Постанова від 22.05.2025 по справі 910/18632/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/18632/23 (910/8585/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Огородніка К. М., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

представник ТОВ "Акріс-груп" - Сердюк В. О.,

розпорядник майна ТОВ "Дейвест" арбітражний керуючий Потупало Н. І.,

представник ТОВ "Фінансова компанія "Футура фінанс" - Яковлєв О. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп" (вх. № 8606/2023)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024

та на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024

у справі № 910/18632/23 (910/8585/24)

за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест" - арбітражного керуючого Ципляка Павла Сергійовича

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп"

про спростування майнових дій Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест"

в межах справи № 910/18632/23

за заявою Акціонерного товариства "Банк Альянс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест"

про банкрутство, -

ВСТАНОВИВ

На розгляд суду постало питання спростування майнової дії боржника з перерахування грошових коштів на користь іншої юридичної особи з тим самим кінцевим бенефіціарним власником за умов, коли не ставиться питання визнання недійсним договору, на підставі якого вчинено таку майнову дію.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/18632/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест" (далі - ТОВ "Дейвест"), провадження в якій відкрито ухвалою суду від 21.02.2024 за заявою АТ "Банк Альянс", розпорядником майна боржника призначено Ципляка П. С.

2. З матеріалів справи та наданих ТОВ "Дейвест" копій претензій від 23.02.2022 №02-02/23 та від 15.12.2022 №02-08/26 судами попередніх інстанцій з`ясовано, що 01.04.2021 між ТОВ "Дейвест" та ТОВ "Акріс-Груп" було укладено Договір підряду на виконання сільськогосподарських робіт №01/04/2021-07.

3. За умовами вказаного договору ТОВ "Акріс-Груп" як замовник доручає ТОВ "Дейвест" як підряднику здійснити поставку та внесення аміаку рідкого технічного марки "Ак" (ГОСТ 62210-90) на поля замовника.

4. Як наголошується в претензії, обумовлений обсяг робіт ТОВ "Дейвест" як підрядник не виконав, у зв`язку з чим замовником було пред`явлено відповідну вимогу стосовно сплати передбачених договором штрафних санкцій у розмірі 20 547 477,99 грн.

5. У лютому 2023 року ТОВ "Дейвест" здійснило платіж на користь ТОВ "Акріс-Груп" на суму 20 547 477,99 грн з призначенням платежу "Спл.штраф санкц.по повт. претенз ТОВ Акріс Груп від 15.12.2022 р. №02-08/26 щодо сплат штраф санкц у розм 561 888,56 дол.США (по курс 36,5686 за 1 дол США)" відповідно до платіжної інструкції №103 від 24.02.2023.

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підрядник (ТОВ "Дейвест") та замовник (ТОВ "Акріс-Груп") є пов`язаними юридичними особами, оскільки мають одного кінцевого бенефіціарного власника. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №332296790852 станом на момент вчинення спірних майнових дій (24.02.2023) кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Дейвест" була ОСОБА_1 . Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №383389932060 станом на момент вчинення спірних майнових дій (24.02.2023) кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Акріс-Груп" була ОСОБА_1 .

7. Суди також з`ясували, що станом на момент вчинення спірних майнових дій ТОВ "Дейвест" вже мало заборгованість перед ТОВ "Акріс Агро" на суму 616 028,16 грн; перед ТОВ "Аграрні системні технології" на суму 46 740 000 грн; перед АТ "Банк Альянс" на суму 6 166 117 доларів США.

8. Протягом підозрілого періоду боржник мав негативну тенденцію до збільшення непокритого збитку та зменшення вартості активів. Відповідно до балансу станом на 31.12.2022 вартість активів зменшилась на 266 772 тис грн (на початок року становила 657 709 тис грн, а на кінець - 390 937 тис грн), непокритий збиток виріс на 128 883 тис грн (на початок року становив 12 389 тис грн, а на кінець - 141 272 тис грн).

9. Відповідно до балансу станом на 31.12.2023 вартість активів зменшилась на 110 604 тис грн (на початок року становила 390 738 тис грн, а на кінець - 280 134 тис грн), непокритий збиток виріс на 165 079 тис грн (на початок року становив 141 520 тис грн, а на кінець - 306 599 тис грн).

Короткий зміст вимог

10. У липні 2024 року розпорядник майна ТОВ "Дейвест" арбітражний керуючий Ципляк П. С. звернувся до Господарського суду міста Києва в межах справи №910/18632/23 з позовом до ТОВ "Дейвест" та ТОВ "Акріс-Груп" про спростування майнових дій ТОВ "Дейвест", які полягали в перерахуванні грошових коштів в розмірі 20 547 477,99 грн на користь ТОВ "Акріс-Груп" на підставі платіжної інструкції, поданих в АТ "ОТП Банк" №103 від 24.02.2023, та стягнення з ТОВ "Акріс-Груп" на користь ТОВ "Дейвест" цих грошових коштів.

11. Позивач зазначає, що під час здійснення повноважень розпорядника майна у справі про банкрутство ТОВ "Дейвест" було виявлено, що боржником було здійснено платіж на користь ТОВ "Акріс-Груп" на суму 20547477,99 грн. з призначенням платежу "Спл.штраф санкц.по повт. претенз ТОВ Акріс Груп від 15.12.2022 р. №02-08/26 щодо сплат штраф санкц у розм 561 888,56 дол.США (по курс 36,5686 за 1 дол США)" відповідно до платіжної інструкції №103 від 24.02.2023.

12. Позивач доводить, що добровільне взяття боржником на себе зобов`язань зі сплати штрафу в підозрілий період мало наслідком неможливість виконання зобов`язань перед кредиторами ТОВ "Дейвест", що спричинило їм відповідну шкоду, а тому ця майнова дія підлягає спростуванню. Позивач при цьому посилався на положення ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

13. 04.09.2024 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/18632/23(910/8585/24) позов розпорядника майна ТОВ "Дейвест" - арбітражного керуючого Ципляка П. С. про спростування майнових дій боржника задоволено повністю. Спростовано майнові дії ТОВ "Дейвест", які полягали в перерахуванні грошових коштів на користь ТОВ "Акріс-Груп" в розмірі 20 547 477,99 грн на підставі платіжної інструкції, поданих в АТ "ОТП Банк" №103 від 24.02.2023; присуджено до стягнення з ТОВ "Акріс-Груп" на користь ТОВ "Дейвест" грошові кошти в розмірі 20 547 477,99 грн. Стягнуто з ТОВ "Дейвест" на користь розпорядника майна ТОВ "Дейвест" - арбітражного керуючого Ципляка П. С. судовий збір у розмірі 3 028 грн. Стягнуто з ТОВ "Акріс-Груп" на користь розпорядника майна ТОВ "Дейвест" - арбітражного керуючого Ципляка П. С. судовий збір у розмірі 3 028 грн.

14. Суд дійшов висновку, що сплатою штрафних санкцій без наявних та не фактичних підстав, всупереч умовам інститут господарсько-правової відповідальності, спричинена шкода кредиторам боржника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

15. 12.11.2024 постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/18632/23(910/8585/24) рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у цій справі залишено без змін.

16. Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції про те, що перерахування суми штрафних санкцій однією особою на користь іншої особи, які мають одного кінцевого бенефіціарного власника, в підозрілий період під час наявності значного розміру кредиторської заборгованості протирічить принципу розумності та добросовісності в господарських відносинах, а також суті правовій природі забезпечення виконання зобов`язань. Суд також вказав, що в даному випадку спростування відповідної фраудаторної майнової дії боржника по перерахуванню відповідачу-2 штрафу у сумі 20 547 477,99 грн та повернення цих коштів боржнику забезпечує формування якнайбільшої ліквідаційної маси боржника, як гарантії виконання зобов`язань боржника перед його кредиторами.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. 13.11.2024 (через підсистему "Електронний суд") ТОВ "Акріс-Груп" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/18632/23 (910/8585/24); ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

18. Касаційна скарга подана з підстав, визначених у пунктах 1 (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) та 3 (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) частини другої статті 287 ГПК України.

19. Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник стверджує судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду:

- щодо застосування статті 42 КУзПБ, викладених у постанові Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 905/813/20. На думку скаржника, суди не врахували, що між відповідачами укладений договір, вимога про визнання якого недійсним не заявлялася, а тому у судів були відсутні правові підстави для спростування майнових дій;

- щодо застосування статті 236 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 922/761/19 щодо необхідності надання судами оцінки всім аргументам учасників справи. Скаржник стверджує, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам та аргументам ТОВ "Акріс-Груп" щодо необхідності врахування постанови Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 905/813/20 в частині обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту;

- не було враховано висновків щодо застосування статті 5 ГПК України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 відповідно до якого обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

20. Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник стверджує, що станом на момент подання цієї касаційної скарги відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування такої міри відповідальності до відповідача як спростування майнових дій за умови, що на момент вчинення оспорюваних майнових дій стаття 42 КУзПБ як норма матеріального права не містила такого способу захисту і міри відповідальності як спростування майнових дій, а була доповнена таким положенням лише після вчинення оспорюваної майнової дії.

21. На переконання скаржника, вищевказані норми матеріального права у спірних правовідносинах необхідно застосовувати так, що при застосуванні статті 42 КУзПБ у взаємозв`язку з статтею 58 Конституції України та частиною 2 статті 5 Цивільного кодексу України слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі, суть якого полягає в тому, що новий закон регулює правовідносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тобто до події, факту застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце.

22. Таким чином, на думку скаржника, суди мали відмовити в задоволенні позову, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин законодавство (стаття 42 КУзПБ) не передбачало можливість застосовувати до сторін правочину такої міри відповідальності і способу захисту, як спростування майнових дій. Скаржник наголошує на необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладені в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

23. 03.03.2025 та 02.04.2025 від ТОВ "Акріс-Груп" надійшли додаткові пояснення у справі, в яких скаржник наводить низку постанов Верховного Суду та просить їх врахувати під час розгляду касаційної скарги та наголошує на неможливості застосування норми щодо спростування майнових дій боржника, оскільки на час їх вчинення такої норми не існувало.

24. Колегія суддів Верховного Суд відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

25. Оскільки подані скаржником додаткові пояснення за своїм змістом фактично є доповненням до касаційної скарги, однак подані поза межами строку на касаційне оскарження та скаржник не порушує питання поновлення пропущеного строку, Верховний Суд залишає такі пояснення без уваги.

Б. Короткий виклад позицій інших учасників справи

26. 20.01.2025 розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Ципляк П. С. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення. Позивач доводить безпідставність доводів касаційної скарги та наголошує на ефективності обраного ним способу захисту.

27. 02.04.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Футура фінанс" надійшла заява про визнання касаційної скарги, в яких заявник вказує, що він є правонаступником ініціюючого кредитора АТ "Банк Альянс" у справі про банкрутство ТОВ "Дейвест" та підтримує вимоги касаційної скарги.

28. 20.05.2025 арбітражним керуючим Потупало Н. І. подано клопотання, в якому повідомляється про призначення її ухвалою суду першої інстанції від 21.02.2024 розпорядником майна боржника у цій справі та про заміну ухвалою суду від 09.04.2025 кредитора АТ "Банк Альянс" його правонаступником - ТОВ "Фінансова компанія "Футура фінанс".

29. 21.05.2025 до Суду від ТОВ "Фінансова компанія "Футура фінанс" надійшли пояснення у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

30. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

31. Предметом позовних вимог розпорядника майна боржника у цій справі є спростування майнової дії боржника, яка виразилася у перерахуванні боржником на користь юридичної особи, яка пов`язана з боржником одним кінцевим бенефіціарним власником, суми штрафних санкцій на підставі укладеного між ними договору на підставі положень ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) як такої що вчинена боржником у підозрілий період та спричинила шкоду кредиторам.

32. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, договір підряду між ТОВ "Дейвест" та ТОВ "Акріс-груп" було укладено 01.04.2021, у лютому 2023 року ТОВ "Дейвест" здійснило платіж на користь ТОВ "Акріс-Груп" на суму 20 547 477,99 грн штрафних санкцій, а 21.02.2024 ухвалою суду першої інстанції відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Дейвест".

33. Основним мотивом касаційної скарги ТОВ "Акріс-Груп" є неможливість, на думку скаржника, застосування такого способу захисту як спростування майнової дії, оскільки редакція ст. 42 КУзПб не містила зазначеного положення на момент вчинення оспорюваних майнових дій. На думку скаржника, належним способом захисту у такому випадку має бути визнання недійсним правочину, оскільки спростування майнової дії порушить принцип обов`язковості чинного договору.

34. Здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

35. Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

36. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

37. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

38. У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

39. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

40. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

41. Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

42. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

43. Вказана норма направлена на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника.

44. Так, відповідно до ч. 1 - 3 ст. 42 КУзПБ в редакції на час відкриття провадження у справі про банкрутство відносно ТОВ "Дейвест" та звернення розпорядника майна із відповідним позовом, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

45. Строк, встановлений у статті 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

46. Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 зауважив, що на відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

47. Верховний Суд також неодноразово зазначав, що з огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України, підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають додаткові, спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство (зокрема постанови від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22), від 05.03.2024 у справі № 910/4091/22 (910/363/23) від 16.05.2024 у справі № 925/1577/20(925/291/23),

48. Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 вказав, що критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

49. Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, уточнюючи викладений у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 правовий висновок, на який посилається скаржник, про те, що при застосуванні ст. 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину вказала наступне:

"Так, дійсно, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Проте, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), як зазначено вище, застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Крім цього, потребує уточнення і висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, стосовно того, що передбачений ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Аналіз норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає."

50. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №2971-IX від 20.03.2023, який набрав чинності 15.04.2023, внесено зміни до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та доповнено її таким способом захисту прав боржника та кредиторів, окрім визнання недійсними правочинів, як спростування майнових дій, вчинених боржником.

51. Отже враховуючи наведені вище висновки щодо темпорального критерію застосування ст. 42 КУзПБ, Верховний Суд вважає вірним посилання розпорядника майна боржника та застосування судами попередніх інстанцій при розгляді позову у цій справі саме положень ст. 42 КУзПБ у редакції Закону України №2971-IX від 20.03.2023, чинного на час відкриття провадження у цій справі про банкрутство ТОВ "Дейвест" (21.02.2024), адже зазначена норма не є нормою закону, якій повинен відповідати правочин чи дія, а визначає за яких обставин кредитору або арбітражному керуючому надається можливість оскаржити укладені боржником правочини чи дії.

52. У зв`язку з викладеним Верховний Суд відхиляє протилежні доводи касаційної скарги. Колегія суддів також звертає увагу, що висновок Верховного Суду щодо темпорального критерію для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства вже викладений Верховним Судом у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 і наразі відступу від цієї позиції не було, а тому Суд вважає безпідставними твердження скаржника про необхідність формування висновку Верховного Суду з цього питання.

53. Верховний Суд також зауважує, що інститут спростування майнових дій боржника був закріплений положеннями ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та повернутий законодавцем в процедури банкрутства Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №2971-IX від 20.03.2023, що свідчить, зокрема, про його необхідність та ефективність у питанні захисту прав та інтересів кредиторів та боржника.

54. Ні Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ні КУзПБ не містять визначення майнових дій, вчинених боржником, проте, Верховний Суд, застосовуючи ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неодноразово надавав пояснення майновим діям боржника в розумінні процедур банкрутства.

55. Так, зокрема:

- у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 30.10.2019 у справі № 910/7827/17 вказано, що майнові дії боржника - це вид юридичних дій, як-то вчинки, що здійснені боржником або від імені боржника і мають матеріальний вираз у формі документу будь-якого правочину (угоди, договору), розпорядчого документу, акту, пов`язаного з волевиявленням боржника як суб`єкта правовідносин на відчуження майнових активів боржника або відмову від них,

- в постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 908/1305/15-г Суд вказав, що під майновими діями боржника, в контексті положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", слід розуміти юридичні дії, які є підставою для виникнення, зміни, припинення правовідносин, зокрема, виконання боржником зобов`язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів, виконання зобов`язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна, тощо;

- спростування майнових дій виступає як заперечення, відхилення, оспорення фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження його майном на підставі рішень власника або його органів управління (керівника боржника, власника боржника, загальних зборів боржника тощо). Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.02.2019 у справі № 04/01/5026/1089/2011.

56. За подібного правового регулювання інституту спростування майнових дій боржника Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Кодексом України з процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі процедур банкрутства, колегія суддів враховує наведені вище висновки щодо визначення поняття "майнових дій боржника".

57. Верховний Суд також зауважує, що згідно частин другої та третьої статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа, зокрема, зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

58. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

59. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

60. Верховний Суд у постанові у справі № 910/20146/20 (910/9531/22) зазначив, що у силу закону майно юридичної особи фактично є способом забезпечення майбутніх зобов`язань боржника перед третіми особами-кредиторами.

За загальним правилом майнова сутність господарювання полягає у відносно еквівалентному обміні матеріальними цінностями задля забезпечення росту у суб`єкта господарювання виробництва товарів, надання послуг. Таким чином навмисне зменшення майнової основи суб`єкта господарювання без наявності підстав вважати, що таке зменшення буде компенсовано відносно рівним еквівалентом з боку контрагента, знижує можливість такого суб`єкта відповідати перед своїми кредиторами належним йому майном, що і виступає безпосередньою ознакою фраудаторності та її економічною сутністю. При цьому поява у майбутньому кредиторів у справі про банкрутство не впливає на економічну сутність фраудаторного правочину і не міняє фраудаторної природи такого правочину. (див. пункти 86, 87 постанови Верховного Суду від 22.09.2022)

Верховний Суд звернув увагу, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (стаття 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. Діяльність у підприємницькій сфері за загальним правилом має бути спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

61. Апеляційний господарський суд у цій справі також обґрунтовано зауважив, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин між учасниками цивільних правовідносин, майнові дії боржника, які вчинені на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним, відповідна майнова дія може бути спростована в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такі, що вчинені всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом.

62. Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено:

- укладення між ТОВ "Дейвест" (підрядник) та ТОВ "Акріс-Груп" (замовник) Договопу підряду на виконання сільськогосподарських робіт від 01.04.2021 щодо поставки та внесення рідкого аміаку на поля замовника,

- відповідно до претензій обумовлений обсяг робіт ТОВ "Дейвест" як підрядник не виконав, у зв`язку з чим замовником було пред`явлено вимогу про сплату передбачених договором штрафних санкцій у розмірі 20 547 477,99 грн,

- у лютому 2023 року ТОВ "Дейвест" добровільно здійснило платіж на користь ТОВ "Акріс-Груп" на суму 20 547 477,99 грн з призначенням платежу про сплату штрафних санкцій,

- станом на момент вчинення спірних майнових дій ТОВ "Дейвест" вже мало заборгованість перед ТОВ "Акріс Агро" на суму 616 028,16 грн.; перед ТОВ "Аграрні системні технології" на суму 46 740 000 грн.; перед АТ "Банк Альянс" на суму 6 166 117,00 доларів США,

- про вказану заборгованість ТОВ "Дейвест" було достеменно відомо, оскільки: заборгованість обліковується в фінансовій звітності, була підтверджена під час проведення інвентаризації, а заборгованість перед ТОВ "Акріс Агро" та ТОВ "Аграрні системні технології", крім того, повністю визнається боржником в межах справи про банкрутство; ТОВ "Дейвест" було обізнане про відкриття провадження про стягнення заборгованості на користь АТ "Банк Альянс", ці зобов`язання вже існували на час вчинення спірної майнової дії,

- підрядник (ТОВ "Дейвест") та замовник (ТОВ "Акріс-Груп") є пов`язаними юридичними особами, оскільки мають одного кінцевого бенефіціарного власника,

- протягом підозрілого періоду боржник мав негативну тенденцію до збільшення непокритого збитку та зменшення вартості активів. Відповідно до балансу станом на 31.12.2022 вартість активів зменшилась на 266 772 тис грн (на початок року становила 657 709 тис грн, а на кінець - 390 937 тис грн), непокритий збиток виріс на 128 883 тис грн (на початок року становив 12 389 тис грн, а на кінець - 141 272 тис грн). Відповідно до балансу станом на 31.12.2023 вартість активів зменшилась на 110 604 тис грн (на початок року становила 390 738 тис грн, а на кінець - 280 134 тис грн), непокритий збиток виріс на 165 079 тис грн (на початок року становив 141 520 тис грн, а на кінець - 306 599 тис грн).

63. Суди виснували, що попри наведену збитковість, ТОВ "Дейвест" добровільно бере на себе додаткові необґрунтовані витрати зі сплати штрафних санкцій та збитків на користь ТОВ "Акріс-Груп", в той час як мало реальну можливість спрямувати вказані грошові кошти на погашення заборгованості перед кредиторами або на господарську діяльність для отримання прибутку.

64. В контексті наведених вище правових норм та висновків, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій у цій справі обставини, Верховний Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій, що перерахування суми штрафних санкцій однією особою на користь іншої особи, які мають одного кінцевого бенефіціарного власника, в підозрілий період під час наявності значного розміру кредиторської заборгованості протирічить принципу розумності та добросовісності в господарських відносинах, а також суті правовій природі забезпечення виконання зобов`язань.

65. Відтак з`ясувавши, що ТОВ "Дейвест", який здійснив виплату грошових коштів, вчинив дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно інших кредиторів.

66. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що, в даному випадку, спростування відповідної фраудаторної майнової дії боржника по перерахуванню ТОВ "Акріс-Груп" штрафу у сумі 20 547 477,99 грн та повернення цих коштів боржнику забезпечує формування якнайбільшої ліквідаційної маси боржника, як гарантії виконання зобов`язань боржника перед його кредиторами.

67. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 905/813/20 та обрання позивачем неефективного та неналежного способу захисту, колегія суддів зазначає таке.

68. Так у вказаній постанові (п. 143 на неврахуванні якого наполягає скаржник) Суд дійшов висновку, що "системне та телеологічне, тобто цільове - з урахуванням предмету правового регулювання та мети Кодексу - тлумачення статті 42 КУзПБ приводить до висновку, що для цілей правового регулювання правовідносин у сфері банкрутства, унеможливлення зловживань зі сторони боржника та захисту інтересів кредиторів, дії боржника, в т.ч. перерахування грошових коштів на користь третьої особи (за відсутності укладення договору у т.ч. у спрощений спосіб - у такому разі предметом оспорення є сам правочин), що мають юридичним наслідком зменшення майнових активів боржника (незалежно від кваліфікації такого юридичного факту) можуть оспорюватися та визнаватися недійсними на підставі положень статті 42 КУзПБ, адже є тим способом захисту, який дозволяє з максимальною ефективністю забезпечити відновлення порушених прав внаслідок вчинення боржником дій із використанням права на шкоду."

69. У справі № 905/813/20 предметом позову було визнання недійсним правочинів боржника щодо перерахувань, здійснених боржником на користь третьої особи на підставі ст. 42 КУзПБ в редакції до змін Законом України від 20.03.2023 №2971-ІХ. Фактично у межах цієї справи було встановлено відсутність у розпорядженні ліквідатора боржника відповідного правочину задля подання позову про його недійсність, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність розповсюдження інституту визнання недійсним на дії боржника, в тому числі щодо перерахування грошових коштів на користь третьої особи.

70. Водночас, на думку суду, це не означає, що зміна діючого законодавства та повернення Законом України від 20.03.2023 №2971-ІХ спростування майнової дії до специфічних способів захисту, передбачених статтею 42 КУзПБ, виключає можливість спростування окремої майнової дії боржника, вчиненої на виконання укладеного ним правочину, якщо саме така окрема неправомірна або формально правомірна дія спричинила наслідки, передбачені статтею 42 КУзПБ.

71. Відтак Верховний Суд відхиляє твердження скаржника про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушеного права боржника.

72. В контексті оцінки ефективності та належності обраного позивачем у цій справі способу захисту, суд апеляційної інстанції також вірно зазначив, що метою застосування спростування майнових дій є не спростування саме по собі, а повернення до ліквідаційної маси певного майна, відтак є цілком обґрунтованим та доцільним спростовувати майнові дії, вчинені боржником за укладеним правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів, без визнання його недійсним. Наведене також спростовує доводи ТОВ "Акріс-Груп" із посиланням на постанову Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 922/761/19 про те, що суди проігнорували доводи скаржника в цій частині.

73. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень про задоволення позову розпорядника майна не підтвердилися, натомість такі зводяться до незгоди ТОВ "Акріс-Груп" із прийнятими рішеннями.

74. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 указаної Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23).

75. Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

76. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

77. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга ТОВ "Акріс-Груп" підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

78. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/18632/23 (910/8585/24) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді К. Огороднік

В. Погребняк