Постанова від 26.05.2025 по справі 910/6131/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2025 р. Справа№ 910/6131/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

представників сторін:

від прокуратури: Стретович М.О.

від позивача-1: не з`явився

від позивача-2: не з`явився

від відповідача-1: Стаднік І.А.

від відповідача-2: Ігнатенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 (повний текст якого складено 10.01.2025)

у справі № 910/6131/24 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі 1) Чернігівської міської ради

2) Північного офісу Державної аудиторської служби України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс»

2) Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради

про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 428 431,32 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року Заступник прокурора Чернігівської області звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради (далі - позивач-1, Рада) та Північного офісу Державної аудиторської служби України (далі - позивач-2, Держаудитслужба) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» (далі - відповідач-1, Товариство) та Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради (далі - відповідач-2, Підприємство) про визнання недійсною додаткову угоду №1 від 26.08.2020 щодо внесення змін та доповнень до договору на закупівлю товару від 22.04.2020 № 220420/ТЗ-СТ, укладену між відповідачами та стягнення з відповідача-1 на користь бюджету Чернігівської міської територіальної громади суму 428 431,32 грн безпідставно отриманих коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що усупереч частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» оспорюваною додатковою угодою було змінено істотну умову договору про публічну закупівлю - ціну, у зв`язку із зміною курсу купівлі євро відносно гривні на дату укладання договору, внаслідок чого відбулося збільшення ціни договору на 428 431,32 грн. Також було змінено валюту розрахунків з долара США на євро. Прокурор зазначив, що вказаний Закон не надає можливості його сторонам змінити вид іноземної валюти, яка є істотною умовою, і прямо впливає на ціну договору та застосовується при розрахунках, при визначенні ціни товару.

Внаслідок укладення оспорюваної додаткової угоди з бюджету територіальної громади було здійснено надмірне фінансування товару на вищевказану суму, яку прокурор вимагає повернути на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як безпідставно отримані кошти.

Порушення інтересів держави прокурор обґрунтовує тим, що порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні оспорюваної додаткової угоди про збільшення ціни товару, після укладання договору про закупівлю, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення економічних інтересів держави в бюджетній сфері. Оскільки уповноважені державою органи на захист цих інтересів держави - позивачі, не здійснюють захист своїх інтересів, тому прокурор звернувся із цим позовом до суду.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у частині позову Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України відмовлено.

Позов Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради задоволено повністю.

Визнано недійсною додаткову угоду від 26.08.2020 №1 щодо внесення змін та доповнень до договору на закупівлю товару від 22.04.2020 №220420/ТЗ-СТ, укладену між Комунальним підприємством «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради (ідентифікаційний код 03358222) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» (35390910).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» на користь бюджету Чернігівської міської територіальної громади кошти в сумі 428 431,32 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імест-Плюс" на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 727,24 грн.

Стягнуто з Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 727,23 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інтанції зазначив, що враховуючи положення закону, тендерної документації та умови пунктів 2.3, 2.4 договору, зміна ціни договору у зв`язку із зміною курсу валюти можлива лише при наявності обґрунтованих підстав, зокрема, закупівля постачальником імпортного товару за валюту, внаслідок чого відбувається зміна вартості цього товару у еквіваленті до гривні. При цьому, умовами договору передбачено, що для здійснення розрахунків за договором у даному випадку застосовується курс купівлі долара НБУ, а не євро. Проте, судом встановлено, що у спірному випадку підстав для зміни ціни в бік збільшення не було, оскільки ані змістом тендерної пропозиції, ані умовами договору не було передбачено можливості зміни ціни договору внаслідок зміни курсу євро, крім того, судом враховано, що товар закуповувався відповідачем-1 у свого контрагента за гривню, а відповідач-2 здійснив попередню оплату за товар відповідачу-1 у розмірі, який повністю покривав вартість закупівлі цього товару у контрагента відповідача-1, тим більше, що на момент проведення цієї попередньої оплати курс євро не виріс по відношенню до гривні.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку про визнання недійсною додаткову угоду, яка була укладена в порушення вимог частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла на момент початку спірної процедури закупівлі товару).

Крім того, суд зазначив, що позивач-1 є уповноваженим органом для звернення в інтересах територіальної громади і цим доводиться факт порушення інтересів держави внаслідок безпідставного витрачання бюджетних коштів територіальної громади.

Також, суд дійшов висновку, що у разі визнання додаткової угоди недійсною у зв`язку із укладенням її з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», кошти в сумі 428 431,32 грн підлягають стягненню з відповідача-1 на користь бюджету Чернігівської міської територіальної громади на підставі статті 1212 ЦК України.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, однак за встановлених обставин даної справи, суд не вбачав порушення інтересів держави в особі позивача-2, а відтак, і підстав для задоволення позову саме в особі позивача-2.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6131/24 в частині задовлення позову Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради скасувати та ухвалити нове рішення, яким в цій частині відмовити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що Чернігівська міська рада фактично не підтримує позов прокурора на здійснення представництва її інтересів прокуратурою стосовно оскарження додаткової угоди №1 від 26.08.2020 до договору №220420/ТЗ-СТ від 22.04.2020.

Також апелянт зазначає, що звертаючись з позовом у цій справі, зокрема, до відповідача-2, кошти якого є коштами територіальної громади м. Чернігова, та визначаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме позивача-1, який представляє територіальну громаду м. Чернігова, прокурор фактично створив парадоксальну ситуацію за якої позивачем-1 та відповідачем-2 є одна і так ж особа - Чернігівська міська рада.

Скаржник також зауважує, що законодавство України не містить заборони змінювати валюту, що використовується у формулі розрахунку ціни. Сторони договору мали право здійснювати перерахунок ціни, оскільки умовами договору була передбачена така можливість, у випадку коливання курсу іноземної валюти, що спростовує висновки суду першої інстанції.

Також апелянт наголошує, що куплена за договором станція приймання стічних вод є товаром імпортного походження, який було закуплено у його виробника за євро.

Таким чином апелянт вважає, що сторони при укладенні оспорюваної додаткової угоди №1 від 26.08.2020 діяли з дотриманням умов договору та Закону України «Про публічні закупівлі».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6131/24 в частині задовлення позову Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради скасувати та ухвалити нове рішення, яким в цій частині відмовити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Апелянт вказує, що можливість зміни ціни у разі зміну курсу валюти передбачалася умовами тендеру та договору. Зазначив, що відповідач-1 відповідно до пункту 2.3 договору 26.08.2020 звернувся до нього з пропозицією зміни ціни на товар - станцію приймання стічних вод, у зв`язку із зміною курсу іноземної валюти євро відносно гривні на дату поставки цього товару. На підтвердження зміни курсу валюти, відповідач-1 надав завірену копію витягу з офіційного сайту НБУ станом на 26.08.2020, а тому відповідач-2 погодився із цією пропозицію відповідача-1 та уклав оспорювану додаткову угоду № 1 до договору відповідно до пункту 7 частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла на момент укладання договору).

Відповідач-2 наголошує на тому, Закон України «Про публічні закупівлі» не обмежує замовників визначити залежність ціни як від співвідношення курсу валюти у гривнях: грн./долар США або грн./евро, оскільки виробником товару є європейська компанія ENKO S.A., тому перерахунок ціни договору було вирішено зробити з прив`язкою до курсу євро. Отже, на думку відповідача-2, сторонами договору не було порушено принципи здійснення закупівель, передбачені статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі».

Також відповідач-2 зазначає, що позивачем не встановлено належного суб`єкта влади, до повноважень якого віднесено захист державних інтересів, помилково визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, водночас позивачами мали виступати Чернігівська міська рада та Комунальне підприємство «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Чернігівська обласна прокуратура у відзиві, наданому до суду 14.02.2025, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, прокурор вказує, що Закон не надає можливості сторонам змінити вид іноземної валюти, яка є істотною умовою, прямо впливає на ціну договору та застосовується при розрахунках, при визначенні ціни товару.

Також прокурор зазначає, що факт не здійснення Чернігівською міською радою захисту інтересів територіальної громади підтверджено під час розгляду справи у суді першої інстанції, а тому наявні підстави у прокурора для звернення з позовом в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради, яка представляє Чернігівську міську територіальну громаду та уповноважена діяти від її імені та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання коштів та майна територіальної громади.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6131/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 03.02.2025 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6131/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6131/24 та справу призначено до розгляду на 10.03.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6131/24 залишено без руху.

11.02.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами сплати судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № 584 від 07.02.2025 .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6131/24 та справу призначено до розгляду на 10.03.2025.

Судове засідання 10.03.205 не відбулось у зв`язку з перебуванням з 10.03.2025 по 12.03.2025 судді Гаврилюка О.М. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» та Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6131/24 призначено на 07.04.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 продовжено розгляд справи № 910/6131/24 та відкладено розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» та Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 на 21.04.2025.

