Постанова

від 15.05.2025 по справі 908/999/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2025 м. Дніпро Справа № 908/999/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б.,

суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Рюрик" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.07.2024 у справі № 908/999/24 (суддя Зінченко Н.Г.), повний текст рішення складено 30.07.2024

за позовом Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя

до відповідача Приватного підприємства «Рюрик», м. Запоріжжя

про стягнення 328981,26 грн, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

04.04.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну «Міські теплові мережі» (далі Концерн «МТМ») вих. № б/н (вх. від 04.04.2024 вх. № 1091/08-07/24) до Приватного підприємства «Рюрик» (далі ПП «Рюрик») про стягнення 328981,26 грн заборгованості (основного боргу за надані послуги з постачання теплової енергії за період листопад 2021 року лютий 2024 року включно) за Типовим індивідуальним договором від 01.11.2021 № 75203371 про надання послуги з постачання теплової енергії.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.07.2024 у даній справі позов Концерну «МТМ» до ПП «Рюрик» задоволено повністю.

Стягнуто з ПП «Рюрик» на користь Концерну «МТМ» 328981,26 грн основного боргу за надані послуги з постачання теплової енергії.

Стягнуто з ПП «Рюрик» на користь Концерну «МТМ» 3947,78 грн судового збору.

Повернуто Концерну «МТМ» з Державного бюджету України переплачену при поданні позовної заяви платіжними інструкціями № 17964 від 12.09.2023 і № 2499 від 05.03.2024 суму судового збору у сумі 621,83 грн.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Концерн «МТМ» оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду та просить: скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову Концерну «МТМ» у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга ПП «Рюрик» мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, безпідставним визнанням договору укладеним, необґрунтованим нарахуванням вартості теплової енергії без підтвердження фактичного споживання та належного дослідження доказів.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

суд першої інстанції безпідставно визнав типовий договір укладеним, попри відсутність підписаної заяви-приєднання;

типовий договір не відповідає вимогам щодо письмової форми правочину між юридичними особами за Цивільним та Господарським кодексами України;

вибір моделі договірних відносин має здійснюватися виключно співвласниками на загальних зборах, а не одноосібно позивачем;

суд проігнорував порушення умов договору з боку позивача, зокрема щодо порядку надання рахунків і підтвердження якості послуг;

приміщення апелянта обладнане індивідуальним вузлом обліку, тому не підпадає під загальнобудинковий розподіл теплової енергії;

суд не з`ясував, який саме лічильник враховувався при розрахунках, та безпідставно застосував формули Методики 315;

донарахування базувалося не на фактичному споживанні, а на припущенні щодо функції лічильника, що є юридично і технічно необґрунтованим;

суд не дослідив докази належним чином, не перевірив правильність розрахунків і не встановив зв`язок між якістю послуг і нарахованими обсягами;

допущено порушення норм матеріального і процесуального права;

розрахунки позивача є непрозорими і не враховують реального споживання теплової енергії.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач Концерн «МТМ» не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Місцевим господарським судом у межах розгляду справи було встановлено такі обставини.

Позивачем у справі є Концерн «МТМ» юридична особа, основною метою діяльності якої є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії споживачам, зокрема для населення, бюджетних установ та підприємств, з метою забезпечення безперебійного теплопостачання та отримання прибутку.

Відповідачем є ПП «Рюрик», яке є власником нежитлового приміщення №?276 площею 750,5 кв.м у багатоквартирному будинку, розташованому за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, 34.

Згідно із ч. 5 ст. 13 та ч. 7 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (№?2189-VIII), за відсутності прийнятого рішення співвласників будинку про вибір моделі договірних відносин та укладення індивідуального договору, на споживача поширюється дія публічного договору приєднання, який вважається укладеним через 30 днів після його оприлюднення на офіційному веб-сайті виконавця послуг або органу місцевого самоврядування.

02.10.2021 Концерн «МТМ» оприлюднив типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води на сайтах Запорізької міської ради та власному веб-сайті, відповідно до чого з 01.11.2021 договір №?75203371 вважається укладеним із ПП «Рюрик».

Водночас відповідач заперечує факт укладення договору, посилаючись на те, що не є споживачем послуг і не вчиняв дій, спрямованих на його укладення. Проте суд спростував ці доводи, вказавши на:

- положення Цивільного кодексу України щодо публічного договору (ст. 633), де визначено, що такі договори є обов`язковими для виконавця та однаковими для всіх споживачів;

- зміну законодавства (Закон № 1060-ІХ), якою передбачено автоматичне укладення публічного договору приєднання у разі відсутності вибору моделі співвласниками будинку;

- правову позицію Верховного Суду, який неодноразово підтверджував, що укладення договору є обов`язком споживача, а не його правом, і відсутність договору не звільняє від обов`язку оплатити фактично спожиті послуги;

- приєднання до договору може відбуватися через дії, що свідчать про прийняття умов договору, зокрема факт отримання послуги.

Суд також установив, що відповідач не відключився від системи централізованого опалення у встановленому порядку, передбаченому Порядком відключення, затвердженим наказом Мінрегіону № 169 від 26.07.2019. Відповідні документи про відключення або дозвіл Комісії відсутні.

Водночас, приміщення ПП «Рюрик» є частиною багатоквартирного будинку з централізованим теплопостачанням, де теплове навантаження розподіляється на всі опалювані площі, у тому числі нежитлові. Факт отримання теплової енергії встановлено на підставі архівних даних з приладів комерційного та розподільчого обліку, зокрема:

- будинок обладнаний двома вузлами комерційного обліку теплової енергії та чотирма розподільчими приладами;

- для приміщення відповідача в рахунках зазначено типи облікових приладів (Calmex Compakt, Multical), їхні заводські номери, загальну площу будівлі (19552,13 кв.м) та адресу надання послуг.

Нарахування проводилось відповідно до Методики розподілу обсягів спожитих послуг, затвердженої наказом Мінрегіону № 315 від 22.11.2018. Розподіл між усіма споживачами як житловими, так і нежитловими здійснюється на основі: показань облікових приладів; опалювальної площі; формул, передбачених Методикою (зокрема формул 13, 14, 16).

Відповідно до п. 32 договору № 75203371, розрахунковим періодом є календарний місяць, а оплата повинна здійснюватися не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим. Послуга з постачання теплової енергії надавалася у межах опалювальних періодів, які визначаються органами місцевого самоврядування відповідно до кліматичних умов.

За період з 01.11.2021 по 29.02.2024 позивачем було нараховано відповідачу заборгованість у розмірі 328?981,26 грн. Вказані нарахування підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями рахунків, детальним розрахунком суми, показаннями лічильників, специфікацією площ та інформацією про прилади обліку.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що ПП «Рюрик» є споживачем теплової енергії, а спірне приміщення опалюваним, що обґрунтовує правомірність виставлення рахунків з боку виконавця послуг Концерну «МТМ».

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Як вже зазначалося вище, враховуючи знаходження належного відповідачу на праві власності нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку та відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення вказані приміщення є опалювальними. Житловий будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд. 34, оснащений двома приладами комерційного обліку теплової енергії та чотирма розподільчими приладами обліку теплової енергії. Обсяг спожитої Споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про наявність у нього індивідуального опалення та власного вузла обліку теплової енергії, керуючись вимогами чинного законодавства та особливостями функціонування централізованої системи теплопостачання.

Суд встановив, що право на відключення від централізованого опалення та гарячого водопостачання передбачене пунктами 12, 13 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», проте таке відключення можливе лише у разі дотримання процедури, визначеної Порядком відключення, затвердженим наказом Мінрегіону №?169 від 26.07.2019. Відповідач не надав доказів дотримання цієї процедури, а також не підтвердив наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи Комісії, як того вимагає вказаний Порядок.

Суд також обґрунтовано наголосив, що в умовах багатоквартирного будинку договір про постачання теплової енергії має колективний характер, і відключення від ЦО можливе лише за рішенням колективного споживача. Індивідуальне рішення одного з власників нежитлового приміщення не може бути підставою для звільнення від плати за спожиту теплову енергію.

Крім того, суд урахував інженерні особливості функціонування системи опалення, зазначивши, що теплова енергія поширюється по будівлі не лише через радіатори, але й через трубопроводи, стояки, внутрішні перегородки та перекриття. Така конструкція забезпечує єдиний тепловий режим у приміщеннях і унеможливлює повну ізоляцію окремого приміщення від надходження тепла. Тепло розповсюджується відповідно до законів термодинаміки від нагрітих до менш нагрітих тіл, що робить неможливим існування приміщення, яке не споживає теплову енергію в багатоквартирному будинку.

Також суд послався на ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування», якими передбачено, що опалення має проєктуватися з урахуванням теплового балансу між втратами й надходженнями тепла, зокрема від трубопроводів. Тобто навіть за наявності змін у внутрішньому обладнанні опалення конкретного приміщення, воно залишається частиною загальної системи будинку.

Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що нежитлове приміщення відповідача є опалюваним, оскільки воно входить до складу єдиної централізованої системи теплопостачання багатоквартирного будинку. Відповідач не довів факт свого відключення від мережі централізованого опалення, а твердження про наявність індивідуального джерела тепла не звільняє його від обов`язку оплати наданої комунальної послуги. Тому нарахування вартості спожитої теплової енергії є законним та обґрунтованим.

За результатами розгляду апеляційної скарги ПП «Рюрик» на рішення Господарського суду Запорізької області у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про її необґрунтованість з огляду на таке.

Довід апелянта про відсутність належним чином укладеного договору через неподання заяви-приєднання є безпідставним. Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», типовий договір, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування, є обов`язковим до виконання. Фактичне приєднання апелянта до правовідносин споживання теплової енергії, що підтверджується отриманням послуг, нарахуванням платежів, відсутністю заперечень протягом тривалого часу, свідчить про укладення договору шляхом конклюдентних дій, що відповідає ст. 205 ЦК України.

Посилання апелянта на недотримання письмової форми договору між юридичними особами колегія суддів відхиляє, оскільки договір приєднання до публічної оферти є правомірним способом укладення договору в комунальній сфері.

Довід про необхідність вибору моделі договірних відносин на загальних зборах співвласників, колегія суддів також вважає помилковим, оскільки в матеріалах справи відсутні докази існування колективного договору або рішень загальних зборів. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.

Отже, відносини між надавачем послуг та власником окремого нежитлового приміщення регулюються індивідуальним договором у типовій формі.

Аргументи апелянта щодо неналежного порядку надання рахунків на оплату послуг колегія суддів також відхиляє, адже судом першої інстанції встановлено, що рахунки надавались у електронному вигляді, через систему, доступ до якої мав відповідач, що підтверджується відповідними електронними повідомленнями. Вимоги щодо обов`язкової форми вручення рахунку законодавством не встановлені, а його ненадання не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити вартість наданих послуг.

Щодо твердження про наявність індивідуального вузла обліку апелянт не надав жодного доказу його встановлення, прийняття в експлуатацію чи включення до системи комерційного або розподільного обліку. Відтак, розрахунки здійснювались відповідно до Методики № 315 на підставі будинкового вузла обліку теплової енергії та опалюваної площі, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи про нібито недослідження судом формули розрахунку та облікових даних є безпідставними. Як убачається з матеріалів справи, позивачем надано усі необхідні розрахункові дані загальний обсяг споживання будинку, площа приміщення відповідача, тарифні ставки, методика нарахування, що в сукупності дають можливість перевірити правильність розрахунку. Апелянтом жодних контррозрахунків або висновків експертів не надано.

Щодо тверджень про юридичну і технічну необґрунтованість донарахувань, зазначене не підтверджено жодним доказом. Позивач діяв у межах нормативно встановленого алгоритму, передбаченого Методикою № 315 та Порядком № 869.

Посилання апелянта на недослідження доказів та порушення норм процесуального права зведені до оціночних суджень та не містять конкретних вказівок на порушення, які могли б вплинути на результат розгляду справи. Суд першої інстанції надав належну правову оцінку доказам у відповідності до ст. 86 ГПК України.

Довід про непрозорість розрахунків є безпідставним, оскільки позивач надав усі необхідні дані, що дозволяють об`єктивно перевірити коректність нарахувань, зокрема, площу приміщень, дані комерційного обліку, тарифні ставки. Відповідач жодних обґрунтованих заперечень або розрахунків у відповідь не подав.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів без подання нових чи додаткових обставин.

6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив усі обставини справи, належним чином оцінив докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, правильно застосував положення чинного законодавства, зокрема Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Методики № 315, Порядку № 869, а також дотримався процесуальних вимог статей 236, 237 та 275 ГПК України.

Таким чином, оскаржуване рішення Господарського суду Запорізької області відповідає вимогам законності й обґрунтованості та підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

7. Здійснення апеляційним судом розподілу судових витрат.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Рюрик" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.07.2024 у справі № 908/999/24 залишити без змін.

Судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги по даній справі покласти на Приватне підприємство "Рюрик".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03.06.2025.

Головуючий суддяЮ.Б. Парусніков

Судді:Т.А. Верхогляд

О.Г. Іванов