Постанова від 03.06.2025 по справі 137/13/25

Справа № 137/13/25

Провадження № 22-ц/801/1259/2025

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 рокуСправа № 137/13/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Стадника І. М., Берегового О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув увідкритому судовомузасіданні взалі суду№ 2апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат МерженкоТетяна Петрівна,на рішенняЛітинського районногосуду Вінницькоїобласті від26березня 2025року, ухваленепід головуваннямсудді Гопкіна П. В. в селищі Літин Вінницької області, повне судове рішення складено 03 квітня 2025 року,

у цивільнійсправі № 137/13/25 за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Евергроу», Товариства з обмеженою відповідальністю «Декоплант», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 , Головне Управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про витребування земельної ділянки,

постановив:

Короткий змістпозовнихвимог

У січні 2025 року заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Евергроу», Товариства з обмеженою відповідальністю «Декоплант», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 , Головне Управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про витребування земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що Вінницькою окружною прокуратурою за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Вінницького району Вінницької області виявлено порушення вимог Земельного кодексу України при наданні у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Прокуратура виявила фактичні обставини, зокрема, рішенням № 355 від 04.12.2018 24 сесії 7 скликання Микулинецької сільської ради Літинського району була затверджена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі. Земельна ділянка, загальною площею 1,7300 га, була безкоштовно передана ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 0522485400:04:002:0045.

На підставі витягу з Державного земельного кадастру та рішення Микулинецької сільської ради, право власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна, зареєстроване 14.12.2018 за ОСОБА_2 , стало підставою для обліку.

Крім того, стало відомо, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 23.07.2019 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності площею 1,000 га, з кадастровим номером 0522485400:02:000:0225. Право власності на цей об`єкт також було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином відбулося незаконне повторне надання земельної ділянки ОСОБА_2 .

Представник позивача вважає, що органи Держгеокадастру мали перевірити, чи мала ОСОБА_2 право на безоплатне отримання земельної ділянки, перш ніж прийняти рішення про надання їй ще однієї земельної ділянки. Вважає, що протизаконність дій відзначається тим, що ОСОБА_2 на момент отримання земельної ділянки площею 1,000 га вже скористалася правом на безоплатну передачу земельної ділянки раніше, і тому не мала юридичних підстав.

Згодом вказана земельна ділянка 11.10.2019 була продана ОСОБА_1 .

Наказ Головного управління Держгеокадастру від 23.07.2019 вважає незаконним, оскільки земельна ділянка була надана з порушенням земельного законодавства. Згідно з оцінкою правомірності прийняття рішень органів державної влади, факти свідчать про вибуття земельної ділянки з державної власності без достатнього правового обґрунтування.

З урахування викладеного, прокурор просив суд витребувати у відповідачів ОСОБА_1 , ТОВ «ЕВЕРГРОУ», ТОВ «ДЕКОПЛАНТ» на користь Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1.0000 га з кадастровим номером 0522485400:02:000:0225, розташовану в межах Вінницького району Вінницької області на території Якушинецької об`єднаної територіальної громади.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року позов задоволено.

Витребувано у відповідачів ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРГРОУ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕКОПЛАНТ» на користь Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1.0000 га з кадастровим номером 0522485400:02:000:0225, розташовану в межах Вінницького району Вінницької області на території Якушинецької об`єднаної територіальної громади.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Вказано, що заходи забезпечення позову застосовані ухвалою суду від 07.01.2025 в даній цивільній справі продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили (ч.7 ст. 158 ЦПК України).

Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_2 на час видання наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 23.07.2019 щодо земельної ділянки 0522485400:02:000:0225 для ведення особистого селянського господарства вже отримала у приватну власність земельну ділянку із кадастровим номером 0522485400:04:002:0045, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, тобто своїм правом, передбаченим статтею 116 ЗК України, вона скористалася повторно. Таким чином повторне набуття ОСОБА_2 у межах норм безоплатної приватизації на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12408/15-19-СГ від 23.07.2019 є протиправним, а тому спірна земельна ділянка вибула із власності держави всупереч вимогам закону та волі власника Українського народу. При цьому, ОСОБА_1 набув вказану земельну ділянку в особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати, а тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь територіальної громади як в особи, в якої перебуває у власності, так і в орендаря і суборендаря.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У квітні 2025 року відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мерженко Т. П., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2025 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у цій справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2025 року справу призначено до розгляду на 03 червня 2025 року о 11 год.20 хв., з повідомленням учасників справи.

У зв`язку з перебуванням судді Матківської М. В. у відпустці, протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2025 року повторно визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Береговий О. Ю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність волі власника, враховуючи наявність рішень ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та про передачу у власність.

Представник відповідача вважає, що судове рішення ухвалене з порушенням принципу пропорційності та ігноруванням індивідуальності відповідальності за відсутності дослідження добросовісності відповідача ОСОБА_1 .

Зокрема вказує, що суд не встановивши будь-якого порушення добросовісним набувачем, накладає відповідальність саме на такого набувача витребування майна у ОСОБА_1 . Тобто, ОСОБА_2 порушує права держави та територіальної громади, а суд, в межах даної справи, порушує права ОСОБА_1 . При цьому, факт порушення прав судом визнано самим судом, оскільки звернення до суду можливе виключно за наявності порушеного права, що вказує на те, що зазначення судом про можливість звернення до суду є визнанням порушення прав ОСОБА_1 , якого не було до винесення оскаржуваного рішення.

Водночас, судом знівельовано статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому вказує, що судом не було досліджено ту обставину чи зможе ОСОБА_1 реально захистити свої права шляхом подачі нового позову, а у випадку такої неможливості, судом фактично притягнуто до відповідальності особу, яка не вчинили жодного порушення, а винна особа залишилась без відповідальності, при цьому жодного виду компенсації ОСОБА_1 судом визначено не було, що в сукупності свідчить про порушення п. 1, 2, 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

Також зазначає, що представником ОСОБА_1 було вказано як в документах по суті справи, так і усно під час судових засідань про відсутність доведення легітимної мети прокуратури в даній справі. Вважає, що під час розгляду справи ні прокуратурою, ні судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не було зазначено легітимної мети звернення до суду.

Зауважує, що підставу перевірки прокуратура не довела, джерело виявлення інформації про можливе порушення ОСОБА_2 прав держави та територіальної громади пояснено не було, отже вважає, що інформація про таке можливе порушення була отримана з порушенням чинного законодавства, а відтак є недопустимою, як і всі інші докази та відомості, які були отримані внаслідок, наявності інформації про таке можливе порушення, що було проігноровано судом першої інстанції та свідчить про порушення п. 1 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

Звертає увагу, що під час розгляду справи, а саме в судовому засіданні було заявлено про те, що прокуратура пропустила строк позовної давності. Дане питання жодним чином не було спростоване прокуратурою, а судом залишено взагалі без уваги.

Зокрема зазначає, що Якушинецька сільська рада (в інтересах якої звертається прокуратура) отримала об`єктивну можливість дізнатись про порушення відносно спірної земельної ділянки 28.04.2021, проте ніяких дій не вчиняла взагалі. Вважає, що прокуратура, в інтересах Якушинецької сільської ради звернулась після спливу строку позовної давності навіть з моменту набуття повноважень вказаною радою. Зауважує, що у випадку звернення прокурора в інтересах держави, строк позовної давності не рахується окремо від суб`єкта, в інтересах якого звертається прокурор. Натомість суд першої інстанції не дослідив чому порушення, яке мало місце в 2019 році, було перевірено лише в 2024 році, що заважало здійснити перевірку раніше, задля дотримання строків позовної давності.

Як підтверджено матеріалами справи, прокуратура зверталась в інтересах саме Якушинецької сільської ради. Водночас, спірна земельна ділянка до приватизації перебувала в державній, а не комунальній власності, що підтверджується в тому числі наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, яким було передано земельну ділянку ОСОБА_2 . Вказує на наявність протиріч в поданій позовній заяві обставинам справи, оскільки суд першої інстанції витребував на користь Якушинецької сільської ради спірну земельну ділянку в порядку ст. 388 ЦК України, хоча остання ніколи власником майна не була.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

14 травня 2025 року через систему «Електронний суд» заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Вінницької області Семенюк В. А. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечено аргументи викладені в апеляційній скарзі та вказано, що суд дійшов до правильного висновку про задоволення позову. Поряд з цим, зазначено, що судом першої інстанції належним чином мотивовано підстави для витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 . Також наголошено на тому, що відповідач не позбавлений можливості відновити своє право, заявивши вимогу про відшкодування збитків до проміжного набувача на підставі статті 661 ЦК України, при цьому прокурор у позові обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у суді.

Відповідачі ТОВ «Евергроу», ТОВ «Декоплант», треті особи ОСОБА_2 та Головне Управління Держгеокадастру у Вінницькій області не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями частини третьої статті 360 ЦПК Українине перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Мерженко Т. П. в судовому засіданні підтримала викладене в апеляційній скарзі, просила її задовольнити.

Представник позивача прокурорвідділу Вінницькоїобласної прокуратуриКравчук О.Л. просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином.

Згідно з вимогами частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що рішенням № 355 від 04.12.2018 24 сесії 7 скликання Микулинецької сільської ради Літинського району затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що з розташована в межах с. Ріжок у відповідності до фактичних розмірів визначених в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 1,7300 га, в тому числі земельну ділянку кадастровий номер 0522485400:04:002:0045 площею 1,7300 га по АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства, земельна ділянка розташована в межах с. Ріжок (а.с. 36).

Заявою від 27.02.2019 ОСОБА_2 просить надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га. на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства із земель резервного фонду сільськогосподарського признання. Повідомляє, що правом безоплатної приватизації по даному виду цільового призначення не скористалася (а.с. 110 зв.).

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-2689/15-19-СГ від 05.03.2019 (а.с. 110) надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області для веденняособистого селянськогогосподарства (а.с. 111).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 23.07.2019 № 2-12408/15-19-сг затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області площею 1,000 га з кадастровим номером 0522485400:02:000:0225 - для веденняособистого селянськогогосподарства (а.с. 37, 59, 109).

11.10.2019 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 38-41), останній придбав у власність земельну ділянку площею 1,000 га з кадастровим номером 522485400:02:000:0225 на території Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області.

Відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 21.11.2024 (а.с. 48-49), власником земельної ділянки кадастровий номер 0522485400:02:000:0225, станом на 21.11.2024 є відповідач ОСОБА_1 .

Актом оцінки вартості та приймання-передачі майна, що вноситься до статутного (складеного) капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Евергроу» від 13.12.2019 (а.с. 42-43) ОСОБА_1 передав ТОВ «Евергроу» право оренди одинадцяти земельних ділянок, у тому числі земельну ділянку із кадастровим номером 0522485400:02:000:0225 площею 1,0000 га, яка є предметом даного спору. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки - 583,20 грн, розмір річної орендної плати - 66,20 грн.

Відповідно до договору суборенди від 20.03.2024 (а.с. 44-47) ТОВ «Евергроу» передало ТОВ «Декоплант» в суборенду строком на 10 років земельну ділянку із кадастровим номером 0522485400:02:000:0225 площею 1,0000 га.

Листом Якушинецької сільської ради від 07.06.2024 (а.с. 64) зазначається про те, що сільській раді не було відомо про порушення, відповідно питання про відновлення порушених прав на земельну ділянку та повернення її в комунальну власність радою не зініціювалось. Сільська рада не заперечує стосовно подання оружною прокуратурою відповідного позову до суду, щодо захисту інтересів держави.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Між сторонами виник спір з приводу витребування земельної ділянки від добросовісного набувача на користь власника на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Частиною першою статті 2 ЦПК України вказановизначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями статті 14 Конституції Українипередбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 81 ЗК Українивстановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, серед іншого, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК Україниземлі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянамдля ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з пунктом б) частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського в розмірі не більше 2,0 гектара.

Право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз (постанова Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №706/1685/16-ц).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Судом установлено, що ОСОБА_2 на час видання наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 23.07.2019 щодо земельної ділянки 0522485400:02:000:0225 для ведення особистого селянського господарства (а.с.109 т.1) вже отримала у приватну власність земельну ділянку із кадастровим номером 0522485400:04:002:0045, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03) (а.с.36 т. 1), тобто своїм правом, передбаченим статтею 116 ЗК України, вона скористалася повторно.

Окрім того, у клопотаннях від 27.02.2019 (а.с.110зв. т.1) та від 10.07.2019 (а.с.109зв. т.1) ОСОБА_2 в обох випадках повідомляє, що правом безоплатної приватизації по даному виду цільового призначення не скористалась.

Таким чином повторне набуття ОСОБА_2 у межах норм безоплатної приватизації на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12408/15-19-СГ від 23.07.2019 є протиправним, а тому спірна земельна ділянка вибула із власності держави всупереч вимогам закону та волі власника Українського народу.

При цьому, ОСОБА_1 набув вказану земельну ділянку в особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати, а тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь територіальної громади.

Як вбачається з відзиву та пояснень третьої особи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, представник якого просив задовольнити позов у даній справі, вибуття спірної земельної ділянки на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області сторонами відбулось поза волею власника. У клопотаннях від 27.02.2019 (а.с.110зв. т.1) та від 10.07.2019 (а.с.109зв. т.1) ОСОБА_2 в обох випадках повідомила, що правом безоплатної приватизації по даному виду цільового призначення не скористалась.

Отже, обставини цієї справи свідчать про те, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника Українського народу, тоді як прийняття органом виконавчої влади наказу від 23.07.2019 № 2-12408/15-19-сг не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з комунальної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність.

Таким чином, дослідивши всі надані докази та обставини справи, суд дійшов обґрунтованого висновку, що повторне набуття ОСОБА_2 у межах норм безоплатної приватизації на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12408/15-19-СГ від 23.07.2019 є протиправним, а тому спірна земельна ділянка вибула із власності держави всупереч вимогам закону та волі власника Українського народу.

Представник відповідача вважає, що судове рішення ухвалене з порушенням принципу пропорційності та ігноруванням індивідуальності відповідальності за відсутності дослідження добросовісності відповідача ОСОБА_1 . Однак такі доводи апеляційний суд вважає помилковими. Так, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суд першої інстанції передусім перевірив добросовісність відповідачів, порівнявши нормативно грошову вартість земельної ділянки з річним доходом від оренди майна.

Згідно висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18)), на яку як на підставу апеляційного оскарження посилається представник відповідача, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Представник відповідача у апеляційній скарзі зазначає про використання судом одного з трьох доказів ціни спірного майна, цитуючи з контексту рішення один абзац та трактує його окремо.

В наступному абзаці оскаржуваного рішення підсумовано висновок, якого дійшов суд першої інстанції:

«Що стосується дотримання критерію пропорційності, то відповідно до інформації з акту оцінки вартості та приймання-передачі майна від 13.12.2019 (а.с.42-43), що міститься в матеріалах справи, у ОСОБА_1 (відповідно до вказаного договору) приватної власності перебуває ще 10 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 19,00 гектарів. Окрім того відповідно до вказаного акту, спірна земельна ділянка оцінена у 583,20 грн, розмір річної орендної плати становить 66,20 грн (а.с.42).

Враховуючи викладене, витребування у відповідачів спірної земельної ділянки площею 1,0 га не буде для них надмірним тягарем, спричиненим втратою грошових коштів та позбавленням засобів для існування».

Тобто, з урахуванням висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18)), на яку як на підставу апеляційного оскарження посилається представник відповідача, нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки (583,20 грн) та розмір доходу (річна орендна плата 66,20 грн) зазначені з метою продемонструвати, що задоволення позовних вимог не буде надмірним тягарем для відповідачів, оскільки дохід від передачі в користування та суборенду спірної земельної ділянки очевидно не є єдиними джерелом існування відповідачів.

За встановлених обставин, витребування майна у відповідачів є законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та необхідний у демократичному суспільстві, не порушує статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд першої інстанції згідно з усталеною практикою Верховного Суду обґрунтовано звернув увагу, що кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зробила висновок, що :

«у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача».

Подібні висновки щодо наявності підстав витребування земельної ділянки у добросовісного набувача на підставі ст. 387, 388 ЦК України у зв`язку з вибуттям майна з володіння держави поза її волею та відсутності порушення принципу пропорційності втручання у право власності добросовісного набувача викладені у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 130/1017/20, від 28.12.2022 у справі № 472/156/21 та від 28.06.2023 у справі № 148/621/22.

В свою чергу, представник відповідача посилається на ті обставини, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області приймаючи наказ не перевірило факт реалізації ОСОБА_2 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, при цьому порушило вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, наслідком чого було порушено права держави, що суперечить приписам частини четвертої статті 116 ЗК України.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

Отже, у діях третьої особи ОСОБА_2 мало місце зловживання правом, яке полягало у створенні видимості юридичної правильності своїх дій, використовуючи насправді свої права у цілях для незаконного набуття земельної ділянки у приватну власність поза волею дійсного власника, що є недопустимим.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Частиною першою статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендар земельної ділянки безумовно є її володільцем, а відтак безпосередньо порушує права дійсного її власника.

Власник земельної ділянки може витребувати її у особи, яка нею лише користується на підставі правочину, укладеного із добросовісним набувачем. Адже у випадку витребування спірної земельної ділянки лише у добросовісного набувача не відбувається ефективного захисту порушеного права, оскільки поновивши своє право власності власник не зможе його реалізувати через існування іншого зареєстрованого речового права.

Подібний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі №672/386/20.

Відповідно до статті 80 ЗК України, статей 2,170, 172, 326, 327, 374 ЦК Україниправо власності на землі державної та комунальної власності належать державі Україна та територіальним громадам, які реалізують це право через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Розпорядженням КабінетуМіністрів Українивід 12червня 2020року №707-р«Про визначенняадміністративних центрівта затвердженнятериторії територіальнихгромад Вінницькоїобласті»визначено адміністративніцентри тазатверджено територіїтериторіальних громадВінницької областізгідно здодатком.Згідно здодатком дозазначеної постановиКабінету МіністрівУкраїни допереліку територіальнихгромад Вінницькоїобласті входитьЯкушинецька територіальнагромада задміністративним центромтериторіальної громадис.Якушинці,до складуякої віднесена,зокрема,колишня Микулинецькасільська рада Літинського району.

Враховуючи вищевказані зміни до законодавства, органом, який на даний час наділений правом власності та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Микулинці є Якушинецька сільська рада.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У пунктах «а», «є» частини першої статті 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 двічі скористалася правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, що суперечить приписам частини четвертої статті 116 ЗК України.

Тобто, звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області за дозволом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_2 діяла неправомірно, надавши неправдиву та недостовірну інформацію щодо невикористання нею права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначенням.

В свою чергу, приймаючи наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області факт реалізації ОСОБА_2 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не перевірило, порушило вимоги земельного законодавства, що призвело до того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади поза її волею.

Відтак, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12408/15-19-СГ від 23.07.2019 , спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0522485400:02:000:0225, безпідставно вибула із державної власності.

Судом першої інстанції установлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та не могла скористатися таким правом повторно. Зокрема, набула право власності на земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, в порушення передбаченого законом порядку, яку продала у подальшому добросовісному набувачу.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_2 всупереч вимогам статей 116, 118, 121 ЗК Українипротиправно отримала у власність спірну земельну ділянку, яка вибула з володіння власника не за його волею, дійшов правильного висновку про те, що в даній справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України про витребування цієї ділянки у ОСОБА_1 як у добросовісного набувача та у осіб, у користуванні яких фактично перебуває така земельна ділянка (передана в оренду) ТОВ «Евергроу», яка в свою чергу (передана в суборенду) ТОВ «Декоплант» на користь територіальної громади в особі Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

В апеляційній скарзі представник відповідача зазначає, що вданому випадку підстави для представництва прокурором інтересів сільської ради відсутні, так як останній не довів легітимної мети прокуратури в цій справі, апеляційний суд не погоджується із вказаними доводами з наступних підстав.

Звертаючись із позовом заступник керівника Вінницької окружної прокуратури вказав орган, в інтересах якого він звертається до суду - Якушинецька сільська рада та підстави представництва: невжиття сільською радою жодних заходів, спрямованих на повернення незаконно вибулої земельної ділянки.

У статті 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18).

Таким чином, законодавство передбачає обов`язкове звернення прокурора до компетентного органу перед зверненням до суду в особі такого органу.

Враховуючи наявність порушеного інтересу держави в особі Якушинецької сільської ради, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», у листі від 23.05.2024 №50/7850 вих-24 заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюк В. А. просив повідомити до 14.06.2024 чи відомо сільській раді про зазначені порушення; чи ініціювалось сільською радою питання про відновлення порушених прав на земельну ділянку та повернення її в комунальну власність, а також чи планує сільська рада звертатися до суду з відповідною позовною заявою (а.с.62-63 т.1).

Листом Якушинецької сільської ради від 07.06.2024 №02-12/898 (а.с.64 т.1) зазначається про те, що сільській раді не було відомо про порушення, відповідно питання про відновлення порушених прав на земельну ділянку та повернення її в комунальну власність радою не зініціювалось. Сільська рада не заперечує стосовно подання оружною прокуратурою відповідного позову до суду, щодо захисту інтересів держави.

Відтак, прокурором при зверненні до суду було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та в позовній заяві наведено обґрунтування на підтвердження повноважень прокурора для подання позову в інтересах Якушинецької сільської ради.

Суд першої інстанції дослідив питання представництва інтересів держави у суді прокурором та надав йому належну правову оцінку, тому апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги у цій частині.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, а також те, що відповідач несе надмірний тягар у зв`язку із витребуванням спірного майна із його володіння, колегія суддів зазначає таке.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України!» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, ««East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 вказано, що: «Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

Суд першої інстанції врахував, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю.

Таким чином, судом у цій справі перевірено, чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Надано належну оцінку добросовісності відповідача ОСОБА_1 та додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна, у зв`язку із чим доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Колегія суддів також враховує інтереси держави, як власника спірної земельної ділянки, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельною ділянкою внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.

Підстав вважати, що витребування земельної ділянки є «надмірним тягарем» для ОСОБА_1 немає.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 , із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до проміжного набувача ОСОБА_2 , у якої він придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

З урахуванням наведеного, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, який добросовісно та оплатно набув спірну земельну ділянку, реально не зможе захистити свої права шляхом подачі нового позову у зв`язку із витребуванням спірного майна із його володіння, та судом не вирішено питання про відновлення його прав.

Безпідставними також є доводи апеляційної скарги з приводу пропуску позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З цим позовом звернувся до суду заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави.

Так, згідно відповіді Якушинецької сільської ради від 18.10.2024 за вих. № 02- 12/1586 зазначено, що з листа Вінницької окружної прокуратури від 23.05.2024 № 50/7850 вих-24 Якушинецькій сільській раді стало відомо про зазначене порушення.

Отже, початок перебігу строку позовної давності слід відраховувати з 23.05.2024, тобто з часу, коли позивач дізнався про порушення прав власності Якушинецької територіальної громади.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

На позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року. Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Окрім того, згідно п. 19 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Тобто, враховуючи вище викладене, строки, визначені, у тому числі статтями 257, 258 ЦК України, зупиняються на строк воєнного стану.

За таких обставин заступник керівника Вінницької окружної прокуратури, який звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Якушинецької сільської ради, позовну давність не пропустив. Тому доводи відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності є необґрунтованими.

Таким чином, суд першої інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником адвокатом Мерженко Т. П., не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому рішення Літинського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, то судові витрати ОСОБА_1 , понесені у суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним. Доказів понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції іншими учасниками справи матеріали справи не містять.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мерженко Тетяна Петрівна, залишити без задоволення.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 червня 2025 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. М. Стадник

О. Ю. Береговий