Постанова від 29.05.2025 по справі 922/4391/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/4391/23 (922/2216/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" - Бевзюк О.О.,

розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія Профіт" - Рудоконога В.М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Техбуд-7"- Бородіна Є.А.,

Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" та розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія Профіт" арбітражного керуючого Рудоконоги Валентини Михайлівни

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 (колегія суддів у складі: головуючий - Лакіза В.В., Білоусова Я.О., Здоровко Л.М.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 (суддя Кононова О.В.)

у справі №922/4391/23(922/2216/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техбуд-7"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія Профіт"; 2) Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради

про стягнення коштів

та за зустрічним позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія Профіт" арбітражного керуючого Попадюка Ігоря Васильовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техбуд-7"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за зустрічним позовом Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради

про визнання недійсним правочину,

в межах справи №922/4391/23

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія Профіт",

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.11.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія Профіт" (далі - ТОВ "ДБК Профіт"). Визнано розмір вимог ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (далі - ТОВ "Овіс Трейд") в загальній сумі 99757140,00 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном ТОВ "ДБК Профіт". Призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Попадюка І.В.

Стислий виклад позовних вимог

2. У червні 2024 року до Господарського суду Харківської області в межах справи про банкрутство ТОВ "ДБК Профіт" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Техбуд-7" (далі - ТОВ "Техбуд-7") до ТОВ "ДБК Профіт" та Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради (далі - Департамент), в якій позивач просив суд стягнути з Департаменту заборгованість у розмірі 4899386,40 грн та суму сплаченого судового збору у розмірі 73490,80 грн.

3. Підставою позову позивачем визначено заборгованість за договором про закупівлю робіт №654, укладеного 28.07.2021 між ТОВ "ДБК Профіт" (підрядник) та Департаментом (замовник), право вимоги по якому перейшло до ТОВ "Техбуд-7" відповідно до укладеного між ТОВ "ДБК Профіт" та ТОВ "Техбуд-7" договору про відступлення права вимоги №31 від 09.10.2023.

4. 30.07.2024 розпорядник майна звернувся до Господарського суду Харківської області із зустрічним позовом до ТОВ "ДБК Профіт", в якому просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №31 від 09.10.2023 та угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.10.2023, укладені ТОВ "ДБК Профіт" та ТОВ "Техбуд-7".

5. Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що оспорювані договір про відступлення права вимоги №31 від 09.10.2023 та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.10.2023 є недійсними внаслідок їх фраудаторності.

6. Зокрема, розпорядник майна доводив, що наведені правочини укладені безпосередньо перед порушенням справи про банкрутство у так званий "підозрілий період" при надмірній заборгованості ТОВ "ДБК Профіт", отже є сумнівними в розумінні ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ); правочини вчинені на шкоду кредиторам боржника поза межами конкурсної процедури банкрутства, що підтверджує їх неправомірну та недобросовісну мету шляхом створення ТОВ "Техбуд-7" преференції у виконанні зобов`язання та порушує черговість задоволення вимог певних кредиторів боржника; умови договору про відступлення права вимоги не мають прозорої ділової мети та здійснені на невигідних умовах, отже боржник відмовився від власних майнових вимог; вимоги ТОВ "Техбуд-7" до боржника за угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 4899386,40 грн не можна вважати однорідними, оскільки такі вимоги в більшій своїй частині складаються з неустойки, строк позовної давності якої минув; в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують дійсність господарських операцій за договором поставки та надання послуг та їх податковий облік; оспорювані договори укладені з метою зменшення майнових активів боржника.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

7. 28.07.2021 між ТОВ "ДБК Профіт" (підрядник) та Департаментом (замовник) укладено договір про закупівлю робіт №654 (далі - Договір про закупівлю робіт).

8. 25.08.2021 між ТОВ "ДБК Профіт" та ТОВ "Техбуд-7" укладено договір поставки №79 та договір про надання послуг №80.

9. 09.10.2023 між ТОВ "Техбуд-7" та ТОВ "ДБК Профіт" укладено договір про відступлення права вимоги №31, відповідно до умов якого ТОВ "ДБК Профіт" відступило ТОВ "Техбуд-7" право вимоги в розмірі 4899386,40 грн, що виникло у ТОВ "ДБК Профіт" на підставі Договору про закупівлю робіт, укладеного з Департаментом.

10. 12.10.2023 між ТОВ "Техбуд-7" та ТОВ "ДБК Профіт" укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою сторони зарахували зустрічні однорідні вимоги ТОВ "Техбуд-7" за договором про відступлення права вимоги №31 від 09.10.2023 та заборгованість ТОВ "ДБК Профіт" за договором поставки №79 від 25.08.2021 та договором про надання послуг №80 від 25.08.2021.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

11. Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 позовні вимоги ТОВ "Техбуд-7" задоволено. Стягнуто з Департаменту на користь ТОВ "Техбуд-7" заборгованість у сумі 4899386,40 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

12. Мотивуючи рішення в частині задоволення первісного позову, суд першої інстанції визнав доведеним наявність заборгованості Департаменту перед ТОВ "ДБК Профіт" за виконані роботи за Договором про закупівлю робіт, право вимоги за яким набуто ТОВ "Техбуд-7" згідно з договором про відступлення права вимоги №31 від 09.10.2023.

13. Досліджуючи правові підстави набуття ТОВ "Техбуд-7" права вимоги за договором про закупівлю робіт суд визнав доведеним факт укладання між ТОВ "Техбуд-7" та ТОВ "ДБК Профіт" договору поставки №79 від 25.08.2021 та договору про надання послуг №80 від 25.08.2021.

14. Надавши правову оцінку умовам договору про відступлення права вимоги від 09.10.2023 та угоди про зарахування зустрічних вимог від 12.10.2023, суд дійшов висновку, що вказані правочини не свідчать про відмову ТОВ "ДБК Профіт" від власних активів, не підтверджують здійснення дій з відчуження належного йому майна; внаслідок укладення оспорюваних договорів не зменшувалася маса активів боржника, оскільки сторони мали зустрічні зобов`язання один до одного; укладення правочинів не завдало збитків боржнику або кредиторам.

15. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 залишено без змін.

16. Предметом апеляційного оскарження було рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову.

17. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що апеляційну скаргу було подано ТОВ "Овіс Трейд", яке не було учасником справи, однак є ініціюючим кредитором, грошові вимоги якого до боржника визнані ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.06.2024.

18. Надавши відповідну оцінку доводам апеляційної скарги щодо права кредитора у справі про банкрутство на оскарження судового рішення у справі, в якій він не є учасником, у разі впливу цього рішення на наповнення конкурсної маси боржника, розподілення її між кредиторами та формування вимог кредиторів, а також з урахуванням вимог ст.ст. 17, 254 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції стосується прав та інтересів ТОВ "Овіс Трейд" як кредитора боржника.

19. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що наданими до матеріалів справи копіями первинних документів, а саме, видатковими накладними, товаро-транспортними накладними, актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 29.10.2021, від 30.11.2021, паспортами якості на поставлений товар, претензіями щодо необхідності сплати заборгованості, сторони підтвердили виконання ТОВ "Техбуд-7" обумовлених договором поставки №79 від 25.08.2021 та договором про надання послуг №80 від 25.08.2021 робіт та послуг та їх прийняття боржником, а також реальність господарських операцій за цими правочинами.

20. Суд апеляційної інстанції врахував, що факт наявності заборгованості Департаменту перед ТОВ "ДБК Профіт" у розмірі 4899386,40 грн, що існувала у боржника за Договором про закупівлю робіт та укладання між ТОВ "Техбуд-7" та ТОВ "ДБК Профіт" договору поставки №79 та договору про надання послуг №80 від 25.08.2021 та їх виконання сторонами підтверджує існування зустрічних зобов`язань у сторін, тому відсутні підстави вважати, що укладення договору про відступлення права вимоги та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог мало намір завдати шкоди боржнику або кредиторам у справі, або свідчити, що такі правочини укладено на невигідних для боржника умовах, або те, що боржник відмовився від власних майнових вимог.

21. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що позивач за зустрічним позовом не надав доказів, які б підтверджували, що саме укладені правочини призвели до неплатоспроможності боржника або ці правочини містили ознаки фраудаторних правочинів, зокрема, їх було укладено із заінтересованою особою або за невигідною для сторін ціною.

Стислий виклад вимог касаційних скарг та узагальнення доводів скаржників

22. Розпорядник майна ТОВ "ДБК Профіт" (далі - скаржник-1) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2025, рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове рішення, яким вимоги, заявлені у зустрічному позові, задовольнити в повному обсязі.

23. У касаційній скарзі скаржник-1, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, зазначає обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

24. Скаржник-1 вважає, що господарські суди не врахували висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 42 КУзПБ, ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який викладено у постановах від 30.10.2019 у справі №910/6179/17, від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 07.12.2018 у справі №910/7537/17, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19), від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.05.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17)) стосовно критеріїв фраудаторності та недопустимості зловживанням правом.

25. На думку скаржника-1, господарські суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 26.05.2022 у справі №908/1730/18(908/3089/20), від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 щодо наявності правової мети при укладанні договорів; та висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 13.02.2019 у справі №04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, від 23.04.2019 у справі №19/5009/2383/11, від 30.01.2019 у справі №910/7827/17 стосовно необхідності перевірки правочинів, укладених боржником у період його фінансової неплатоспроможності на предмет можливої недійсності.

26. Також скаржник-1 вказує, що суди не врахували висновок Верховного Суду, який викладено в постановах від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, від 08.07.2021 у справі №911/618/20 щодо застосування положень ст. 601 ЦК України.

27. Крім того, скаржник-1 зауважує, що суди не застосували висновки Верховного Суду, які викладені в постановах від 02.10.20-18 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 28.01.2020 у справі №910/6981/19 щодо застосування ст. 86 ГПК України.

28. Скаржник-1 вважає, що строк виконання зобов`язання позивача перед відповідачем-1 на дату укладення угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог не настав, тому зобов`язання по сплаті позивачем на користь відповідача-1 на дату укладення угоди не було, оскільки неможливо зарахувати зустрічні вимоги у разі, якщо строк виконання хоча б за однією із зустрічних вимог не настав.

29. Скаржник-1 зауважує, що станом на дату ухвалення рішення Господарським судом Харківської області від 16.10.2024 згідно з реєстром вимог кредиторів у ТОВ "ДБК Профіт" було 5 кредиторів, однак суд безпідставно не залучив до участі у справі всіх кредиторів відповідача-1 як третіх осіб.

30. Крім того, скаржник-1 звертає увагу на те, що апеляційний суд порушив ч. 3 ст. 269 ГПК України, оскільки не прийняв та не дослідив належним чином доказів, наданих розпорядником майна суду апеляційної інстанції, зокрема, витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні №72024171010000040 від 08.10.2024 та відповіді ГУ ДПС у Харківській області щодо стану подання звітності боржником №62/877/6/20-40-53-08-03.

31. ТОВ "Овіс Трейд" (далі - скаржник-2) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2025, рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов.

32. Скаржник-2 у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій зазначає обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

33. Скаржник-2 вказує, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. 215 ЦК України, ст. 42 КУзПБ, та порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 42, 269 ГПК України.

34. Так, скаржник-2 вказує, що суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування приписів ст. 42 КУзПБ, які викладені у постановах від 22.05.2024 у справі №924/408/21(924/287/23), від 05.04.2023 у справі №523/17429/20, від 13.02.2019 у справі №04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, від 23.04.2019 у справі №19/5009/2383/11, від 30.01.2019 у справі №910/7827/17 у подібних правовідносинах; висновки Верховного Суду щодо застосування приписів ст. 64 КУзПБ, які викладені у постанові від 07.10.2020 у справі №755/17944/18; висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 про те, що цивільно-правовий договір (в тому числі договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку).

35. На думку скаржника-2, господарський суд апеляційної інстанції звузив сферу застосування ст. 215 ЦК України, зокрема, формально підійшов до оцінки правочину; проігнорував його негативний вплив на кредиторів; здійснив неправильне тлумачення взаємозв`язку між нормами ЦК України та КУзПБ; не врахував фактичний вплив спірного договору на баланс активів та пасивів боржника.

