Постанова від 29.05.2025 по справі 910/2059/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/2059/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - компанії «Камініон Холдінгз Лімітед» (Kaminion Holdings Limited) - Колос М.М., адвокат (ордер від 09.04.2025),

відповідачів: 1. компанії «Olicon AB» - Тищенко А.В., адвокат (ордер від 12.03.2025), Олійник К.С., адвокат (ордер від 01.03.2023),

2. державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» - Запорожець Л.Г., в порядку самопредставництва,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу компанії «Olicon AB»

на рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2024 (суддя Мандриченко О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 (головуючий суддя: Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.)

у справі № 910/2059/20

за позовом компанії «Камініон Холдінгз Лімітед» (Kaminion Holdings Limited, далі - Kaminion Holdings Limited)

до компанії «Olicon AB» та державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі - Офіс)

про визнання патенту недійсним.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Позивач у лютому 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідачів про: визнання патенту України № 80128 на винахід «Профільований роздільник із тонкої листової сталі для підтримки стінового облицювального покриття» недійсним повністю; зобов`язання відповідача-2 внести відповідні зміни до Державного реєстру патентів України на винаходи щодо визнання недійсним повністю патенту України № 80128 на винахід «Профільований роздільник із тонкої листової сталі для підтримки стінового облицювального покриття» та опублікувати відомості про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на невідповідність винаходу за патентом України № 80128 умовам патентоздатності за критерієм «винахідницький рівень», у зв`язку з чим, за доводами позивача, патент підлягає визнанню недійсним в силу приписів статті 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

У розгляді справи компанією «Olicon AB» заявлено про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово (тричі).

За результатом нового розгляду справи № 910/2059/20 рішенням господарського суду міста Києва від 22.10.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2025, позов задоволено, з посиланням на його обґрунтованість.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі компанія «Olicon AB», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 6, 7, 23 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (у редакції, яка діяла станом на момент подання заявки на оспорюваний патент); статті 459 Цивільного кодексу України; пункту 3 постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; пунктів 1.1, 5.3.4, 6.5.3.2, 6.5.3.5 Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 15.03.2002 № 197 («Правила розгляду заявки») у редакції, що діяла на дату подання заявки на винахід за оспорюваним патентом; пунктів 6.6.1, 6.6.3, 6.5.2, 7.3.1 Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, які затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 № 22 (у редакції, що діяла на дату подання заявки на винахід за оспорюваним патентом); пункту 1.4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5; статті 3 Закону України «Про судову експертизу» у подібних правовідносинах, та безпідставне застосування Методики проведення судової експертизи, пов`язаної з винаходами та корисними моделями (універсальна), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.02.2009 (щодо підстав та критеріїв для перевірки наявності підстав для визнання недійсним патенту на винахід на підставі його невідповідності умові патентоздатності «винахідницький рівень» та порядку проведення експертизи з таких питань).

За доводами скаржника також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 1, 16 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; пунктів 13.1, 13.2, 17.1 Методичних рекомендацій з окремих питань проведення експертизи заявки на винахід (корисну модель), схвалених рішенням Колегії Державної служби інтелектуальної власності України від 18.03.2014 (протокол № 9); Договору про патентну кооперацію (далі - Договір РСТ) від 19.06.1970, який набув чинності для України 25.12.1991 (стосовно порядку та значення кваліфікаційної експертизи заявок на винаходи, особливості проходження заявок відповідно до Договору РСТ та значення здійсненого патентного пошуку) у подібних правовідносинах.

Крім того, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування Порядку проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.02.2020 № 335/5 (в аспекті права сторони подавати докази, обов`язку суду їх дослідити, оцінити, навести належні мотиви для взяття їх до уваги чи відхилення, зокрема щодо рецензії на висновок експерта як допоміжного засобу перевірки висновку експерта) у подібних правовідносинах.

Також скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 2 ГПК України, статей 1, 5, 6 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», статей 1, 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України стосовно моменту виникнення права на позов та перебігу позовної давності у спорі за позовом власника патенту на промисловий зразок (що охороняє фрагмент зображення технології) про визнання недійсним патенту на винахід; особливостей перебігу позовної давності у разі передачі промислового зразка у межах групи з метою штучного створення підстав для позову.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник також посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій у порушення статей 2, 13, 69, 86, 99, 104, 236, 238, 269, 282 ГПК України не дотрималися вимог щодо об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не дослідили висновок експерта Стародубова І.В. від 09.06.2021 № 010-СІВ/20, який складений за результатами проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності через призму правильності застосування перелічених норм права; порушили засади рівності, змагальності внаслідок формальної відмови у дослідженні, наданні оцінки висновку експерта Стародубова І.В. у сукупності з іншими доказами, не навели мотиви відхилення аргументів відповідача-1 стосовно неналежності та недопустимості такого висновку.

Також скаржник зазначає про порушення судами приписів статей 2, 13, 80, 86, 236, 238, 269, 282 ГПК України, оскільки судами не досліджено та не оцінено матеріали патентної заявки на оспорюваний патент, що включали як результати кваліфікаційної експертизи, звіт про міжнародний пошук, так і не наведено будь-яких мотивів відхилення таких доказів.

Крім того, за доводами скаржника суди порушили вимоги статей 104, 236, 238, 269, 282 ГПК України щодо обов`язку суду дослідити, оцінити та навести в рішенні мотиви відхилення висновків експертів, адже відхиляючи висновок експерта Жихарева О.С. від 11.08.2020 № 3, попередні судові інстанції обмежилися виключно формальними тезами, натомість безпідставно надали перевагу висновку експерта Стародубова І.В.

З посиланням на порушення судами приписів статей 73, 74, 76, 86, 98, 104, 236, 238, 269, 282 ГПК України скаржник зазначає про те, що суди не дослідили та не оцінили рецензію патентного повіреного України Прохорова-Лукіна Г.В. на висновок експерта Стародубова І.В. у сукупності з іншими доказами, що унеможливило встановлення фактичних обставин стосовно належності та допустимості висновку експерта Стародубова І.В., відповідності винаходу за оспорюваним патентом умовам патентоздатності.

Скаржник з посиланням на порушення судами статей 2, 86, 210, 236, 238, 269, 282 ГПК України зазначає також про те, що суди не дослідили та не надали оцінки доказам у сукупності (опису патенту № 15220 на промисловий зразок та опису до патенту № 80128 на винахід, судовим рішенням у справах №№ 910/21658/17 та № 910/21726/17), що унеможливило встановлення фактичних обставин стосовно відсутності у позивача права на позов.

Також, зазначаючи про неправильне застосування судами норм права щодо початку та особливостей перебігу позовної давності, скаржник вказує на те, що у порушення приписів статей 2, 86, 210, 236, 238, 269, 282 ГПК України суди не дослідили та не надали оцінки відповідним доказам щодо перебігу позовної давності у сукупності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи (щодо пропуску позивачем позовної давності).

Посилаючись на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник зазначає про порушення судами приписів статей 2, 7, 13, 99, 107 ГПК України внаслідок безпідставної відмови у задоволенні клопотання відповідача-1 про призначення у справі повторної комплексної експертизи за наявності для цього беззаперечних підстав.

З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник зазначає про порушення судами статей 2, 7, 13, 74, 77, 80, 99, 100, 101, 102, 118, 119, 210, 214, 234 ГПК України, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті на підставі недопустимих доказів - висновку експерта Стародубова І.В., що був наданий внаслідок призначення судом першої інстанції судової експертизи за відсутності на те підстав, та доказів, які долучені позивачем з пропуском строку.

Доводи інших учасників справи

Kaminion Holdings Limited у відзиві на касаційну скаргу просило Суд судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема на обґрунтованість та законність судових рішень попередніх інстанцій.

Офіс у відзиві на касаційну скаргу просив Суд касаційну скаргу компанії «Olicon AB» задовольнити, з посиланням, зокрема на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.04.2025 № 32.2-01/721 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2059/20, у зв`язку з відпусткою судді Ємця А.А.

У судовому засіданні 01.05.2025 Судом оголошувалася перерва до 29.05.2025.

21.05.2025 та 22.05.2025 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Від відповідача-1 28.05.2025 надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Kaminion Holdings Limited є власником патенту України № 15220 на промисловий зразок «Комплект профілів для вентильованих фасадів «Сканрок», зареєстрованого Державною службою інтелектуальної власності України на підставі заявки № s200700163 від 31.01.2007, про що 25.10.2007 в офіційному бюлетені «Промислова власність» № 17/2007 здійснено відповідну публікацію.

Вказане право позивач набув на підставі договору від 29.05.2017 про передачу права власності на промисловий зразок (далі - Договір), про що здійснено публікацію в Бюлетені від 10.08.2017 № 15.

У подальшому, а саме 11.08.2017 позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Сканрок» (далі - ТОВ «Сканрок») укладені ліцензійні договори, зокрема ліцензійний договір, за яким позивач передав ТОВ «Сканрок» виключну ліцензію на право використання на території України промислового зразка за патентом № 15220 у порядку та на умовах цього договору.

У свою чергу, компанія «Olicon AB» (відповідач-1 у справі) є власником патенту України № 80128 на винахід «Профільований роздільник із тонкої листової сталі для підтримки стінового облицювального покриття», який зареєстрований на підставі заявки № 20041109448 від 03.06.2003, про що 27.08.2007 в офіційному бюлетені «Промислова власність» № 13/2007 здійснено відповідну публікацію.

На переконання позивача, ТОВ «Сканрок» тривалий час - понад 10 років (з серпня 2017 року на підставі згаданих ліцензійних договорів, а до цього - на підставі ліцензійних угод з попередніми власниками відповідних об`єктів інтелектуальної власності) виготовляє та постачає на ринок будівельних матеріалів продукцію - навісні вентильовані фасадні системи «Сканрок», які, зокрема включають у себе комплект профілів із застосуванням промислового зразка за патентом № 15220.

Kaminion Holdings Limited стверджує, що ТОВ «Сканрок» неодноразово повідомляло позивача про те, що на ринку України розповсюджується продукція, зокрема, навісні вентильовані фасадні системи МАРМОРОК («Marmoroc®»), які створюють конкуренцію фасадним системам СКАНРОК («SCANROC»), а їх виробники/дилери «переманюють клієнтів ТОВ «Сканрок» та «відбирають» у ТОВ «Сканрок» замовлення, позбавляючи його основної мети господарської діяльності - отримання прибутку.

Крім того, за позовом компанії «Olicon AB» судом порушено провадження у справі № 910/21658/17 про визнання недійсним патенту № 15220; позов пред`явлений до Kaminion Holdings Limited та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України; позовні вимоги мотивовано невідповідністю патенту № 15220 критерію «новизна» на момент подачі заявки на його реєстрацію. Висновок призначеної у справі судової експертизи від 05.03.2019 № 319/18 спростував позовні вимоги компанії «Olicon AB», а 16.04.2019 позов залишено без розгляду на підставі заяви позивача у справі № 910/21658/17.

Аналогічні позовні вимоги стали предметом розгляду і в іншому судовому спорі.

Так, судом порушено провадження у справі № 910/21726/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ОНДО» до Kaminion Holdings Limited та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - компанія «Olicon AB», про визнання недійсними патентів України № 9783 та № 15220.

Позовні вимоги у справі № 910/21726/17 обґрунтовувалися з посиланням на невідповідність патентів критерію «новизна» на момент подачі заявки на їх реєстрацію. Відсутність «новизни» при реєстрації патенту № 15220 позивач у зазначеній справі, серед іншого, підтверджував раніше зареєстрованим патентом України № 80128 на винахід.

Згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 у справі № 910/21726/17 апеляційну скаргу Kaminion Holdings Limited на рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2019 задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2019 у справі № 910/21726/17 скасовано в частині визнання недійсним повністю патенту України № 15220 на промисловий зразок «Комплект профілів для вентильованих фасадів «Сканрок», власником якого є Kaminion Holdings Limited та зобов`язання державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» внести відомості про визнання патенту України № 15220 на промисловий зразок «Комплект профілів для вентильованих фасадів «Сканрок» недійсним повністю до Державного реєстру патентів України на промислові зразки та опублікувати відомості про це в офіційному бюлетені «Промислова власність»; ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи викладене вище позивач у справі № 910/2059/20 зазначав, що:

- з посиланням на патент України № 80128 на винахід компанія «Olicon AB» створює перешкоди для реалізації позивачем своїх прав на патент України № 15220 на промисловий зразок, а, отже, порушує охоронюваний законом інтерес позивача;

- інтерес позивача у ліцензійному договорі від 11.08.2017 пов`язаний не лише з отриманням винагороди (щорічних платежів) за надане ТОВ «Сканрок» право на використання промислового зразка за патентом № 15220, але й з фактичною реалізацією позивачем свого права на використання вказаного патенту з метою уникнення можливості втрати права вільно розпоряджатися цим патентом з підстав, передбачених частиною другою статті 23 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»;

- потенційна втрата єдиного ліцензіата, якому надана виключна ліцензія на використання в Україні патенту № 15220, має критичне значення для інтересів позивача і може позбавити його права вільно користуватися та розпоряджатися вказаним патентом;

- патент, виданий на непатентоспроможний винахід (який не відповідає критерію патентоздатності «винахідницький рівень»), створює перешкоди у господарській діяльності ліцензіата позивача - ТОВ «Сканрок», що в умовах конкуренції забезпечує перевагу компанії «Olicon AB» та її партнерів/дилерів перед іншими суб`єктами господарювання на ринку, а, отже, порушує охоронюваний законом інтерес позивача, який полягає у вільному користуванні та розпорядженні патентом № 15220.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач-1 створював позивачу перешкоди у реалізації останнім своїх прав на патент України № 15220 (право користуватися та вільно розпоряджатися вказаним патентом), а, отже, це порушує охоронюваний законом інтерес позивача щодо здійснення ним господарської діяльності. Ініціюванням судових справ № 910/21726/17 та № 910/21658/17 відповідач-1 намагався не лише визнати патент позивача № 15220 на промисловий зразок недійсним, посилаючись саме на патент України № 80128, а й створити позивачу перешкоди у використанні власного патенту на промисловий зразок та обмежити права позивача на промисловий зразок. Оспорюваний патент відповідача-1 дав останньому право ініціювати вказані судові процеси та обмежувати позивача в його правах на патент України на промисловий зразок.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі № 910/2059/20 призначено судову експертизу об`єктів інтелектуальної власності, на вирішення якої поставлено питання: «Чи відповідає винахід «Профільований роздільник із тонкої листової сталі для підтримки стінового облицювального покриття» за патентом України № 80128 від 27.08.2007 критерію патентоздатності «винахідницький рівень», відповідно до матеріалів даної справи?».

В ухвалі господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі № 910/2059/20 суд, обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення клопотання позивача та призначення судової експертизи, зокрема зазначив про те, що 14.08.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від компанії «Olicon AB» надійшло клопотання, в якому відповідач-1 просив суд, зокрема приєднати до матеріалів справи висновок судового експерта Жихарева О.С. від 11.08.2020 № 3 за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності. З висновку експерта від 11.08.2020 № 3, наданого відповідачем-1, вбачається, що експертом проведено дослідження на підставі документів, наданих відповідачем-1, проте, у даному випадку, суд вважає за доцільне призначити у справі саме судову експертизу з дослідженням питання наявності у патенту України № 80128 критерію патентоздатності «винахідницький рівень» відповідно до матеріалів справи. Таким чином, оскільки для роз`яснення питань, які виникли при вирішенні даного спору необхідні спеціальні знання, зокрема для встановлення того, чи відповідає винахід «Профільований роздільник із тонкої листової сталі для підтримки стінового облицювального покриття» за патентом України № 80128 критерію патентоздатності «винахідницький рівень», суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення у справі судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності.

Згідно з висновком експерта від 09.06.2021 № 010-СІВ/20 за результатами проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, судовий експерт дійшов висновку про те, що винахід «Профільований роздільник із тонкої листової сталі для підтримки стінового облицювального покриття» за патентом України № 80128 від 27.08.207 не відповідає умові патентоздатності «винахідницький рівень».

