Рішення

від 02.06.2025 по справі 917/777/20

ГРЕБІНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2025 р. Справа № 917/777/20(917/365/25)

Суддя Господарського суду Полтавської області Білоусов С.М., після виходу з відпустки, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали

за позовною заявою ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. Чорновола, 22а, м. Полтава, 36039, ідент. код 32017261 в особі Філії "Лубенська дорожня експлуатаційна дільниця", вул. Харківська, 70, с. Засулля, Лубенський район, Полтавська область, 37552, код ЄДРПОУ 03448971

про стягнення грошових коштів

в межах справи про банкрутство № 917/777/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергобуд Україна", вул. Данила Щербаківського, 58, м. Київ, ідент. код 34014304

до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. Чорновола, 22а, м. Полтава, 36039, ідент. код 32017261

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Полтавської області перебуває справа № 917/777/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

24.02.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла позовна заява до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі Філії "Лубенська дорожня експлуатаційна дільниця" про: стягнення заборгованості по заробітній плати в розмірі 15 697,81 грн.; стягнення середнього заробітку на весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення; зобов`язання Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі Філії "Лубенська дорожня експлуатаційна дільниця" сплатити єдиний соціальний внесок за період трудових відносин з ОСОБА_1 за період 28.11.2023 по 31.05.2024 рік.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.02.2025 року матеріали передані судді Білоусову С.М.

Ухвалою суду від 28.02.2025 року позовну заяву залишено без розгляду та зобов`язано позивача надати розрахунок ціни позову за вимогу про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та докази сплати судового збору у встановленому законом порядку.

06.03.2025 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх № 3092), де останнім зазначено розрахунок ціни позову та додано чек на підтвердження сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн.

Ухвалою суду від 12.03.2025 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до господарського суду Полтавської області доказів сплати судового збору у сумі 3 028,00 грн. за немайнову вимогу в позові.

17.03.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява від 14.03.2025 року (вх. № 3554) про уточнення позовних вимог, відповідно до якої заявник вказує на те, що вимога щодо сплати Єдиного соціального внеску в Лубенський Пенсійний фонд Полтавської області за період трудових відносин є недоцільною та просить суд вилучити дану вимогу з даної позовної заяви.

Дослідивши подану заяву та позовну заяву ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи зазначене, суд ухвалою від 20.03.2025 року, прийняв справу № 917/777/20(917/365/25) до свого провадження та постановив здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач порушуючи норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) не провів розрахунок у день звільнення - 31.05.2024 року та до теперішнього часу не розрахувався. У зв`язку з чим позивач, посилаючись на статтю 116 та 117 КЗпП України, просить суд стягнути з відповідача 110 882 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 15 697,81 грн. невиплачених коштів при звільненні.

В матеріалах справи знаходиться відзив на позовну заяву від 03.04.2025 року, у якому відповідач посилається на невірний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, просить зменшити його розмір та відмовити в задоволенні позову.

10.04.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№ 4801 від 10.04.2025 року) у якій останній погоджується з перерахунком середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з відповідачем, в іншому позовну заяву підтримує у повному обсязі.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 28.11.2023 року по 31.05.2024 рік перебувала у трудових відносинах з Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" Філією "Лубенська дорожня експлуатаціна дільниця".

31.05.2024 року згідно наказу № 14-К позивача було звільнено з займаної посади за власним бажанням.

Відповідач в порушення норм КЗпП не здійснив розрахунок належних позивачу виплат під час звільнення і має заборгованість станом на сьогодні в сумі 15 697,81 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, посилаючись на ст. 116 КЗпП, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 15 697,81 грн. не виплаченої заробітної плати та 110 882,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

За приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено судом, відповідач при звільненні ОСОБА_1 не здійснив виплату всіх сум, що належать їй від підприємства.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 15 697,81 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

За правилами статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Матеріалами справи підтверджується, що в день звільнення (31.05.2024 року) заробітна плата виплачена не була, а відтак відповідач зобов`язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, який на час ухвалення рішення позивачу не виплачений. Іншого суду не доведено.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно Довідки про середню заробітну плату (дохід) № 11 виданою керівником підприємства відповідача від 04.03.2025 року, середньоденна заробітна плата становить 583,59 грн.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки становить 583,59*130 (кількість робочих днів за час затримки) = 75 866,70 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково, оскільки позивач здійснював розрахунок без дотримання норм чинного законодавства.

Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суд справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат слід зазначити наступне.

При подачі даного позову позивачем сплачено 3 028,00 грн. судового збору, що є мінімальною ставкою судового збору та відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України вказані судові витрати повністю покладаються на відповідача.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (36039, м. Полтава, вул. Чорновола, 22а, ідент. код 32017261) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 15 697,81 грн. заробітної плати, 75 866,70 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено та підписано 02.06.2025 року.

Суддя Білоусов С. М.