36. На думку скаржника-2, більшість грошових вимог, що були нараховані позивачем відповідачу-1 у справі про банкрутство, на відміну від вимог відповідача-1, належать до шостої черги задоволення вимог кредиторів відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 64 КУзПБ. Як наслідок, вказані вимоги підлягають погашенню в останню чергу та не мають права вирішального голосу.

37. Також скаржник-2 вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у долученні доказів та не врахував той факт, що відомості про кримінальне провадження були внесені до ЄРДР безпосереднього перед поставленням рішення. Крім того, на момент ухвалення рішення повноваження розпорядника майна виконувались іншим арбітражним керуючим.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

38. До Верховного Суду від ТОВ "Техбуд-7" надійшли відзиви на касаційні скарги, в яких із посиланням на правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, ТОВ "Техбуд-7" просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

39. У відзивах вказано, що з боку ТОВ "ДБК Профіт" не були виконані його зобов`язання щодо оплати товару та послуг за договором поставки №79 та договором про надання послуг №80.

40. ТОВ "Техбуд-7" вважає, що воно було кредитором ТОВ "ДБК Профіт" та мало всі підстави, за відсутності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, реалізовувати своє право на стягнення заборгованості всіма законними способами, такими як подання позовів, відкриття виконавчих проваджень, укладання угод про зарахування зустрічних однорідних вимог тощо.

41. На думку ТОВ "Техбуд-7", правова природа низки договорів, які укладені між ТОВ "Техбуд-7" та ТОВ "ДБК Профіт", однозначно доказує, що саме ТОВ "Техбуд-7" виступає в ролі кредитора, оскільки виконав зі свого боку зобов`язання за договором поставки №79 та договором про надання послуг №80, поніс значні витрати, однак всупереч умов зазначених договорів, не тільки не отримав доходу за виконані роботи та надані послуги, а навіть не отримав від ТОВ "ДБК Профіт" компенсації понесених витрат.

42. Також ТОВ "Техбуд-7" вважає посилання скаржників на "підозрілий період" укладення договору відступлення права вимоги при загрозі неплатоспроможності та наявності надмірної заборгованості не може бути окремою підставою для визнання договору фраудаторним, оскільки наявність таких ознак має бути намір сторін завдати шкоди кредитору або ухилитися від виконання обов`язку тощо.

43. ТОВ "Техбуд-7" аргументує, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій був встановлений факт укладання між ТОВ "Техбуд-7" та ТОВ "ДБК Профіт" договору поставки №79 від 25.08.2021 та договору про надання послуг №80 від 25.08.2021, за якими з боку ТОВ "Техбуд-7" були виконані відповідні роботи та послуги, що доказується великим обсягом наданих доказів, а саме актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), претензій щодо необхідності сплати заборгованості, низки видаткових та товаро-транспортних накладних тощо.

44. На думку ТОВ "Техбуд-7", розпорядник майна не надав доказів, які б підтверджували настання неплатоспроможності боржника внаслідок укладення спірних договорів. Крім того, розпорядник майна пропустив процесуальні строки на подання до Східного апеляційного господарського суду будь-яких процесуальних документів та додаткових доказів у справі. При цьому, подавши додаткові докази до суду апеляційної інстанції, розпорядник майна, не скористався своїм процесуальним правом та не подав до суду клопотання з проханням долучити зазначені докази, не обґрунтував неможливість подання зазначених документів до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно від нього не залежали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

45. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду зустрічних позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних договору про відступлення права вимоги та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог.

46. Верховний Суд зауважує, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у справі про банкрутство врегульований ст. 42 КУзПБ.

47. Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі про банкрутство) господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

48. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).

49. Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

50. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

51. Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

52. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/201 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22).

53. Позивач оспорює правочини, датами укладення яких є 09.10.2023 та 12.10.2023.

54. Враховуючи, що провадження у справі про банкрутство ТОВ "ДБК Профіт" відкрито 29.11.2023, то оспорювані позивачем правочини укладені в межах "підозрілого періоду", встановленого ст. 42 КУзПБ.

55. Як зазначено позивачем у зустрічному позові, підставою для визнання недійсними оспорюваних договорів є недотримання сторонами положень ст.ст. 3, 13, 203, 215, 234 ЦК України, ст. 42 КУзПБ, оскільки договори є фраудаторними та укладені у так званий "підозрілий період" під час загрози неплатоспроможності та при надмірній заборгованості ТОВ "ДБК Профіт".

56. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

57. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

58. Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішень про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та договору про зарахування зустрічних однорідних вимог, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

59. Так, у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19) предметом судового розгляду справі був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

60. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19(905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.

61. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

62. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

63. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

64. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

65. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

66. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

67. Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

68. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

69. Верховний Суд виходить з того, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, укладений між учасниками господарських правовідносин, якщо він направлений на уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами в майбутньому. Такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

70. При цьому, положення ст. 42 КУзПБ розширюють визначені приписами ст. 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21(920/868/21)).

71. Верховний Суд звертає увагу, що недійсними можуть бути визнані не всі без винятку правочини боржника, укладені у "підозрілий період", а лише ті, обґрунтованість визнання недійсними яких передбачено ч. 1, ч. 2 ст. 42 КУПБ.

72. Так, в першу чергу, скаржники ставлять під сумнів вимоги ТОВ "Техбуд-7" до ТОВ "ДБК Профіт" за договором поставки №79 та договором про надання послуг №80 в частині основного боргу, оскільки вважають, що в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують реальність господарських операцій, їх податковий облік, тощо.

73. Верховний Суд враховує, що господарські суди дослідили подані учасниками справи докази та встановили, що низкою первинних документів, зокрема, видатковими та товаро-транспортних накладними, актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), претензіями щодо необхідності сплати заборгованості, тощо, підтверджується виконання ТОВ "Техбуд-7" договору поставки №79 від 25.08.2021 та договору про надання послуг №80 від 25.08.2021 та отримання відповідних товарів та послуг за правочинами з боку ТОВ "ДБК Профіт".

74. Досліджуючи питання щодо виконання боржником укладених договорів поставки №79 та надання послуг №80, господарські суди встановили, що ТОВ "ДБК Профіт" зобов`язання щодо оплати товару та послуг за зазначеними договорами як замовником не здійснило.

75. Наведені у касаційних скаргах доводи фактично зводяться до незгоди скаржників з висновком судів стосовно оцінки доказів щодо реальності господарських операції і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржників, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення зустрічного позову.

76. Господарські суди встановили, що:

- за умовами договору про відступлення права вимоги, загальний розмір заборгованості Департаменту, право вимоги за яким відступається, становить 4899386,40 грн;

- відповідно до п. 7.1 договору про відступлення права вимоги, як компенсацію за придбання (уступку) права вимоги, ТОВ "Техбуд-7" зобов`язалося відшкодувати ТОВ "ДБК Профіт" суму в розмірі 4899386,40 грн у будь-який спосіб, не заборонений чинним законодавством України, в термін не пізніше одного календарного місяця з дати проведення повного розрахунку Департаментом з новим кредитором (ТОВ "Техбуд-7");

- сторони встановили умови, які передбачали отримання ТОВ "ДБК Профіт" коштів за відступлене право вимоги на користь ТОВ "ДБК Профіт", що свідчить про оплатність відступлених за договором вимог та не може свідчити про намір зменшення майнових активів ТОВ "ДБК Профіт";

- укладення 12.10.2023 між ТОВ "Техбуд-7" та ТОВ "ДБК Профіт" угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог не суперечить обраному сторонами способу розрахунків, встановленому у договорі про відступлення права вимоги;

- за змістом угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог сторони, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст. 601 ЦК України зарахувати зустрічні однорідні вимоги, що випливають із заборгованості ТОВ "ДБК Профіт" за договором поставки №79 від 25.08.2021 та договору про надання послуг №80 від 25.08.2021, а також грошового зобов`язання ТОВ "Техбуд-7" за договором про відступлення права вимоги №31 від 09.10.2023.

77. Відповідно до приписів ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином (відступлення права вимоги).

78. Частиною 1 ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

79. Тобто відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору. В разі заміни кредитора у зобов`язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов`язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов`язання, тобто сукупність прав та обов`язків його сторін, залишається незмінним.

80. У постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду, вказала, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

81. Сам по собі факт укладення договору купівлі-продажу права вимоги та відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора не є втручанням у майнову сферу боржника.

82. Унаслідок відступлення права вимоги (цесії) первісний кредитор у зобов`язанні замінюється новим кредитором, але зміст зобов`язання не змінюється: новий кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку в тому ж обсязі, в якому мав вимагати первісний кредитор до вчинення цесії, і на тих самих умовах (ст. 514 ЦК України).

83. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що укладення договору купівлі-продажу права вимоги до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, та відступлення права вимоги на виконання такого договору не заборонено чинним законодавством.

84. З урахуванням встановлених господарськими судами у справі обставин, зокрема, зустрічності зарахованих вимог та їх однорідності з огляду на те, що вимоги є грошовими й стосуються грошей однієї валюти, безспірності цих вимог, оскільки вимоги підтверджуються реальністю виконання господарських операцій за договорами поставки №79 та надання послуг №80 від 25.08.2021, Верховний Суд погоджується з висновком обох судових інстанцій про те, що умови угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.10.2023 не суперечать вимогам чинного законодавства та узгоджуються з умовами договору про відступлення права вимоги від 09.10.2023 щодо можливого розрахунку між сторонами за вказаним договором.

85. Крім того, за наявності встановленого у даній справі факту існування у сторін зустрічних однорідних вимог, відсутні підстави для твердження про те, що відступивши право вимоги, боржник відмовився від власних активів.

86. При цьому, доводам скаржників, що вимоги сторін не є однорідними, оскільки складаються в більшій частині з неустойки, строк позовної давності якої минув 30.11.2022, господарські суди дали відповідну оцінку й відповідно до ст. 86 ГПК України встановили, що наведені твердження скаржників спростовуються умовами п. 5.6 договору про поставку, яким встановлено, що в разі нарахування пені та штрафних санкцій обмеження щодо їх нарахування, встановлені ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу, не застосовуються. Нарахування ж інфляційних втрат та відсотків річних прямо передбачено умовами п. 5.3, п. 5.4 договору. Аналогічні умови містяться в пунктах 4.3, 4.4, 4.12, 4.13 договору про надання послуг №80.

87. Відповідно до ст.ст. 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

88. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

89. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

90. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

91. Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

92. Позивачем не доведено ознак фраудаторності оспорюваних договорів за зустрічним позовом, оскільки: 1) не доведено умислу сторін на ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами; 2) відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення цих правочинів; 3) договори укладено відповідно до законодавства без порушення принципів цивільного права.

93. Також позивачем не доведено обставин, що мало б наслідком визнання спірних договорів недійсними в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ, зокрема, що боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог, що мало б наслідком визнання спірних договорів недійсними в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ.

94. Аргументи касаційних скарг про неправильне застосування ст.ст. 3, 13, 214 ЦК України, а також ст. 42 КУзПБ не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

95. Верховний Суд виходить з того, що, господарські суди надали оцінку доводам скаржників про те, що на момент укладення договору про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання зустрічних зобов`язань ще не настав, та встановили, що обставини справи свідчать про наявність вимог боржника за договором про закупівлю робіт №654, а також встановлено факт виконання ТОВ "Техбуд-7" та ТОВ "ДБК Профіт" договору поставки №79 та договору про надання послуг №80 від 25.08.2021.

96. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржників про те, що суд безпідставно не залучив до участі у справі всіх кредиторів відповідача-1 як третіх осіб.

97. Так, у справах про банкрутство склад учасників справи визначається КУзПБ, натомість справи позовного провадження (які розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку ст. 7 КУзПБ) мають суб`єктний склад сторін спору, що визначається ГПК України.

98. Згідно зі ст.ст. 41, 45 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Водночас склад учасників у справі про банкрутство визначений у ст. 1 КУзПБ.

99. Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу в межах позовного провадження відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за КУзПБ.

100. У справі, що переглядається, такими особами є позивач і відповідач (і), а не всі учасники провадження справи про банкрутство, визначені ст. 1 КУзПБ, як помилково вважають скаржники.

101. Щодо твердження скаржників про необхідність залучення всіх кредиторів третіми особами до участі в справі, яка розглядається в порядку ст. 7 КУзПБ, Верховний Суд зауважує таке.

102. Під час розгляду справ у позовному провадженні, що розглядаються в межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ, кредитори боржника не позбавлені права звернутися до суду з обґрунтованим клопотанням про залучення їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, в порядку, передбаченому ст. 50 ГПК України, за наявності на це правових підстав. Суд має розглянути зазначене клопотання та надати аргументам кредитора відповідну оцінку, не обмежуючись лише наданням оцінки змісту правовідносин між сторонами поданого позову, а враховуючи також і можливий вплив рішення у справі на права або обов`язки кредиторів у справі про банкрутство.

103. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №911/1707/18 (911/2858/21).

104. Враховуючи, що кредитори боржника не зверталися до суду першої інстанції з відповідними заявами в установленому ГПК України порядку, то у суду були відсутні підстави для залучення цих кредиторів третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

105. Водночас, аргументи касаційних скарг про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у наведених скаржниками постановах Верховного Суду є необґрунтованими з огляду на таке.

106. Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржниками постановах Верховного Суду в частині наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень щодо відмову у задоволенні зустрічного позову, які, за твердженням скаржників не були враховані апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилаються скаржники. Відповідні судові рішення прийняті у кожній окремій справі з врахуванням предмету спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

107. При цьому, для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

108. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

109. Натомість доводи скаржників фактично спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до положень ст. 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Зокрема, доводи скаржників зводяться до заперечення обставин встановлених судом, а саме щодо реальності здійснення господарських операції за договорами, які стали підставою для укладення договору про зарахування зустрічних однорідних вимог.

110. Доводи скаржника-1 про те, що суди не врахували висновок Верховного Суду, який викладено в постановах від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, від 08.07.2021 у справі №911/618/20 щодо застосування положень ст. 601 ЦК України, є безпідставними з огляду на те, що у справах, на які посилається скаржник-1, перш за все правовідносини виникли на підставі заяви про зарахування зустрічних вимог. Водночас у справі, що переглядається, предметом спору є, в тому числі, визнання недійсним договору про зарахування зустрічних однорідних вимог.

111. При цьому, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином, який не потребує згоди іншої сторони, за умови дотримання вимог ст. 601 ЦК України. Для дійсності зарахування необхідно, щоб вимоги були: зустрічними (кожна зі сторін є одночасно кредитором і боржником); однорідними (наприклад, обидві грошові); строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. В свою чергу, договір про зарахування зустрічних вимог є двостороннім правочином і укладається за згодою обох сторін. У цьому випадку сторони можуть погодити інші умови зарахування, ніж передбачені ст. 601 ЦК України, наприклад, щодо строків або характеру вимог.

112. Що ж стосується посилань скаржників на порушення судом апеляційної інстанції ч. 3 ст. 269 ГПК України, Верховний Суд зауважує таке.

113. Суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови вказав, що прийняття та розгляд додаткових доказів на підтвердження позовних вимог на стадії апеляційного перегляду справи в порядку ст. 269 ГПК України має бути здійснено з дотримання принципу диспозитивності.

114. Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

115. Вимоги ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

116. Отже, під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №918/237/20).

117. Відповідно до висновку щодо застосування ст.ст. 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі №913/317/18 та від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012, який враховано судом апеляційної інстанції, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

118. Тобто, відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №914/1725/19; від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі №925/1052/19; від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).

119. Враховуючи, що під час подання додаткових доказів до суду апеляційної інстанції, скаржник-1 не зазначив об`єктивних обставин та не надав доказів на підтвердження неможливості подання таких доказів, за наявності відповідного обов`язку, разом із першою заявою по суті спору, такі докази не були прийняті судом апеляційної інстанції.

120. Крім того, така обставина як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанови Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №924/232/18, від 16.04.2024 у справі №922/331/23).

121. Наведені висновки суду апеляційної інстанції щодо не прийняття до розгляду додаткових доказів на стадії перегляду справи в суді апеляційної інстанції узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, а тому Верховний Суд погоджується з наведеним висновком суду апеляційної інстанції.

122. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

123. Звертаючись з касаційними скаргами, скаржники не довели неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

124. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін в оскаржуваній частині постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції.

Судові витрати

125. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" та розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія Профіт" арбітражного керуючого Рудоконоги Валентини Михайлівни залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 у справі №922/4391/23(922/2216/24) в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді С. Жуков

К. Огороднік