Рішення від 03.06.2025 по справі 120/13486/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 червня 2025 р. Справа № 120/13486/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, постанови відповідача №ЦЗ-46/ВІ/а-2 від 19.08.2024 року, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 80000 грн, а тому, з метою її скасування, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 14.10.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

18.10.2024 року на адресу суду надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №76268636, відкритому на підставі постанови про застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу № ЦЗ-46/ВІ/а-2 від 19.08.2024 року. Відповідну заяву задоволено ухвалою від 18.10.2024 року.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог зазначивши, що Міжрегіональним управлінням правомірно, на підставі вимог абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, притягнуто позивача ФОП ОСОБА_1 до відповідальності.

08.11.2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій вона підтримала правову позицію, викладену в позові, зазначивши, що підставами для визнання постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 19.08.2024 №ЦЗ-46/ВІ/а-2 протиправною та її скасуванню є: - обставини призначення та проведення фактичної перевірки в частині дотримання ФОП ОСОБА_1 законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками без визначених законом підстав для її проведення, що має додатковим наслідком незаконність постанови про накладення штрафу за результатами такої перевірки; - обставини відсутності повідомлення відповідачем ФОП ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи за актом фактичної перевірки; - обставини відсутності, як самої події допуску до роботи ОСОБА_2 зі сторони ФОП ОСОБА_1 так і відсутність між ними взаємин з ознаками характерними для трудових правовідносин.

Представник відповідача надіслав до суду заперечення на вказану відповідь.

Ухвалою від 29.05.2025 року у відповідача витребувано додаткові докази, які надійшли на адресу суду 30.05.2025 року.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи - підприємця, основним видом економічної діяльності 47.11 - "Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами". Позивач є платником податків та перебуває та обліку в ГУ ДПС у Вінницькій області.

На підставі наказу "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 " від 15.05.2024 № 2342к посадовими особами ГУ ДПС у Вінницькій області 16.05.2024 проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , бар-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами проведеної фактичної перевірки складено акт фактичної перевірки від 16.05.2024 № 19808/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , яким встановлено факт використання позивачем найманої праці ОСОБА_2 , яка на момент проведення фактичної перевірки здійснювала продаж підакцизних товарів в інтересах ФОП ОСОБА_1 , використовуючи її РРО в бар-магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 .

На підставі акту фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 16.05.2024 №19808/02-32-07-05/2988002402 посадовими особами Міжрегіонального управління на позивача складено постанову № ЦЗ-46/ВІ/а-2 від 19.08.2024 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 80 000,00 грн, а саме за порушення вимог частини 4 статті 24 Кодексу законів про працю України, що виразилось у допущенні працівника, ОСОБА_2 , до роботи без оформлення трудових відносин відповідно до діючого законодавства України та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ.

Вказану постанову надіслано позивачу листом з повідомленням про вручення 20.08.2024 року (відправлення №2105000060120).

Позивач, вважаючи вказану постанову протиправною, звернулася до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України (в редакції, чинній на ас виникнення спірних правовідносин) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (далі - Положення №96), встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (підпункт 6 пункту 4 Положення №96).

Як визначено у пункті 7 Положення №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Центрально-Західне міжрегіональне управління є територіальним органом Держпраці та йому чинним законодавством надані владні управлінські функції щодо реалізації державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

З наведеної норми слідує, що законодавець установив відповідальність юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців у вигляді штрафу, зокрема, за факт недопуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Між тим суб`єкти господарювання, які є платниками єдиного податку першої третьої групи, за таке порушення притягуються до відповідальності у вигляді попередження.

За змістом приписів частини четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України, визначає Порядок №509.

Відповідно до пункти 2 Порядку №509 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (далі Постанова №823) штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Однією з підстав, визначених пунктом 2 Порядку №509 для накладення штрафів уповноваженою посадовою особою, є акти перевірок ДПС, її територіальних органів, у ході яких виявлені порушення законодавства про працю.

На доводи позивача щодо відсутності у відповідача підстав для прийняття постанови про накладення штрафу на підставі акта перевірок ДПС, її територіальних органів, у ході яких виявлені порушення законодавства про працю, суд зазначає, що дійсно рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року в адміністративній справі №640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, визнано протиправною та нечинною Постанову №823.

Тож з дня набрання чинності рішенням суду у справі №640/17424/19 діє редакція Порядку №509 до зазначених змін, якою передбачено можливість накладення уповноваженою посадовою особою Держпраці штрафів на підставі акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Натомість статтею 75 ПК України передбачено право податкових органів проводити фактичні перевірки, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Згідно з пунктом 80.6 статті 80 ПК України під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Пунктом 8 Положення №96 передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

В контексті наведеного суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці відповідно до закону наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах не лише розмір штрафу, а й суб`єкт, уповноважений його накладати, напряму визначені у частині четвертій статті 265 КЗпП України.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23. Верховний Суд також зазначив, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно-правового акта, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону. В силу приписів частини третьої статті 7 КАС України ( відповідно до якої у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України) Верховний Суд вважає правильним застосування норм закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані цим органом в акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.

Також частиною восьмою статті 265 КЗпП України визначено, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20, від 29 серпня 2022 року у справі №460/3829/20, від 22 лютого 2024 року у справі №300/2231/21, що використане у цій нормі формулювання може надає суб`єкту владних повноважень можливість на свій розсуд здійснювати власні активні дії. При цьому наведена норма не вказує про те, що тільки рішення суду є єдиним виключенням при накладенні штрафу без проведення перевірки, а також положення частини восьмої статті 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Отже, суд відхиляє доводи позивача про повноваження відповідача щодо застосування штрафу лише на підставі акта документальної виїзної перевірки ДПС.

Натомість визначальним є встановлення обставин, які дозволяли відповідачу застосовувати штраф спірною постановою №ЦЗ-46/ВІ/а-2 від 19.08.2024 року згідно з абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, тобто наявність факту допуску до роботи ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом, та без повідомлення органу ДПС про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з частиною першою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 6-3) при укладенні трудового договору з домашнім працівником; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Частиною четвертою статті 24 КЗпП України встановлено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року №5067-VI Про зайнятість населення роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Постановою №413 (в редакції, чинній на момент проведення фактичної перевірки) установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

Пунктом 2 розділу ХІХ КЗпП України також обумовлено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України Про правовий режим воєнного стану, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану.

Законом України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану (Закон №2136-ІХ, чинний з 24 березня 2022 року) установлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України (частина друга статті 1 Закону).

Статтею 2 Закону №2136-ІХ передбачено, що у період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору. При укладенні трудового договору в період дії воєнного стану умова про випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників.

Перевіряючи наявність підстав для притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності за допуск працівника без укладення трудового договору згідно з оскаржуваною постановою, суд зазначає наступне.

З акта фактичної перевірки від 16.05.2024 року № 19808/02-32-07-05/2988002402 та долучених до матеріалів справи доказів слідує, що ОСОБА_2 на момент проведення фактичної перевірки здійснювала продаж підакцизних товарів в інтересах ФОП ОСОБА_1 , використовуючи її РРО в бар-магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 .

А саме, 16.05.2024 року інспекторами ГУ ДПС у Вінницькій області здійснено контрольну закупку вина ігристого сол. біле «Салюте Асті», в результаті чого отримано чек № 3001008156 в якому зазначено, що продавцем є саме ОСОБА_1 .

16.05.2024 року продавець ОСОБА_2 ознайомилась та отримала один примірник акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 16.05.2024 № 19808/02-32-07-05/ НОМЕР_1 , під час якої фактично встановлено факт використання ФОП ОСОБА_1 праці ОСОБА_3 , без належного оформлення трудових відносин, а саме без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та не повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, будь-яких заперечень зі сторони ОСОБА_3 , щодо встановлених перевіркою фактів, надано не було.

Щодо доводів позивача про порушення податковим органом порядку та процедури проведення фактичної перевірки, оформлення її результатів, суд зазначає наступне.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Пунктом 80.1 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Як свідчать матеріали справи, фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 було призначено наказом ГУ ДПС у Вінницькій області від 15.05.2024 № 2342к "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ", на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Так, згідно наказу від 15.05.2024 № 2342к, підставою для його прийняття слугувала доповідна записка відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Вінницькій області №1825/02-32-07-05 від 16.05.2024 року.

В той же час, арифметична помилка в зазначенні дати доповідної записки, не переконання суду, не може слугувати підставою для скасування спірної постанови, оскільки не спростовує факту вчинення позивачем правопорушення.

При цьому, суд не бере до уваги твердження позивача стосовно протиправності дій посадової особи Управління Держпраці щодо накладення на нього штрафу виключно на підставі акту перевірки територіального органу ДПС без здійснення заходу державного нагляду (контролю) спростовуються висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, згідно з якими акти перевірок ДПС є самостійними підставами для прийняття постанови про застосування штрафу органами Держпраці (постанови від 21 квітня 2021 року у справі № 260/586/20, від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20 та від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23) й у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. Ці повноваження напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України (постанова від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23).

У постанові від 22 травня 2020 року у справі № 825/2328/16 Верховний Суд зазначив, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18.

З огляду на вказане, суд звертає увагу на те, що позивачем не було доведено наявності порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності. Під час розгляду справи про накладення штрафу позивачка ФОП ОСОБА_1 не спростувала наявність порушень законодавства про працю, встановлених посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Доводи позивача про порушення процедури проведення податковим органом фактичної перевірки у вигляді не повідомлення про таку перевірку та про її результати не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи, оскільки за нормами пункту 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

В контексті вказаного, суд наголошує, що фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 в порядку, визначеному Законом № 877 Міжрегіональним управлінням не проводилася, а винесена постанова на підставі матеріалів фактичної перевірки ДПС відповідно до Порядку № 509. Порядком № 509 не передбачено участі суб`єкта господарювання у розгляді справи.

При цьому, як свідчать матеріали перевірки, витребувані судом у відповідача, Міжрегіональним управлінням 26.07.2024 року надіслано на адресу позивача повідомлення про початок адміністративного провадження рекомендованим листом.

Доводи позивача про неотримання вказаного рекомендованого листа суд вважає необґрунтованими, оскільки лист був належним чином направлений на юридичну адресу позивача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідним фіскальним чеком.

Окрім цього до суду позивачем надано документи щодо договору позички частини нежитлового приміщення між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), та між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Проте суд вважає, що додані документи не спростовують порушення, зафіксовані в спірному акті перевірки, оскільки, до акта долучено чек СГ Лопатинської О.С. де чітко зазначено в інтересах якого ФОПа продавчиня ОСОБА_2 під час перевірки зафіксовано реалізувала підакцизний товар.

Згідно інформації реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 знаходиться на загальній системі оподаткування і має ліцензії на продаж підакцизних товарів, що зазначені в акті.

Згідно інформації реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_2 здійснює діяльність на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок 2 група). Хоч вона є фізичною особою підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування другої групи, не має ліцензії та не має права здійснювати продаж алкогольних напоїв в інтересах іншого суб`єкта господарювання), що визначено у підпункті 3 пункту 291.5.1 статті 291 ПК України.

Таким чином, надані позивачем до суду документи не надають права ФОП ОСОБА_2 реалізовувати підакцизний товар на який має ліцензії (зазначені в акті) лише ФОП ОСОБА_1 .

Судом не заперечується, що працівниця ОСОБА_2 може одночасно працювати у декількох суб`єктів господарювання, однак, якщо вона здійснює продаж підакцизного товару ФОП ОСОБА_1 то, відповідно має бути оформлена також як її найманий працівник відповідної фізичної особи-підприємця.

Твердження позивача стосовно протиправності дій посадової особи Управління Держпраці щодо накладення на позивача штрафу виключно на підставі акту перевірки територіального органу ДПС без здійснення заходу державного нагляду (контролю) спростовуються висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, згідно з якими акти перевірок ДПС є самостійними підставами для прийняття постанови про застосування штрафу органами Держпраці (постанови від 21 квітня 2021 року у справі № 260/586/20, від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20 та від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23) й у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. Ці повноваження напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України (постанова від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23).

За таких обставин суд зазначає, що незнання позивача про отримання Управлінням Держпраці матеріалів перевірки та про прийняття спірної постанови про накладення штрафу обумовлено існуванням суб`єктивних обставин і не є наслідком неналежного виконання відповідачами своїх повноважень.

Вказану позицію також підтримано постановами Верховного Суду від 13 серпня 2024 року у справі №120/15621/23, від 27 листопада 2024 року у справі №120/17056/23, які також враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

На підставі вищевикладеного, а також враховуючи те, що позивачем ні у позовні заяві, ні у відповіді на відзив не містять обґрунтованих заперечень щодо викладених у акті фактичної перевірки податкового органу висновків стосовно суті виявлених порушень, а також те, що можливість накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю на підставі вказаного акту фактичної перевірки передбачена законом, суд дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 19.08.2024 року № ЦЗ-46/ВІ/а-2 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому прав позивача не порушив.

Як наслідок, спірна постанова Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ЦЗ-46/ВІ/а-2 від 19.08.2024 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення є правомірною та не підлягає скасуванню.

Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

У рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

Відповідач: Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (вул. Шевченка, 18-А, м. Житомир, Житомирська область, 10008, код ЄДРПОУ: 44791105)

СуддяЧернюк Алла Юріївна