У судовому засіданні 21.04.2025 оголошено перерву у розгляді справи № 910/6131/21 до 12.05.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 оголошено перерву у розгляді справи № 910/6131/24 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» та Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 до 26.05.2025.

Явка учасників у судове засідання

Представник позивача-1 та представник позивача-2 у судове засідання, призначене на 26.05.2025 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документу до електронних кабінетів зазначених строн, наявними у матеріалах справи.

17.02.2025 від Північного офісу Держаудитслужби надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників сторін обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивачів.

Позиції учасників справи

Представник відповідача-1 та представник відповідача-2 у судовому засіданні апеляційної інстанції 26.05.2025 підтримали доводи своїх апеляційних скарг з підстав, викладених у них, просили їх задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Прокурор у судовому засіданні апеляційної інстанції 26.05.2025 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, суд апеляційної інстанції переглядає справу №910/6131/24 у межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

28.02.2020 в системі електронних закупівель Prozorro відповідачем-2 опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів UA-2020-02-28-000889-b (закупівля станції стічних вод - відкриті торги з публікацією англійською мовою), код згідно ДК 021-2015 року: 42990000-2 машини спеціального призначення різні, на закупівлю Станції приймання стічних вод (waste water draining station).

За результатами аукціону 31.03.2020 пропозицію відповідача-1 було визначено найбільш економічно вигідною та за результатами розгляду тендерної пропозиції учасника його було 07.04.2020 оголошено переможцем торгів з ціновою пропозицією після закінчення аукціону в сумі 4 123 497,00 грн (що на 503 грн менше другого учасника).

Звіт про результати проведення процедури закупівлі UA-2020-02-28-000889-b оприлюднено 22.04.2020.

22.04.2020 між відповідачем-1 як постачальником та відповідачем-2 як покупцем укладено договір, зміст якого відповідав проекту договору передбаченого тендерною документацією, та відповідно до якого відповідач зобов`язувався поставити та передати у власність відповідачу-2, а останній зобов`язувався прийняти і оплатити - станцію приймання стічних вод (далі - товар) в кількості, асортименті та за ціною, що вказується в Специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору, згідно письмової заявки покупця, а відповідач-2 зобов`язувався прийняти товар і оплатити його вартість на умовах цього договору (пункт 1.1 Договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна договору складає 4 123 497 грн (з ПДВ).

Номенклатура, ціна, строк поставки товару визначаються в Специфікаціях, які є додатками до цього договору, підписуються уповноваженими представниками обох сторін і скріплюються печатками сторін (пункт 2.2 договору).

Відповідно до специфікації, яка є додатком № 1 до договору, товаром визначено станцію приймання стічних вод ENKO STZ 211 у кількості 1 шт. за ціною 4123497 грн (з ПДВ). Строк поставки - протягом 150 календарних днів з моменту отримання замовлення, а строк оплати - 120 календарних днів з моменту фактичної передачі товару.

Згідно з пунктом 2.3 договору ціна товару, зазначена у цьому договорі або додатку до нього (специфікації), може бути змінена лише у випадках, передбачених пунктом 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» за згодою сторін після попереднього письмового звернення відповідача-1, до якого повинно додаватися всі розрахунки та інші обґрунтовуючі матеріали щодо зміни ціни товару в кожному окремому випадку. У всіх випадках зміни ціни товару сторони укладають додаткову угоду до даного договору, з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Пунктом 2.4 договору передбачений наступний порядок (формула) зміни ціни товару залежно від зміни курсу іноземної валюти:

Ц (нова) = (К1 : К0) х Ц1, де

Ц (нова) - змінена ціна товару, що підлягає сплаті постачальнику покупцем за отриманий товар;

К1 - курс купівлі іноземної валюти відносно гривні на дату поставки товару;

К0 - курс купівлі іноземної валюти відносно гривні на дату підписання договору про закупівлю;

Ц1 - ціна у гривнях за товар, визначена сторонами на момент підписання договору про закупівлю.

Для здійснення розрахунків за договором у даному випадку застосовується курс купівлі долара НБУ.

При цьому, умовами пунктів 10.2, 10.5 договору передбачено, що зміна за одиницю товару може бути здійснена за взаємною згодою сторін не більше ніж на 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі. За взаємною згодою сторін допускається зміни в договорі у разі зміни встановленого згідно з законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються у цьому договорі.

Відповідно до пункту 5.1 договору розрахунки за товар здійснюються на підставі рахунка-фактури постачальника, який виписується у відповідності до заявки покупця та специфікації. Покупець здійснює оплату товару протягом 120 календарних днів з моменту фактичної передачі товару від постачальника та підписання видаткової накладної на постачання товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець має право здійснювати попередню оплату (часткову або повну) товару.

27.04.2020 відповідач-1 виставив відповідачу-2 рахунок на оплату вищевказаного товару на суму 4 123 497 грн (копія долучена до матеріалів справи).

06.05.2020 відповідач-2 здійснив на користь відповідача-1 попередню оплату товару на суму 2 700 000,00 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією платіжного доручення № 1327 від 06.05.2020.

Додатково 04.06.2020 відповідач-2 здійснив на користь відповідача-1 попередню оплату за товар на суму 1000 000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 1619 від 04.06.2020 (копія долучена до матеріалів справи).

Отже, відповідачем-2 на підставі пункту 5.1 договору було здійснено попередню оплату за товар до його фактичної оплати у сумі 3 700 000,00 грн, що склало більше 89,7% від вартості товару зазначеної у пункті 2.1 договору, Специфікації (додатку № 1 до договору) та у виставленому відповідачем-1 рахунку на оплату.

26.08.2020 відповідач-1 звернувся до відповідача-2 з листом № 26/08/20 ім-1 від 26.08.2020, яким повідомив останнього про те, що у зв`язку із зміною курсу купівлі євро відносно гривні на дату поставки товару 26.08.2020, за курсом Національного банку України 32,4087 за 1 євро, відповідно до пункту 2.4 договору, відповідач-1 здійснив перерахунок вартості товару, що поставляється відповідно до вказаного курсу Національного банку України на дату поставки товару.

26.08.2020 між відповідачами було укладено оспорювану додаткову угоду № 1 (далі - додаткова угода), якою збільшено ціну товару з 4 123 497,00 грн до 4 551 928,32 грн, у зв`язку із зміною курсу євро (з 29,3577 грн станом на дату підписання договору до 32,4087 - станом на дату поставки товару).

Крім того, додатковою угодою пункт 2.4 договору викладено в новій редакції, згідно із якою встановлено, що для здійснення розрахунків за договором застосовується курс купівлі - євро НБУ.

Згідно із видатковою накладною № 127 від 26.08.2020 (копія долучена до матеріалів справи) товар було поставлено відповідачу-2 за ціною 4 551 928,32 грн.

Цього ж дня, 22.08.2020 відповідач-2 перерахував на рахунок відповідача суму 1 851 928,32 грн за товар, що підтверджується залученою до матеріалів справи копією платіжного доручення № 2547 від 22.08.2020.

З матеріалів справи та пояснень позивача-2 вбачається, що Держаудитслужба відповідно до пункту 5.2.4.3 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на II квартал 2021 року було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності відповідача-2 за період з 01.07.2019 до 31.03.2021.

За результатами ревізії складено акт ревізії № 06-30/04 від 22.07.2021 (далі - акт ревізії), який підписано об`єктом контролю 27.07.2021 із запереченнями. Заперечення не прийняті, висновок на заперечення надісланий листом від 20.08.2021.

Вказаною ревізією досліджувалося питання відповідності тендерних пропозицій вимогам тендерної документації по закупівлі UA-2020-02-28-000889-b, було зокрема досліджено рух товару (заводський № 2318) від виробника до кінцевого споживача - відповідача-2 за отриманими інформаціями та копіями документів від відповідача-1, ТОВ «Віло Україна» (ідентифікаційний код 25636041), ТОВ «Сівертехсервіс» (ідентифікаційний код 41509339), ТОВ «Авто Сейв» (ідентифікаційний код 30419327), як перевізника товару.

Так, позивачем-2 було встановлено, що:

- придбаний у серпні 2020 року відповідачем-2 у відповідача-1 за договором товар фактично пройшов шлях з травня по серпень 2020 року від ексклюзивного дистриб`ютора ТМ ENKO через посередника ТОВ «Сівертехсервіс», що призвело до його здорожчання (від ексклюзивного дистриб`ютора ТОВ «Віло Україна» до кінцевого покупця - відповідача-2): з 2255691,16 грн до 4 551 928,32 грн, або у 2 рази;

- за наданими ТОВ «Віло Україна» та ТОВ «Авто Сейв» (перевізник товару) копіями документів (міжнародна товарно-транспортна накладна, заявка про надання транспортно-експедиторських послуг), доставка товару зі складу виробника (Enko-Pomiar (м. Глівіце, Польща) в с. Гущин, Чернігівської області («Очисні споруди Чернігівводоканалу») здійснено ТОВ ТОВ «Авто Сейв» за рахунок ТОВ «Віло Україна», вартість доставки 26 890,00 грн;

- за наданими вищевказаними юридичними особами на вимоги Держаудитслужби копіями первинних документів ТОВ «Віло Україна» придбало у виробника - Enko-Pomiar (Польща) товар за ціною 50 500 євро на умовах передоплати (оплату здійснено одним платежем 20.05.2020, що станом на дату оплати (20.05.2020) за офіційним курсом НБУ (29,0217 грн за 1 євро) становило 1 465 595,85 грн, крім того при розмитненні товару у серпні 2020 року нараховано до сплати ТОВ «Віло Україна» ПДВ у сумі 329 767,21 грн. Рахунок-фактура постачальника від 18.08.2020; за даними митної декларації (ф. МД-2), митне оформлення товару здійснено Галицькою митницею. За даними міжнародної товарно-транспортної накладної товар завантажено 18.08.2020 в Глівіце, Польща, розвантажено товар в с. Гущин та отримано «Віло Україна» 25.08.2020;

- ТОВ «Віло Україна» згідно видаткової накладної № 5698 від 25.08.2020 відпущено станцію приймання стічних вод ТОВ «Сівертехсервіс» (м. Чернігів) за укладеним договором поставки від 01.04.2020 № 085-20 (замовлення покупця № 8902 від 08.05.2020) за ціною 2 255 691,16 грн з ПДВ (згідно з п.1.1, 1.2 вказаного договору постачальник зобов`язується постачати покупцю обладнання систем опалення, водопостачання, водовідведення, вентиляції, кондиціонування діючого асортименту торговельних марок включаючи, але не обмежуючись: «Wilo», «Grunbeck», «Spirovent», при цьому покупець не набуває статусу агента, комісіонера або законного представника постачальника). Оплату ТОВ «Сівертехсервіс» здійснено на користь ТОВ «Віло Україна» у повному обсязі: 12.05.2020 - 1 500 000,00 грн, 18.05.2020 - 200 000,00 грн, 14.08.2020 - 499 666,00 грн, 14.08.2020 - 56 025,16 грн;

- ТОВ «Сівертехсервіс» відпущено відповідачу-1 (м. Київ) товар за видатковою накладною № 19 від 26.08.2020 вартістю 2 497 912,57 грн на підставі укладеного договору поставки від 08.05.2020 № СТС 20-42-01. За умовами вказаного договору (п.3.1) поставка товару здійснюється постачальником (ТОВ «Сівертехсервіс») за адресою: м. Чернігів, вул. Жабинського, 15.

Відповідачем-1 здійснено оплату товару в повному обсязі: 08.05.2020 - 1 500 000,00 грн, 14.05.2020 - 200 000,00 грн, 14.08.2020 - 797 912,57 грн.

Усі ці обставини зафіксовані актом ревізії та відповідачами належними та допустимими доказами не спростовані.

Судом першої інстанції також встановлено, що станом на 06.05.2020, тобто на момент здійснення відповідачем-2 попередньої оплати за товар у сумі 2 700 000 грн, за курсом Національного банку України https://bank.gov.ua) курс євро до гривні складав 29,2691 грн за 1 євро, що було нижче за курс євро на момент укладання договору (29,3577 грн за 1 євро) і перерахована сума попередньої оплати за товар на цю дату в еквіваленті до євро складала суму 92 247,45 євро, і повністю покривала вартість цього товару за ціною купівлі у контрагента відповідача-1 - ТОВ «Сівертехсервіс» (2497912,57 грн), тобто особи у якої відповідач-1 придбав товар для відповідача-2. Крім того, судом враховано, що відповідач-1 придбавав товар у посередника за гривню, а не безпосередньо у виробника за євро.

Із матеріалів справи та пояснень позивача-2 також слідує, що за наслідками вищевказаної ревізії позивач-2 листом від 20.08.2021 № 262506-14/3300-2021 направив до відповідача-2 вимоги щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства.

Листом від 27.08.2021 № 262506-13/3361-2021 позивачем-2 проінформовано органи управління відповідача-2 та позивача-1.

Позивачем-2 до Чернігівської обласної прокуратури направлений лист від 02.11.2021 № 262506-17/4319-2021 з ініціюванням позову про вжиття заходів представницького характеру щодо відшкодування порушень законодавства виявлених ревізією.

Матеріали ревізії відповідача-2 передані Управлінню стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України листом від 20.08.2021 № 262506-17/3283-2021, за результатами розгляду відкрито кримінальне провадження від 15.09.2021 № 12021270000000484.

Також, Управлінню СБУ в Чернігівській області листом від 20.08.2021 №262506-17/3296-2021 передано копію акта ревізії, який долучений до кримінального провадження від 06.05.2021 № 42021102040000024.

Відповідачем-2 до суду було подано позовну заяву про визнання протиправною та скасування вимоги позивача-2 від 20.08.2021 №262506-14/3300-2021.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.11.2022, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2023 у справі № 620/13254/21, у задоволенні позову Підприємства до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги відмовлено повністю.

Прокурор листами від 27.11.2023 № 15/3/2-1135вих-23 та 07.03.2024 № 15/3/2-246вих-24 проінформував позивача-1 про порушення частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та необхідність вжиття заходів реагування щодо визнання додаткової угоди недійсною та стягнення коштів.

Однак, як зазначає прокурор, позивач-1 не вжив відповідних заходів, вказаних прокуратурою, пославшись на наявність кримінального провадження та вирішення питання вжиття заходів цивільно-правового характеру за його результатами до винної особи.

Прокурор зазначив, що невжиття заходів щодо оскарження додаткової угоди спричинить пропуск встановленого статтею 257 ЦК України строку на звернення до суду, а тому він звернувся із цим позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1, 2 статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Частиною 1 статті 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до частини 2 статті 198 ГК України грошові зобов`язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов`язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб`єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов`язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно з частинами 1, 2 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Даний спір виник між сторонами стосовно наявності чи відсутності підстав для визнання недійсною додаткову угоду №1 від 26.08.2020 до договору про закупівлю товарів №220420/ТЗ-СТ від 22.04.2020.

Так, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як встановлено судом першої інстанції, сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Враховуючи положення Закону України «Про публічні закупівлі» та вимоги тендерної документації щодо відкритих торгів UA-2020-02-28-000889-b, ціна договору є його істотною умовою.

20.10.2019 набув чинності та з 19.04.2020 введений в дію Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» від 19.09.2019 № 114-IX, яким Закон України «Про публічні закупівлі» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6 Розділ X Прикінцевих та перехідних положень цього Закону цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня його опублікування, крім розділу VI, який вводиться в дію через 12 місяців з дня його опублікування. Процедури закупівель товарів, робіт і послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються відповідно до порядку, що діяв до введення в дію цього Закону. Договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, установлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Спірна процедура закупівлі товару розпочалася 28.02.2020, відповідач-1 став переможцем тендеру 07.04.2020, а проект договору на закупівлю викладався у редакції запропонованій із дотриманням умов Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції, яка діяла до 19.04.2020, тобто до введення в дію вказаного Закону.

Отже, договір був укладений у порядку та на умовах, установлених до введення в дію вищевказаного Закону № 114-IX.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що він набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками і діє до 31.12.2020, але в будь якому випадку до повного виконання зобов`язань.

Таким чином, на спірні правовідносини (щодо правомірності укладання Додаткової угоди) поширюється редакція Закону України «Про публічні закупівлі», що діяла до введення в дію Закону № 114-IX, тобто до 19.04.2020.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо поширення на спірні правовідносини цієї редакції Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2020 між відповідачами було укладено оспорювану додаткову угоду № 1, якою збільшено ціну товару з 4 123 497,00 грн до 4 551 928,32 грн, у зв`язку із зміною курсу євро (з 29,3577 грн станом на дату підписання договору до 32,4087 - станом на дату поставки товару).

Крім того, додатковою угодою пункт 2.4 договору викладено в новій редакції, згідно із якою встановлено, що для здійснення розрахунків за договором застосовується курс купівлі - євро НБУ.

Відповідно до пункту 7 частини 4 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла на момент початку спірної процедури закупівлі Товару) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім, зокрема, випадків зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Таким чином, вказаний Закон передбачав можливість зміни ціни договору у випадках передбачених договором, зокрема, у разі зміни курсу іноземної валюти у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Враховуючи вищевказані положення закону, тендерної документації та умови пунктів 2.3, 2.4 договору, зміна ціни договору у зв`язку із зміною курсу валюти можлива лише при наявності обґрунтованих підстав для цього.

Зокрема, такими підставами може бути закупівля постачальником імпортного товару за валюту, внаслідок чого відбувається зміна вартості цього товару у еквіваленті до гривні. При цьому, умовами договору передбачено, що для здійснення розрахунків за договором у даному випадку застосовується курс купівлі долара НБУ, а не євро.

Як було встановлено вище, у спірному випадку підстав для зміни ціни в бік збільшення не було, оскільки ані змістом тендерної пропозиції, ані умовами договору не було передбачено можливості зміни ціни договору внаслідок зміни курсу євро, крім того, судом вірно враховано, що товар закуповувався відповідачем-1 у свого контрагента за гривню, а відповідач-2 здійснив попередню оплату за товар відповідачу-1 у розмірі, який повністю покривав вартість закупівлі цього товару у контрагента відповідача-1, тим більше, що на момент проведення цієї попередньої оплати курс євро не виріс по відношенню до гривні.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 1, 3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про визнання недійсною додаткову угоду, оскільки додаткова угода була укладена в порушення вимог частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла на момент початку спірної процедури закупівлі товару).

Колегія суддів не вбачає неправильне застосування приписів статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" у контексті встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Доводи апеляційних скарг не спростовують наведені висновки суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів також звертає увагу на те, що укладення додаткової угоди до договору щодо зміни ціни в бік збільшення за відсутності підстав для цього, визначених Законом, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі".

Колегія суддів не знаходить підстав вважати, що судом першої інстанції було неправильно застосовано пункт 7 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки суд надав оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу окремо у їх взаємозв`язку та вірно встановив невідповідність оскаржуваної додаткової угоди вказаній нормі права. Незгода скаржників з таким висновком суду не підтверджена відповідними доказами, а тому не є достатньою підставою для визнання його помилковим.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне щодо представництва інтересів держави в суді прокурором у межах заявленого ним позову у цій справі.

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до положень статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Відповідно до вимог статті 131-1 Конституції України прокуратура, окрім інших функцій, здійснює представництво інтересів держави в суді у випадках та порядку, визначеному законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частинами 4, 5 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Відповідно до частин 4, 6 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Вирішуючи питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Пунктом 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 1 статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Крім того, відповідно до статей 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідні ради здійснюють права суб`єкта комунальної власності від імені та виключно в інтересах територіальних громад.

Враховуючи викладене, позивач-1 є представницьким органом територіальної громади міста Чернігова, уповноваженим діяти від імені цієї територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання коштів та майна територіальної громади (комунальної власності).

Позивач-1 листами від 27.11.2023 № 15/3/2-1135 вих-23 та 07.03.2024 № 15/3/2-246вих-24 був повідомлений прокурором про порушення вимог частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та необхідність вжиття заходів реагування щодо визнання Додаткової угоди недійсною та повернення коштів комунальної власності.

Як убачається із матеріалів справи та пояснень прокурора, свою бездіяльність позивач-1 обґрунтовував наявністю кримінального провадження та вирішення питання вжиття заходів цивільно-правового характеру за його результатами до винної особи.

Прокурор зазначив, що у ході розгляду кримінального провадження не вирішується питання недійсності додаткової угоди. Його наявність не є перешкодою для звернення у порядку господарського судочинства з вищевказаним позовом до відповідачів.

Крім того, наведене прокурором порушення інтересів держави та позивача-1, як представника територіальної громади м. Чернігова, встановлені плановою ревізією фінансово-господарської діяльності відповідача-2 та відображено в акті ревізії. Про її результати позивач-1 був поінформований Управлінням позивачем-2 листом від 27.08.2021 №262506-13/3361-2021.

Однак, позивач-1 не вжив заходів щодо оскарження додаткової угоди, що могло призвести до пропуску строку позовної давності встановленого статей 257 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що власником відповідача-2 є територіальна громада м. Чернігова в особі позивача-1. Майно відповідача-2 перебуває у власності територіальної громади м. Чернігова і закріплене за підприємством на праві господарського відання. Джерелами формування майна є зокрема, майно, передане йому власником, капітальні вкладення з бюджету. Для забезпечення статутної діяльності підприємства у порядку, передбаченому статутом, формується статутний капітал. Статутний капітал утворюється власником шляхом внесенням матеріальних, грошових та інших цінностей власника майна. Управління підприємством здійснює зокрема, вищий орган підприємства - власник. До компетенції Чернігівського міського голови або особи, що відповідно до законодавства виконує повноваження Чернігівського міського голови, належить, зокрема, визначення порядку та форм контрольних заходів за діяльністю підприємства, в тому числі за виконанням фінансових планів та достовірністю наданої підприємством звітності.

Джерелом фінансування є кошти місцевого бюджету, виділені на підставі рішення позивача-1 від 28.11.2019 № 48/VII-25 про міський бюджет м. Чернігова на 2020 рік.

З початком військової агресії Російської Федерації відносно нашої держави Указом Президента України № 64/2022від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, який діє і на даний час. При цьому, кожен день війни спричиняє втрати лише Державного бюджету України близько 2 млрд. гривень. У зв`язку з цим питання наповнення бюджетів усіх рівнів на даний час є одним із найактуальніших викликів для нашої держави.

Безпідставне витрачання бюджетних коштів в умовах війни зменшує можливості для виконання нагальних потреб громади та забезпечення військових.

Аналогічні правові висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду постанові від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21, Верховним Судом у постановах від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).

З огляду на вищевикладене, колегія суддв погоджується із судом першої інстанції, що позивач-1 є уповноваженим органом на звернення в інтересах територіальної громади, яку вона представляє до суду з цим позовом, і цим доводиться факт порушення інтересів держави внаслідок безпідставного перевитрачання бюджетних коштів територіальної громади.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частиною 2, пунктами 1, 3 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином та про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Судом першої інстанції встановлено і сторонами не заперечується обставина того, що джерелом фінансування закупівлі товару (станції приймання стічних вод), яка проведена відповідачем-2, є кошти місцевого бюджету Чернігівської міської територіальної громади, яку представляє позивач-1. Отже, потерпілою стороною у цьому разі є територіальна громада м. Чернігова, інтереси якої представляє позивач-1.

Внаслідок укладання відповідачами з порушень вимог закону додаткової угоди, якою безпідставно збільшено ціну, територіальною громадою м. Чернігова безпідставно та у надмірній сумі сплачено відповідачу-1 бюджетні кошти у сумі 428 431,32 грн, які підлягають поверненню потерпілій стороні - територіальній громаді міста Чернігова.

Згідно з частиною 1 статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Частиною 12 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснення Міністерства фінансів України, наданих листом від 06.03.2003 № 021-03/6 та Державного казначейства України від 09.03.2006 № 3.4 - 22/498 та від 12.02.2008 № 7.1-10/744, якщо спочатку нового бюджетного періоду здійснюються повернення зайво виплачених в минулих бюджетних періодах коштів, то зазначені кошти не можуть бути відображені як відновлення касових видатків, а повинні бути перераховані до бюджету.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі №126/2157/19 вказала, що у випадку, коли повернення майна (коштів) стороні правочину не відновлює права позивача, який не є стороною правочину, суд може застосувати інший, крім реституції, ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Якщо позивачем у справі є розпорядник бюджетних коштів, то його правовий статус, повноваження, відповідальність визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі - Порядок № 228).

Так, абз. 1, 2 п. 5 Порядку № 228 визначено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку № 228 розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Згідно з частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Водночас, з урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців громади, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладання підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконним правочином.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що у разі визнання додаткової угоди недійсною у зв`язку із укладенням її з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», кошти у сумі 428 431,32 грн підлягають стягненню з відповідача-1 на користь бюджету Чернігівської міської територіальної громади на підставі статті 1212 ЦК України.

Щодо підстав для представництва інтересів держави прокурором в особі позивача-2, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 4 статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні врегульовані Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Статтею 5 цього Закону передбачено, що контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Головними завданнями органу державного фінансового контролю згідно зі статтею 2 вказаного Закону є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю, визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі.

Державний фінансовий контроль, згідно з частиною 2 цієї статті, забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки та моніторингу закупівель.

Реалізація результатів таких заходів, спрямована на усунення виявлених порушень чи відшкодування заподіяної шкоди (у конкретно визначених випадках), здійснюється відповідно до законів та порядків залежно від виду заходу державного фінансового контролю, що проводився.

Категорію спорів, у яких органи державного фінансового контролю можуть бути безпосередньо позивачем (діяти в інтересах держави), визначено пунктом 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Так, згідно з пунктом 8 частини 1 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, крім іншого, перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу України, згідно з яким Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 4, 9 п. 4 Положення).

З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивача у справі офісу Держаудитслужби викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18).

Проте, за встановлених обставин, не вбачається порушення інтересів держави в особі позивача-2, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову саме в особі позивача-2.

Інші доводи апеляційних скарг відповідача-1 та відповідача-2 є безпідставними та необґрунтованими, не підтверджені жодними належними доказами, та спростовуються наведеним вище, а тому відхиляються колегією суддів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтами не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються в апеляційних скаргах. Доводи апеляційних скарг ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційні скарги Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6131/24 задоволенню не підлягають. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі №910/16804/18 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1.Апеляційні скарги Комунального підприємства «Чернігівводоканал» Чернігівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6131/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/6131/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянтів.

4. Матеріали справи №910/6131/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 04.06.2025.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім