Рішення від 28.05.2025 по справі 172/25/25

Справа № 172/25/25

Провадження № 2/172/5/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.05.2025 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Філіппова Є.Є.

за участі: секретаря судового засідання - Лук`яненко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Васильківська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, -

В С Т А Н О В И В

Представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 .

Спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 складається із права на земельну частку (пай) розміром 5,86 умовних кадастрових гектарів, яка перебувала у колективній власності КСП «Прогрес» Васильківського району Дніпропетровської області.

На випадок смерті ОСОБА_4 заповіту не залишив.

ОСОБА_4 є батьком позивача, який є спадкоємцем першої черги за законом як рідний син спадкодавця ОСОБА_4 .

Згідно з актом від 04.01.2022 року ОСОБА_4 проживав без реєстрації в АДРЕСА_1 у свого сина ОСОБА_1 протягом грудня 1995 - січня 1996 року до моменту смерті.

26.11.2021 року позивач звернувся до державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори з метою подачі заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 , однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 5,86 умовних кадастрових гектарів у зв`язку з тим, що на вказане майно одержана спадщина іншим спадкоємцем - ОСОБА_5 .

Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_5 розробив технічну документацію на земельну ділянку і зареєстрував право власності на земельну ділянку загальною площею 6,2345 га кадастровий номер 1220785500:03:002:0019.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його син - відповідач у справі ОСОБА_2 , який 17.11.2021 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом у вигляді земельної ділянки загальною площею 6,2345 га кадастровий номер 1220785500:03:002:0019.

У зв`язку з тим, що позивачем прийнято спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже після видачі свідоцтва про право на спадщину іншому спадкоємцю за законом, а саме:

- свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) видане 22.02.2000 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори, реєстровий №630, спадкоємцю за законом, після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_5 ;

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку загальною площею 6,2345 га., яка знаходиться на території Зеленогайської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер земельної ділянки 1220785500:03:002:0019, виданого 17.11.2021 року, державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори, реєстровий №2701, виданого після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_2 . Вказані свідоцтва підлягають визнанню недійсними як такі, що порушують право позивача на земельну ділянку.

Ухвалою від 15.01.2025 року провадження у справі відкрито і постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_3 надав суду заяву про розгляд справи у відсутність позивача та його представника.

Представник відповідача Лисенко С.М. позовні вимоги не визнав. Надав відзив на позовну заяву, в якому вказує, що відповідач погоджується з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_4 , після смерті якого позивач не подавав заяву про прийняття спадщини, а отже не прийняв її. Після смерті діда спадщину прийняв ОСОБА_5 , який є батьком відповідача. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і після його смерті відповідач прийняв спадщину у вигляді земельної ділянки з кадастровим номером 1220785500:03:002:0019 площею 6,234 га.

Однак, відповідач не погоджується з тим, що ОСОБА_4 проживав без реєстрації в с. Зелений Гай протягом грудня 1995 року по січень 1996 року, оскільки в матеріалах спадкової справи містяться відомості про проживання ОСОБА_4 на день його смерті в АДРЕСА_2. Вказане підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_4 , довідкою про місце проживання останнього. Акт від 04.01.2022 року не спростовує вказаних фактів, оскільки складений через 26 років після смерті ОСОБА_4 . Також позивач надав суду копію паспорту, на сторінці 11 якого вбачається, що за вказаною адресою АДРЕСА_1 останній був зареєстрований тільки 11.09.1996 року, тобто через 8 місяців після смерті ОСОБА_4 . Таким чином, навіть виходячи з цього документу вбачається, що позивач не жив за адресою, яка вказана в акті від 04.01.2022 року і зазначена як місце проживання ОСОБА_4 .

Крім того, відповідно до Акту від 29.08.2023 року, що складений жителями с. Крутеньке ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на протязі 1995-1996 років проживав у власному будинку, який знаходиться в с. Крутеньке і на день смерті проживав за вказаною адресою. Цей акт спростовує Акт від 04.01.2022 наданий позивачем.

Крім цього, відповідач не погоджується з тим, що позивач вважає земельну ділянку з кадастровим номером 1220785500:03:002:0019 площею 6,234 га такою, що отримана ОСОБА_5 в спадщину після померлого ОСОБА_4 , оскільки відповідно до сертифікату на земельний пай від 21.12.1997 року ОСОБА_4 мав право на отримання земельної ділянки в КСП «Прогрес» площею 5,86 умовних кадастрових гектарів.

В матеріалах справи відсутні будь-які документи або докази, які б вказували на те, що земельна ділянка з кадастровим №1220785500:03:002:0019 площею 6,234 га була отримана відповідачем на підставі цього сертифікату. Більше того, в матеріалах спадкової справи після померлого ОСОБА_5 міститься два Державних акти про право приватної власності на землю, а саме:

- на ділянку з кадастровим №1220785500:03:002:0019 площею 6,234 га. що виданий на підставі рішення 16 сесії XXIII скликання Зеленогайської сільської радь від 30.08.2001 року №60;

- на ділянку з кадастровим №1220785500:03:002:0020 площею, 6,233 га., що виданий на підставі рішення 16 сесії XXIII скликання Зеленогайської сільської ради від 30.08.2001 року №60.

Таким чином, твердження позивача про те, що відповідач та ОСОБА_5 отримав земельну ділянку з кадастровим № 1220785500:03:002:0019 площею, 6,234 га. і спадщину після померлого ОСОБА_4 не відповідають дійсності та спростовують матеріалами спадкових справ та документами, які в них містяться.

Крім цього, представник відповідача подав клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки події, які є предметом розгляду в цій справі мали місце понад 20 років тому і за цей час позивач жодної активності не проявляв, тому якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, то у задоволенні позову слід відмовити через сплив строків позовної давності.

Крім того, представник відповідача зазначив, що в 2023 році позивач звертався з позовом до відповідача про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину, в основу якого поклав акт від 04.01.2022. Рішенням від 30.10.2023 року №172/1281/23 в задоволенні позову було відмовлено. Вказане рішені було оскаржене, однак у відкритті апеляційного провадження було відмовлено. Постанова апеляційного суду від 19.02.2024 залишена в силі Постановою Верховною суду. За таких обставин позов ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

Також, посилаючись на ч. 8 ст. 141 ЦПК та п. 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України представник відповідача просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн., та витрати на оплату поштових витрат що орієнтовно становить 250 гривень.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За матеріалами справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_2.

Позивач у справі - ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

З довідки, виданої 18.01.2000 року виконкомом Зеленогайської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області вбачається, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1937 року постійно проживав в АДРЕСА_2 і виписаний у зв`язку зі смертю.

Згідно з актом, складеним 04.01.2022 року жителями Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , підписи яких затверджені старостою Зеленогайського старостинського округу Карнаух Ю. про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно фактично проживав без реєстрації в АДРЕСА_1 у свого сина ОСОБА_1 протягом грудня 1995 - січня 1996 років до моменту смерті.

Відповідно до Акту від 29.08.2023 року, що складений жителями с. Крутеньке ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на протязі 1995-1996 років проживав у власному будинку, який знаходиться в с. Крутеньке і на день смерті проживав за вказаною адресою.

Позивач у позовній заяві стверджує, що оскільки він є рідним сином померлого ОСОБА_4 , то він є спадкоємцем першої черги за законом відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України. Окрім того, як на підставу прийняття спадщини після смерті батька, позивач посилається на акт, складений 04.01.2022 року про фактичне проживання ОСОБА_4 до дня смерті, без реєстрації, в АДРЕСА_1 у нього - ОСОБА_1

26.11.2021 року позивач звернувся до державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори з метою подачі заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 , однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 5,86 умовних кадастрових гектарів у зв`язку з тим, що на вказане майно одержана спадщина іншим спадкоємцем - ОСОБА_5 .

Як вбачається з копії спадкової справи, яка була витребувана судом, після смерті ОСОБА_4 в Васильківській державній нотаріальній конторі була заведена спадкова справа №156/2000 (а.с.191-198).

22.02.2000 року ОСОБА_5 звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого батька (а.с.192).

З копії спадкової справи вбачається, що вказане свідоцтво про право на спадщину за законом було видане ОСОБА_5 на підставі довідки виконкому Зеленогайської сільської ради №22 від 18.01.2000 року, згідно якої ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день своєї смерті дійсно постійно проживав в с. Крутеньке, починаючи з 1937 року і по день смерті (а.с.195).

22.02.2000 року ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на належне спадкодавцю майно, а саме, право на земельну частку /пай/ у землі, яка перебуває у колективній власності сільськогосподарського підприємства "Прогрес", розміром 5,86 умовних кадастрових гекта р без визначення частки в натурі (а.с.198).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його син - відповідач у справі ОСОБА_2 , який 17.11.2021 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

До спірних правовідносин у даному випадку підлягають застосуванню як положення ЦК Української РСР, які були чинними на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 , щодо кола спадкоємців та порядку прийняття спадщини, так і положення ЦК України, чинні на момент видачі відповідачу ОСОБА_2 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину щодо способу захисту порушеного права.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).

Спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася за правилами ЦК Української РСР, а тому коло спадкоємців визначається за законом, чинним на момент відкриття спадщини, тож до спірних правовідносин застосовуються ЦК Української РСР щодо кола спадкоємців.

Отже, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на день відкриття спадщини були спадкоємцями першої черги після смерті батька ОСОБА_4 .

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що зі спливом шести місяців з дня відкриття спадщини спадкоємець, діючи розумно, обачливо і добросовісно, має отримати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ч.2 ст.553 ЦК Української РСР вважається таким, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Як на підставу прийняття спадщини після смерті батька, позивач посилається на акт, складений 04.01.2022 року про фактичне проживання ОСОБА_4 до дня смерті, без реєстрації, в АДРЕСА_1

Однак, суд критично ставиться до вказаного доказу, оскільки він складений через більш ніж 25 років після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Окрім цього, суд зауважує, що інших доказів спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, позивач не надав. У встановлений же законом строк ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звернувся, тому він вважається таким, що не прийняв її.

Натомість, згідно з паспортними даними, за адресою: АДРЕСА_1 , позивач зареєструвався вже після смерті батька, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто на час смерті батька - ІНФОРМАЦІЯ_1 , він постійно не проживав разом зі спадкодавцем.

Крім цього, судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємцем відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.02.2000 року був його син ОСОБА_5 , який успадкував майно у вигляді 5,86 умовних кадастрових гектарів, яка перебувала у колективній власності КСП «Прогрес» Васильківського району Дніпропетровської області, а після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 17.11.2021 року став ОСОБА_2 , який успадкував земельні ділянки площею 6,2345 га кадастровий номер 1220785500:03:002:0019 та площею 6,2334 га кадастровий номер 1220785500:03:002:0020, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і розташовані на території Зеленогайської сільської ради Синельниківського (колишнього Васильківського) району Дніпропетровської області.

При цьому, як вбачається, з матеріалів справи, земельні ділянки площею 6,2345 га кадастровий номер 1220785500:03:002:0019 та площею 6,2334 га кадастровий номер 1220785500:03:002:0020 належали ОСОБА_5 на підставі Державних актів на право приватної власності серії ІІ-ДП № 025970 та серії ІІ-ДП № 025973 відповідно.

Позивачем же не надано жодного доказу того, що одна з цих земельних ділянок, яка була отримана відповідачем в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_5 , має відношення до земельної частки (паю) розміром 5,86 умовних кадастрових гектарів і яка належала ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП № 0388088.

Спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом. Серед таких способів захисту у ст. 1301 ЦК України виокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Так, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.

Як зазначено у ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 р. № 916/780/18 свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

У законі міститься відкритий перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7).

Отже, позивач, звертаючись до суду з вимогою про визнання раніше виданих свідоцтв про право на спадщину недійсними, не довів наявності порушення його прав та інтересів як спадкоємця, оскільки наявність порушення його прав як спадкоємця виникне лише після вирішення питання вступу в спадщину.

Також вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, як правило, поєднуються з іншими позовними вимогами, зокрема з вимогами, вирішення яких створює підстави для визнання свідоцтва недійсним - про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, визнання недійсною відмови від прийняття спадщини тощо. Проте не виключається звернення до суду із позовом, що містить лише вимогу про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази за якими встановлювалось фактичне прийняття позивачем спадщини після смерті батька або факт про його сумісне проживання з батьком, оскільки позивач із заявою про встановлення фактів, які породжують юридичні підстави для прийняття спадщини, до суду не звертався, також не звертався із позовною заявою про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, внаслідок чого суд дійшов висновку, що позивач втратив право на спадщину, а тому видача свідоцтв про право на спадщину не порушує будь-яких прав позивача.

Більш того, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним в тому випадку, коли спадкоємець, якому таке свідоцтво видане, не має права на спадкування.

Разом з тим, позивач не надав суду доказів того, що ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2 не мали права на спадкування майна за законом та заповітом.

При цьому слід звернути увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 1300 ЦК України на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Зміни до свідоцтва про право на спадщину вносяться без визнання попереднього свідоцтва про право на спадщину недійсним. У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце у разі, коли відсутня згода спадкоємців на внесення змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку.

Важливо розрізняти застосування таких спеціальних способів захисту прав спадкоємців, як визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Також слід враховувати правову позицію Верховного Суду, який в постанові від 13.11.2019 р. №758/5329/15 відзначив, що передбачений ст. 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним.

Таким чином, у зазначених спірних правовідносинах визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними є неналежним способом захисту своїх прав, а обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Отже, позивач звертаючись до суду з вимогами про визнання раніше виданих свідоцтв про право на спадщину недійсними, не врахував те, що відповідач у спірних правовідносинах не позбавляється права на спадкування, але після вирішення питання про його вступ у спадщину їх частки можуть бути зміненими, а також ту обставину, які саме його права були порушені, у зв`язку з чим, відсутні правові підстави для визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину.

Щодо застосування судом строку позовної давності на підставі поданого клопотання представника відповідача суд зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки (статті 256 та 257 ЦК України).

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У 1996 році помер батько позивача - ОСОБА_4 , після смерті якого залишилося спадкове майно у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 5,86 умовних кадастрових гектарів, у 2000 році ОСОБА_5 як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно. Позивач звернувся до суду з позовом лише у 2025 році, майже через 25 років після настання подій, які є предметом цього судового розгляду, тобто після закінчення строків позовної давності. Поважних причин пропуску вказаного строку не навів.

Представник відповідача заявив клопотання про застосування строку позовної давності у цій справі.

Згідно з п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, відмова у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності є самостійною підставою для ухвалення рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог. Однак, оскільки позов необґрунтований, тому саме з цієї підстави у задоволенні позову ОСОБА_1 суд і відмовляє не зважаючи на заяву представника відповідача.

Згідно із вимог статті 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу суд виходить з такого.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 3-5 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представником відповідача надано ордер на надання правничої допомоги, виданий і підписаний адвокатом Лисенко С.М. з метою надання правової допомоги ОСОБА_2 додаткову угоду від 17.01.2025 року до договору про надання правничої допомоги № 348 від 17.01.2025 року; наказ №66 про встановлення вартості погодинної роботи; детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених адвокатом витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, суд вважає, що вказані судові витрати обґрунтовані, а тому є достатні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача понесених ним судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10250,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 12, 13, 81, 89, 134, 137, 141, 258, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 15, 1216-1218, 1268, 1300, 1301 ЦК України, -

У Х В А Л И В

1. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Васильківська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину.

2. Стягнути з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , судові витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 10 250 (десять тисяч двісті п`ятдесять) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 04 червня 2025 року.

Суддя Є.Є.Філіппов