Рішення від 31.03.2025 по справі 183/12743/23

Справа № 183/12743/23

№ 2/183/698/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2025 року м. Самар

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

за участю:

представника відповідача Донець С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Губиниської селищної ради до ОСОБА_1 про припинення права постійного користування земельної ділянкою, скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, передання земельної ділянки в розпорядження,-

в с т а н о в и в :

15 листопада 2023 року Губиниська селищна рада звернулася до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого з урахуванням заяви про зміну підстав позову, посилається на те, що рішенням Новомосковської районної ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 31.05.1996 року 7-8/ХХІІ передано у постійне користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 14,76 га, кадастровий номер 1223281500:01:316:0015, що розташована на території Вільненської сільської ради (нині територія Губиниської селищної ради), з цільовим призначенням: 01.02 для ведення селянського (фермерського) господарства.

На підставі вказаного рішення, ОСОБА_2 було видано державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 29 липня 1996 року за № 149.

Рішенням Губиниської селищної ради від 03 грудня 2020 року № 15-1/VІІІ «Про початок реорганізації Василівської сільської ради, Вільненської сільської ради, Мар`янівської сільської ради, Миколаївської сільської ради, Новостепанівської сільської ради, Попасненської сільської ради» було розпочато процедуру реорганізації Вільненської сільської ради шляхом приєднання до Губиниської селищної ради, розташованої за адресою вул. Шевченка, 16, смт. Губиниха, Новомосковського району Дніпропетровської області. Згідно вказаного рішення Губининська селищна рада є правонаступником всього у тому числі прав та обов`язків Вільненської сільської ради. Отже, всі права та обов`язки Вільненської сільської ради перейшли до Губиниської селищної ради.

Позивачем було встановлено, що до місцевого бюджету Губиниської територіальної громади плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1223281500:01:316:0015 у вигляді земельного податку не надходило, податкові декларації з плати за землю на підставі даних Державного акту на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 29 липня 1996 року за № 149 у період з 29.07.1996 року по сьогоднішній день не подавалися.

Згідно ч. 2 ст. 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Одним з принципів земельного законодавства, згідно ст. 5 ЗК України, є забезпечення раціонального використання земель.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 1 статті 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Право користування землею, регулюється главою 15 Земельного кодексу України.

Статтею 96 Земельного кодексу України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 270 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним, а земельні ділянки є об`єктом оподаткування. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 14.1.147 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю).

Відповідно до пункту «д» статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Під систематичністю слід розуміти (два та більше випадки) несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, зокрема сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), що є підставою для розірвання такого договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Оскільки з часу укладення договору оренди землі, відповідач жодного разу не виконав свого обов`язку щодо виплати орендної плати, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати.»

Позивач посилається на те, що несплата відповідачем земельного податку призводить до ненадходження коштів до бюджету, нераціонального та неефективного використання земельної ділянки, що спричинює економічні збитки бюджету та суттєво порушує економічні інтереси держави. Крім того, недоотримання грошових коштів до місцевого та державного бюджетів за відсутності плати за землю порушує нормальне функціонування конституційних засад, гарантованих державою у земельній сфері, чим порушує безпосередньо законні права та інтереси Губининської селищної ради.

При цьому, Губининська селищна рада позбавлена можливості розпорядитися вищевказаною земельною ділянкою у законний спосіб. Як наслідок, не забезпечено найвигідніші для держави умови надання цієї землі в користування або оренду та порушено принцип раціонального використання земель.

Позивач вважає, що не сплачуючи земельний податок за користування земельною ділянкою відповідач порушує норми земельного, податкового законодавства, що у свою чергу є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів межу бути зокрема: припинення правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Враховуючи те, що несплата відповідачем податку призводить до ненадходження коштів до місцевого бюджету, нераціонального та неефективного використання земельної ділянки, що спричинює економічні збитки місцевому бюджету та суттєво порушує економічні інтереси держави, виникла необхідність в їх захисті.

З урахуванням викладеного, а також того, що ОСОБА_2 систематично не сплачує земельний податок за користування земельною ділянкою, наданою йому для ведення селянського (фермерського) господарства, а отже здійснює порушення норм земельного законодавства, у зв`язку з чим право користування земельною ділянкою повинно бути припинено.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві Губиниська селищна ради просила суд:

- припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 14,76 га, кадастровий номер 1223281500:01:316:0015, що розташована на території Губиниської селищної ради, з цільовим призначенням: 01.02 для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрована за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 29 липня 1996 року № 149;

- скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 14,76 га, кадастровий номер 1223281500:01:316:0015, що розташована на території Губиниської селищної ради, з цільови призначенням: 01.02 для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрована за ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 29 липня 1996 року № 149;

- передати земельну ділянку площею 14,76 га, кадастровий номер 1223281500:01:316:0015, що розташована на території Губиниської селищної ради, з цільовим призначенням: 01.02 для ведення селянського (фермерського) господарства в розпорядження Губиниської селищної ради, а також вирішити питання щодо судових витрат.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2023 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2025 року закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду по суті.

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Донець С.О. вимоги не визнав, вваж є їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зокрема зазначив, що 29 липня 1996 року ОСОБА_2 видано Державний акт серії ДП Нв №000149 на право постійного користування землею площею 10,7 га, розташованої на території Вільненської сільської Ради народних депутатів. Землю надано для ведення селянського (фермерського господарства), на підставі рішення Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області № 7-8/ХХІІ від 31.05.1996 р. 14 березня 2000 року ОСОБА_2 виділено в постійне користування спірну земельну ділянку для розширення селянських (фермерських) господарств в розмірі 14,76 га, про що внесено відповідний запис до державного акту серії ДП Нв №000149 на право постійного користування землею, шляхом видачі нового акту. Землю надано на підставі рішення Новомосковської районної Ради Дніпропетровської області № 8-17/ХХІІІ від 29.07.1999 р. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 149. ОСОБА_2 є засновником Фермерського господарства Саєнка Олексія Михайловича (51260, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Вільне, ЄДРПОУ 21939359). Згідно п. 5.1 Статуту ФГ ОСОБА_2 , до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником та/або членами господарства у власність, у постійне користування (державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею) та надані господарству в оренду. Посилався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2021 року у справі № 922/989/18, згідно якої з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки… Відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку». Згідно ч.ч. 5 та 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Так, згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 01.12.2022 р., зареєстровано в реєстрі приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. за № 3116, в т.ч. спірна земельна ділянка була зареєстровано в ДРРП на нерухоме майно за Фермерським господарством Саєнка Олексія Михайловича, про що свідчить відповідна інформаційна довідка з ДРРП на нерухоме майно отримана представником Відповідача станом на 28.03.2024 р. Щодо сплати земельного податку за спірну земельну ділянку зазначив, що ФГ Саєнка Олексія Михайловича, з 01.04.2016 року знаходиться на спрощеній системі оподаткування, а саме 3 група ставка 5%. Згідно п. 4 ч.1. ст. 297.1 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: 4) податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. До переходу на спрощену систему оподаткування, ФГ ОСОБА_2 своєчасно декларувало та сплачувало до бюджету земельний податок виходячи з загальної площі належної господарству ріллі, що підтверджується податковою декларацією з плати за землю за 2016 рік (квитанція № 2 від 15.02.2016 р. на підтвердження факту подання декларації до Новомосковської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області). За більш ранній період у ФГ ОСОБА_2 декларації та докази сплати податку на землю не збереглись, через обмежений термін їх зберігання. Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 ст. 44 ПКУ, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи. (пункт 44.3 статті 44 ПКУ). До переходу на ІІІ групу оподаткування в другому кварталі 2016 року, господарство перебувало на ІV групі оподаткування, як с/г товаровиробник, відповідно, також було звільнено від сплати податку на землю, потім декілька місяців на загальній системі оподаткування, через що було вимушене задекларувати і сплати в 2016 році податок на землю. Також зауважив, що питанням податкової дисципліни займаються фіскальні органи, а не територіальні громади. У зав`язку з наведеним просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У разі відмови в задоволенні позову, просив стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу (гонорар успіху) в сумі 100000,00 грн.

Представник позивача Губиниської селищної ради в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі, вимоги підтримує в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Донець С.О. вимоги не визнав, посилаючи на обставини, викладені у відзиві, просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно дост.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідност.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 29 липня 1996 року відповідачу ОСОБА_2 видано Державний акт серії ДП Нв №000149 на право постійного користування землею площею 10,7 га, розташованої на території Вільненської сільської Ради народних депутатів, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за р.№ 149.

Зазначену земельну ділянку було надано ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського господарства) на підставі рішення Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області № 7-8/ХХІІ від 31.05.1996 р.

Встановлено, що 14 березня 2000 року відповідачу ОСОБА_2 виділено в постійне користування спірну земельну ділянку для розширення селянських (фермерських) господарств в розмірі 14,76 га, кадастровий номер 1223281500:01:316:0015, про що внесено відповідний запис до державного акту серії ДП Нв №000149 на право постійного користування землею, шляхом видачі ОСОБА_2 нового державного акту, що підтверджується відомостями з Державного земельного кадастру та Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Земельну ділянку площею 14,76 га., кадастровий номер 1223281500:01:316:0015 надано ОСОБА_2 на підставі рішення Новомосковської районної Ради Дніпропетровської області № 8-17/ХХІІІ від 29.07.1999 р. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 149.

Позивач посилається на те, що несплата відповідачем земельного податку призводить до ненадходження коштів до бюджету, нераціонального та неефективного використання земельної ділянки, що спричинює економічні збитки бюджету та суттєво порушує економічні інтереси держави. Крім того, недоотримання грошових коштів до місцевого та державного бюджетів за відсутності плати за землю порушує нормальне функціонування конституційних засад, гарантованих державою у земельній сфері, чим порушує безпосередньо законні права та інтереси Губининської селищної ради. Вважає, що не сплачуючи земельний податок за користування земельною ділянкою відповідач ОСОБА_2 порушує норми земельного, податкового законодавства, що у свою чергу є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

В той же час судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є засновником Фермерського господарства Саєнка Олексія Михайловича (місцезнаходження за адресою: 51260, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Вільне, ЄДРПОУ 21939359), що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, згідно п. 5.1 Статуту ФГ ОСОБА_2 , до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником та/або членами господарства у власність, у постійне користування (державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею) та надані господарству в оренду.

Згідно заяви ОСОБА_2 від 01.12.2022 р., посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. за р.№ 3116, вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223281500:01:316:0015 (Державний акт на право постійного користування землею серії ДПН в № 000149) була зареєстровано в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно за Фермерським господарством Саєнка Олексія Михайловича. Вищевказана земельна ділянка була надана членам Фермерським господарством Саєнка Олексія Михайловича для його створення. Зазначене підтверджується Інформацією з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 371798894 від 23 березня 2024 року.

Встановлено, що Фермерське господарство Саєнка Олексія Михайловича з 01.04.2016 року знаходиться на спрощеній системі оподаткування, а саме 3 група, ставка 5%, що підтверджується інформацією з Електронного кабінету платника доходів.

Згідно п. 4 ч.1. ст. 297.1 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: 4) податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Встановлено, що до переходу на спрощену систему оподаткування, ФГ ОСОБА_2 своєчасно декларувало та сплачувало до бюджету земельний податок виходячи з загальної площі належної господарству ріллі, що підтверджується податковою декларацією з плати за землю за 2016 рік, що підтверджується квитанцією № 2 від 15.02.2016 р. на підтвердження факту подання декларації до Новомосковської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

В той же час судом встановлено, що декларації, що передують 2016 року та докази сплати податку на землю відсутні, оскільки у ФГ Саєнка Олексія Михайловича не збереглися через обмежений термін їх зберігання.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 ст. 44 ПКУ, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи. (пункт 44.3 статті 44 ПКУ).

Встановлено, що до переходу на ІІІ групу оподаткування в другому кварталі 2016 року, господарство перебувало на ІV групі оподаткування, як с/г товаровиробник, відповідно, також було звільнено від сплати податку на землю, потім декілька місяців на загальній системі оподаткування, через що було вимушене задекларувати і сплати в 2016 році податок на землю.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Так, частиною 1 статті 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що право комунальної власності це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном що належить їх як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Правом розпоряджатись комунальною власністю від імені громади володіє місцева рада.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до ч.1,4,5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міста, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Згідно ст. 7, 140 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Закону України.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, у тому числі, природні ресурси, що у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Приписами ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Таким чином, позивач Губиниська селищна рада є уповноваженим суб`єктом у цих правовідносинах.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадянин, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно ч. 2 ст. 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Одним з принципів земельного законодавства, згідно ст. 5 ЗК України, є забезпечення раціонального використання земель.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 1 статті 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Право користування землею, регулюється главою 15 Земельного кодексу України.

Статтею 96 Земельного кодексу України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 270 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним, а земельні ділянки є об`єктом оподаткування. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 14.1.147 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю).

Відповідно до пункту «д» статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Під систематичністю слід розуміти (два та більше випадки) несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, зокрема сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), що є підставою для розірвання такого договору.

Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 925/549/17, від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 07.10.2020 у справі № 313/780/19 та від 10.02.2021 у справі № 923/1001/19. Якщо сплата орендної плати передбачена щомісячно, то, відповідно, несплата протягом 2 і більше місяців підряд може бути визнана систематичною. Якщо договором оренди передбачена сплата орендної плати щорічно, то систематичною може бути визнана несплата протягом 2 і більше років (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 р. у справі № 183/262/17).

У Постановах Великої палати Верховного суду від 26.06.2019 року у справі №289/2227/17, від 19.06.2019 року у справі №289/718/18, від 19.06.2019 року у справі №289/2210/17, Велика палата Верховного Суду висловила наступну правову позицію: «Згідно з пунктом д) частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Оскільки з часу укладення договору оренди землі, відповідач жодного разу не виконав свого обов`язку щодо виплати орендної плати, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати.».

Як встановлено вище, відповідач ОСОБА_2 є засновником Фермерського господарства Саєнка Олексія Михайловича (місцезнаходження за адресою: 51260, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Вільне, ЄДРПОУ 21939359), яке перебуває на спрощеній системі оподаткування, 3 група, ставка 5 %.

Згідно п. 5.1 Статуту ФГ ОСОБА_2 , до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником та/або членами господарства у власність, у постійне користування (державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею) та надані господарству в оренду.

Згідно заяви ОСОБА_2 від 01.12.2022 р., посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. за р.№ 3116, вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223281500:01:316:0015 (Державний акт на право постійного користування землею серії ДПН в № 000149) була зареєстровано в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно за Фермерським господарством Саєнка Олексія Михайловича. Вищевказана земельна ділянка була надана членам Фермерським господарством Саєнка Олексія Михайловича для його створення. Зазначене підтверджується Інформацією з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 371798894 від 23 березня 2024 року.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у користування, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч. 5ст. 2 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право постійного користування землею. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч. 1ст. 9 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», після одержання Державного акта на право постійного користування землею селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Відповідно до ч.ч. 12, ст.9 «Про селянське (фермерське) господарство», після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-деннии термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Отже, законом передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової передумови для набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності. Одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, в свою чергу, вимагало у подальшому здійснити реєстрацію селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Разом з тим, Державний акт на право постійного користування землею, відповідно до ч.5ст.2 вказаного Законувидається на ім`я голови селянського (фермерського) господарства.

Таким чином, одержання правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства було необхідною передумовою набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи, а припинення селянського (фермерського) господарства було підставою для припинення права користування цією земельною ділянкою. При цьому, використання такої земельної ділянки без створення селянського (фермерського) господарства законом передбачено не було.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18) зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених устатті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, однією з позовних вимог в даній справі позивачем визначено систематичну несплату відповідачем ОСОБА_2 земельного податку за користування наданою відповідно до Державного акту серії ДПН в № 000149 та 2 земельною ділянкою площею 14,76 га, кадастровий номер 1223281500:01:316:0015, що розташована на території Вільненської сільської ради.

Так, відповідно до пункту «д» статті 141 Земельного кодексу Україниоднією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

В свою чергу,стаття 143 Земельного кодексу Українивизначає випадки примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

З положеньстатті 143 Земельного кодексу Українивбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а систематична несплата земельного податку не включена до цього переліку.

Положеннямистатті 144 Земельного кодексу Українивизначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, який передбачає чотири стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, а саме: виявлення порушення, виконання вказівок щодо усунення виявлених порушень, звернення до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою, за результатами розгляду якого приймається рішення про припинення суб`єктивного права користування земельною ділянкою; оскарження землекористувачем рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку.

З урахуванням системного аналізу змісту статей141,143,144 Земельного кодексу Україниза наявності підстав, передбачених пунктом «д»статті 141 цього Кодексу, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Такий правовий висновок системно надається судом касаційної інстанції у подібних спорах та викладено, зокрема, у постанова Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 924/689/17, від 15.12.2021 у справі №924/856/20.

За приписамистатті 152 Земельного кодексу Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбаченихстаттею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених устатті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, судам слід ураховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбаченихстаттями 140 - 149 Земельного кодексу України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищезазначеномурішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 року у справі № 906/392/18 та від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18.

Визначений вст. 141 ЗК Україниперелік підстав припинення права користування земельною ділянкою є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п. д) ч. 1ст. 141 ЗК Українипідставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ч. 1ст. 206 ЗК Українивикористання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Правові відносини у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаютьсяПодатковим кодексом України.

За змістом п.п.14.1.147. п. 14.1. ст. 14 ПК Україниплата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Землекористувачі земельних ділянок є платниками земельного податку, а об`єктом оподаткування є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні за змістом приписів п.п.269.1.2. п. 269.1. ст. 269 ПК України, п.п.270.1.1 п. 270.1. ст. 270 ПК України.

За змістомст. 271 ПК Українибазою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

В той же час, відповідно до п.291.2. ст. 291 ПК Україниспрощеною системою оподаткування, обліку та звітності є особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом297.1 статті 297цьогоКодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на чотири групи платників єдиного податку за визначеними п.291.4. ст. 291 ПК Україникритеріями.

Суд зауважує, що Фермерське господарство Саєнка Олексія Михайловича, засновником якого є відповідач ОСОБА_2 , перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності 3 групи.

Згідно з підп. 4 п.297.1. ст. 297 ПК УкраїниПлатники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, Фермерське господарство Саєнка Олексія Михайловича з 2016 року звільнене від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку за використання спірної земельної ділянки.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги заявлено до неналежного відповідача, виходячи наступного.

Так, при зверненні до суду з вказаним позовом, Губиниською селищною радою заявлені вимоги до ОСОБА_2 як фізичної особи, в той же час як встановлено вище, останній з 2016 року є засновником Фермерського господарство Саєнка Олексія Михайловича.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.06.2021 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19) зазначено, що:

«61….з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі N 615/2197/15-ц (провадження N 14-533цс18).

54. … застосовуючи приписи статей9,11,14,16,17,18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" N 2009-XII,який бувчинним до29липня 2003року,та статей1,5,7,8,12Закону N937-IV,який набравчинності 29липня 2003року,вважав,що післяукладення договорутимчасового користуванняземлею,у томучислі наумовах оренди,фермерське господарствоз датидержавної реєстраціїнабуває статусуюридичної особи,та зцього часуобов`язкиземлекористувача земельноїділянки здійснюєфермерське господарство,а негромадянин,якому вонанадавалась (див.ухвали ВерховногоСуду Українивід 24жовтня 2007року усправі N6-20859св07,від 10жовтня 2007 року у справі N 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі N 6-20275св07).

68. Одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

76.Після отриманнягромадянином -засновником Державногоакта направо постійногокористування земельноюділянкою тайого державноїреєстрації,останнім заснованоСФГ,яке зареєстрованеяк юридичнаособа.Тобто управовідносинах користуванняспірною земельноюділянкою здня державноїреєстрації СФГвоно набулоправа таобов`язкиземлекористувача (близькийза змістомправовий висновоквикладено упостановах ВеликоїПалати ВерховногоСуду від13березня 2018року усправі N348/992/16-ц(провадженняN14-5цс18), від13червня 2018року усправі N474/100/16-ц(провадженняN14-161цс18), від12грудня 2018року усправі N704/26/17-ц(провадженняN14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі N 666/1188/16-ц (провадження N 14-629цс18).

87. З моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № справа № 761/30025/16-ц, (провадження № 61-43404св18).

При цьому, позивачем під час розгляду даної справи не було заявлено клопотань про заміну відповідача чи залучення співвідповідача Фермерського господарства Саєнка Олексія Михайловича.

У зв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтований та не підлягає задоволенню.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосуванняст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїзпроти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та MesropMovsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати в розмірі 5090,65 грн. покласти на позивача.

Вирішуючи клопотання сторони відповідача про стягнення з позивача Губиниської селищної ради на користь відповідача ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100000,00 грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 27.03.2024 року між ОСОБА_2 (клієнт) та Адвокатським бюро «Донець С.О.) укладено договір про надання правничої допомоги № 27/03-2024, предметом якого є надання адвокатським бюро юридичної допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Так, п. 4.4 договору сторони погодили, що у разі досягнення адвокатським ббро позитивного результату по справі, а саме набрання законної сили рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро «гонорар успіху» в розмірі 100000,00 грн.

Згідно з п.п. 4.5, 4.8. договору, сторони погодили, що за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро юридичної допомоги. В акті, зазначеному в п. 4.4 договору сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість юридичної допомоги. В цьому випадку сторони керуються умовами акта.

В той же час, суд зауважує, що стороною відповідача під час розгляду справи не було надано акт про обсяг наданої адвокатським бюро юридичної допомоги згідно договору про надання правничої допомоги № 27/03-2024 від 27.03.2024 року.

Згідно правової позиції, викладено у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 520/10409/18Постанова Касаційногоцивільного судуу складіВерховного Судувід 03серпня 2022року зазначено, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокремачастин четвертоїп`ятої статті 137 ЦПК України,може оцінюватинеобхідність,розумність таінші критеріїспівмірності цихвитрат. Однак вищенаведене не означає, що такі зобов`язання між адвокатом та клієнтом не є обов`язковими для сторін договору про надання правової допомоги, у разі якщо такий договір є дійсним.

Зазначена позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 року у справі № 906/462/22.

Крім того, Рада адвокатів України ухвалила рішення від 12.04.2019 року № 35 «Про розгляд звернення адвоката Дроздова О.М. щодо «гонорару успіху» адвоката за надану правничу (правову)» та роз`яснила, що адвокат має право отримувати «гонорар успіху» за надану правничу (правову) допомогу, розмір якого чинним законодавством не обмежений та визначається договором про надання правової допомоги між адвокатом та клієнтом, а також що адвокату не рекомендується заявляти в судовому порядку вимогу щодо відшкодування сплаченого йому «гонорару успіху» за надану правничу (правову) допомогу. Зокрема Рада адвокатів України зауважила як для адвоката так і для клієнта, що для компенсації «гонорару успіху» стороною необхідно навести суду документальні докази його понесення, прописати чітко у договорі порядок сплати, аргументацію розміру, попередити клієнта, що навіть у разі виграшної справи «гонорар успіху», зважаючи на практику Верховного Суду може не належати до витрат на правничу допомогу.

Враховуючи наведене, суд вважає за належне відмовити у стягненні з позивача на користь відповідача «гонорару успіху», оскільки дані зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи. Такі зобов`язання між адвокатом та клієнтом є обов`язковими для сторін договору про надання правової допомоги, у разі якщо такий договір є дійсним.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог Губиниської селищної ради до ОСОБА_1 про припинення права постійного користування земельної ділянкою, скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, передання земельної ділянки в розпорядження, - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача Губиниську селищну раду.

Учасники справи:

- відповідач: Губиниська селищна рада, код ЄДРПОУ 04338457, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, Самарівський район, с-ще Губиниха, вул. Шевченко, буд. 16;

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 цього Кодексу.

Рішення суду проголошено 31 березня 2025 року.

Суддя Д.І. Городецький