Постанова від 05.06.2025 по справі 916/4912/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/4912/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,

за участю представників:

від Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" участі не брали,

від Спільного підприємства "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі товариства з обмеженою відповідальністю участі не брали,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" та Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025, прийняте суддею Литвиновою В.В., м. Одеса, повний текст складено 14.02.2025,

у справі №916/4912/24

за позовом: Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Спільного підприємства "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 38 775 051,78 грн

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 р. Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію заподіяних збитків у сумі 38775051,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки №18/03/24-01 від 07.11.2023 безпідставно та протиправно відмовився від прийняття вирощеного (виробленого) позивачем для відповідача товару томатів свіжих для промислового перероблення, ДСТУ 7612:2014, в обсязі 6462508,63 кг, протягом узгодженого строку поставки, внаслідок чого товар був зіпсований, що, в свою чергу, позбавило позивача можливості його реалізувати та заподіяло останньому збитки у вигляді упущеної вигоди.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 07.11.2024 відкрито провадження у справі №916/4912/24 та залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Спільне підприємство "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4912/24 (суддя Литвинова В.В.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" на користь Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" компенсацію заподіяних збитків у сумі 38775051,78 грн та 581625,78 грн судового збору.

Судове рішення мотивоване доведенням позивачем наявності складу господарського (цивільного) правопорушення, що є підставою для настання відповідальності відповідача відшкодування завданих ним збитків у вигляді упущеної вигоди.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4912/24 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема, в апеляційній скарзі відповідач наголошує на безпідставності позовних вимог, оскільки позивачем не доведено жодного з елементів складу цивільного правопорушення у зв`язку з відсутністю в умовах договору поставки №18/03/24-01 від 07.11.2023 обов`язку Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" з щоденного приймання товару, відсутністю наданих відповідачем заявок на поставку, а також не поданням Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" належних доказів щодо неотримання запланованого доходу та реальності заявленої до стягнення суми збитків, натомість, за твердженням даного апелянта, сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує лише те, що заявлені позивачем збитки є наслідком виключно його власної неправомірної поведінки.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 31.03.2025 (вх.№894/25/Д3 від 01.04.2025) Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4912/24 змінити шляхом доповнення його мотивувальної частини висновками, наведеними у прохальній частині апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ". У цьому відзиві позивач зазначає про те, що протиправність дій відповідача полягала не лише у безпідставній відмові від прийняття погодженого обсягу товару, що призвело до не отримання позивачем доходу, на який він розраховував, але й у допущенні недобросовісної та суперечливої поведінки із використанням наданих відповідачеві прав на шкоду позивачеві, яким доведено факт понесення збитків (упущеної вигоди) у заявленому до стягнення розмірі.

02.04.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення Спільного підприємства "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі товариства з обмеженою відповідальністю б/н від 01.04.2025 (вх.№894/25/Д4 від 02.04.2025), в яких останнє просить задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" у повному обсязі, посилаючись на відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди. Крім того, Спільне підприємство "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі товариства з обмеженою відповідальністю стверджує про безпідставність його залучення до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а також про не виконання позивачем свого процесуального обов`язку щодо направлення повного обсягу додатків до позову іншим учасникам цієї справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 у справі №916/4912/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" відкрито апеляційне провадження.

Крім того, Селянське (фермерського) господарство "ВІКТОРІЯ" також звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4912/24 змінити шляхом доповнення його мотивувальної частини висновками, наведеними у прохальній частині даної апеляційної скарги.

У вказаній апеляційній скарзі позивач вказує про безпідставність не прийняття місцевим господарським судом нових доказів нотаріально посвідчених заяв свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як додаткових доказів на підтвердження наявності свідомої і заздалегідь спланованої недобросовісної поведінки відповідача, оскільки, на переконання Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ", ним було належним чином доведено виключність та поважність причин пропуску процесуального строку на подання зазначених доказів.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 01.04.2025 (вх.№1015/25/Д2 від 01.04.2025) Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" просить апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4912/24 залишити без задоволення. Зокрема, відповідач зауважує на тому, що заяви свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є неналежними, недопустимими та недостовірними доказами, поданими позивачем з порушенням встановлених процесуальним законом вимог, у зв`язку з чим вказані заяви свідків обґрунтовано не були прийняті судом першої інстанції.

01.04.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення Спільного підприємства "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі товариства з обмеженою відповідальністю б/н від 01.04.2025 (вх.№1015/25/Д1 від 01.04.2025), в яких останнє просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" у повному обсязі, наголошуючи на недопустимості заяв свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поданих позивачем з порушенням норм Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 у справі №916/4912/24 за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" відкрито апеляційне провадження.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 призначено справу №916/4912/24 для спільного розгляду апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" та Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" на 14.05.2025 об 11:30.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 вирішено розглянути вищенаведені апеляційні скарги поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та оголошено у судовому засіданні у справі №916/4912/24 перерву до 11:00 год 26.05.2025.

В подальшому протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 у судовому засіданні у справі №916/4912/24 оголошено перерву до 11:00 год 02.06.2025, а протокольною ухвалою суду від 02.06.2025 до 15:30 год 05.06.2025.

У судовому засіданні 05.06.2025 представники учасників справи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.14 а.с.145).

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

07.11.2023 між Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" ("Покупець") укладено договір поставки №18/03/24-01 (далі договір №18/03/24-01 від 07.11.2023), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до пунктів 1.2-1.5 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 найменування товару томати свіжі для промислового перероблення, ДСТУ 7612:2014. Якісні характеристики товару повинні відповідати існуючим нормативним документам згідно з чинним законодавством України, а також іншим документам, що посвідчують якість товару. Конкретний асортимент, кількість та ціна товару вказуються у видаткових накладних. Загальна кількість товару, поставленого по цьому договору, відповідає усій кількості товару, що був поставлений протягом дії цього договору, і підтверджується видатковими накладними.

В силу пунктів 2.1-2.3 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 загальна кількість товару становить 8000000 кг +/- 3%. Ціна товару визначається в гривнях з урахуванням ПДВ 20% і вказується у видаткових накладних. Найменування товару - томати свіжі для промислової переробки, умови поставки "Інкотермс-2010" - FСА, ціна товару за 1 кг (без ПДВ) - 5 грн, всього з ПДВ за 1 кг - 6 грн. Орієнтовна загальна сума договору становить 48000000 грн з ПДВ. Остаточна загальна сума договору визначається виходячи із фактично поставленої кількості товару протягом строку поставки, якісних характеристик товару (базового значення масової частки розчинних сухих речовин) та зміни курсу гривні до долара США згідно з пунктом 2.4 договору.

Положеннями пункту 2.5 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 передбачено, що оплата товару Покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі рахунку Постачальника. Оплата товару здійснюється у три етапи:

-перший етап 20% від орієнтовної загальної суми договору сплачується Покупцем шляхом передоплати згідно з наступним графіком: не пізніше 01.04.2024 5% від орієнтовної загальної суми договору; не пізніше 01.05.2024 5% від орієнтовної загальної суми договору; не пізніше 01.06.2024 5% від орієнтовної загальної суми договору; не пізніше 01.07.2024 5% від орієнтовної загальної суми договору;

-другий етап 60% від орієнтовної загальної суми договору сплачується Покупцем не пізніше 01.09.2024 за умови поставки Постачальником на цю дату не менше 80% від загальної кількості товару, визначеної у пункті 2.1 договору, але в усякому разі не раніше реєстрації Постачальником податкових накладних щодо раніше оплаченого товару;

-третій етап сума неоплаченої остаточної загальної суми договору, що визначається виходячи із загальної кількості поставленого товару протягом строку поставки, якісних характеристик товару (базового значення масової частки розчинних сухих речовин), курсу гривні до долару США згідно з пунктом 2.4 договору та розміру фактично здійснених Покупцем платежів, підлягає оплаті не пізніше 30.12.2024.

Поставка товару здійснюється партіями. Строк поставки кожної партії товару за домовленістю сторін у період з 15.08.2024 по 15.09.2024. Поставка здійснюється на умовах FСА (склад Постачальника: Одеська область, Татарбунарський район, село Баштанівка) відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс-2010". Поставка товару здійснюється силами та за рахунок Покупця. При здійсненні поставки товару без транспортної тари Покупцем знімається з кількості товару брак (відсоток якого визначається відповідним ДСТУ 7612), так як при навантаженні і транспортуванні навалом відбуваються глибокі механічні ушкодження з порушенням структури та цілісності плоду (пункти 3.1, 3.2 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023).

Згідно з пунктом 3.5 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 товар, що постачається, повинен відповідати чинній нормативній документації, що характеризує органолептичні та фізико-хімічні показники. При постачанні кожної партії товару Постачальник зобов`язаний надати Покупцю такі документи: видаткова накладна; товарно-транспортна накладна; сертифікат якості форми К-20, підписаний керівником господарства та головним агрономом, в якому зазначено номер НД на товар, а також найменування отрутохімікату та дату останньої обробки поля, на якому вирощувався товар. Постачальник зобов`язаний на момент поставки товару надати Покупцеві протокол випробувань з результатами досліджень на наявність/відсутність у товарі радіонуклідів, пестицидів, нітратів, важких металів та миш`яку, декларацію про відсутність ГМО (далі протокол випробувань). Протокол випробувань має бути виданий відповідною акредитованою лабораторією у порядку, передбаченому чинним законодавством. Протокол випробувань надається один раз на початок здійснення Постачальником поставки товару за договором. У разі відсутності протоколу випробувань, Покупець має право відмовити Постачальнику у прийнятті товару, про що робить відповідний запис у супровідних документах Постачальника.

За умовами 3.7 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 Покупець на своїй території (Одеська обл., Роздільнянський р-н, с. Степанівка, вул. Миру, 144) проводить прийом товару за якістю. Сторони узгодили, що показники лабораторії Покупця щодо якості товару є беззаперечним підтвердженням відповідності/невідповідності якості товару. Якщо показники якості товару не відповідають документам, що посвідчують якість товару, Покупець має право повернути партію товару Постачальнику. У випадку недопоставки чи поставки товару невідповідної якості складається двосторонній акт в присутності представника Постачальника. У випадку нез`явлення представника Постачальника протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання виклику Покупця, Покупець складає акт самостійно. Даний акт є достатньою підставою для пред`явлення претензії до Постачальника.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2025, а в частині невиконаних сторонами зобов`язань до їх повного виконання (пункт 6.1 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023).

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" в якості виконання першого етапу оплат за договором №18/03/24-01 від 07.11.2023 перерахувало на користь Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" грошові кошти у загальній сумі 9600000 грн, а саме: 11.04.2024 2400000 грн; 06.05.2024 2400000 грн; 17.06.2024 2400000 грн; 21.06.2024 2400000 грн, про що свідчать виписки по банківському рахунку позивача.

На вищенаведені суми попередніх оплат Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" зареєструвало відповідні податкові накладні, що підтверджується відповідними квитанціями про їх реєстрацію.

За твердженням позивача, останнє перед початком поставок за договором №18/03/24-01 від 07.11.2023 вручило відповідачеві документи, що підтверджують якість томатів та є передумовою для початку поставок, а саме: експертний висновок №001195п/24 від 29.07.2024, виданий Випробувальним центром Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо вмісту у томатах пестицидів та токсичних елементів; експертний висновок №000122п/1-3/23 від 24.07.2024, виданий Татарбунарською міжрайонною лабораторією Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо показників вмісту у томатах нітратів та радіологічних випробувань; сертифікат №1 від 10.08.2024 (форма К-20), виданий Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" щодо показників вмісту нітратів, пестицидів та токсичних елементів у томатах.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, позивач у період з 12.08.2024 по 01.09.2024 відвантажив на користь відповідача томати свіжі для промислового перероблення загальною кількістю 1537491,37 кг. Попри зазначення у деяких первинних документах в якості отримувача товару Спільного підприємства "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі товариства з обмеженою відповідальністю, а не відповідача, та наявність у всіх накладних із визначенням залікової ваги підпису представника (лаборанта) та штампів Спільного підприємства "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі товариства з обмеженою відповідальністю, в адресованому позивачеві листі №63 від 02.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" підтвердило отримання томатів у загальній кількості 1537491,37 кг, тобто тієї самої кількості томатів, відвантаження яких підтверджено вищезазначеними первинними документами.

Листом №67 від 05.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" повідомило позивача про те, що у період з 10.09.2024 по 15.09.2024 відповідач планує щоденно із початком подання транспортних засобів о 7:30 направляти на адресу Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" автомобільні засоби 24-х перевізників для отримання товару за договором №18/03/24-01 від 07.11.2023 у кількості 6462508,63 кг. Поряд з цим, у цьому листі відповідач зазначив про порушення позивачем зобов`язань щодо надання товаросупровідних документів, передбачених пунктом 3.5 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023, внаслідок не надання Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" жодного належним чином оформленого документу, який має бути переданий разом з товаром, а також вимагав надати такі документи не пізніше 5 робочих днів з дати отримання цього листа. Додатками до цього листа виступають низка оформлених відповідачем актів про фактичну якість та комплектність поставленої продукції за період 12.08.2024-01.09.2024.

Вищенаведений лист №67 від 05.09.2024 був отриманий позивачем засобами поштового зв`язку 10.09.2024, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6500509354523.

У листі №251 від 10.09.2024 Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" наголосило на тому, що на виконання пункту 3.5 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 копії протоколів випробування були надані разом з першою партією поставки. Додатками до цього листа є експертні висновки №000122п/1-3/34 від 24.07.2024 та №001195п/24 від 29.07.2024; протокол лабораторних випробувань №201/220-24-х від 04.09.2024, складений Випробувальною лабораторією вірусології і мікробіології Національного наукового центру "Інституту виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова" Національної академії аграрних наук України щодо відсутності у помідорах свіжих ГМО, та протокол випробувань №1304 від 10.09.2024, складений Випробувальним центром Південного міжрегіонального центру Державної установи "Інституту охорони ґрунтів України" щодо показників вмісту у томатах важких металів та миш`яку.

Супровідним листом №253 від 12.09.2024 Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" на вимогу Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО", викладену у листі №67 від 05.09.2024, надіслало відповідачеві товарно-транспортні накладні; посвідчення про якість, складені самим позивачем, та видаткові накладні за всіма попередніми партіями поставок.

У листі №72 від 24.09.2024 відповідач висловив зауваження щодо оформлення та змісту документів, наданих позивачем на виконання пункту 3.5 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023, а також зазначив про порушення Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" вимог законодавства у сфері безпечності та якості харчових продуктів внаслідок приховування відомостей щодо відсутності державної реєстрації потужностей. Крім того, відповідач стверджував про те, що йому достеменно відомі факти реалізації позивачем у період з 05.09.2024 великої кількості томатів іншим господарствам та фізичним особам, зареєстрованим, зокрема, у Львівській, Вінницькій та Дніпропетровській областях.

За результатами опрацювання вищенаведеного звернення Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" надало відповідь №323 від 01.10.2024, в якій наголосило на безпідставності тверджень Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" про відсутність належних документів щодо якості товару та заперечило проти тверджень позивача щодо відсутності державної реєстрації потужностей згідно з вимогами Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів". Водночас, посилаючись на сплив строку поставки, визначеного умовами договору №18/03/24-01 від 07.11.2023, псування товару (томатів) внаслідок спливу строку поставки та порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" свого обов`язку щодо прийняти товару, позивач повідомив про свою відмову від зазначеного договору та зауважив на необхідності відшкодування завданих йому збитків у сумі 38400000 грн.

У матеріалах справи також містяться копії:

-договору поставки №15/08/22-01 від 07.11.2023, укладеного між Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" та Спільним підприємством "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі товариства з обмеженою відповідальністю, разом з додатковою угодою №1 від 20.06.2024 про дострокове розірвання цього договору;

-договору транспортного перевезення №2024_1_Д_9792 від 01.09.2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" та Спільним підприємством "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі товариства з обмеженою відповідальністю;

-звіту №2009МВ-24 від 24.10.2024 про дослідження обсягу, якості та вартості вирощених (вироблених) Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" томатів врожаю 2024 року, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжиніринговий центр "Екскон";

-акту списання запасів №1 від 09.10.2024, який складено Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" та відповідно до якого списано 76246,69 ц томатів за полем Б21 внаслідок їх непридатності (у зв`язку із гнилістю);

-відповіді Національного агентства з акредитації України №6-5/5-4616 від 19.09.2024 на адвокатський запит представника відповідача, згідно з якою у період з 22.09.2023 по 19.08.2024 дія атестату про акредитацію ООВ №201031, виданого Татарбунарській міжрайонній лабораторії Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, була призупинена;

-відповіді Національного агентства з акредитації України №6-5/2-5751 від 26.11.2024 на адвокатський запит представника відповідача, в якій вказано про відсутність Південного міжрегіонального центру Державної установи "Інституту охорони ґрунтів України" в реєстрі акредитованих органів з оцінки відповідності;

-нотаріально посвідчених заяв свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тощо.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 38775051,78 грн упущеної вигоди на підставі укладеного між сторонами договору №18/03/24-01 від 07.11.2023.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем наявності складу господарського (цивільного) правопорушення, що є підставою для настання відповідальності відповідача у вигляді відшкодування упущеної вигоди.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №18/03/24-01 від 07.11.2023 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Отже, договір №18/03/24-01 від 07.11.2023 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями частини першої статті 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частини перша, третя статті 180 Господарського кодексу України).

У частині першій статті 628 Цивільного кодексу України вказано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 180 Господарського кодексу України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Згідно зі статтею 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Як зазначалося вище, предметом укладеного між сторонами договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 є томати свіжі для промислового перероблення за ДСТУ 7612:2014 у загальній кількості 8000000 кг +/- 3%.

Умова договору щодо якості продукції характеризує предмет купівлі-продажу (поставки) з точки зору придатності до використання за цільовим призначенням. Якість продукції це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійність, довговічність, економічність продукції (товарів) і зумовлюють її здатність задовольнити відповідно до свого призначення потреби споживача. Предметом договору купівлі-продажу (поставки) може бути річ тільки належної якості, що обумовлена договором.

Зі змісту наведених норм вбачається, що вимоги щодо якості товару визначаються сторонами в договорі або встановлюються законом. У разі відсутності таких вимог у договорі чи законі на продавця покладається обов`язок передати товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується (постанова Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №904/8414/21).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

В силу частин першої, четвертої статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу (частина перша статті 675 Цивільного кодексу України).

За умовами частин першої, другої та четвертої статті 268 Господарського кодексу України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов (у разі наявності) або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

За таких обставин, узгоджені сторонами вимоги щодо показників якості томатів мали вирішальне значення при визначенні предмету поставки, у зв`язку з чим у пункті 3.5 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 конкретно узгоджено перелік документів, які супроводжують відповідну поставку, у тому числі: 1) сертифікат якості форми К-20, який повинен надаватися при постачанні кожної партії товару, та 2) виданий відповідною акредитованою лабораторією протокол випробувань з результатами досліджень на наявність/відсутність у товарі радіонуклідів, пестицидів, нітратів, важких металів та миш`яку, декларацію про відсутність ГМО, який повинен надаватися один раз на початок здійснення поставки товару, при цьому у разі відсутності протоколу випробувань Покупець має право відмовити Постачальнику у прийнятті товару.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що внаслідок безпідставної відмови відповідача від прийняття товару за договором №18/03/24-01 від 07.11.2023 Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ", з огляду на псування товару, зумовлене спливом строку його поставки, понесло збитки у вигляді упущеної вигоди.

Водночас, за твердженням відповідача, відмова останнього від прийняття товару була правомірною та ґрунтувалася на пункті 3.5 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 у зв`язку з не наданням позивачем документів, що підтверджують якість томатів.

Відтак в межах розгляду спору у цій справі першочергово необхідно надати оцінку документам, які позивач зобов`язаний був надати на підтвердження якості товару, що виступав предметом договору.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 12.02.2025 у справі №916/128/24.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження якості товару позивач надав, зокрема, сертифікат №1 від 10.08.2024 (форма К-20), виданий Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" щодо показників вмісту нітратів, пестицидів та токсичних елементів у томатах на одну партію товару, хоча сторонами безпосередньо у пункті 3.5 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 узгоджена необхідність надання такого сертифікату не одноразово, а на кожну партію поставки.

Крім того, позивачем було надано експертний висновок №001195п/24 від 29.07.2024, виданий Випробувальним центром Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо вмісту у томатах пестицидів та токсичних елементів, а також експертний висновок №000122п/1-3/23 від 24.07.2024, виданий Татарбунарською міжрайонною лабораторією Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо показників вмісту у томатах нітратів та радіологічних випробувань.

Між тим, колегія суддів зауважує на тому, що експертний висновок №000122п/1-3/23 від 24.07.2024 щодо показників вмісту у томатах нітратів та радіонуклідів не є належним у розумінні процесуального закону доказом на підтвердження якості товару, оскільки станом на дату його складення дія атестату про акредитацію ООВ №201031, виданого Татарбунарській міжрайонній лабораторії Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, була призупинена, що підтверджується відповіддю Національного агентства з акредитації України №6-5/5-4616 від 19.09.2024 на адвокатський запит представника відповідача.

Поряд з цим, лише 10.09.2024, тобто всупереч пункту 3.5 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 вже після початку здійснення поставки товару, позивач надіслав відповідачу лист №251, до якого було додано, зокрема, протокол лабораторних випробувань №201/220-24-х від 04.09.2024, складений Випробувальною лабораторією вірусології і мікробіології Національного наукового центру "Інституту виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова" Національної академії аграрних наук України виключно щодо відсутності у помідорах свіжих ГМО, та протокол випробувань №1304 від 10.09.2024, складений Випробувальним центром Південного міжрегіонального центру Державної установи "Інституту охорони ґрунтів України", який засвідчував показники вмісту у томатах важких металів та миш`яку, однак не містив інших обов`язкових даних, передбачених вказаним пунктом 3.5 договору.

Крім того, відповідно до наявного у матеріалах справи листа Національного агентства з акредитації України №6-5/2-5751 від 26.11.2024 у Випробувального центру Південного міжрегіонального центру Державної установи "Інституту охорони ґрунтів України" відсутня необхідна акредитація, у зв`язку з чим складений нею протокол випробувань №1304 від 10.09.2024 жодним чином не підтверджує якість товару в контексті показників вмісту у томатах важких металів та миш`яку.

Посвідчення про якість, складені в односторонньому порядку позивачем, який не є акредитованим суб`єктом, також не підтверджують виконання Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" свого обов`язку із надання відповідачеві сертифікатів якості та протоколу випробувань, що повинен містити результати досліджень на наявність/відсутність у товарі радіонуклідів, пестицидів, нітратів, важких металів, миш`яку, ГМО.

Не можуть бути прийняті вказані посвідчення про якість і як докази на підтвердження дотримання позивачем свого обов`язку щодо надання сертифікатів якості за формою К-20, оскільки підписані не керівником господарства, як того вимагає пункт 3.5 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023, а головним бухгалтером.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" в порушення взятих на себе зобов`язань щодо засвідчення якості товару, що поставляється, належним товаросупровідним документом, не надало Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" сертифікатів якості форми К-20 на кожну партію товару, а також виданого акредитованою лабораторією протоколу випробувань з результатами досліджень на наявність/відсутність у товарі, зокрема, радіонуклідів, нітратів, важких металів та миш`яку, що зумовило правомірність відмови відповідача від приймання товару та, як наслідок, спростовує твердження позивача про наявність протиправної поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" як обов`язкового елементу складу цивільного (господарського) правопорушення.

Відхиляючи акти Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" про фактичну комплектність поставленої продукції за період 12.08.2024-01.09.2024, які були надіслані позивачеві разом з листом №67 від 05.09.2024, місцевий господарський суд помилково послався на невідповідність цих актів положенням пункту 3.7 договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 щодо необхідності виклику представника постачальника для складання двостороннього акту про невідповідність поставленого товару вимогам до показників якості, оскільки вищенаведені акти були оформлені з підстави не передачі позивачем разом з товаром необхідного комплекту товаросупровідних документів відповідно до переліку, узгодженого сторонами у пункті 3.5 цього договору, а не з мотивів неприйняття товару за якістю. Місцевий господарський суд звернув увагу на назву цих актів, проте залишив поза увагою їх зміст.

За приписами частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби не поведінка боржника.

Збитки як правова категорія включають в себе упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною (універсальною) саме в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов`язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Отже, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, факт протиправної поведінки відповідача, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками. Відповідачу, в свою чергу, потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (постанова Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №910/13541/23).

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток. При визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має урахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків. Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин. Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами, відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися з розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак дослідження і перевірка розміру та складу заявленої до стягнення суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) має суттєве значення для правильного вирішення спору, враховуючи предмет і підстави позову.

Частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Неодержаний дохід (упущена вигода) це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Отже, у даному випадку упущена вигода це реальний дохід, який продавець міг отримати понад собівартість, але втратив через невиконання зобов`язань покупцем.

Вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

При обрахунку розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги судом братися не можуть.

Витратами кредитора на отримання доходів є виробничі витрати, інформаційні витрати, транспортні витрати, амортизаційні витрати тощо. Такі витрати пов`язуються з виплатою заробітної плати, сплатою податків і обов`язкових платежів, комунальних платежів, витрат на оренду, інших матеріальних і прирівняних до них витрат тощо. Тому розмір упущеної вигоди кредитора має визначатися виходячи з розміру доходу, який він міг одержати, за виключенням його витрат на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права (постанова Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20).

Визначаючи розмір упущеної вигоди, заявленої до стягнення в межах даної справи, Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" послалося на те, що кількість томатів, які позивач повинен був поставити відповідачеві на виконання укладеного між сторонами договору №18/03/24-01 від 07.11.2023 за узгодженою у цьому договорі ціною 6 грн/кг (з урахуванням ПДВ), але не поставив у зв`язку з відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" від прийняття відповідного товару, що зумовило його псування та подальше списання, становить 6462508,63 кг, у зв`язку з чим сума упущеної вигоди позивача у спірних правовідносинах складає 38775051,78 грн (розраховано наступним чином: 6462508,63 кг х 6 грн/кг (з ПДВ) = 38775051,78 грн).

Отже, апеляційний господарський суд вбачає, що, використовуючи договірну ціну, позивач всупереч правовій природі упущеної вигоди визначив розмір останньої виходячи не лише з розміру свого потенційного доходу (доходу, який Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" могло реально отримати за нормальних умов), а і з включенням до упущеної вигоди своїх витрат на отримання доходів (зокрема, собівартості продукції, на базі якої формувалася договірна ціна, та податку на додану вартість).

Аналогічна правова позиція Верховного Суду про безпідставність включення податку на додану вартість до складу упущеної вигоди відображена в постанові від 22.06.2023 у справі №910/6090/22.

За таких обставин, позивач розрахував упущену вигоду, перемножуючи обсяг товару (6462508,63 кг) на повну ціну з ПДВ (6 грн/кг), що включає собівартість та податки, які не входять до складу упущеної вигоди.

Крім того, колегією суддів враховується, що формуючи договірну ціну на базі собівартості продукції сторони виходили з того, що відповідачеві має бути поставлена вирощена продукція (томати), тобто товар, виробничий цикл створення якого буде повністю завершений (зокрема, закінчений процесом збирання відповідного врожаю з поля), між тим, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем, партії томатів, які Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" мало намір поставити відповідачеві, якби останній не відмовився, і які в подальшому були зіпсовані, за твердженням самого позивача, не були зібрані з поля, у зв`язку з чим повний відповідний виробничий цикл позивачем завершено не було.

Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні та позивачем до місцевого господарського суду не подано первинних бухгалтерських документів, які дозволили б встановити розмір витрат Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ", що підлягали включенню до собівартості товару (виробничих витрат, транспортних витрат, витрат на посівні матеріали та обробку рослин, витрат на збирання врожаю тощо), у зв`язку з чим у колегії суддів об`єктивно відсутня можливість встановити розмір доходу, який позивач міг одержати за договором, за виключенням його витрат на отримання доходів.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду про те, що належними та допустимими доказами на підтвердження обґрунтованості розрахунку заявленої до стягнення суми упущеної вигоди є первинні бухгалтерські документи, складені згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.07.2024 у справі №903/759/23.

В силу частин першої, п`ятої статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Жодного висновку експерта, який відображав би розмір упущеної вигоди позивача внаслідок псування товару, поставка якого передбачалася договором №18/03/24-01 від 07.11.2023, до Господарського суду Одеської області не подано. Докази порушення позивачем перед судом першої інстанції питання про призначення експертизи у матеріалах справи також відсутні, між тим в силу частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що позивачем до суду першої інстанції не надано жодного належного у розумінні процесуального доказу ні на підтвердження виробництва ним товару у кількості 6462508,63 кг, ні на підтвердження факту наявності у Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" відповідної кількості томатів станом на період поставки, погоджений сторонами у договорі №18/03/24-01 від 07.11.2023.

Поданий позивачем звіт №2009МВ-24 від 24.10.2024 про дослідження обсягу, якості та вартості вирощених (вироблених) Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" томатів врожаю 2024 року, складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Інжиніринговий центр "Екскон", звісно, не містить, на відміну від висновків експертів, інформації про обізнаність оцінювача про кримінальну відповідальність за викладення у них неправдивої інформації.

Дослідивши зміст вищенаведеного звіту №2009МВ-24 від 24.10.2024, апеляційний господарський суд вбачає, що при підготовці цього звіту оцінювач, який особисто не виїжджав на місце для проведення дослідження, використовував виключно ту інформацію, що була надана замовником Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ", та за достовірність цієї інформації оцінювач не несе відповідальність, про що в звіті зроблено відповідне застереження.

Більше того, звіт №2009МВ-24 від 24.10.2024 ґрунтується виключно на статистичній інформації, при цьому оцінювачем не було досліджено жодного первинного фінансового (бухгалтерського) документа, хоча оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретної господарської діяльності, тим більше, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність не лише фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій, а й первинних документів.

Аналогічна правова позиція про те, що відсутність дослідження первинних фінансових та бухгалтерських документів господарської діяльності позивача у спорі про стягнення упущеної вигоди зумовлює недоведеність реальності розміру останньої, міститься в постанові Верховного Суду від 05.11.2024 у справі №910/3987/20.

За таких обставин, вищенаведений звіт жодним чином не підтверджує правомірність позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" та обґрунтованість заявленого до стягнення розміру упущеної вигоди.

Наданий позивачем акт списання запасів №1 від 09.10.2024, складений Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" в односторонньому порядку, хоча і датований раніше за дату складення звіту №2009МВ-24 від 24.10.2024, але містить посилання на нього і ґрунтується на його відомостях, які не підтвердженні первинними документами, у зв`язку з чим цей акт також не може вважатися належним у розумінні процесуального закону доказом на підтвердження обставини списання позивачем продукції у визначеній в цьому акті кількості.

З огляду на викладене, беручи до уваги недоведеність Селянським (фермерським) господарством "ВІКТОРІЯ" протиправності поведінки відповідача, оскільки відмова останнього від прийняття товару зумовлена власною недбалістю позивача, який не надав необхідного обсягу товаросупровідних документів на підтвердження якості товару, та недоведеність розміру заявленої до стягнення упущеної вигоди, які виступають обов`язковими елементами складу цивільного (господарського) правопорушення, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Стосовно доводів Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" про безпідставність не прийняття місцевим господарським судом нових доказів нотаріально посвідчених заяв свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як додаткових доказів підтвердження наявності свідомої і заздалегідь спланованої недобросовісної поведінки відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин другої, четвертої, восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів (частина четверта статті 88 Господарського процесуального кодексу України).

В силу частини дев`ятої статті 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Як вбачається з матеріалів справи, клопотання Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" про залучення доказів, а саме: нотаріально посвідчених заяв свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 29.01.2025, надійшло до суду першої інстанції після закриття підготовчого провадження, тобто з пропуском встановленого процесуальним законом строку для подання таких доказів.

Таким чином, беручи до уваги порушення позивачем встановленого процесуальним законом порядку подання доказів, зокрема, на стадії судового розгляду без клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження, а також враховуючи те, що така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом додаткових доказів незалежно від причин їх неподання позивачем (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20), колегія суддів дійшла висновку про правомірність не прийняття Господарським судом Одеської області вищенаведених заяв свідків.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4912/24 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційних скарг покладаються на позивача.

Крім того, керуючись приписами статті 145 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 у справі №916/4912/24.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4912/24 скасувати.

У задоволенні позову Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" відмовити.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційних скарг покласти на Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ".

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" 697950,94 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 у справі №916/4912/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 06.06.2025.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук