Рішення

від 02.06.2025 по справі 640/8974/22

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2025 року Справа№640/8974/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса: 03150, м.Київ. вул. Велика Васильківська, 104, ЄДРПОУ 22869098) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» (01001, м. Київ, площа Спортивна, 1а, вежа А, поверх 15, ЄДРПОУ 35534116) про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса: 03150, м. Київ. вул. Велика Васильківська, 104, ідентифікаційний код 22869098) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУЛ ЕНД БЕА УКРАЇНА» (адреса: 01001, м. Київ, пл. Спортивна, буд. 1-А, вежа А, 15 поверх, ідентифікаційний код 35534624), в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУЛ ЕНД БЕА УКРАЇНА» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 999607,15 грн та пені у розмірі 25590,00 грн, що разом складає суму у розмірі 1 025 197,15 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.06.2022 відкрито провадження в адміністративній справі № 640/8974/22, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2022 замінено відповідача у справі з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУЛ ЕНД БЕА УКРАЇНА» (01001, м. Київ, площа Спортивна, 1а, вежа А, поверх 15, ЄДРПОУ 35534624) на його правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» (01001, м. Київ, площа Спортивна, 1а, вежа А, поверх 15, ЄДРПОУ 35534116).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2022 клопотання представника ТОВ «Індітекс Україна» - адвоката Матвійчук Н.В. про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін залишено без задоволення.

13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі Закон № 2825), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.

На підставі ст. 1 Закону № 2825 Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований.

П. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону України від 16 липня 2024 року № 3863-ІХ Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі Закон № 3863), який набрав чинності 26 вересня 2024 року), установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.

До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абз. 4 цього пункту.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом № 3863, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом № 3863, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.

Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.

До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у справах, розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, здійснює Київський окружний адміністративний суд.

На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, ця справа передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду суддіАбдукадировій К.Е.

Ухвалою суду від 31 березня 2025 року адміністративну справу прийнято до провадження судді Абдукадирової К.Е., розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у 2021 році не виконав встановлений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідіва тому відповідачу нараховані адміністративно-господарські санкції та у зв`язку із порушенням строків їх сплати на вказану суму нараховано пеню в розмірі.

Відповідач заперечує проти позовних вимог оскільки ним здійснено всіх заходів для працевлаштування осіб інвалідністю, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» перебуває на обліку у Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою № 10-ПО

Згідно поданого звіту, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 140 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - становить 6 осіб.

Відповідно до нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 6 осіб з інвалідністю, але відповідачем працевлаштовано лише 1 особу з інвалідністю.

Таким чином, на переконання позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 999607,15 гривень та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 25590,00 гривень.

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно достатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Відповідно до частини першоїстатті 218 Господарського кодексу Українипідставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, згідно якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.

Згідно з пунктом 4 частини третьоїстатті 50 Закону України "Про зайнятість населення"роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

На виконання пункту 4 частини третьоїстатті 50 Закону України "Про зайнятість населення"наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316затверджено Форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, вказане свідчить про наявність у роботодавця обов`язку виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, а також повідомляти уповноважені органи про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Звіт форми № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником.

Суд зазначає, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 13 липня 2020 року у справі №804/4097/18.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надаючи інформацію про попит на вакансії підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Разом з тим, відповідачем долучено до матеріалів справи копію звітності інформації про попит на робочу силу (вакансії) по формі №3-ПН з коментарями до даних про вакансії із зазначенням - особи з інвалідністю від 02.02.2021, від 02.03.2021, від 02.04.2021, від 05.05.2021, від 01.06.2021, від 01.07.2021, від 02.08.2021, від 02.09.2021, від 04.10.2021, від 02.11.2021, від 01.12.2021, 06.01.2022 які подавались та були прийняті Київським міським центром зайнятості.

Що стосується тверджень позивача відносно того, що відповідач не використав додаткових можливостей пошуку осіб з інвалідністю для зайняття вакантних посад на підприємстві та не вжив заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, суд зазначає наступне.

Ч. 1 ст. 18 Закону встановлено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Таким чином, особи з інвалідністю повинні безпосередньо, а значить самостійно звертатися на підприємства для реалізації свого права на працевлаштування.

Водночас, ч. 3 ст. 18 Закону визначені наступні обов`язки для підприємств, які використовують найману працю, а саме:

1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю;

2) надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

3) звітувати перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Як вбачається із змісту положення ч. З ст. 18 Закону, вказаний перелік обов`язків підприємств відносно працевлаштування осіб з інвалідністю є вичерпним.

З наведеного можна дійти висновку, що ні Законом, ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачений такий обов`язок роботодавця як пошук непрацевлаштованих осіб з інвалідністю. Більше того, зазначеними нормами Закону підприємства зобов`язано надавати Державній службі зайнятості інформацію для того, щоб ця служба організовувала працевлаштування осіб з інвалідністю, а таку інформацію, як зазначено судом вище, було надано відповідачем.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов`язком підбирати та працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця.

Щодо посилання позивача на ч. 4ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення», то суд зазначає, що положеннями ч. 4ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення»встановлені саме права роботодавця, тобто міра можливої поведінки, а не обов`язки.

Враховуючи вищезазначене, проведення чи не проведення добору працівників через суб`єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, не може свідчити про порушення роботодавцем вимог чинного законодавства України щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та, на переконання суду, не може свідчити про наявність підстав для застосування до роботодавця санкцій, визначених ст. 20 Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року у справі № 520/3919/19, в якій зазначено наступне: «Верховний Суд наголошує, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.Водночас, нормами чинного законодавства не покладено обов`язку підприємств самостійного пошуку інвалідів для подальшого працевлаштування».

Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі № 360/1833/19, від 22.03.2018 року у справі № 807/545/17, від 30.01.2018 року у справі № П/811/696/17, від 06.01.2018 року у справі № П/811/693/17.

Більше того, у постановах Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 520/3919/19, від 31.01.2020 у справі №823/763/17, від 20.02.2020 у справі №520/3907/19, від 29.04.2020 у справі № 360/1833/19, від 28.04.2020 у справі № 824/643/18-а суд дійшов висновку про те, що:

«Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів».

Таким чином, законодавством не встановлено обов`язку щодо самостійного пошуку та підбору осіб з інвалідністю суб`єктом господарської діяльністю для їх працевлаштування, оскільки воно здійснюється на підставі особистого звернення особи з інвалідністю, в тому числі, безпосередньо до потенційного роботодавця, або ж до відповідного центру зайнятості.

Отже, твердження позивача про невикористання відповідачем додаткових можливостей пошуку осіб з інвалідністю для зайняття вакантних посад на підприємстві суд вважає необгрунтованим та відхиляє.

Викладене в сукупності свідчить про виконання відповідачем обов`язку про належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Водночас, позивач не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування і відмови в такому працевлаштуванні.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що мало місце направлення до відповідача інвалідів, які не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

Отже, відповідачем вчинено усі дії, передбаченіЗаконом № 875-XIIщодо створення робочих місць для інвалідів, а відтак його не може бути притягнено до відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або за відсутності безпосереднього звернення інваліда для працевлаштування.

Таким чином, оскільки відповідачем створено, відповідно до встановленого законодавством нормативу, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2021 році та подавались звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, суд приходить до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» виконало зазначені вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з вини товариства.

Таким чином, зважаючи на відсутність доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовив у працевлаштуванні інвалідам, які безпосередньо зверталися до нього або які були направлені центром зайнятості, в задоволенні позовних вимог Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів необхідно відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисудоцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням,щоґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні доказинемають для суду наперед встановленої сили.Судоцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суднадає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів),щоміститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Стосовно стягнення з Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач понесе в зв`язку із розглядом даної справи, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» у письмових поясненнях зазначило, що докази на підтвердження витрат, які Відповідач поніс/понесе у зв`язку з розглядом даної справи у Донецькому окружному адміністративному суді будуть надані суду відповідно до вимог чинного законодавства.

Отже, розподіл цих витрат може бути вирішеним після подання відповідної заяви разом із доказами понесення таких витрат у строк, установлений частиною 7 статті 139 КАС України.

Керуючись статтями2,6,8,9,77,134,243 - 246,257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса: 03150, м. Київ. вул. Велика Васильківська, 104, ЄДРПОУ 22869098) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» (01001, м. Київ, площа Спортивна, 1а, вежа А, поверх 15, ЄДРПОУ 35534116) про стягнення з відпоідача на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 999607,15 грн та пені у розмірі 25590,00 грн, що разом складає суму у розмірі 1 025 197,15 грн. - відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02 червня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленогостаттею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІЗакону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду»судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цьогоЗакону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Е. Абдукадирова