Так, за висновком експерта, для надання висновку використовувалися методи порівняння, аналізу, узагальнення та Методика проведення судової експертизи, пов`язаної з винаходами та корисними моделями (універсальна); заявлений в описі винаходу за патентом України на винахід № 80128 технічний результат полягає в удосконаленні профільованого роздільника, для забезпечення потрібної несучої здатності без використання товстого листового матеріалу, шляхом використання профільованого роздільника, який має зменшену висоту елементів жорстокості, а разом з ними і внутрішнього виступу, та, відповідно, збільшення простору для заповнення ізоляційним матеріалом над профільованим роздільником; виходячи з результатів порівняльного аналізу 1-го незалежного пункту формули винаходу патенту України № 80128 від 27.08.2007 «Профільований роздільник із тонкої листової сталі для підтримки стінового облицювального покриття» із відомостями, що містяться в матеріалах справи та наведені у наданих джерелах інформації, у відповідності до Методики проведення судової експертизи, пов`язаної з винаходами та корисними моделями (універсальна), можливо дійти висновку, що має місце доповнення відомого засобу будь-якою відомою частиною (частинами), яка (які) додається (додаються) до нього за відомими правилами, для досягнення технічного результату, щодо якого встановлено вплив саме таких доповнень, а, отже, винахід «Профільований роздільник із тонкої листової сталі для підтримки стінового облицювального покриття» за патентом України № 80128 від 27.08.2007 не відповідає умові патентоздатності «винахідницький рівень». При цьому експерт також зазначив про те, що сумарний технічний результат, виявлений у рівні техніки та технічний результат, заявлений в описі винаходу, збігаються.

Суд апеляційної інстанції ухвалою від 30.06.2022 викликав експерта Стародубова І.В. для дачі пояснень з приводу складеного висновку, яким (експертом) на вимогу суду надані письмові пояснення на поставлені питання.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання патенту України № 80128 на винахід «Профільований роздільник із тонкої листової сталі для підтримки стінового облицювального покриття» недійсним.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме низки норм права, які наведені вище (у доводах особи, яка подала касаційну скаргу).

Узагальнено такі доводи скаржника зводяться до незгоди відповідача-1 з висновком судів попередніх інстанцій про наявність порушеного інтересу позивача, що стало підставою для звернення з позовом до суду (зокрема, як зазначає скаржник, судами не проаналізовано співвідношення обсягів правової охорони промислового зразка та винаходу, у зв`язку з чим не досліджено, яким чином патент на винахід може порушувати/обмежувати права за патентом на промисловий зразок). Також скаржник вважає, що суди безпідставно врахували у вирішенні спору висновок експерта Стародубова І.В., залишивши поза увагою те, що такий висновок є недопустимим доказом, складеним з чисельними порушеннями вимог до проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності, не врахувавши його необ`єктивність та необґрунтованість, не проаналізувавши складений висновок з іншими наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, скаржник стверджує, що суди не дослідили та не надали оцінки наявному в матеріалах справи висновку експерта Жихарева О.С. (наданому відповідачем-1), не надали оцінки іншим доказам у справі з їх співставленням з висновком експерта Жихарева О.С.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанови Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17).

Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Суд зазначає, що визначені скаржником питання у касаційній скарзі з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України по своїй суті мають загальний характер без урахування фактичних встановлених обставин у цій справі. При цьому переважна частина доводів з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України стосується оцінки доказів, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Скаржником не враховано те, що: в аспекті застосування приписів статей 4, 45 ГПК України, на виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 910/2059/20, з`ясовуючи питання наявності порушеного інтересу позивача, що є передумовою для звернення з позовом до суду, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач-1 створював позивачу перешкоди у реалізації останнім своїх прав на патент України № 15220 (право користуватися та вільно розпоряджатися вказаним патентом), а отже, це порушує охоронюваний законом інтерес позивача щодо здійснення ним господарської діяльності. Ініціюванням судових справ № 910/21726/17 та № 910/21658/17 (із вжитими заходами забезпечення позову, зокрема щодо заборони уповноваженому органу здійснювати реєстрацію ліцензійних договорів за патентом України № 15220 на промисловий зразок «Комплект профілів для вентильованих фасадів «Сканрок») відповідач-1 намагався не лише визнати патент позивача № 15220 на промисловий зразок недійсним, посилаючись саме на патент України № 80128, а й створити позивачу перешкоди у використанні власного патенту на промисловий зразок та обмежити права позивача на промисловий зразок. Оспорюваний патент відповідача-1 дав останньому право ініціювати вказані судові процеси та обмежувати позивача в його правах на патент України на промисловий зразок. Оцінивши та врахувавши встановлені обставини у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли неспростовного висновку про наявність порушеного інтересу позивача, що є підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

При цьому Суд зазначає, що згідно із Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» особа, яка просить суд визнати патент недійсним не обов`язково має бути власником іншого патента (на винахід, корисну модель) та протиставляти власний патент патенту відповідача. Позов про визнання патенту недійсним може подати будь-яка особа, яка вважає, що відповідний патент порушує її права та охоронювані законом інтереси. Коло таких осіб з`ясовується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З урахуванням наведеного вище та положень статті 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», положень статті 25 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», якими установлено підстави визнання недійсними патентів на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, позов про визнання патенту недійсним може подати будь-яка особа, яка вважає, що відповідний патент порушує її права та/або охоронювані законом інтереси.

Що ж стосується результату розгляду справ № 910/21726/17 та № 910/21658/17, то Верховний Суд зазначає, що сам по собі результат розгляду справ не спростовує невизнання відповідачем-1 прав позивача на промисловий зразок за патентом № 15220 із посиланням саме на патент України № 80128 на винахід.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.04.2022 зі справи № 760/3580/17-ц.

Відхиляючи доводи в цій частині Верховний Суд також враховує принцип добросовісної поведінки, яка передбачає повагу до інтересів і прав іншої сторони або відповідного правовідношення та доктрину venire contra factum proprium, яка зокрема полягає в забороні дій, що не відповідають попереднім заявам або поведінці. Так, доводи скаржника щодо ключових відмінних ознак патенту на винахід та патенту на промисловий зразок (об`єктів захисту, обсягу правової охорони, обсягу прав, призначення тощо) суперечать встановленим судами обставинам, що попередньо скаржник сам намагався не лише визнати патент позивача № 15220 на промисловий зразок недійсним, посилаючись саме на патент України № 80128, але й створити позивачу перешкоди у використанні його власного патенту на промисловий зразок.

Що ж стосується незгоди скаржника з висновком експерта Стародубова І.В., із застосуванням при проведення експертного дослідження Методики проведення судової експертизи, пов`язаної з винаходами та корисними моделями (універсальна), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.02.2009 (щодо підстав та критеріїв для перевірки наявності підстав для визнання недійсним патенту на винахід на підставі його невідповідності умові патентоздатності «винахідницький рівень» та порядку проведення експертизи з таких питань), то Верховний Суд зазначає таке.

Методику проведення судової експертизи, пов`язаної з винаходами та корисними моделями (універсальна) використовують при встановленні відомості з рівня техніки сукупності суттєвих ознак винаходу (корисної моделі).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5) під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта.

Таким чином, суд не уповноважений надавати власну оцінку використаним експертом при проведенні експертизи методикам та підходам, а також способу їх застосування.

При цьому в аспекті доводів скаржника Суд зазначає, що експерт не позбавлений права використовувати актуальні (чинні) станом на час проведення дослідження методики, якщо вони не суперечать принципам, чинним на момент видачі патенту, а деталізують та/чи конкретизують процедуру дослідження. Такої суперечності судами попередніх інстанцій не встановлено, а скаржником не доведено.

Частиною сьомою статті 98 ГПК України унормовано зазначення у висновку експерта, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Стосовно відхилення судами попередніх інстанцій рецензії патентного повіреного України Прохорова-Лукіна Г.В. на висновок експерта Стародубова І.В. та незгоди скаржника з таким відхиленням, Суд зазначає таке.

Суд неодноразово та послідовно вказував, що рецензія по своїй суті не є повторною чи додатковою експертизою, у ній не оцінюються докази. Експерт, який надає рецензію, оцінює, зокрема, методи і повноту дослідження, логіку висновку. З огляду на викладене, до рецензії не можуть бути застосовані ті вимоги, які передбачені для висновку експерта.

Метою рецензування висновків судових експертів є вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків. Рецензування не проводиться з метою спростування чи підтвердження висновків.

Суттєвих порушень при проведенні експертного дослідження експертом Стародубовим І.В., які могли б вплинути на результат експертизи, судами попередніх інстанцій не встановлено, а скаржником не доведено.

При цьому Суд також зазначає, що відповідач-1 протягом розгляду цієї справи не був позбавлений можливості надати суду висновок експертизи, предметом якої було б дослідження тих самих об`єктів, які досліджувалися експертом Стародубовим І.В.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що згідно з Порядком проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.02.2020 № 335/5 (в редакції, чинній станом на час складення рецензії), рецензування висновків експертів проводиться співробітниками НДУСЕ (науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України), які мають кваліфікацію судового експерта з тієї експертної спеціальності, за якою складено поданий на рецензування висновок, та не менше ніж трирічний стаж експертної роботи. Судами попередніх інстанцій встановлено подання рецензії патентного повіреного України Прохорова-Лукіна Г.В. на висновок експерта Стародубова І.В., проте судами не встановлено, а скаржником не доведено, що подана ним до суду рецензія на висновок експерта Стародубова І.В. виконана особою, яка є працівником (експертом) НДУСЕ.

Доводи скаржника у зазначеному аспекті спрямовані на переоцінку встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, які визначені статтею 300 ГПК України.

Що ж стосується питання застосування позовної давності до спірних правовідносин в аспекті застосування приписів статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, Суд зазначає таке.

Гнучкість механізму застосування позовної давності означає можливість для суду врахувати різноманітні особливості конкретної справи при визначенні початку, перебігу та закінчення позовної давності.

Суд зазначає, що дата державної реєстрації патенту (дата публікації відомостей щодо патенту у Державному реєстрі) не є єдино можливою, від якої здійснювалося б відрахування позовної давності, оскільки, як вбачається з установлених судами обставин справи, саме на ту дату та й певний час після неї патентом не порушувалися будь-які права/інтереси позивача у справі.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 зі справи № 910/17205/17 про визнання патенту України на винахід недійсним.

У справі № 910/2059/20 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, зокрема зазначив про те, що за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Отже, захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.

Відповідне порушення інтересу позивача, виходячи із встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, пов`язується безпосередньо з протиставленням відповідачем-1 власного патенту № 80128 на винахід патенту № 15220 на промисловий зразок, власником якого є позивач (грудень 2017 року). Як встановили суди попередніх інстанцій, оспорюваний патент відповідача-1 дав останньому право ініціювати судові процеси та обмежувати позивача в його правах на патент України на промисловий зразок.

З необхідності встановити, коли між сторонами виник «реальний спір», у зв`язку з чим в особи виникає право оспорити патент України відповідно до статті 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», виходив Верховний Суд й у постанові від 29.04.2022 зі справи № 760/3580/17-ц, правовідносини в якій Верховний Суд визнав релевантними до спірних правовідносин у справі № 910/2059/20 згідно з постановою від 01.02.2024 за змістовим критерієм в аспекті необхідності дослідження як порушеного права, так і законного інтересу.

Таким чином, підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

При цьому, Суд зазначає, що з огляду на загальність сформульованих скаржниками питань, суд касаційної інстанції розглянув наведені доводи касаційної скарги з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї конкретної справи.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Водночас зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Що ж стосується посилання скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

Проте під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість вказаної підстави касаційного оскарження.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не оцінили висновок експерта Стародубова І.В., не зазначили мотиви відхилення висновку експерта Жихарева О.С., не дослідили та не надали оцінки доказам у сукупності, не відповідають дійсному змісту судових рішень попередніх інстанцій, якими досліджено за правилами статті 86 ГПК України докази, що містяться в матеріалах справи, у тому числі, у їх сукупності.

Верховний Суд виходить з того, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Оскаржувані судові рішення містять оцінку висновків експертів.

Водночас принцип змагальності сторін господарського судочинства передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, для встановлення обставин, що входять до предмета доказування, до переоцінки яких суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Що ж стосується доводів скаржника про ухвалення судових рішень на підставі недопустимих доказів (висновку експерта Стародубова І.В.), що за своїм змістом відповідає пункту 4 частини другій статті 287 ГПК України та пункту 4 частини третій статті 310 ГПК України, колегія суддів зазначає про таке.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18). Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Водночас недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що скаржником не обґрунтовано встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів у справі (судами досліджено висновок експерта Стародубова І.В. та йому надано належну правову оцінку щодо його належності та допустимості). При цьому такі доводи скаржника зводяться передусім до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини другої статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Матеріалами справи та змістом судових рішень підтверджується також, що предметом оцінки судами попередніх інстанцій був висновок експерта Жихарева О.С., зокрема в обґрунтуванні підстав для призначення судової експертизи, а також рецензія патентного повіреного України Прохорова-Лукіна Г.В.

З огляду, зокрема на необхідність відібрання судом для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті докази, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору (з урахуванням предмета та підстав заявленого позову), Суд відхиляє довід скаржника про неврахування судами матеріалів патентної заявки на оспорюваний патент, що включали результати кваліфікаційної експертизи, звіт про міжнародний пошук (саме позивачем у цій справі визначені ті технічні рішення, які на його думку, спростовують винахідницький рівень запатентованого винаходу, і в межах заявлених вимог суд розглядає справу, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства).

Так, мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому.

Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню.

До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами, та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому Суд зазначає і те, що проведення кваліфікаційної експертизи при видачі патенту не виключає визнання патенту недійсним у судовому порядку за наявності правових підстав, визначених законом, а результат кваліфікаційної експертизи не є безспірним доказом патентоздатності оспорюваного патенту.

Так, під час розгляду справи про визнання патенту недійсним позивач не позбавлений права посилатися на інші належні та допустимі докази, які з будь-яких причин не були предметом дослідження та оцінки кваліфікаційної експертизи Укрпатенту (міжнародного пошукового органу), водночас мають відношення до предмета доказування у справі.

Скаржник також зазначає про те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення приписів статей 2, 7, 13, 99, 107 ГПК України внаслідок безпідставної відмови у задоволенні клопотання відповідача-1 про призначення у справі повторної комплексної експертизи за наявності для цього беззаперечних підстав (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України).

Верховний Суд зазначає про те, що за змістом статті 107 ГПК України якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). За наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

Отже, повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам).

Верховний Суд зауважує, що за змістом статті 107 ГПК призначення додаткової або повторної експертизи є правом суду, а не обов`язком. При цьому, така експертиза може бути проведена, у тому числі за клопотанням учасника справи.

Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зауважує, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача-1 про призначення у справі повторної судової експертизи навів обґрунтування відхилення його клопотання (зокрема у рішенні господарського суду міста Києва від 22.10.2024 зі справи) .

При цьому, як зазначалося вище, міра та обсяг, якими обґрунтовує суд свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом з огляду на приписи статей 300, 310 та частини другої статті 311 ГПК України.

Суд повторно звертає увагу на те, що відповідач-1 протягом розгляду цієї справи не був позбавлений можливості надати суду висновок експертизи, предметом якої було б дослідження тих самих об`єктів, які досліджувалися експертом Стародубовим І.В. Проте таким правом відповідач-1 не скористався.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, в ухвалі від 30.01.2025 також навів мотивування залишення клопотання відповідача-1 про призначення у справі повторної судової експертизи без розгляду (з підстав пропуску процесуального строку та відсутності клопотання про його поновлення).

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

При цьому Суд зазначає також і те, що справа № 910/2059/20 двічі направлялася судом касаційної інстанції на новий розгляд. У постановах Верховного Суду від 28.03.2023 та від 01.02.2024 містилися обов`язкові до виконання вказівки Верховного Суду, які у повному обсязі виконані судами попередніх інстанцій у другому новому розгляді справи. Інших вказівок Верховного Суду, які б не були виконані судами попередніх інстанцій під час останнього нового розгляду справи, не вбачається.

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд. Згідно з частиною першою названої статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Таке право кореспондується з обов`язком добросовісного використання як сторонами, так і судом, своїх процесуальних прав та необхідністю утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати наданих процесуальним законом заходів до скорочення періоду судового провадження.

Отже, національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними. Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення Європейський суд з прав людини [далі - ЄСПЛ] у справах «Скордіно проти Італії», «Сюрмелі проти Німеччини»).

Тривалість провадження не повинна бути надмірною та повинна відповідати вимозі «розумного строку» розгляду справи, виконання якої (вимоги) у цілому, з урахуванням складності справи, забезпечено судами у цій справі.

Суд також звертає увагу на те, що численні загальні посилання скаржника за змістом касаційної скарги на постанови Верховного Суду без зазначення висновків, які ніби-то не враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень, носять загальний характер та не містять правового обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, щодо застосування судами конкретної правової норми без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. Отже, скаржником здійснено лише загальне посилання на неврахування висновків (без зазначення яких саме), викладених у вказаних постановах без зазначення норм права, висновки за якими були викладені в таких постановах Верховного Суду, що унеможливлює надання їм оцінки в розрізі визначених самим скаржником підстав касаційного оскарження та вимог норм процесуального законодавства (ГПК України).

Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане призводило б до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Kaminion Holdings Limited на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Водночас Суд відхиляє доводи, викладені у відзиві Офісу на касаційну скаргу, з огляду на викладене у цій постанові.

Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу компанії «Olicon AB» без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу компанії «Olicon AB» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 у справі № 910/2059/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

З окремою думкою Бенедисюка І.М.