Постанова від 22.05.2025 по справі 907/1096/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2025 р. Справа №907/1096/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого суддіМАТУЩАКА О.І.

суддів:КРАВЧУК Н.М.

СКРИПЧУК О.С.

За участю секретаря судового засідання ТЕЛИНЬКО Я.П

За участю розпорядника майна Шаматріна Є.М.

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області

на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 18.06.2024 (суддя Андрейчук Л.В.)

у справі №907/1096/23

за заявою ініціюючого кредитораГоловного управління ДПС у Закарпатській області, м. Ужгород

про банкрутство Державного підприємства "Солотвинський солерудник", смт. Солотвино Тячівського району Закарпатської області

В С Т А Н О В И В:

Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 20.03.2024 відкрив провадження у справі у справі №907/1096/23 про банкрутство ДП "Солотвинський солерудник", увів процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначив арбітражного керуючого Шаматріна Євгена Миколайовича.

Офіційно оприлюднене повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ДП "Солотвинський солерудник", у встановленому законодавством порядку - 26.03.2024.

08.05.2024 ГУ ПФУ в Закарпатській області подало до суду заяву про визнання вимог до боржника на суму 40 360 315.50 грн, що включає в себе:

1) заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 2 558 721.74 грн., в яку входить недоїмка зі сплати страхових внесків в сумі 1 630 454.84 грн., борг з погашення застосованих до боржника фінансових санкцій в сумі 518 721.59 грн. та нарахована пеня в сумі 409 545.31 грн.;

2) заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком №1 в сумі 32 425 269.21 грн.;

3) заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком №2 в сумі 3 027 198.73 грн., в яку входить недоїмка з відшкодування фактичних витрат в сумі 3 005 179.67 грн. і сума погашення застосованих до боржника фінансових санкцій в сумі 19 612.77 грн. та нарахована пеня в сумі 2406.29 грн.;

4) заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності в сумі 5590.48 грн., в яку входить недоїмка в сумі 5303.10 грн. та сума фінансових санкцій в розмірі 277.38 грн. та нарахована пеня в розмірі 10.00 грн.;

5) капіталізовані платежі по потерпілих особах внаслідок нещасного випадку на виробництві в сумі 2 343 534.34 грн.

Вказана заява мотивована тим, що боржник є платником страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (до 01.01.2011) та платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (з 01.01.2010) за місцем своєї реєстрації. Крім того, боржник як підприємство, працівники якого працювали в шкідливих умовах праці повний робочий день по списку № 1 та списку № 2, є платником внесків з відшкодування кредитору фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 18.06.2024 заяву ГУ ПФУ в Закарпатській області задовольнив частково; визнав грошові вимоги ГУ ПФУ в Закарпатській області на загальну суму 38 000 817,10 грн. В іншій частині грошові вимоги кредитора відхилив.

Суд не визнав грошові вимоги щодо капіталізованих платежів на загальну суму 2 343 534,34 грн, вказавши про неможливість визнання таких вимог під час дії процедури розпорядження майном боржника.

Що ж до заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 у частині фінансових санкцій та пені у сумі 22 019,06 грн, то, за висновком суду, вони не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у зв`язку зі спливом позовної давності.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції про відхилення грошових вимог у частині фінансових санкцій та пені у сумі 22 019,06 грн, ГУ ПФУ в Закарпатській області звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу в оскаржуваній частині та постановити у цій частині нове рішення про включення до кредиторських вимог суми фінансових санкцій та пені в загальній сумі 22 019,06 грн.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є помилковим, оскільки при його ухваленні суд не врахував положення матеріального права, зокрема: п. 2 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закон України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», а також пункти 6.1, 6.2, 6.4 Інструкції, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 09.12.2003 № 21-1. Вказані нормативні акти прямо встановлюють обов`язок страхувальників відшкодовувати Пенсійному фонду України витрати на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, а також визначають механізм стягнення такої заборгованості. Апелянт наголошує, що боржник порушив ці приписи, що й стало підставою виникнення заборгованості перед ГУ ПФУ України в Закарпатській області: у розмірі 32 425 269,21 грн за списком № 1 та 3 027 198,73 грн за списком № 2. Вказана заборгованість є наслідком невиконання законного зобов`язання зі сплати сум, передбачених публічним правом, і має характер грошового зобов`язання.

Окремо апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми щодо позовної давності. Згідно з ч. 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до вимог про стягнення недоїмки, штрафів і пені строки позовної давності не застосовуються, незалежно від тривалості періоду виникнення такої заборгованості. При цьому, покликається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.03.2018 у справі № 804/18891/14, від 26.06.2018 у справі № 804/8277/14 та від 25.05.2018 у справі № 809/1756/15. У цих рішеннях суд прямо вказав, що у випадках звернення до суду з позовами про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невідшкодування витрат на пільгові пенсії, підлягають застосуванню положення ч. 15 ст.106 Закону № 1058-IV.

На підставі викладеного, апелянт вважає, що заборгованість боржника перед ПФУ має характер чинного грошового зобов`язання публічно-правової природи, а отже, має враховуватися при оцінці фінансового стану боржника. Водночас посилання суду першої інстанції на строк позовної давності як підставу для неврахування цієї заборгованості є юридично необґрунтованим і суперечить вимогам чинного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду.

Арбітражний керуючий Шаматрін Є.М. у відзиві на апеляційну скаргу просить суд залишити її без задоволення, зазначаючи, що доводи ГУ ПФУ в Закарпатській області ґрунтуються на помилковому ототожненні правової природи різних видів заборгованості перед Пенсійним фондом. На думку заявника, пункт 2 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» чітко передбачає, що нарахування та виплата пільгових пенсій має здійснюватися на підставі спеціального законодавства, яке ще не введене в дію, а отже, наразі така виплата здійснюється тимчасово за правилами Закону № 1058. Водночас він наголошує, що кошти, які підприємства сплачують у межах цього механізму, не є страховими внесками у прямому розумінні, а становлять окрему категорію «плату» на покриття витрат Пенсійного фонду на виплату та доставку пільгових пенсій. Таким чином, законодавець проводить чітке розмежування між страховими внесками і вказаною «платою», яка має інший юридичний статус, регулюється окремими положеннями Інструкції та не ототожнюється зі страховим внеском.

Арбітражний керуючий підкреслює, що ПФУ на сьогодні виконує тимчасову функцію з адміністрування витрат на пільгові пенсії, допоки не буде запроваджено окреме законодавство щодо корпоративних та професійних пенсійних фондів. У зв`язку з цим він вважає, що вимоги Пенсійного фонду необхідно поділяти на дві самостійні категорії: по-перше, це власне страхові внески до фонду, і по-друге плата за відшкодування витрат на пільгові пенсії. Таке розмежування має правове значення в межах процедури банкрутства, оскільки, відповідно до ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства та правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.12.2021 у справі № 905/857/19, вимоги щодо сплати страхових внесків включаються до другої черги реєстру вимог кредиторів, у той час як вимоги про відшкодування витрат на пільгові пенсії до четвертої черги як звичайні незабезпечені зобов`язання.

Крім того, звертає увагу, що законодавство не передбачає можливості нарахування пені на заборгованість із відшкодування витрат на пільгові пенсії. Зокрема, ст. 106 Закону №1058 встановлює механізм нарахування пені лише за несплату страхових внесків, а розділ 9 Інструкції також регулює застосування фінансових санкцій виключно у разі несплати саме страхових внесків. Жодної правової підстави для нарахування пені на несплачену «плату» для покриття витрат на пільгові пенсії чинне законодавство не містить, отже, такі дії є неправомірними та виходять за межі компетенції Пенсійного фонду.

Окремо арбітражний керуючий зазначає, що посилання апелянта на практику Верховного Суду, викладену в рішеннях з розгляду справ у порядку позовного провадження, є недоцільним в межах справи про банкрутство, оскільки предмет правовідносин і порядок судового розгляду суттєво відрізняються. У даному випадку відсутня подібність фактичних обставин, а тому застосування наведених правових висновків є необґрунтованим.

Західний апеляційний господарський суд (у складі колегії суддів: головуючої судді Гриців В.М., суддів: Зварич О.В. та Малех І.Б.) постановою від 31.10.2024 залишив ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 18.06.2024 без змін, а апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Закарпатській області - без задоволення.

Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції про те, що фінансові санкції та пеня на загальну сумі 22 019,06 грн не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Також суд погодився і з розпорядником майна про те, що у ГУ ПФУ у Закарпатській області відсутні правові підстави для нарахування пені на прострочену заборгованість з плати для відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій у сумі 22 019,06 грн.

Верховний Суд постановою від 13.02.2025 касаційну скаргу ГУ ПФУ у Закарпатській області задовольнив частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 у справі №907/1096/23 скасував. Справу №907/1096/23 передав на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в зазначеній частині, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність відхилення грошових вимог кредитора з двох - взаємовиключних підстав: у зв`язку із необґрунтованістю та у зв`язку зі спливом позовної давності. При цьому, виснувавши про необхідність відхилення заявлених вимог одночасно з обох підстав, суд апеляційної інстанції також не встановив правової природи заявлених ГУ ПФУ у Закарпатській області грошових вимог на загальну суму 22 019,06 грн.

У вказаній постанові Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, а саме визначити правову природу заявлених ГУ ПФУ у Закарпатській області грошових вимог у розмірі 22 019,06 грн, надати оцінку аргументам учасників справи і зібраним у справі доказам та встановити наявність, або навпаки відсутність підстав для їх визнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

24.02.2025 матеріали справи №907/1096/23 надійшли на адресу Західного апеляційного господарського суду.

22.05.2025 розпорядник майна Шаматрін Є.М. сформував у підсистемі «Електронний суд» додаткові пояснення, які суд дійшов висновку залишити без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, як такі, що подані поза межами визначеного строку.

22.05.2025 в судовому засіданні взяв участь розпорядника майна боржника Шаматрін Є.М., який надав пояснення по суті апеляційної скарги. Представники інших учасників у справі в судове засідання не з?явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників у справі, які не з?явилися.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного розгляду у цій справі є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання грошових вимог кредитора до боржника у частині нарахованих фінансових санкцій та пені на заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Враховуючи зазначене, а також беручи до уваги вказівки Верховного Суду, апеляційний господарський суд досліджує доводи апеляційної скарги та перевіряє дотримання судом першої інстанції норм процесуального права і правильне застосування матеріального права лише в частині відмови у визнанні грошових вимог у розмірі 22 019,06 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі КузПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Згідно із ст. 1 КУзПБ для цілей цього Кодексу терміни вживаються в такому значенні:

боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

грошовим зобов`язанням (боргом) є, зокрема, зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;

кредитором, окрім інших, є юридична особа, яка має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;

поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ. Так, відповідно до положень частин 1, 1, 6 ст. 45 КУзПБ:

- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;

- до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;

- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №913/479/18).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

Так, суд першої інстанції встановив, що боржник як підприємство, працівники якого працювали в шкідливих умовах праці повний робочий день по списку № 1 та списку № 2, є платником внесків з відшкодування кредитору фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Механізм відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, полягає у тому, що відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі також Закон № 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди зазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Процедуру стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, визначає Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затверджена постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.01.2006 за № 64/8663.

У заяві з грошовими вимогами до боржника, окрім власне витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області просило визнати 22 019,06 грн, які визначило як фінансові санкції та пеню, нараховані на прострочену заборгованість з плати для відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Як було зазначено вище, скасовуючи постанову апеляційного суду Верховний Суд вказав, що при попередньому апеляційному розгляді цієї справи апеляційний господарський суд відхилив вимоги кредитора з двох взаємовиключних підстав як необґрунтовані та через сплив позовної давності. Відтак в межах цього апеляційного розгляду необхідно визначити правову природу заявлених кредиторських вимог та з`ясувати, чи є підстави для їх визнання.

Так, пунктом 2 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Із доданих до заяви документів вбачається, що Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 16.11.2016 у справі № 807/63/16 стягнув з боржника на користь Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій за період з вересня по грудень 2015 року у розмірі 127 084, 12 грн. До заяви кредитора не додано доказів заборгованості у період до вересня 2015 року.

Заявлена кредитором сума грошових вимог у розмірі 22 019,06 грн складається з фінансових санкцій та пені, нарахованих на цю заборгованість із відшкодування витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2. Разом з тим, правова природа таких виплат врегульована спеціальними нормами зокрема, пунктом 2 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», положеннями ст. 13 і 114 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Інструкцією, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 09.12.2003 № 21-1.

Відповідно до зазначених норм, покриття витрат на пільгові пенсії здійснюється через спеціальні платежі (так звана «плата»), яку роботодавці зобов`язані перераховувати до Пенсійного фонду України на відшкодування фактичних витрат на призначення та доставку пенсій за віком на пільгових умовах. При цьому, законодавець проводить чітке розмежування між такими спеціальними платежами та страховими внесками.

Згідно зі ст. 1 Закону № 1058-IV, страхові внески це кошти, що сплачуються відповідно до законодавства в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Натомість плата на пільгові пенсії є окремим видом обов`язку, що виникає на підставі спеціальних норм і не має ознак страхового внеску в розумінні пенсійного законодавства.

У зв`язку з цим нарахування пені та фінансових санкцій на суму заборгованості з «плати» на пільгові пенсії має регулюватися окремо і прямо передбачатися законодавством. Проте аналіз змісту Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» свідчить, що жодна норма цього Закону не передбачає нарахування пені або штрафних санкцій за несвоєчасне виконання обов`язку щодо відшкодування витрат на виплату пільгових пенсій. Зокрема, ст. 106 цього Закону містить положення щодо застосування штрафних санкцій та пені виключно до заборгованості за страховими внесками, а не до інших обов`язкових платежів, включаючи витрати на пільгові пенсії.

Аналогічний висновок випливає із змісту Інструкції № 21-1, яка передбачає у розділі 9 порядок нарахування пені та фінансових санкцій у разі порушення строків сплати страхових внесків. Розділ 6 Інструкції, який регулює порядок відшкодування витрат Пенсійного фонду на виплату пільгових пенсій, не містить жодних положень щодо можливості застосування пені чи інших санкцій у разі несвоєчасного перерахування таких сум. Отже, діюче законодавство не передбачає застосування фінансових санкцій чи пені до заборгованості з «плати» на пільгові пенсії, на відміну від страхових внесків, що мають інший правовий режим.

Отже, фінансові санкції та пеня у сумі 22 019,06 грн, нараховані на борг із відшкодування витрат на пільгові пенсії, не ґрунтуються на жодній нормі закону чи підзаконного нормативного акта, а тому не є грошовим зобов`язанням у розумінні ст. 1 КУзПБ. Вони не підтверджені належними доказами щодо правомірності нарахування, а сам факт існування заборгованості не породжує автоматично право Пенсійного фонду на стягнення додаткових фінансових санкцій, якщо це прямо не передбачено законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що у ГУ ПФУ у Закарпатській області відсутні правові підстави для нарахування пені на суму простроченої заборгованості з плати для відшкодування витрат Фонду на виплату та доставку пільгових пенсій, а відтак включення до кредиторських вимог суми фінансових санкцій та пені в загальній сумі 22 019,06 грн.

Щодо покликань скаржника на не врахування судом висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 15 ст. 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", колегія суддів зазначає таке.

Так, у ч. 15 ст. 106 вказаного Закону передбачено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Відповідно до правового висновку щодо застосування вказаної норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 804/18891/14, від 26.06.2018 у справі № 804/8277/14, від 25.05.2018 у справі № 809/1756/15 (на які посилається скаржник), у разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення ч. 15 ст.106 Закону № 1058-IV.

Статтею 256 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

На особливості застосування позовної давності на стадії попереднього засідання господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність фізичної особи) Верховний Суд звертав увагу у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 09.09.2021 у справі №916/4644/15. Зокрема, касаційний суд дійшов висновку, що положення про позовну давність поширюються і на майнові вимоги кредиторів, заявлені до боржника у справі про його банкрутство. Для цілей застосування частин 3, 4 ст. 267 ЦК України під час розгляду таких вимог стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності, слід розуміти інших кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника (пункти 90, 137).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Така правова позиція викладена у постановах від 01.10.2024 у справі № 918/1186/23, від 10.09.2024 у справі № 910/6041/19, від 03.08.2022 у справі № 925/538/19 та багатьох інших.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість кредиторських вимог ГУ ПФУ у Закарпатській області у зв?язку із чим такі не підлягають визнанню, то відсутні підстави для розгляду заяви про застосування позовної давності до грошових вимог у цій справі. Відтак і доводи скаржника у цій частині не досліджуються судом.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що суд першої інстанції відмовив у визнанні грошових вимог ГУ ПФУ у Закарпатській області у розмірі 22 019,06 грн, однак з інших мотивів, то колегія суддів дійшла висновку про зміну мотивувальної частини оскаржуваної ухвали із викладенням такої в редакції цієї постанови.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення за апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги і за перегляд постанови у цій справі в касаційному порядку.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 277, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області задовольнити частково.

2.Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 18.06.2024 у справі №907/1096/23 в оскаржуваній частині змінити. Мотивувальну частину вказаної ухвали суду першої інстанції викласти в редакції цієї постанови.

3.В решта частині оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддяО.І. МАТУЩАК

СуддіН.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК