтверджують ці докази обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Схожий за змістом правовий висновок викладено і у постановах Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №925/791/21, від 15.07.2021 у справі №924/408/19, від 30.06.2021 у справі №905/2190/14, від 25.06.2021 у справі №905/2214-908/5, від 21.05.2021 у справі №905/64/15.

Визначення місця вчинення приватним виконавцем виконавчих дій у вже відкритому виконавчому провадженні здійснюється відповідно до загальних норм, якими визначаються вимоги щодо місця вчинення відповідної виконавчої дії без обмеження дій приватного виконавця виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність (ч.6 ст.25 Закону та абз.2 ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження»).

Зі змісту наведеної норми ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що якщо місце проживання, перебування боржника фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Як слідує із змісту наявної у матеріалах справи заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «НОР-ЕСТ АГРО» №20-2/03 від 20.03.2025, звертаючись до приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького Андрія Андрійовича із заявою про відкриття виконавчого провадження стягувач у такій заяві зазначив, що у боржника на праві іншого речового права (права оренди) перебувають різні за площею земельні ділянки сільськогосподарського призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», які розташовані на території різних районів та територіальних сільських громад Рівненської області, та на підтвердження вказаних обставин до такої заяви стягувач додав примірник інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на 21 аркуші (пункт 4 додатків до заяви).

Відповідно до абз.7 п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки відносяться до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності.

Інструкцію з організації примусового виконання рішень доповнено новим розділом XVIII «Особливості звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них» згідно з наказом Міністерства юстиції №4066/5 від 11.11.2021.

При цьому п.1 даного розділу передбачає, що опис та арешт земельних ділянок або прав на них здійснюються виконавцем у порядку, встановленому розділом VII Закону та розділом VIII цієї Інструкції. Розділ VII Закону України «Про виконавче провадження» передбачає та має назву «Порядок звернення стягнення на майно боржника». У цілому вказане узгоджується з загальним регулюванням Цивільного кодексу України, що відносить майнові права до майна.

Згідно ч.1 ст.177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Відповідно до ст.190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Отже, майнові права прямо віднесені до складу майна, що дозволяє приватним (державним) виконавцям накладати арешт або звертати стягнення на майнові права.

Тож, і відкриття виконавчого провадження за місцем знаходження майнових прав боржника (майна) є правомірним та відповідає приписам чинного законодавства України.

Враховуючи викладене, порушення з боку приватного виконавця вимог щодо територіальності під час відкриття ним виконавчого провадження №77597592 від 24.03.2025 та подальшого винесення постанов про стягнення з боржника основної винагороди та про розшуку майна боржника, - відсутні, оскільки сама по собі наявність у боржника права оренди на земельні ділянки, місцезнаходженням яких є Рівненська область, є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження і при цьому, ключовим моментом у вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження є надання стягувачем доказів знаходження таких земельних ділянок у Рівненської області.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суд від 18.12.2023 у справі №917/1285/21.

З огляду на наведене, суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та, в подальшому, постанови про стягнення з боржника основної винагороди та про розшуку майна боржника, з порушенням норм ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи вищевикладене, за результатами дослідження судом норм чинного законодавства у сукупності із встановленими судом обставинами по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги.

Керуючись ст.ст.234, 235, 343 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги Фермерського господарства Родимовка б/н від 03.04.2025 (вхід.№5139/25 від 04.04.2025) на дії приватного виконавця, з урахуваннях уточнюючої скарги б/н від 07.04.2025 (вхід.№5342/25 від 08.04.2025), - відмовити.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 02.06.2025.

Суддя М.В.Мавродієва