Окрема думка

від 30.05.2025 по справі 464/2026/13-к

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/2026/13-кГоловуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/157/25 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 358, 138, 119, 190 КК України

О К Р Е М А Д У М К А С У Д Д І

30 травня 2025 р. Ухвалою колегією суддів Тернопільського апеляційного суду від 30.05.2025 було відмовлено у задоволенні поданої мною заяви про самовідвід у кримінальному провадженні № 12012000000000011 від 07.11.2013 р. за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2024 року щодо ОСОБА_3 за ч.4 ст.358, ст.138, ч.1 ст.119, ч.2 ст.190, ч.3 ст.190 КК України.

До початку апеляційного розгляду вказаного кримінального провадження мною подано заяву про самовідвід з наступних підстав.

Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2024 року ОСОБА_3 у пред`явленому обвинуваченні у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358, ст.138, ч.1 ст.119, ч.2 ст.190, ч.3 ст.190 КК України визнаний невинуватим та виправданий у зв`язку з відсутністю в його діях складу даних кримінальних правопорушень.

Мною в апеляційному порядку раніше 24.12.2019 переглядалась ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року, якою було повернуто обвинувальний акт стосовно ОСОБА_3 за ч.1 ст.119, ст.138, ч.2, 3 ст.190, ч.4 ст.358 КК України у зв`язку з його невідповідністю вимогам КПК України за апеляційною скаргою прокурора, яку було скасовано та призначено судовий розгляд вказаного кримінального провадження у суді першої інстанції.

Місцевий суд повертаючи обвинувальний акт 02.08.2019 виходив з того що всупереч вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України щодо злочинів, передбачених ч.1 ст.119, ст.138, ч.2, 3 ст.190, ч.4 ст.358 КК України прокурор не сформулював обвинувачення ОСОБА_3 та не виклав належним чином всі фактичні обставини їх скоєння, визначені ст.91 КПК України, які підлягають обов`язковому доказуванню, щодо диспозиції певної частини статті КК України, тому справа не може бути призначена до судового розгляду оскільки за таких обставин не можна встановити в діях обвинуваченого склад злочину, що вказує на неконкретність обвинувачення, порушення права ОСОБА_3 на захист та справедливий судовий розгляд в контексті положень ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, навів рішення ЄСПЛ у справах Абрамян проти Росії, згідно з яким у кримінальній справі надання повної детальної інформації до пред`явленого особі обвинувачення та відповідно правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду оскільки обвинувальний акт в силу вимог ч.1 ст.337 КПК України може бути розглянутий лише в межах висунутого особі обвинувачення. Також місцевий суд врахував вказівки, суду касаційної інстанції, викладені в рішенні КС ВСС з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24.03.2016 та ухвалі апеляційного суду Тернопільської області від 08.04.2015 року у даній справі та вказав що при пред`явленні ОСОБА_3 обвинувачення за ст.138, ч.4 ст.358 КК України, тобто незаконній лікувальній діяльності та використанні завідомо підроблених документів, які підтверджують його освіту, присвоєння медичного звання та присудження наукового ступеня, прокурор не навів у обвинувальному акті відомості про те коли, ким і яким чином було здійснено підроблення таких документів, які згідно зі ст.439 КПК України є обов`язковими до виконання. Також в ухвалі про повернення обвинувального акту прокурору суд вважав що процесуальні недоліки щодо непред`явлення ОСОБА_3 підозри, відсутності в реєстрі матеріалів досудового розслідування вказівки на процесуальні документи щодо об`єднання справ, повноважень процесуальних осіб, розписки обвинуваченого про отримання обвинувального акту та інші не дають йому змоги розпочати судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_3 без їх усунення.

Скасовуючи вказану ухвалу 24.12.2019 колегія суддів апеляційного суду виходила з того що висновки місцевого суду щодо неконкретності формулювання прокурором обвинувачення, відсутності в обвинувальному акті викладення всіх обставин, які підлягають доказуванню в силу вимог ст.91 КПК України, в тому числі й щодо неможливості обвинуваченого у зв`язку з цим захищатись від висунутого обвинувачення, якого він не розумів є передчасними, а процесуальні порушення щодо непред`явлення ОСОБА_3 підозри, відсутності в реєстрі матеріалів досудового розслідування вказівки на процесуальні документи щодо об`єднання справ, повноважень процесуальних осіб, розписки обвинуваченого про отримання обвинувального акту та інші не є підставами для його повернення.

При цьому до початку апеляційного розгляду 24.12.2019 стороною захисту, зокрема, адвокатом ОСОБА_4 було заявлено відвід колегії суддів, який мотивовано наявністю реальних обставин, які викликають сумніви в неупередженості суддів, зокрема в зв`язку з впливом на суд апеляційної інстанції інших суддів щодо надання вказівок з метою постановлення завідомо неправосудного рішення, в зв`язку з чим обвинуваченим було подано скаргу в ДБР про вчинення злочину, в задоволенні відводу ухвалою апеляційного суду від 24.12.2019 було відмовлено та розцінено подану на суддів скаргу в ДБР про вчинення злочину як вплив на суд.

За наслідками судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_3 у вироці від 14 листопада 2024 року Шевченківській районний суд м. Львова визнав невинуватим ОСОБА_3 у пред`явленому обвинуваченні у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358, ст.138, ч.1 ст.119, ч.2 ст.190, ч.3 ст.190 КК України та виправдав у зв`язку з відсутністю в його діях складу даних кримінальних правопорушень.

Всі, без виключення, мотиви, які стали підставою для повернення обвинувального акту прокурору, знайшли своє відображення у вказаному виправдувальному вироку, як процесуальні порушення щодо непред`явлення ОСОБА_3 підозри, відсутності в реєстрі матеріалів досудового розслідування процесуальних документів, розписки обвинуваченого про отримання обвинувального акту, та інші, які суд оцінив як такі що суттєво вплинули на порушення прав обвинуваченого під час проведення досудового розслідування та отримання доказів, так і щодо відсутності саме в обвинувальному акті( а не непідтвердження за наслідками дослідження доказів наявності в діях особи складу злочинів), чітко сформульованого обвинувачення, що дало змоги встановити всі обставини, які підлягають доказуванню відповідно до ст.91 КПК України, яке також суд оцінив як не лише порушенням вимог КПК, а й порушення права обвинуваченого на захист.

В апеляції на вирок суду, який переглядається на даний час колегією суддів, прокурор також вважає що ним викладено обвинувачення у відповідності до вимог КПК України та інші процесуальні порушення викладені у вироці, які раніше були предметом його скарги на ухвалу суду про повернення обвинувального акту та переглядались мною, не перешкоджають засудити ОСОБА_3 за всіма статтями обвинувачення.

Оскільки постановлена колегією суддів Тернопільського апеляційного суду ухвала від 24.12.2019 у вказаному провадженні ухвала, якою скасовано ухвалу місцевого суду про повернення обвинувального акту щодо ОСОБА_3 не переглядалась в силу вимог КПК України та набрала законної сили, тому вважаю що у стороннього спостерігача існують обгрунтовані сумніви у тому що я можу об`єктивно оцінити вплив прийнятого мною рішення щодо передчасності висновків суду про неконкретне формулювання прокурором обвинувачення, невикладення у ньому всіх обставин, які підлягають доказуванню, порушення права на захист та інших процесуальних порушень, які були відхилені, на мою об`єктивність при перегляді в апеляційному порядку вироку з огляду на те що в силу положень ст.314 КПК України лише на стадії підготовчого засідання суд наділений правом повернути обвинувальний акт прокурору у зв`язку з його невідповідністю вимогам КПК України, а ст.374 КПК України вимагає від суду навести у вироці обставини, які відповідно до вимог ст.ст.9,91 КПК України мали бути встановлені слідчим(прокурором) та зазначені в обвинувальному акті (ст.291 КПК України), тому у випадку відсутності в обвинувальному акті відомостей про певні обставини, які підлягають доказуванню( ст.91 КПК) та прямо зазначені в ст.291 КПК суд не мав повноважень встановлювати їх самостійно та наводити у вироку, та чи усунення прокурором вказаних недоліків обвинувального акту надало б суду можливість суду визнати винною особу та засудити за скоєні злочини або ж провадження щодо особи у зв`язку з неможливістю їх усунення прокурором не надійшло б на розгляд до суду та особа не піддавалась би подальшому кримінальному переслідуванню, при тому що стороною захисту була висловлена недовіра колегії суддів при перегляді ухвали про повернення обвинувального акту.

Вважаю що вказані обставини викликають сумнів у стороннього спостерігача у моїй неупередженості при перегляді мною в апеляційному порядку вироку .

Відповідно до п.4 ч.1 ст.75 КПК України суддя не має права брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставини, які викликають сумніви у його неупередженості.

У свою чергу, поняття «обставини, які викликають сумнів у його неупередженості» є оціночним, використання якого залежить від правосвідомості особи, яка його застосовує та з`ясовує його сутність, виходячи зі свого внутрішнього переконання.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді.

Достатньою підставою для відводу/самовідводу є обґрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ`єктивним.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб`єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об`єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 і 30, Series A, no. 255, і рішення «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000XII).

Виходячи з положень п.2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 р. № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

За змістом рішення Європейського Суду з прав людини у справі ОСОБА_5 (De Cubber) від 26 жовтня 1984 року, наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу.

Будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обгрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід(ККС ВС,17.09.2019,№ 277/599/15).

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що заявлений мною з метою запобігання виникнення у стороннього спостерігача сумнівів в моїй об`єктивності та неупередженості, самовідвід у справі підлягав задоволенню, з наведеним також погодились обвинувачений та його захисники, а тому відмова у задоволенні поданої мною заяви є необгрунтованою.

Суддя