Ухвала від 20.05.2025 по справі 910/8247/24

УХВАЛА

20 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/8247/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Вронської Г.О., Студенця В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А.В.,

за участю представників учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (особисто),

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - Ленько М.М. ( в порядку самопредставництва),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Владимиренко С. В., судді: Демидова А. М., Євсіков О. О.)

від 04.02.2025

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1) Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України";

2) Фонду державного майна України

про припинення правовідносин.

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" (далі - відповідач 1, Підприємство) та Фонду державного майна України (далі - відповідач 2, Фонд) про зобов`язання припинити правовідносини з управління Підприємством.

2. Позов обґрунтовано тим, що починаючи з 15.06.2021 позивач виконує повноваження голови ліквідаційної комісії (ліквідатора) Підприємства на підставі наказу Міністерства внутрішніх справи України від 15.06.2021 № 450 "Про припинення Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України". У 2023 році на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2023 № 683-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" єдиний майновий комплекс Підприємства передано із сфери управління Міністерства внутрішніх справи України до сфери управління Фонду. У серпні 2023 року позивач вирішив припинити відносини з управління Підприємством та звернувся із заявою про звільнення (припинення повноважень) голови ліквідаційної комісії/керуючого припиненням, як до самої юридичної особи - відповідача 1, так і до засновника - відповідача 2, як органу, уповноваженого приймати рішення про її ліквідацію (припинення) та утворення ліквідаційної комісії/призначення керуючого припиненням. Проте, як вказує позивач, відповідь ані від відповідача 1, ані від відповідача 2 так і не отримав, що, на його переконання, є порушенням його прав.

3. Відповідач 2 у відзиві заперечував проти позову, посилаючись на те, що згідно з положеннями Закону України "Про управління об`єктами державної власності", на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" Фонд набув статус органу управління єдиним майновим комплексом Підприємства та не є його засновником. Фонд зазначав, що він не відмовляв та не самоусувався від розгляду заяви позивача про його звільнення, оскільки листом від 14.09.2023 №10-57-23674 позивача повідомлено про розгляд його заяви після отримання всієї необхідної інформації про Підприємство. Фонд звертав увагу суду на положення Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України", який набрав чинності 21.06.2023, та прийняття Верховною Радою України 08.05.2024 Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких підзаконних актів України у зв`язку із прийняттям Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України", який набрав чинності 21.06.2024, на виконання вимог якого Фондом розробляються підзаконні нормативно-правові акти, необхідні для реалізації Закону, у тому числі Порядок відбору, призначення та припинення повноважень керуючого припиненням, після набрання чинності якого буде можливим проведення конкурсу та призначення нового керуючого припиненням Підприємства. Вказував, що судова практика, на яку посилається позивач, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки позивач є керуючим припиненням Підприємства, а не його керівником.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. Згідно з Статутом, затвердженим наказом МВС від 29.05.1997 №332, у редакції наказу МВС від 04.04.2018 №284, Підприємство засноване на відокремленій частині державної власності і входить до сфери управління Міністерства внутрішніх справи України (т.1 а.с. 15-20).

5. Наказом Міністерства внутрішніх справ України №450 від 15.06.2021 вирішено припинити юридичну особу - Державне підприємство "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" шляхом ліквідації, утворено ліквідаційну комісію та призначено її головою позивача (т. 1 а.с. 22).

Вказаним наказом голові ліквідаційної комісії наказано: 1) у триденний строк після отримання цього наказу затвердити персональний склад комісії; 2) упродовж трьох робочих днів із дня прийняття цього наказу письмово повідомити державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення Підприємства; 3) у встановленому законодавством порядку здійснити заходи щодо припинення Підприємства; 4) у тижневий строк з дня прийняття цього наказу затвердити план заходів з припинення Підприємства та подати його копію до Департаменту державного майна та ресурсів МВС; 5) щомісяця, до 10 числа, інформувати МВС про стан проходження процедури припинення та вжити такі заходи; 6) у тижневий строк з дня державної реєстрації проінформувати МВС про припинення Підприємства.

6. На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" за актом приймання-передачі від 20.07.2023 єдиний майновий комплекс підприємства передано із сфери управління МВС до сфери управління Фонду (т. 1 а.с. 52-54).

7. Позивач звернувся до відповідачів 1 та 2 із заявами від 30.08.2023, в яких просив припинити його повноваження голови ліквідаційної комісії Державного підприємства (а.с. 13, 14). У заяві до відповідача 2 позивач просив Фонд звільнити його та повідомити про призначену на його місце особу, якій буде передано Підприємство та документацію цього Підприємства.

8. Доказів реагування відповідача 1 на заяву позивача від 30.08.2023 матеріали даної справи не містять.

9. Фонд листом №10-57-23674 від 14.09.2023 на заяву позивача від 30.08.2023 повідомив останнього про здійснення заходів щодо отримання інформації про Підприємство, після чого буде розглянуто заяву позивача (т. 1 а.с. 12).

10. У процесі розгляду даної справи відповідачем 2 було надано лист-відповідь №10-47-21488 від 06.08.2024 (т.1 а.с. 89) на лист позивача від 30.08.2023 про звільнення, долучений судом першої інстанції протокольно 31.07.2024 до матеріалів справи.

11. У вказаному листі Фонд зазначив, що з метою вирішення питання про припинення повноважень позивача, як голови ліквідаційної комісії, останньому необхідно подати до Фонду звіт про виконану роботу з моменту призначення головою ліквідаційної комісії з поясненнями причин незавершення ліквідації Підприємства; документи, які були отримані/складені ліквідаційною комісією (головою комісії), у тому числі: проміжний та ліквідаційний баланси, затверджені органом, уповноваженим управляти Підприємством (попереднім органом управління - Міністерством внутрішніх справ України); матеріали інвентаризації та оцінки майна Підприємства (в тому числі, щодо земельних ділянок, які належали Підприємству та/або які перебували на праві постійного користування із зазначенням їх кількості, площ тощо); довідку (оригінал довідки) з трудового архіву з інформацією про отримання на зберігання документів щодо працівників Підприємства; інформацію щодо активів, що відчужувалися Підприємством з моменту прийняття рішення про припинення Підприємства (копії договорів відчуження); інформації щодо наявної та погашеної заборгованості перед Підприємством (із зазначенням найменування дебіторів, розмір та дати погашеної дебіторської заборгованості, розмір наявної дебіторської заборгованості та строки її погашення перед Підприємством тощо); інформацію щодо наявної та погашеної кредиторської заборгованості Підприємства (у разі наявності кредиторської заборгованості зазначити її розмір, найменування кредиторів, а також інформацію чи звертався голова ліквідаційної комісії Підприємства до суду відповідно до статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Підприємства); інші належним чином завірені копії документів, складені/оформлені/отриманні комісією з припинення діяльності Підприємства, спрямовані на припинення Підприємства.

12. Доказів виконання вимог Фонду позивачем суду не надано.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

13. 24.09.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

14. Суд першої інстанції дійшов висновку, що повноваження із звільнення голови комісії з припинення юридичної особи належать учасникам юридичної особи, суду або органу, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, у даному випадку, Міністерству внутрішніх справ України, тоді як останній не був зазначений позивачем як відповідач, а тому пред`явлення позивачем позову до неналежних відповідачів є підставою для відмови у позові.

15. 04.02.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції змінив, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови; в іншій частині рішення залишив без змін.

16. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 683-р від 26.07.2022 "Деякі питання управління об`єктами державної власності" передано із сфери управління уповноважених органів управління до сфери управління Фонду державного майна єдині майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій, що підлягають ліквідації або реорганізації, а також повноваження з управління корпоративними правами держави щодо суб`єктів господарювання, що підлягають ліквідації, та визначено Фонд державного майна уповноваженим органом управління, що здійснює контроль за суб`єктами господарювання, що підлягають ліквідації, за переліком згідно з додатком 4. Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 450 від 15.06.2021 вирішено припинити юридичну особу - Державне підприємство "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" шляхом ліквідації, утворено ліквідаційну комісію та призначено її головою позивача. Цим наказом на голову ліквідаційної комісії покладено певні обов`язки, однак доказів виконання покладених вказаним наказом обов`язків позивачем суду не надано, тому, на думку суду, подання позову про зобов`язання припинити правовідносини з управління Підприємством без належного виконання матеріально відповідальною особою зобов`язань з передачі документів та цілісного майнового комплексу Фонду, є передчасним. Крім того апеляційним судом 04.02.2025 винесено окрему ухвалу у цій справі, відповідно до якої зобов`язано Фонд виконати вимоги Закону України "Про особливості припинення державних підприємства за рішенням Фонду державного майна України" в частині розроблення та затвердження Порядку відбору, призначення та припинення повноважень керуючого припиненням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, виклад позиції інших учасників справи. Підстава відкриття касаційного провадження

17. 24.02.2025 позивач надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

18. Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

19. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, щодо права особи припинити трудові відносини з юридичною особою, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, стосовно визначення правової природи правовідносин, що виникають між юридичною особою та її керівником, та належного способу захисту порушеного права.

20. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, застосував Закон України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України", який не підлягав застосуванню.

21. 31.03.2025 від Фонду державного майна України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Фонд просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований таким:

- на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р "Деякі питання управління об`єктами державної власності" за актом приймання-передачі від 20.07.2023 із сфери управління МВС до сфери управління Фонду передано єдиний майновий комплекс Підприємства. Тобто Фонд набув статус органу управління єдиного майнового комплексу Підприємства та не є його засновником;

- згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Підприємство перебуває у стані припинення (ліквідації) на підставі рішення (наказу) попереднього органу управління (Міністерства внутрішніх справ України) від 15.06.2021 № 450, яким утворено ліквідаційну комісію та головою якої призначено Слободенюка О.Б.;

- документи щодо Підприємства, з метою забезпечення супроводу його припинення (ліквідації), Фонду не передавалися;

- оскільки ліквідаційну процедуру Підприємства було розпочато за рішенням попереднього органу управління, у Фонду виникає необхідність в отриманні у позивача , як повноваженої особи, на яку покладено обов`язок щодо здійснення процедури припинення Підприємства, додаткової інформації та документів, які позивачем надано не було. Таким чином Фонд вважає, що подання цього позову без належного виконання позивачем зобов`язань з передачі документів та цілісного комплексу, є передчасним.

Фонд стверджує, що апеляційним господарським судом зроблено правильний висновок, що для прийняття Фондом рішення про звільнення позивача та припинення його повноважень, позивач мав передати документацію стосовно виконаної ним роботи з припинення Підприємства з моменту його призначення та до дати його звільнення, з відповідним документальним підтвердженням.

Позиція Верховного Суду

22. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

23. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

24. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

25. Так, касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

26. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

27. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

28. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

29. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

30. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

31. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

32. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

33. Так, спір у справі, яка переглядається, виник через протиправну, на думку позивача, відмову відповідачів у припиненні відносини з управління Підприємством та звільнення його з посади голови ліквідаційної комісії Підприємства.

34. У касаційній скарзі позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, щодо права особи припинити трудові відносини з юридичною особою, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20, стосовно визначення правової природи правовідносин, що виникають між юридичною особою та її керівником, та належного способу захисту порушеного права.

35. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах з огляду на таке.

36. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема статті 38 КЗпП, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі №758/1861/18, від 17.03.2021 у справі №761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі №911/719/21 (на які здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги), а саме в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП.

37. У вказаній постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону №2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону №2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК, пункт 7 частини другої статті 30 Закону №2275-VIII, підпункт "є" пункту 8.5 Статуту).

38. Отже посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, не приймаються до уваги, оскільки на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано питання щодо правової природи відносин, що існують між товариством з обмеженою відповідальністю та його директором, який ініціював своє звільнення з цієї посади, і про те, у який спосіб директор товариства, якого позбавлено можливості звільнитись, може ефективно захистити відповідне право.

39. Натомість у справі, що розглядається, позивач є керуючим припиненням Підприємства, суб`єктом управління якого є Фонд державного майна України, відносини між якими регулюються спеціальними Законом у сфері управління державним майном і судом апеляційної інстанції встановлено, що позов заявлено позивачем передчасно через невиконання ним обов`язків з передачі документів та цілісно майнового комплексу Фонду, як керуючого припиненням. При цьому Суд вважає, що апеляційним господарським судом вірно застосований Закон України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України", який підлягав застосуванню.

40. Таким чином, проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята без урахування вказаних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

41. З огляду на вищевикладені обставини, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

43. З огляду на викладене, касаційне провадження, яке відкрите з підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.

Судові витрати

44. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 910/8247/24 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді Г. Вронська

В. Студенець