Ухвала від 30.05.2025 по справі 320/54783/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

30 травня 2025 року Київ № 320/54783/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Міщенко О.Г. звернулася 24.10.2024 засобами поштового зв`язку до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України.

Просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за 27 календарних дні (діб) невикористаної оплачуваної відпустки за 2022 рік;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 20 днів (діб) щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік, 7 днів (діб) щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік.

У зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 25.02.2025 позовну заяву залишив без руху з наданням позивачеві десятиденного строку для усунення її недоліків. В ухвалі судом зазначені недоліки позовної заяви та запропоновані способи їх усунення шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.

Від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована наступними обставинами.

У період із 07.11.2015 по 31.01.2017, з 01.02.2017 по 31.07.2020 та з 01.08.2020 по 24.05.2023 позивач проходила службу на різних посадах в Національній поліції України, зокрема й у відповідача.

Наказом начальника Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України від 23.05.2023 № 151 о/с звільнена зі служби в поліції. Зазначено, що при звільненні позивачу виплачено відповідні виплати, однак зазначає, що не надано інформації (усної чи письмової) про всі суми, що належали їй при звільненні. 10.07.2023 позивач уклала контракт з Державною прикордонною службою України про проходження служби, а у лютому 2024 року їй стало відомо, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні відповідних щорічних відпусток (основних і додаткових оплачуваних відпусток поліцейського, щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей). У зв`язку із цим звернулася 16.02.2024 та 23.03.2024 із письмовим запитом до Національної поліції України щодо надання інформації про кількість днів невикористаних оплачуваних відпусток, та 06.03.2024 відповідачем надано відповідь, відповідно до якої вважає, що протиправно не виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки за 2022 рік у кількості 27 діб.

Уважає, що оскільки про остаточну кількість днів невикористаної кількості днів спірної відпустки їй стало відомо лише 06.03.2024, тому перебіг тримісячного строку обраховує з 06.03.2024.

09.05.2024 звернулася з позовом до Київського окружного адміністративного суду, який ухвалою суду від 03.10.2024 у справі № 320/40344/24 повернуто. Таким чином позивач повторно звернулася до суду із цим позовом.

Уважає, що оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду визначений положеннями статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 233 Кодексу законів про працю України, а норма частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, на її думку, не відповідає положенням Конституції України, про що зазначено у Конституційному поданні щодо відповідності Конституції України частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, просить поновити пропущений строк.

За результатами вивчення змісту заяви судом не встановлено поважних причин пропуску строку звернення до суду, виходячи з такого.

Абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

Позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за 27 календарних дні (діб) невикористаної оплачуваної відпустки за 2022 рік.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач проходила службу в Національній поліції України, та відповідно до наказу начальника Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України від 23.05.2023 № 151 о/с звільнена зі служби 24.05.2023.

Із заявою про здійснення спірного перерахунку позивач до відповідача не зверталася. Претензій щодо неналежного розрахунку при звільненні з військової служби, після винесення наказу від 23.05.2023, не заявила.

Натомість, дії щодо вирішення спірного питання позивач почала вчиняти 16.02.2024 та 23.03.2024.

Як зазначалось в ухвалі про залишення позову без руху, судом не встановлено поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Не встановлено й таких причин і в заяві про поновлення строку.

Суд не визнає поважними причинами пропуску вказаного строку обізнаність позивача про порушення її прав лише після отримання відповіді відповідача та не отримання, як стверджує позивач, інформації (усної чи письмової) про всі суми, що належать їй при звільненні, оскільки отримання відповіді на звернення щодо надання інформації про кількість невикористаних днів відпуски, не є тотожною інформації про всі суми, що належать заявнику при звільненні.

Крім того, при звільнення зі служби в поліції, із позивачем проведені відповідні розрахунки, і саме із цього моменту суд обраховує тримісячний строк на оскарження незгоди позивача з такими розрахунками, і саме у цей проміжок часу позивач мала реальну можливість дізнатися про всі суми, що належать їй при звільненні, та реалізувати право, у разі його порушення, на судовий захист у межах тримісячного строку.

Суд повторно не визнає поважними причини пропуску строку звернення до суду твердження про не пропущення строку, із посиланням на повернення її позовної заяви ухвалою суду від 03.10.2024 у справі № 320/40344/24, поданої засобами поштового зв`язку 09.05.2024 до Київського окружного адміністративного суду, а також те, що у період виникнення спірних правовідносин діяла норма статті 233 КЗпП України, яка не передбачала обмеження будь-яким строком звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати.

Таким доводам суд надав оцінку в ухвалі про залишення позову без руху, і ці підстави не визнані поважними.

Із урахуванням викладеного, суд зазначає таке.

Приписами частин третьої і п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою, другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і, відповідно, до частин першої, другої статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд зазначає, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.

Як установлено судом, з військової служби позивач звільнена наказом від 23.05.2023 № 151 о/с - 24.05.2023, з нею проведені відповідні розрахунки.

Із цим позовом звернулася засобами поштового зв`язку вперше - 09.05.2024 (як зазначено у позові), та повторно - 24.10.2024.

Відповідно до приписів статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, зважаючи на зміст спірних правовідносин, позивачу, у цьому випадку, встановлено тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відтак, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Як зазначалось вище, спірні правовідносини, з приводу яких позивач звернулася до суду із цим позовом, виникли за 2022 рік.

Разом із тим, позивач звернулася до суду із цим позовом як 09.05.2024, так і 24.10.2024, тобто зі значним пропуском тримісячного строку, який був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Як зазначив Верховний Суд у пункті 65 своєї постанови від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Судова палата дійшла таких висновків: 65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). 65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.

Проте Судова палата зауважила, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з позовом, у подібних цій справі правовідносинах щодо застосування строків звернення до суду, розпочався 01.07.2023 та мав би сплинути 30.09.2023 (пункт 80 постанови).

Отже, звернувшись до суду з позовом як 09.05.2024, так і 24.10.2024, позивач пропустила визначений законом строк звернення до суду та не навела поважних причин, які зумовили його пропуск.

Окремо суд звертає увагу на таке.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом із цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду 06.01.2025, в Україні не діяв карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, установлених статтею 233 КЗпП України.

Решта доводів заяви не спростовує висновків суду, ураховуючи правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, та від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, які у силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу, врахована судом у спірних правовідносинах.

Разом із тим, звернення позивача до відповідача та отримання відповіді у формі інформації не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав, ураховуючи висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладені у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права на спірні виплати, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, оскільки такі дії позивач почав вчиняти поза межами тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.

Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, а повідомлені представником у заяві підстави щодо не пропуску такого строку, суд не визнає поважними.

Згідно з резолютивною частиною ухвали про залишення позовної заяви без руху позивача було попереджено судом, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику.

Відповідно до пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а також у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

У зв`язку з тим, що позивач не усунув у повному обсязі недоліки, про які зазначено в ухвалі від 25.02.2025, що набрала законної сили 25.02.2025 та є обов`язковою до виконання, а із повідомлених у заяві доводів судом не встановлено поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає поверненню.

Оскільки позовна заява у паперовому вигляді до суду не подавалась, а сформована в підсистемі «Електронний суд», суд обмежується лише процесуальним рішенням про її повернення.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

позовну заяву ОСОБА_1 - повернути позивачеві без розгляду.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Скрипка І.М.