Постанова від 27.05.2025 по справі 904/8325/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/8325/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Іванченко І. С.,

відповідача - Пшевлоцький Ю. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду 28.11.2024 (судді: Дармін М. О. - головуючий, Кощеєв І. М., Чус О. В.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024 (суддя Назаренко Н. Г.) у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

до Приватного акціонерного товариства "Київстар"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Дніпровський фаховий коледж будівельно-монтажних технологій та архітектури

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 396 051,48 грн за договором оренди та виселення з нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У жовтні 2021 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМ України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях/позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київстар" (далі - ПрАТ "Київстар") (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, прийнятої судом) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 396 006,00 грн за договором оренди та виселення з нерухомого майна - частини вбудованого приміщення та частини даху, площею 40,0 (10,0+30,0) м2, розміщеного за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Столярова, 8, що перебуває на балансі Дніпропетровського монтажного технікуму.

1.2. У відзиві на позовну заяву ПрАТ "Київстар" просило відмовити в її задоволенні повністю, вказуючи на те, що договір оренди, укладений між сторонами, був автоматично продовжений в силу статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частини 4 статті 284 Господарського кодексу України та статті 764 Цивільного кодексу України, а тому неустойка, передбачена статтею 785 Цивільного кодексу України, не підлягає застосуванню. Відповідач належним чином виконував умови договору оренди, своєчасно сплачував орендну плату, виконував обов`язок щодо страхування майна. Крім того як орендар, який мав намір скористатися своїм правом на продовження договору, відповідач повідомив про це позивача до спливу строку договору оренди. Наведене свідчить про те, що відповідач у період з 11 січня 2018 по день подання позову користується орендованим майном на підставі договору оренди, а тому підстав для повернення майна немає.

1.3. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2022 задоволено клопотання ПрАТ "Київстар" про зупинення провадження, зупинено провадження у справі № 904/8325/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/9320/21. Провапдження у справі поновлено згідно з ухвалою від 20.10.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Дніпровський фаховий коледж будівельно-монтажних технологій та архітектури (далі - Коледж).

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду 28.11.2024, позов задоволено частково. Виселено ПрАТ "Київстар" з нерухомого майна - частини вбудованого приміщення та частини даху, площею 40,0 (10,0+30,0) м2, розміщеного за адресою: м. Дніпро, вул. Столярова, 8, що перебуває на балансі Коледжу, та стягнуто з відповідача на користь РВ ФДМ України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградських областях неустойку в сумі 1 029 695, 67 грн. У решті позову відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2023 у справі № 904/9320/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2023 та постановою Верховного Суду від 29.08.2023, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.09.2011 № 12/02-4547-ОД, є таким, що припинив дію 23.07.2018 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому вимоги про стягнення неустойки за період з 23.07.2018 по 01.08.2021 відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та виселення відповідача підлягають задоволенню частково, у зв`язку із здійсненим судом перерахунком заявленої до стягнення суми неустойки.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду 28.11.2024 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024, ПрАТ "Київстар" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, через неправильне застосування судами норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду та відсутністю висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Скаржник зазначає, що суди неправильно застосували норму матеріального права, а саме статтю 785 Цивільного кодексу України, оскільки неустойка, передбачена вказаною нормою, не є грошовим зобов`язанням за договором у формі плати за користування майном, а є мірою відповідальності, яка застосовується до орендаря, що не виконав своєчасно майнове зобов`язання за договором, тому до неустойки не може застосовуватися індекс інфляції, який за своєю природою є компенсацією втрат орендаря від знецінення грошових коштів, які орендар має сплачувати з метою виконання грошового зобов`язання (орендна плата) за користуванням майном під час дії договору.

Тому, з моменту припинення договору вже не може формуватися сума орендної плати, за умовами договору, оскільки у орендаря виникає майнове зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди орендодавцю і в разі його не повернення орендодавець має право застосувати неустойку як спосіб забезпечення майнового зобов`язання.

Скаржник вважає наявними підстави для надання Верховним Судом нового висновку щодо застосування норми права, а саме частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах для вирішення проблематики обчислення відповідної неустойки з щомісячним коригуванням на індекс інфляції чи без такого коригування, що є підставою для касаційного оскарження з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Також скаржник посилається на те, що відповідно до вже усталеної позиції Верховного Суду, наприклад, викладеної у постанові у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, стосовно того, що після закінчення строку дії договору у разі неповернення майна орендодавець має право вимагати тільки неустойку в порядку статті 785 Цивільного кодексу України, а не орендну плату чи інші договірні платежі.

Заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції не надав відповіді на всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені відповідачем, адже суд апеляційної інстанції взагалі проігнорував аргументи відповідача щодо безпідставності застосування помісячного індексу інфляції при визначенні неустойки за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

3.2. Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2023 у справі № 904/9320/21 за позовом ПрАТ "Київстар" до РВ ФДМ України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дніпропетровського державного коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна встановлено, що 23.09.2011 між РВ ФДМ України у Дніпропетровській області (орендодавець) та ПрАТ "Київстар" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4547-ОД (далі - договір), за змістом пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно нежитлове приміщення (далі - майно), площею 40,0 м2, розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Столярова, 8 на першому поверсі(ах) шестиповерхової (будинку, приміщення, будівлі), що перебуває на балансі Дніпропетровського монтажного технікуму (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 19.05.2011 та становить за незалежною оцінкою 133 814,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення оператора телекомунікації, який надає послуги з рухомого (мобільного) зв`язку.

Сторони договору передбачили такі його умови:

- використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (пункт 1.2 договору);

- орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передачі майна (пункт 2.1 договору);

- орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - серпень 2011 року - 4 437,63 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індексації за вересень (пункт 3.1 договору);

- орендар зобов`язується письмово повідомити орендодавця, не пізніше, ніж за 30 (тридцять) діб, про свій намір щодо закінчення, припинення або розірвання даного договору (пункт 5.19 договору);

- орендар у разі наміру продовжити строк дії договору оренди зобов`язаний не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору оренди подати Орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (дозвіл пожежників, копія договору страхування державного майна, платіжні доручення про сплату страхового платежу та ін.) (пункт 5.20 договору);

- цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 23.09.2011 по 22.09.2012 включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації наданої органами державного пожежного нагляду, Договір, за заявою Орендаря, щодо продовження терміну дії, наданою відповідно до пункту 5.20, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі (пункт 10.1 договору);

- зміни і доповнення або розірвання цього договору допускається за взаємної згоди сторін і оформлюються додатковими угодами. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (пункт 10.3 договору);

- всі зміни та доповнення до цього договору вважаються дійсними лише в тому випадку, якщо вони здійсненні в письмовій формі та підписані обома сторонами (пункт 10.10 договору).

На виконання умов договору РВ ФДМ України передало позивачеві частину вбудованого приміщення та частини даху площею 40,0 м2, що підтверджується актом приймання-передачі від 23.09.2011.

Також, 16.11.2015 між сторонами було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.09.2011 № 12/02-4547-ОД, відповідно до якої сторони погодили абзац 2 пункту 10.1 розділу 10 викласти у новій редакції, а саме передбачили, що договір є пролонгованим з 23.08.2015 по 22.07.2018 включно, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору при обов`язковій наявності згоди балансоутримувача та дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди. У разі, якщо на момент продовження договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження договору оренди провадиться нова оцінка об`єкта оренди.

Листом від 18.05.2018 № 10264/07 ПрАТ "Київстар" звернулося до РВ ФДМ України з проханням про продовження терміну договору, однак позивач у листах від 20.06.2018 № 11-02-03923 та від 16.01.2019 № 11-02-00289 повідомило ПрАТ "Київстар" та Коледж про припинення договору оренди від 23.09.2011 № 12/02-4547-ОД, мотивуючи тим, що у зв`язку з тим, що відповідно до пункту 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", з урахуванням приписів статті 80 Закону України "Про освіту" від 05.09.2017 № 2145-VIII, керуючись наказом РВ ФДМУ по Дніпропетровській області від 24.04.2018 № 66/02-Н, договір оренди державного майна від 23.09.2011 № 12/02-4547-ОД припинений з 23.07.2018.

4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2023 у справі № 904/9320/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.05.2023 та постановою Верховного Суду від 29.08.2023, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.09.2011 № 12/02-4547-ОД, є таким, що припинив дію 23.07.2018 на підставі закінчення строку, на який його було укладено.

4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога РВ ФДМ України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про стягнення з ПрАТ "Київстар" штрафних санкцій у розмірі 1 396 006,00 грн за договором оренди та виселення з нерухомого майна, що перебуває на балансі Дніпропетровського монтажного технікуму, з посиланням на положення статей 509, 525, 530, 549, 611, 785 Цивільного кодексу України та статті Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

4.5. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що враховуючи відсутність доказів повернення спірного майна, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині виселення ПрАТ "Київстар" та стягнення неустойки відповідно до частини 785 Цивільного кодексу України є обґрунтованими.

4.6. Оскаржуючи судові рішення, ПрАТ "Київстар" у касаційній скарзі суди неправильно застосували норму матеріального права, а саме статті 785 Цивільного кодексу України, оскільки неустойка, передбачена вказаною нормою не є грошовим зобов`язанням за договором у формі плати за користування майном, а є мірою відповідальності, яка застосовується до орендаря, що не виконав своєчасно майнове зобов`язання за договором, тому до неустойки не може застосовуватися індекс інфляції, який за своєю природою є компенсацією втрат орендаря від знецінення грошових коштів, які орендар має сплачувати з метою виконання грошового зобов`язання (орендна плата) за користуванням майном під час дії договору.

Тому, заявник вважає, що з моменту припинення договору вже не може формуватися орендна плата згідно з умовами договору, оскільки у орендаря виникає майнове зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди орендодавцю і в разі його не повернення орендодавець має право застосувати неустойку як спосіб забезпечення майнового зобов`язання.

4.7. Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 9.10 постанови від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав на те, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Відповідного до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, вказав на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною 4 статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов`язання.

4.8. Як вже зазначалося, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов`язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.

За умовами пункту 3.1 договору оренди, укладеного між сторонами, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - серпень 2011 року - 4 437,63 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індексації за вересень.

Згідно з частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором оренди у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Такий правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Ураховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.

При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна.

4.9. Проте суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення неустойки відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України, не звернули уваги на те, що позивачем розрахунок неустойки зроблено із застосуванням індексу інфляції, який нараховується, у свою чергу, на орендну плату.

З урахуванням викладеного для правильного вирішення спору у справі, яка розглядається, необхідним є встановлення обставин щодо правильності розрахунку неустойки, нарахованої позивачем відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, а тому суди дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

4.10. ПрАТ "Київстар" у касаційній скарзі також вважає наявними підстави для надання Верховним Судом висновку щодо застосування норми права, а саме частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах для вирішення проблематики обчислення відповідної неустойки з щомісячним коригуванням на індекс інфляції чи без такого коригування, що є підставою для касаційного оскарження з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до приписів пункту 3 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту пункту 3 частини статті 287 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Водночас у наведеному випадку скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, а з огляду на наявність підстав для направлення справи на новий розгляд, колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування вказаної норми права.

З огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду, а отже, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення у справі слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду 28.11.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024 у справі № 904/8325/21 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак